Справа № 309/818/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 листопада 2018 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

Головуючого - судді Фазикош Г. В.

суддів Джуги С. Д., Куштана Б. П.

з участю секретаря Волощук В. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хустського районного суду від 26 березня 2018 року, ухвалене суддею Лукяновою О. В., повний текст складено 04 квітня 2018 року, по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округу Король О. Ю., про визнання договорів дарування житлового будинку та земельних ділянок недійсними, -

В С Т А Н О В И В :

В березні 2017 року ОСОБА_2 пред'явила позов до ОСОБА_1 про визнання договорів дарування житлового будинку та земельних ділянок недійсними.

Свої вимоги мотивувала тим, що 16 вересня 2009 року приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Король О. Ю. посвідчено договір дарування житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1, а 22 листопада 2010 року цим же нотаріусом посвідчено договір дарування земельної ділянки загальною площею 0,5555 га. по АДРЕСА_1 та в урочищі «Поточок» Хустського району Закарпатської області.

Згідно даних договорів позивачка подарувала житловий будинок та земельну ділянку своєму онуку ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2.

В силу свого похилого віку та безпорадного стану позивачка не розуміла, який насправді документ підписала, помилилася щодо правової природи правочину. Насправді позивачка хотіла укласти договір довічного утримання, оскільки їй вже 95 років, а тому потребує постійної сторонньої допомоги та підтримки. Перші місяці після укладення договору відповідач сумлінно виконував свої зобов'язання, потім виїхав за межі України і припинив забезпечувати її доглядом. Крім того, позивачка вважає, що договори дарування були укладені під впливом тяжкої обставини, а саме хвороби та безпомічного стану, не відповідають її внутрішній волі та обставинам, що склалися.

У зв'язку з цим позивачка просила визнати недійсними договір дарування житлового будинку та договір дарування земельних ділянок загальною площею 0,5555 га. (а.с.4-5).

Рішенням Хустського районного суду від 26 березня 2018 року позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1, укладений 16 вересня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Король О. Ю.

Визнано недійсним договір дарування земельних ділянок площею 0,5555 га, що розташовані по АДРЕСА_1 та в урочищі «Поточок» Хустського району Закарпатської області, призначені для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, ведення особистого підсобного господарства, укладений 22 листопада 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Король О. Ю. (а.с.75-78).

На це рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Зазначає, що позивачкою не доведено, що договори дарування житлового будинку та земельних ділянок укладені під впливом помилки і насправді позивачка хотіла укласти договір довічного утримання. Під час укладення даних договорів нотаріусом було роз'яснено позивачці права та обов'язки сторін і вона розуміла значення своїх дій, що підтвердив в суді першої інстанції приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округу Король О. Ю. Доказів, що позивачка потребує сторонньої допомоги, в матеріалах справи немає. Медична документація про стан здоров'я позивачки судом не досліджувалася. Укладення двох договорів дарування з різницею в часі більше одного року, підтверджує той факт, що позивачка мала намір укласти саме договори дарування, а не довічного утримання. Між сторонами ніколи не було домовленостей щодо укладення договору довічного утримання. Відповідач є онуком позивачки, працює з 16-ти років і не може доглядати позивачку через свою роботу, оскільки постійно виїжджає на тривалий термін за кордон на заробітки. Твердження позивачки про те, що відповідач спочатку надавав їй допомогу та кошти на лікування і продукти, не відповідають дійсності, зроблені зі слів позивачки. Крім того, позивачкою пропущено строк позовної давності, на що суд першої інстанції уваги не звернув. У зв'язку з цим скаржник просить рішення суду першої інстанції скасувати, в задоволенні позову відмовити (а.с.84-89).

У судовому засіданні в апеляційній інстанції представник позивачки ОСОБА_4 проти скарги заперечив та просив її залишити без задоволення.

Решта учасників справи у судове засідання не з'явилися, хоча були повідомлені про час та місце його проведення належним чином.

