Постанова

Іменем України

14 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 203/4566/15-ц

провадження № 61-175св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Колесніченко О. В. від 12 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Каратаєвої Л. О., Пидищи М. М., від 23 листопада 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, про визнання недійсними договору комісії та розписки.

Позовна заява мотивована тим, що з 06 березня 1982 року по 27 квітня 2009 року він перебував з ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі. Під час розгляду справи про поділ майна подружжя, йому стало відомо, що 26 квітня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 був укладений договір комісії на купівлю транспортного засобу, предметом якого є зобов'язання ОСОБА_5 за дорученням, за рахунок та в інтересах ОСОБА_6 придбати автомобіль Lexus GX470, 2008 року випуску, шляхом укладення договору купівлі-продажу від свого імені. Також до вказаного договору ОСОБА_5 надано розписку від 24 квітня 2009 року про те, що з метою придбання автомобіля ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 600 000,00 грн, що еквівалентно 75 000 США.

Згідно з довіреністю, виданою 20 травня 2010 року, ОСОБА_5 уповноважує ОСОБА_6 експлуатувати та відчужувати вказаний автомобіль.

04 грудня 2012 року зазначений автомобіль був знятий з реєстрації та у подальшому зареєстрований за новим власником.

Позивач вказував на те, що спірний автомобіль відчужений без отримання його письмової згоди, у зв'язку з чим відповідачами після розірвання шлюбу були оформлені договір комісії і розписка. Оспорюваний договір комісії укладений не з метою настання передбачених ним правових наслідків, а з метою ухилення від його поділу як об'єкта права спільної сумісної власності колишнього подружжя.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_4, посилаючись на положення статей 60, 65 СК України та статей 203, 215 ЦК України, просив визнати недійсними договір комісії і розписку.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що презумпція правомірності правочинів за статтею 204 ЦК України безспірно не спростована, а заінтересованість позивача в оспорюванні договору комісії і розписки за статтею 215 ЦК України не доведена з огляду на відсутність доказів розпорядження відповідачами грошовими коштами, які, на думку позивача, є спільною сумісною власністю його та ОСОБА_5

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4, оскільки під час укладання оспорюваних правочинів сторонами не було допущено порушення або недодержання вимог, встановлених статтями 203, 1011, 1012, 1018 ЦК України.

У січні 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову. Вказував на те, що суди не врахували, що встановлення судовим рішенням факту припинення з січня 2009 року шлюбних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не виключає набуття спірного автомобіля за спільні кошти подружжя, оскільки сторони вели спільну підприємницьку діяльність. Крім того, суди не врахували, що ОСОБА_6 не мав достатньої кількості прибутків для придбання автомобіля за 600 000,00 грн.

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У справі, що переглядається, установлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 06 березня 1982 року, який був розірваний на підставі рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2010 року, яке набрало законної сили. Вказаними судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з січня 2009 року припинили шлюбні відносини, та не ведуть спільного господарства.

26 квітня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 був укладений договір комісії на купівлю транспортного засобу, предметом якого є зобов'язання ОСОБА_5 за дорученням, за рахунок та в інтересах ОСОБА_6 придбати транспортний засіб марки Lexus GX470 2008 року випуску, шляхом укладення договору купівлі-продажу від свого імені.

Згідно із розпискою від 26 квітня 2009 року, яка була підписана ОСОБА_5, за договором комісії на купівлю автомобіля від 26 квітня 2009 року, укладеного між комітентом ОСОБА_6 та комісіонером ОСОБА_5, на виконання цього договору з метою придбання автомобіля Lexus GX470 ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_6 600 000,00 грн, що еквівалентно 70 000,00 дол. США на дату написання даної розписки за курсом Національного банку України.

ОСОБА_5 транспортний засіб марки Lexus GX470 2008 року випуску був придбаний та первинно зареєстрований 27 квітня 2009 року на своє ім'я та належав їй на підставі свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_1, виданий номерний знак НОМЕР_2.

03 грудня 2010 року зазначений автомобіль був знятий з обліку для реалізації за заявою власника та того ж дня зареєстрований за ОСОБА_7, на підставі довідки-рахунку серії № КІМ368288 від 03 грудня 2010 року (ТОВ «Авто-Бізнес»).

04 грудня 2012 року спірний автомобіль був знятий з обліку для реалізації за заявою власника.

Територіальний сервісний центр № 1242 Регіонального сервісного центру Дніпропетровської області листом № 27/4/1242-39 від 15 січня 2016 року підтвердив, що знятий з обліку за заявою власника автомобіль 05 грудня 2012 року на підставі довідки-рахунку ТОВ «АВТ МАРКЕТ» серія ДПІ № 257229 зареєстрований за ОСОБА_8 у Центрі ДАІ смт. Чутово Полтавської області.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_4 просив визнати недійсними договір комісії та розписку до цього договору.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 1011 ЦК України передбачено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно з частиною третьою статті 1012 ЦК України істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Згідно зі статтею 1018 ЦК України майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Положеннями статті 203 ЦК України передбачений перелік вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Установивши, що під час укладання оспорюваних правочинів сторонами не було допущено порушення або недодержання вимог, встановлених статтями 203, 1011, 1012, 1018 ЦК України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними договору комісії та розписки.

Також судами правильно враховано, що з січня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 фактично припинились шлюбні відносини, що встановлено рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2010 року, яке набрало законної сили, а одержаний за комісійним договором автомобіль, використаний в інтересах сім'ї ОСОБА_7, а тому дійшли правильного висновку про те, що позивач не довів, що спірний автомобіль придбаний за спільні кошти подружжя ОСОБА_5.

Доводи ОСОБА_4 щодо відсутності у ОСОБА_7 фінансової можливості придбати автомобіль, а також інші доводи, на які посилається заявник, вже були предметом дослідження та судами, їм надана оцінка на підставі належних і допустимих доказів, а суд касаційної інстанції відповідно до статті 400 ЦПК України не здійснює переоцінку цих доказів.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта