ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2018 рокуЛьвів№ 857/1481/18

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Бруновської Н.В., Матковської З.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 травня 2018 року у справі № 817/1025/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Зозуля Д.П. в м. Рівне Рівненської області 14.05.2018 року), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - УПСЗН, відповідач), в якому просить визнати дії Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради щодо відмови у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни - протиправними, зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Рівненської міської ради встановити йому статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 14 травня 2018 року адміністративний позов задовольнив.

Визнав протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Зобов'язав Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Рівненської міської ради встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що вказане рішення є незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 травня 2018 року скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що відсутні належні докази щодо залучення позивача саме до складу формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що є обов'язковою передумовою для встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, а тому підстави для поширення на позивача дії пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та інвалідом 2 групи, захворювання якого пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

У зоні відчуження (30-ти км зона ЧАЕС), позивач працював в період з 18 липня по 22 липня 1986 року, з 25 липня по 3 серпня 1986 року, з 21 серпня по 31 серпня 1986 року, з 3 серпня по 10 серпня 1987 року, з 24 серпня по 31 серпня 1987 року, з 16 травня по 20 травня 1988 року, з 27 вересня по 1 жовтня 1988 року, з 15 листопада по 17 листопада 1988року, водієм 1-го класу від САБ-21 тресту «Рівнешляхбуд». А саме, позивач працював на автодорогах Зелений Мис-Чорнобиль, і на території ЧАЕС (промплощадка) автобази № 21, на підтвердження даних обставин позивач долучив копію довідки №17 від 20.03.2018.

Крім того, позивачем надано копію довідки, в якій зазначається, що він в період з 03.08.1987 по 10.08.1987, з 24.08.1987 по 31.08.1987 відряджений по САБ-21 тресту «Рівнешляхбуд», працював на території ЧАЕС по влаштуванні а/бетонних покриттів.

До матеріалів справи також долучено копію наказу від 20.12.1988 № 202 управляючого тресту «Рівнешляхбуд», за наслідками підготовки працівників тресту по Цивільній обороні і завдання на новий 1989 навчальний рік.

На звернення позивача від 22.03.2018 щодо залучення громадян які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи по виконанні цих робіт у складі формувань Цивільної оборони, Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації листом від 03.04.2018 №378/01-16/18, роз'яснило позивачу, що відповідно до вимог нормативно-правових актів, чинних на момент аварії на ЧАЕС, а саме Положення про Цивільну оборону СРСР 1976 року, Положення про невоєнізовані формування ЦО СРСР 1975 року, в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства створювались невоєнізовані формування Цивільної оборони.

До складу зазначених формувань в обов'язковому порядку зараховувались всі працівники, починаючи з 16-річного віку, за виключенням незначної категорії осіб (вагітні жінки, жінки, які мали малолітніх дітей, особи, які мали мобілізаційні приписи та деякі інші).

З огляду на наявні в нього докази, позивач звернувся до відповідача із заявою про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, долучивши документи, які засвідчують його участь в ліквідації аварії на ЧАЕС в складі Цивільної оборони.

Листом № 08-1856 від 30.03.2018 відповідач відмовив у визначені правового статусу «інвалід війни» відповідно до п. 9 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видачі відповідного посвідчення, оскільки подані документи не містять інформації про розпорядчий документ (наказ чи розпорядження) щодо залучення позивача до формувань Цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, займану посаду та виконувану роботу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, та вважаючи його протиправним позивач звернувся із захистом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач повинен був довести той факт, що позивач не залучався до складу формувань Цивільної оборони та не був включений до списків особового складу невоєнізованих формувань, начальником цивільної оборони підприємства, а саме тресту «Рівнешляхбуд».

Крім того, зазначає, що у матеріалах справи наявна копія наказу від 20.12.1988 №202 управляючого тресту «Рівнешляхбуд», за наслідками підготовки працівників тресту по Цивільній обороні, що підтверджує наявність формування Цивільної оборони у тресті «Рівнешляхбуд», а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Апеляційний суд не погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ).

Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

За пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Отже умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ, є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ) учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 6 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

В даній справі встановлено, що факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Ці обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом № 796-ХІІ. Водночас, для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ), окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено), необхідно виконати умову щодо прийняття такою особою участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

З огляду на наведене вище, колегія суддів зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено факту про те, що позивач не залучався до складу формувань Цивільної оборони та не був включений до списків особового складу невоєнізованих формувань, начальником цивільної оборони підприємства, а саме тресту «Рівнешляхбуд» є помилковим, оскільки, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ, немає.

Документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої Управлінню, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав. Ця обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (підпункт 1 частини першої статті 9 Закону № 796-ХІІ).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 279/12162/15-а, від 07 червня 2018 року у справі № 377/797/17 та від 21 серпня 2018 року у справі № 279/2285/16-а.

Згідно до частини 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Пунктом 1 частини 3 ст. 2 КАС України визначено, що верховенство права є однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Рішення у справах «Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands» від 27 жовтня 1993 р., заява № 14448/88, п. 33, та «Ankerl v. Switzerland» від 23 жовтня 1996 р., заява № 17748/91 п. 38.

у справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine, заява № 7460/03), рішення від 15 травня 2008 р. суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом (див., серед інших рішень та mutatis mutandis, «Кресс проти Франції» (Kress v. France), [GC], заява № 39594/98, п. 72, ECHR 2001-VI; «Ф.С.Б. проти Італії» (F.C.B. v. Italy) від 28 серпня 1991 року, серія A № 208-B, п. 33; «Т. проти Італії» (Т. v. Italy) від 12 жовтня 1992 року, серія A № 245-C, п. 26; та «Кайя проти Австрії» (Kaya v. Austria), заява № 54698/00, п. 28, від 8 червня 2006 року).

Згідно частин 1-5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відповідно до пункту 2 ст. 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно частин 1 та 2 ст. 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Тому в обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, рішення прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а тому таке підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради задовольнити.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 травня 2018 року у справі № 817/1025/18 скасувати, та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. С. Затолочний

судді Н. В. Бруновська

З. М. Матковська