Заслухавши пояснення присутніх учасників процесу, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що укладаючи договори дарування житлового будинку та земельних ділянок позивачка помилилася щодо правової природи правочинів, прав та обов'язків сторін, які виникнуть після їх укладеня.

Такі висновки місцевого суду є помилковими, не відповідають фактичним обставинам справи. Навпаки, має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Вказане є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення по суті позовних вимог (п. 2, 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України).

Згідно статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (стаття 12 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття76 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 81 ЦПК України).

В п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року N 9 роз'яснено, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до п. 23 вище вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

В даному випадку ОСОБА_2 пред'явила позов до ОСОБА_1 про визнання договорів дарування житлового будинку та земельних ділянок недійсними.

Свої вимоги мотивувала тим, що 16 вересня 2009 року приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Король О. Ю. посвідчено договір дарування житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1, а 22 листопада 2010 року цим же нотаріусом посвідчено договір дарування земельної ділянки загальною площею 0,5555 га. по АДРЕСА_1 та в урочищі «Поточок» Хустського району Закарпатської області.

Згідно даних договорів позивачка подарувала житловий будинок та земельну ділянку своєму онуку ОСОБА_1 (відповідачу), який проживає за адресою: АДРЕСА_2.

Позивачка вважає, що в силу свого похилого віку та безпорадного стану вона не розуміла, який насправді документ підписала, помилилася щодо правової природи правочину. Позивачка хотіла укласти договір довічного утримання, оскільки їй вже 95 років, потребує постійної сторонньої допомоги та підтримки. Перші місяці після укладення договору відповідач сумлінно виконував свої зобов'язання, потім виїхав за межі України і припинив забезпечувати її доглядом. Крім того, позивачка вважає, що договори дарування були укладені під впливом тяжкої обставини, а саме хвороби та безпомічного стану, не відповідають її внутрішній волі та обставинам, що склалися.

Однак, доказів на підтвердження вказаних обставин, позивачка не надала. Доказів, що вона потребувала сторонньої допомоги на час укладення спірних договорів, у справі відсутні. Медична документація про стан здоров'я позивачки судом не досліджувалася.

Під час укладення оспорених договорів дарування позивачці було роз'яснено нотаріусом права та обов'язки сторін і вона розуміла значення своїх дій, що підтвердив в суді першої інстанції приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округу Король О. Ю. Договори дарування житлового будинку та земельних ділянок були зачитані сторонам вголос, до їх підписання.

Крім того, укладення двох договорів дарування з різницею в часі більше одного року, підтверджує той факт, що позивачка мала намір укласти саме договори дарування, а не довічного утримання.

Відповідач зазначив, що між сторонами не було домовленостей щодо укладення договору довічного утримання. Він є онуком позивачки, працює з 16-ти років і не може доглядати її через свою роботу, оскільки постійно виїжджає на тривалий термін за кордон на заробітки.

Твердження позивачки про те, що відповідач спочатку надавав позивачці допомогу та кошти на лікування і продукти, не відповідають дійсності, зроблені тільки зі слів позивачки.

Таким чином, позивачка не довела ті обставини, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог (помилка щодо правової природи договору та укладення договору під впливом тяжкої обставини).

В суді першої інстанції відповідач зробив заяву про застосування строку позовної давності (а.с.59). Ця заява є обґрунтованою, оскільки договір дарування житлового будинку укладений в 2009 році, а договір дарування земельних ділянок в 2010 році, в той час як позов пред'явлено в 2017 році, тобто по спливу восьми років в першому випадку та по спливу семи років в другому випадку. Згідно статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

В даному випадку строк позовної давності сплив. Але, враховуючи те, що позовна заява є необґрунтованою по суті, сплив строку позовної давності для цієї справи значення немає. У задоволенні позову слід відмовити у зв'язку з його необґрунтованістю.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Хустського районного суду від 26 березня 2018 року - скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округу Король О. Ю., про визнання договорів дарування житлового будинку та земельних ділянок недійсними - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 30 листопада 2018 року.

Головуючий:

Судді: