Справа № 2-43/10

       Р І Ш Е Н Н Я

        ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

25 січня   2010 року                   ОСОБА_1 - Шевченківський районний суд Черкаської області в складі:                                                                                                    

головуючого -  судді   Кіхтенко Н.І.,

при секретарі судових засідань  ОСОБА_2,

за участю:

 представника позивачки  - ОСОБА_3,

представника відповідача СТОВ  «ОСОБА_1 ОСОБА_4  «Відродження»    – ОСОБА_5,

розглянувши у    відкритому  судовому  засіданні  у  залі  суду   цивільну  справу  за  позовом   ОСОБА_6 до  ОСОБА_7, СТОВ  «ОСОБА_1 ОСОБА_4  «Відродження»   про визнання  договору  оренди  землі  недійсним ,-

суд

                                                                           ВСТАНОВИВ:

     13 листопада  2009 р.  позивачка пред»явила  до  суду  даний  позов, в якому просить ухвалити рішення та  визнати недійсним  договір оренди  земельної ділянки, укладений між нею та  ОСОБА_7

     Свій  позов  позивачка мотивує  тим, що на підставі державного акта №791 про право власності на  землю, виданого 26.01.2002 р.,  вона є  власником  земельної  ділянки  площею 1.9997 га., яка розташована  в  межах території Корсунь-Шевченківської міської ради.

29.07.2004 р. позивачка передала в оренду  на  10 років  дану земельну  ділянку ОСОБА_7, про що  ними було   підписано договір оренди.

У жовтні 2009 р. позивачці стало відомо, що  відповідачка, без її згоди, передала у  суборенду вказану  земельну  ділянку  СТОВ «Корсунь»  ОСОБА_4  «Відродження»( надалі - СТОВ) .Тоді  ж позивачка з»ясувала, що у договорі оренди  відсутні істотні умови. А тому, оскільки  позивачка такої згоди на суборенду не надавала, в договорі  це не обумовлювалось, то позивачка  вважає, що  цими  діями  ОСОБА_7 порушила  її права, як власника. Окрім того,  у договорі взагалі  відсутні  істотні умови,  а також відсутній акт -  приймання -передачі земельної ділянки, який  є невід»ємною частиною договору, в  зв»язку  з цим  позивачка  вважає, що все  це є  істотним  порушенням  умов вказаного договору,  порушенням вимог ст. 203  ЦК України, її прав як власника, а тому  просить суд визнати  вказаний  договір недійсним.

Окрім того, підставою визнання  даного позову  недійсним у додаткових заявах  вказується  на те, що в договорі оренди не зазначено хто із сторін   несе  ризик випадкового знищення або пошкодження об»єкта оренди чи його частини, відсутні розрахунки орендної плати, що також є невід»ємною частиною договору і все це  є  також підставою для  задоволення позову,та те, що ОСОБА_7 не відноситься до переліку суб»єктів, які мають право на укладення договору оренди землі.

      В  судовому засіданні  представник позивачки  позов  підтримав і дав пояснення, аналогічні викладеним у  основному  і доповнених та уточнених  позовах.  

      Відповідачка ОСОБА_7 позов не визнала, просить відмовити у задоволенні такому,як безпідставному, та пояснила,  що оспорюваний  договір був  укладений по стандартному  зразку, а тому і має ряд порушень, не заперечуючи  того, що  у договорі  не були обумовлені  істотні умови, суборенда, не було складено акт-передачі землі, відсутні обгрунтовані  розрахунки орендної плати, але  це не є підставою для задоволення позову, а   згода позивачки   на  суборенду  була, про що суду  надається копія  її заяви,  а тому позивачка знала, що належна їй  земля передається  в  суборенду , ніяких претензій  не пред»являла, значить позов  безпідставний.

      Представник СТОВ  - ОСОБА_5 також позов  не визнав і  пояснив, що  він прав позивачки не порушував  та  вважає, що всі вказані  позивачкою підстави не є суттєвими  порушеннями, а тому  позов  не підлягає до  задоволення. Окрім того,  в судових дебатах  ОСОБА_5 заявив,що позов не підлягає до задоволення і  на підставах пропуску позивачкою строку  позовної давності на звернення з даним позовом до суду, бо договір діє з 2004 р.і позивачка такий  не оспорювала.

       Суд, заслухавши  пояснення сторін, вивчивши  матеріали справи, повно  з»ясувавши  всі фактичні

обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, об»єктивно оцінивши  докази, які  мають юридичне

значення для  розгляду справи і вирішення спору,   розглянувши справу  в межах заявлених  вимог, вважає, що  позов  підлягає до  часткового  задоволення.

      Згідно  ст. ст.10, 11  ЦПК  України цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог,  на

підставі наданих  доказів  сторін та інших осіб,  які беруть  участь у справі і  кожна сторона  повинна

довести ті  обставини,  на  які  вона посилається,  а  тому   на  запитання  суду  про  надання  інших доказів, крім наданих, чи неможливості  їх  витребування  і необхідності   вчинення  цієї  дії  судом, сторони  пояснили, що всі докази  надані, а тому суд,  на  підставі добутих доказів  і прийшов до висновку про  часткове задоволення  позову.

       У судовому  засіданні встановлено,  що  дійсно позивачка є власником  земельної  ділянки площею

1.9997 га.  на підставі державного акта №791, виданого 26.01.2002 р., яка передана їй  для ведення  товарного сільськогосподарського виробництва та розташована в межах території  Корсунь-Шевченківської міської ради.  

     29.07.2004 р. між позивачкою  і ОСОБА_7  було укладено договір оренди даної земельної ділянки  строком  на 10  років, який підписаний обома сторонами.    

    30 липня 2004 р. за  №00031  у  ДП «Корсунь-Шевченківському   районному  відділі  ДЗК»   було  зареєстровано даний договір оренди.  

     1 червня 2007 р. між ОСОБА_7 та  СТОВ, в особі представника,  було укладено договір суборенди  землі, яка в цей же день була передана за актом  приймання-передачі, а  4 липня 2007 р. даний договір  був зареєстрований у  ОСОБА_1 – Шевченківському  відділі  ДЗК  ( а.с. 38).

     У судовому засіданні  з достовірністю встановлено, що позивачка дізналася про порушення свого права лише у жовтні 2009 р., коли вирішила з»ясувати  у  ОСОБА_7 ряд питань щодо оренди землі.

       Суд, заслухавши пояснення позивачки, оцінивши  добуті  докази, та  з урахуванням  вимог Земельного  кодексу  України,  Закону  України   «Про оренду землі», Цивільного  кодексу України, договору оренди землі, якими  регулюються  оспорювані відносини,  прийшов до висновку, що  у діях відповідачки ОСОБА_7  є суттєві  порушення прав  позивачки.  

    Відповідно до  ст.ст.  16,17 Закону України  «Про  оренду  землі»  укладення  договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності  здійснюється  за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі  набувати право оренди на таку  земельну  ділянку та за актом  приймання-передачі.  

    Відповідно до ст.626  ЦК  України   договором  є домовленість  двох  або  більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або  припинення   цивільних прав та  обов»язків.

    Відповідно до ст.629  ЦК  України договір є обов»язковим для виконання  обома  сторонами.  

     Відповідно до ч.1 ст. 638  ЦК  України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли  згоди  з усіх  істотних умов  договору.  

      У  суді  встановлено, що  вказані вимоги закону були порушені.Так договором   оренди не  було  передбачено можливості  передачі  земельної ділянки в суборенду, а  тому  відповідно до вимог ст. 774  ЦК  України орендар не мала  права передати земельну  ділянку в суборенду. В даному випадку, в порушення п.3 ст. 203  ЦК  України,  волевиявлення   сторін було порушено, договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що були обумовлені у самому  договорі.

     Відповідно до  ст.8  Закону  України  « Про оренду  землі»   орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.

Орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення на період дії договору оренди можуть обмінюватися належними їм правами користування земельними ділянками шляхом укладання між ними договорів суборенди відповідних ділянок, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.

Відсутність у договорі оренди однієї з істотних умов, передбачених вказаним  Законом, є підставою для визнання договору недійсним відповідно до законів України.

    Відповідно до  ст.15 вказаного Закону істотними умовами договору оренди землі є:  

об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);

строк дії договору оренди;

орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;

умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;

умови збереження стану об'єкта оренди;

умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;

умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;

визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його

частини;

відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

    Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду;

кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів;

акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

акт приймання-передачі об'єкта оренди;

проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

    Суд  вивчив  оспорюваний  договір і встановив, що такі умови взагалі у договорі відсутні,  акт приймання-передачі  земельної ділянки також  відсутній, бо не складався, хоча  обов»язково повинен був  бути;  не було   обумовленості  і визначення сторонами ризику випадкового пошкодження або знищення  об»єкту оренди чи його частини, не  була  обумовлена обгрунтована   орендна плата із зазначенням її  розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Тобтоё вказаний  договір суперечить вимогам законів України та порушує права позивачки.

     Відповідно до ст. 23  ЗУ « Про оренду землі» орендар зобов'язаний виконувати  встановлені щодо об'єкта оренди зобов'язання, додержувати вимог, встановлених статтею 22 цього Закону, та виконувати обов'язки відповідно до умов договору оренди і Земельного кодексу України.

     Ст. 22   вказаного Закону  передбачає ,що   о рендна плата може справлятися  у  грошовій,  натуральній  та  відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах.  Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати. Внесення орендної  плати  оформлюється письмово,  за винятком
перерахування коштів через фінансові установи.

     Відповідно  до  ст.  28  ЗУ  « Про оренду  землі»  на вимогу однієї  із  сторін договір  оренди може бути достроково  розірваний   за рішенням суду  у разі невиконання сторонами їх обов'язків, передбачених статтями 22, 23 цього Закону та договором, а також на підставах, визначених Земельним кодексом  України та іншими законами України.

     Відповідно до  ст. 29  зазначеного Закону у  разі припинення або розірвання договору оренди земельної ділянки орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором оренди.  Орендар не має права утримувати земельну ділянку для забезпечення своїх вимог до   Орендодавця.    

     Відповідно  до  роз»яснень постанови  Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів   недійсними»  згідно із

статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК.

    Відповідно до  частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

     Статтею 203  ЦК  України встановлені загальні вимоги,  додержання  яких є необхідним для чинності правочину:

ч.1 - зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

ч.3- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

ч.4 -  правочин повинен вчинятися у формі, встановленій законом;

ч.5 - правочин повинен бути спрямований на реальне настання правових наслідків,що обумовлені ним.

   Відповідно до ст. 215 ЦК України недодержання  в  момент  вчинення правочину стороною  (сторонами) вимог, які встановлені   ч.ч.1-3,5,6 вказаної статті,  є підставою недійсності правочину.  

    Як вбачається  з встановлених обставин справи, то відповідачкою  були допущені всі порушення вимог  вказаного закону, бо договір суперечить актам  цивільного законодавства, волевиявлення не було вільним і  не відповідало внутрішній волі сторін, правочин не був спрямований на  реальне настання  правових наслідків,порушувалось ряд умов договору.

     Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з

моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК — від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

А тому, оскільки позивачка дізналася про порушення свого права лише  у жовтні 2009 р., про що вона пояснила суду, а протилежного суду не надано, то нею не пропущено строк на  звернення  до суду   з даним позовом.

      Судом  також встановлено,що  при укладенні  договору оренди  землі  дії відповідачки не відповідали  їй внутрішній волі, бо вона не мала наміру орендувати  вказану земельну ділянку, а передала таку в  суборенду без згоди власника землі,  а  у договорі оренди  така  умова відсутня, хоча є істотною, порушивши при цьому  волю позивачки,  яка не мала  наміру  передавати  таку в суборенду, про що позивачка  підтвердила у суді.  А  посилання відповідачки і представника СТОВ   на  письмову  заяву  позивачки про її згоду  на  суборенду, та те, що згідно наданої суду копії відомості про  одержання плати  за  суборенду землі позивачка знала про субореду, суд оцінює критично, бо така заява не відповідає вимогам ст. 207  ЦК  України, а  позивачка, будучи  особою похилого віку – ІНФОРМАЦІЯ_1, суду пояснила, що вона  взагалі  не  знає, що таке суборенда і вперше   це слово почула у жовтні 2009 р. від ОСОБА_7,  а тому вказану відповідачами  заяву написала  думаючи, що  це її згода  на  реєстрацію  оспорюваного  договору оренди,  оскільки заява адресувалася   відділу  земельних ресурсів, а при   одержанні  орендної плати  їй було все одно хто таку виплачує, тим більше, що гр. ОСОБА_5 вважала бухгалтером  ОСОБА_7Сам договір оренди при  підписанні не читала,бо він їй був  не зрозумілий .

     Окрім того,  у договорі  відсутні   істотні  умови договору,  відсутній  акт прийому-передачі  земельної ділянки, правочин не був  спрямований на реальне настання правових наслідків,що обумовлені ним,  не  чітко  визначена орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, що також  є суттєвим порушенням,  тому суд вважає, що при таких обставинах права позивачки були порушені і з урахуванням викладеного та на підставі вказаних порушень,  вважає необхідним позов  задовольнити  та визнати   вказаний договір оренди  недійсним.

    Суд вважає необхідним відмовити у задоволенні позову до СТОВ «ОСОБА_1 ОСОБА_4 «Відродження», оскільки у судовому  засіданні встановлено,  що вказаний відповідач  не порушував прав  позивачки,  бо всі дії по порушенню  прав позивачки були допущені  відповідачкою ОСОБА_7.  

    В  зв»язку  з таким  рішенням  договір  суборенди втрачає силу з часу вступу даного рішення  в законну силу.

    В зв»язку  із задоволенням  позову  суд стягує  з  відповідачки  в користь  позивачки   витрати  по справі, які  становлять  45 грн. 50 коп. ( ІТЗ  і судовий збір ).  

   Керуючись ст.ст.10, 11, 57, 58, 59,  60, 79,83, 88,  212 , 213, 214, 215, 79,   209   ч.3   ЦПК  України;  ст.ст. 4, 203 ч. ч. 3, 5 ;  215 ч.1 , 261 ч.1, 626, 629, 638 ч.1  ЦК  України;  ст. 93 ч.  5  ЗК  України;    Законом  України  «Про оренду  землі»,

     суд

                                                                                    ВИРІШИВ:

    Задовольнити частково  позов ОСОБА_6 до  ОСОБА_7, СТОВ   «ОСОБА_1 ОСОБА_4 « Відродження»  про визнання  договору  оренди  землі  недійсним.

   Визнати недійсним договір оренди землі, укладений 29 липня 2004 р. між ОСОБА_6 і ОСОБА_7, який зареєстрований у ДП «Корсунь-Шевченківський районний відділ ДЗК» за  № 00031.

   В решті позову  відмовити.

    Стягнути з ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, пр. у м. Корсуні - Шевченківському, вул.   Росьова,120,  Черкаської області, працюючої  приватним  підприємцем, інші дані суду про особу невідомі,в користь ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3,пр.у м.Корсуні -Шевченківськомуёпо вул. Комуністичній, 29 -  45  грн.  50 коп. судових витрат  по справі.

   Рішення суду набирає законної сили  після  закінчення  10 денного строку  після   його  проголошення  і відсутності  заяви про  його оскарження   або  апеляційної  скарги.

   Заяву про  апеляційне оскарження рішення суду  може бути подано Апеляційному суду Черкаської

області через Корсунь-Шевченківський районний суд протягом десяти днів з дня проголошення

рішення,  а  апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом двадцяти днів після

подання заяви про  апеляційне  оскарження.

   Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,

якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

   Повний текст рішення  виготовлено 27  січня  2010 року.

   Головуючий: