Справа № 643/4418/18

Провадження № 2/643/3602/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.2018 року                                                м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді – Погасій О.Ф.,

за участю секретаря Петрової О.С.,

представника позивача ОСОБА_1,

       розглянувши заочно у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2,  яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, до Управління комунального майна Харківської міської ради про визнання права користування житлом, -

В С Т А Н О В И В:

До суду 13 квітня 2018 року з позовною заявою звернулась ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, в особі свого представника ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання за малолітніми ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 права користування квартирою № 120 по вул. Героїв Праці, 60-Б в м. Харкові.

26.07.2018 року ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, в особі свого представника ОСОБА_1 подала до суду уточнену позовну заяву до Управління комунального майна Харківської міської ради про визнання за малолітніми ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5 право користування квартирою № 120 по вул. Героїв Праці, 60-Б в м. Харкові (а.с.81-83).

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 08.12.2007 року був зареєстрований шлюб між ОСОБА_2 (до реєстрації шлюбу ОСОБА_3) В.О. та ОСОБА_2, після реєстрації шлюбу вони разом проживали однією сім’єю у квартирі № 120 за адресою: м. Харків, вул. Героїв Праці, 60-Б, наймачем якої був ОСОБА_5 В період шлюбу в них народились діти: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, які також проживають у вищезазначеній квартирі без реєстрації. 03.01.2018 року ОСОБА_5 раптово помер. При житті померлий ОСОБА_5 намагався приватизувати житло спірної квартири та не встиг зареєструвати позивача разом з малолітніми дітьми. Іншого житла, ніж квартира № 120 за адресою: м. Харків, вул. Героїв Праці, 60-Б малолітні діти не мають. Позивач посилається на ст. ст. 64, 65 ЖК України, відповідно до положень яких позивач та малолітні діти є членами сім’ї наймача ОСОБА_5 проживають та набули право користування жилим приміщенням у вищезазначеній квартирі. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 11.07.2012 року №6-60цс-12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов’язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім’ї наймача. Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім’ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім’ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім’ї, які проживають разом з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1, який діє на підставі довіреності (а.с.4), позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити та ухвалити заочне рішення, про що зазначив у письмовій заяві.

Відповідач - Управління комунального майна Харківської міської ради в судове засідання повторно не з’явився, причину неявки суду не повідомив, відзиву на позовну заяву не надав. В зв’язку з чим суд визнає неявку відповідача неповажною та вирішує справу на підставі наявних в ній даних.

Зі згоди представника позивача суд постановляє рішення при заочному розгляді справи згідно положень ст.280 ЦПК України.

Суд, заслухавши представника позивача, показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, вивчивши матеріали справи та дослідивши письмові докази, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Спірні правовідносини виникли з приводу права користування позивача та її неповнолітніми дітьми жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1. Зазначена квартира неприватизована та перебуває у комунальній власності.

Судом встановлено, що у вищезазначеній квартирі проживав та був зареєстрований ОСОБА_5 (до реєстрації шлюбу Самойлов) ОСОБА_8. Наймачем вищезазначеної квартири була мати ОСОБА_9 – ОСОБА_10, яка померла 03.11.2010 року (а.с.29).

08.12.2007 року ОСОБА_9 зареєстрував шлюб з ОСОБА_2, та після реєстрації шлюбу змінив своє прізвище на ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с.20).

ОСОБА_2 (до реєстрації шлюбу Самойлов) В.О. та ОСОБА_2 мають двох спільних неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.21,23).

Позивач зазначає, що вона з чоловіком та неповнолітніми дітьми проживали постійно разом однією сім’єю у квартирі АДРЕСА_1, ОСОБА_2 – з часу реєстрації шлюбу, а діти – з часу народження.

Вищезазначене підтверджується показаннями свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, та листом Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 42 Харківської міської ради Харківської області, згідно якого місце проживання дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6 значиться як: АДРЕСА_2 (а.с.85).

03 січня 2018 року ОСОБА_5 помер, його похованням займалася дружина померлого ОСОБА_2 – позивач у справі (а.с.25-27).

Після смерті ОСОБА_5 у спірному жилому приміщення проживають ОСОБА_2 разом з дітьми ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 Позивач зазначає, що іншого житла, ніж спірної квартири, не мають.

Відповідно до ст. 25 Загальної декларації прав людини « Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і необхідне соціальне обслуговування, що є необхідним для підтримки здоров'я й добробуту її самої та її родини». Невід'ємне право кожної людини на житло закріплено і в інших міжнародно-правових документах про права людини, у тому числі в Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права від 16 грудня 1966 року (ст. 10). При цьому, як вбачається із п. 1 ст. 12 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права від 16 грудня 1966 року, право на житло має реалізовуватися за умови вільного вибору людиною місця проживання. Повага до права людини на житло закріплена також у ст. 8 Європейської Конвенції з прав людини основоположних свобод. У разі порушення цих прав передбачено право на судовий захист. Ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

Статтею 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1, ч.2 ст. 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем – житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності – відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем – громадянином, на ім’я якого видано ордер.

Відповідно до ст. 64 ЖК України члени сім’ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім’ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов’язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім’ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені у частині другій цієї статті, перестали бути членами сім’ї наймача, але продовжують проживати у займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов’язки, як наймач та члени його сім’ї.

Відповідно до ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім’ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім’ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім’ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім’ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до ч.1 ст. 106 ЖК України повнолітній член сім’ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім’ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним право на жиле приміщення належить будь-якому членові сім’ї наймача.

Як зазначено у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 р. № 9 (з подальшими змінами) «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» наявність або відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім’ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11.07.2012 р. № 6-60цс-12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов’язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім’ї наймача (ч.ч.1,2 ст. 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім’ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім’ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім’ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ч.2 ст. 65 ЖК УРСР).

При цьому під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з’ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім’ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім’ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Відповідно до положень ч.2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Судом встановлено, що позивач разом з неповнолітніми дітьми постійно проживали разом з ОСОБА_4 (до реєстрації шлюбу ОСОБА_3) ОСОБА_8, як члени його сім’ї, до його смерті – 03.01.2018 року, в квартирі АДРЕСА_1, вселились та проживали у цій квартирі зі згоди ОСОБА_5, питання про їх виселення не ставилось, та відсутність письмової згоди наймача на вселення позивача з неповнолітніми дітьми не свідчить про те, що вони не набули право користування спірним жилим приміщенням, позивач разом з неповнолітніми дітьми продовжують проживати у вищезазначеній квартирі, іншого житла не мають.

Таким чином, судом встановлена наявність підстав для задоволення позову.

На підставі викладеного та керуючись до ст. ст. 64, 65, 106 ЖК України, ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст. ст. 4, 5, 7, 10-13, 18, 76-81, 89, 92, 128-131, 133, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-282 ЦПК України –

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2,  ІНФОРМАЦІЯ_5 та малолітніми ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 право користування жилим приміщення у квартирі АДРЕСА_3.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного заочного судового рішення.

Згідно п.15.5 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя                                                                      О.Ф. Погасій