Постанова

Іменем України

20 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 203/3451/16-к

провадження № 51-1870км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Короля В.В.,

суддів Лагнюка М.М., Огурецького В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Дрозда Р.І.,

прокурора Парусова А.М.,

засудженого ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2017 року щодо ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016040670001519, за обвинуваченням

ОСОБА_1, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Дніпропетровська, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 вересня 2016 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки; за ч. 4 ст. 296 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.

На підставі ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки.

На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням упродовж дворічного іспитового строку та покладенням на нього обов'язків, передбачених п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу, а саме: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання або роботи.

Крім того, цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2017 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він у невстановлений слідством день та час 2013 року поблизу ринку «Привоз» по вул. Привозній, буд. № 14 в м. Одесі, керуючись злочинним умислом, спрямованим на незаконне придбання, зберігання та носіння вогнепальної зброї, незаконно придбав у невстановленої слідством особи вогнепальну зброю - перероблений саморобним способом пістолет «EkolBotan» № НОМЕР_1 калібру 9 мм Р.А.К., який є нестандартною ручною короткоствольною гладкоствольною вогнепальною зброєю, придатною для проведення пострілів, та достовірно знаючи, що вказаний предмет є вогнепальною зброєю, не маючи передбаченого законом дозволу (ліцензії) на право придбання, зберігання та носіння вогнепальної зброї, перевіз цей пістолет до місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 з метою подальшого зберігання.

Крім того, 14 травня 2016 року приблизно о 18-ій годині 00 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння неподалік свого будинку по АДРЕСА_1, за обставин, встановлених судом та наведених у вироку, ОСОБА_1 грубо порушив громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, та, продовжуючи хуліганські дії і застосовуючи вогнепальну зброю - пістолет «Ekol Botan» № НОМЕР_1 калібру 9 мм Р.А.К., здійснив з цього пістолету 2-3 постріли в ноги ОСОБА_2, спричинивши йому легкі тілесні ушкодження у вигляді двох дотичних вогнепальних поранень: на зовнішній поверхні лівого стегна в середній третині та передньо-зовнішній поверхні правого стегна в середній третині, що мають незначні скороминущі наслідки.

Вимоги касаційної скарги і узагальненні доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі заступник прокурора Дніпропетровської області (далі - прокурор), вказуючи на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК, та в зв'язку з цим на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Стверджує, що всупереч вимогам ст. ст. 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) апеляційний суд належно не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, не дав на них вичерпної відповіді, яка б ґрунтувалася на повному та всебічному дослідженні обставин, що підлягають врахуванню відповідно до визначених у ст. ст. 50, 65 КК загальних засад призначення покарання. Вважає безпідставним висновок апеляційного суду про обґрунтованість ухваленого місцевим судом рішення щодо звільнення ОСОБА_1 на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням. На думку прокурора, апеляційний суд, не досліджуючи безпосередньо докази, порушив вимоги п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК та надав іншу оцінку обставинам кримінального провадження, ніж суд першої інстанції.

Засуджений ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу прокурора та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Парусов А.М. підтримав касаційну скаргу в повному обсязі, просив ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Засуджений ОСОБА_1 заперечував щодо задоволення касаційної скарги прокурора.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Парусова А.М.,засудженого ОСОБА_1, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.

При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 296 КК, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі прокурором не оспорюються та не заперечуються.

Доводи касаційної скарги прокурора про те, що апеляційний суд необґрунтовано погодився з рішенням місцевого суду про звільнення ОСОБА_1 на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням та допустив під час апеляційного розгляду істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, є безпідставними.

Відповідно до ст. ст. 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосуваннясвободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.

Між тим, згідно із ст. 75 КК в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання, врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем проживання характеризувався задовільно, на обліку в лікаря психіатра та нарколога не перебував, обставину, що обтяжує покарання, - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, а також обставину, що пом'якшує покарання, - щире каяття.

Виходячи з тяжкості вчинених злочинів, обставини, що пом'якшувала покарання, особи винного та ставлення ОСОБА_1 до скоєного, враховуючи конкретні обставини справи, місцевий суд дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства, звільнивши його на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням.

Водночас, як слідує з аудіозапису судового засідання, в промові у судових дебатах прокурор просив призначити ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 75 КК.

Переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою прокурора, апеляційний суд перевірив викладені у ній доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК, та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого, зазначив мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали, і положення закону, якими керувався, та обґрунтовано визнав ці доводи безпідставними й залишив апеляційну скаргу прокурора без задоволення, належно мотивувавши своє рішення.

Апеляційний суд, погодившись із встановленими судом першої інстанції обставинами, які впливають на вид та розмір покарання, та рішенням про звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням, правильно послався на стан здоров'я ОСОБА_1 з огляду на дані виписки з його медичної карти, відсутність настання тяжких наслідків, про що свідчать як обставини вчинених ним злочинів, так і те, що потерпілий будь-яких претензій до ОСОБА_1 не мав і не пред'являв цивільного позову.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний розгляд здійснювався у межах апеляційної скарги прокурора згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 КПК, виходячи із доказів, досліджених та встановлених місцевим судом обставин кримінального провадження, які впливають на ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, характеризують особу ОСОБА_1, обтяжують та пом'якшують покарання.

А тому посилання апеляційного суду, зокрема, на поведінку потерпілого ОСОБА_2 та зухвалість дій ОСОБА_1 в ході вчинення хуліганства ґрунтуються на встановлених місцевим судом обставинах кримінального провадження і не вказують на надання доказам іншої оцінки, ніж та, що була здійснена судом першої інстанції.

Враховуючи наведене, висновок апеляційного суду про дотримання місцевим судом при призначенні покарання вимог ст. ст. 50, 65 КК та наявність підстав для застосування положень ст. 75 КК і прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, є обґрунтованим.

Таким чином, ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_1 відповідає вимогам кримінального процесуального закону щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень.

Отже, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність чи невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого, які були б підставами для скасування чи зміни ухвали апеляційного суду, не встановлено.

Тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

На підставі наведеного та керуючись статтями 433, 434, 436, 441-442 КПК України, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року, Суд

у х в а л и в:

ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2017 року щодо ОСОБА_1залишити без зміни, а касаційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

В.В. Король М.М. Лагнюк  В.П.Огурецький