Справа № 2-А-1849/09

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

20 липня   2009 року суддя Лутугинського районного суду Луганської області Кулешова Л.В.,   розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1   д о управління Пенсійного фонду України в Лутугинському районі  Луганської області про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченої щомісячної допомоги дітям війни,

ВСТАНОВИВ:

5 травня  2009 року позивач звернулася з вказаним позовом до суду .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона має статус «дитини війни» у зв’язку з чим, у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виплачувана їй пенсія повинна підвищуватись на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. У 2006 -2008 роках їй таке підвищення не виплачувалося. Вважала положення Законів України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», «Про Державний бюджет України на 2007 рік» в частині зупинення дії ст. 6  Закону України «Про соціальний захист дітей війни» такими, що не відповідають Конституції України і тому не можуть застосовуватись. Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008  положення п.28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р.  щодо внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнані такими, що не відповідають Конституції України. Позивач  просила поновити пропущений строк звернення до суду, визнати неправомірними дії відповідача по нарахуванню та виплаті допомоги як дитині війни, як такі , що суперечать Конституції України та Закону України «Про соціальний захист дітей війни», зобов’язати відповідача нарахувати їй та виплатити не отриману допомогу за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року. Просила розглянути справу за її відсутності.

    Представник відповідача у судове засідання не з’явився, просив розглянути справу за його відсутності.  У запереченнях проти позову, які є в матеріалах справи, відповідач посилається на наступне. Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-ІV від 18.11.2004 р., яка була чинна до 1 січня 2008 року було передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога , що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком. Згідно ст..28 Закону України « Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений цією статтею, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом. Стаття 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачає, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, встановлених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії виплачувалося особам, які є інвалідами. Виплата надбавки пенсіонерам, які не мали групи інвалідності, не проводилася. Законом України «Про Державний бюджет на 2008 рік» прийнято рішення про виплату надбавки дітям війни з 1 січня 2008 року у розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп було визнано неконституційним зазначене внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни».  Виплату надбавки дітям війни було врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України № 530 від 22 травня 2008 року, згідно якої надбавка виплачується в таких розмірах : з 22 травня-48 грн.10коп., з 1 липня – 48 грн.20 коп., з 1 жовтня – 49 грн.80 коп. Таким чином, законних підстав для виплати позивачу надбавки у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком немає. Крім того, позивачем пропущено строк звернення до суду, у зв’язку з чим наполягають на відмові у задоволенні позову.

      22 травня 2009 року постановлено ухвалу про розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі ч.3 ст.122 КАС України. Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає  задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивач має правовий статус дитини війни, що підтверджується посвідченням № 147961 від16 травня 2006 року (а.с.5).

  Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року № 2195-4, що набрав чинності 01 січня 2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Статтею 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зупинена.  

Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року   № 6-рп/2007 положення статті 71  Закону України  «Про державний бюджет на 2007 рік», якими була зупинена дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», визнані такими, що не відповідають Конституції України.

    Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» стосовно того, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком були чинним з 9 липня 2007 року (день ухвалення рішення Конституційним Судом України) до 31 грудня 2007 року.

    Враховуючи вищевикладене, суд вважає зобов*язати відповідача нарахувати та виплатити позивачці підвищення до пенсії за віком як дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, а дії відповідача за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року по відмові в нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії як дитині війни у зазначеному розмірі є неправомірними.

Згідно ч.2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлено річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст..102 КАС України пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.

Позивачка просила суд поновити їй пропущений строк звернення до суду, оскільки її законні права було обмежено шляхом прийняття нормативно-правових актів вищої сили, про що вона дізналася із засобів масової інформації.

Враховуючи похилий вік позивачки, її необізнаність у законодавстві, а тому суд вважає, що строк звернення до суду пропущено з поважних причин та строк звернення до суду необхідно поновити.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. внесено зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», зокрема статтею 6 вказаного Закону після внесення змін передбачалось, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Саме у вказаному розмірі підвищено пенсію позивача з 01.01.2008 року. Вказаний факт сторонами не оспорюється та додаткового підтвердження не потребує.

Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року положення пункту 28 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007р. щодо внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнані такими, що не відповідають Конституції України.

Таким чином, вимоги позивача щодо зобов’язання управління Пенсійного фонду України в Лутугинському районі Луганської області здійснити перерахунок підвищення до пенсії як дитини війни у 2008 році підлягає задоволенню з 22 травня 2008 року,а дії відповідача за період з 22 травня 2008 року по відмові в нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії як дитині війни у розмірі  30 відсотків мінімальної пенсії за віком є неправомірними.

Згідно ст. 94. Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України , а у випадку часткового задоволення позову – відповідно до задоволених вимог.

    Керуючись ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст. 62, 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 року та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, ст. ст. 2,11, 17, 18, 87, 94,99, 102, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України,

                             ПОСТАНОВИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду.

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Лутугинському районі по відмові в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 підвищення до пенсії як дитині війни на підставі ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року.

Зобов’язати Управління пенсійного фонду України в Лутугинському районі  Луганської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком як дитині війни  згідно зі ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року з урахуванням виплачених сум.

 Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 1,70 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений цим Кодексом, ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя: