Постанова

Іменем України

14 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 521/3144/14-ц

провадження № 61-23234св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 20 липня 2017 року у складі колегії суддів: Кононенко Н. А., Сегеди С. М., Комлевої О. С. та додаткове рішення Апеляційного суду Одеської області від 22 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Кононенко Н. А., Сегеди С. М., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6 про відшкодування збитків та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 30 листопада 2012 року між ним та ОСОБА_6 було укладено строковий контракт, який цього ж дня було зареєстровано в кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури Одеської області, на підставі якого відповідач набув статусу помічника адвоката.

28 травня 2013 року він уклав з клієнтом договір про надання правової допомоги, виконання якого було покладено на ОСОБА_6, за що останній

29 травня 2013 року отримав у вигляді авансу, виданого у рахунок заробітної плати, грошову суму в розмірі 2 тис. грн.

30 травня 2013 року ОСОБА_6 подав заяву про звільнення за власним бажанням, у зв'язку із тим, що останньому було запропоновано роботу в іншій місцевості на більш вигідних умовах, тому виконувати отримане відповідно до договору про надання правової допомоги клієнту доручення адвоката чи повернути передчасно отримані грошові кошти відповідач відмовився, чим завдав йому збитків на суму 2 тис. грн.

Зловживаючи своїм правом звернення до суду, ОСОБА_6 подав позов до нього про зобов'язання вчинити дії, обґрунтовуючи його порушенням норм трудового законодавства, у зв'язку із чим відносно нього було проведено перевірки органами прокуратури, державної інспекції з питань праці, дисциплінарних палат кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури Одеської області та Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, внаслідок чого він зазнав моральних страждань та у нього погіршився стан здоров'я.

За таких обставин, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_4 просив суд стягнути з ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 2 тис. грн в якості відшкодування завданих збитків та 300 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2016 року у складі судді Целуха А. П. позовну заяву ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі

2 тис. грн в якості відшкодування завданих збитків та 20 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішення районного суду мотивовано тим, що ОСОБА_6незаконно було отримано винагороду за роботу, яку він фактично не виконав, в сумі 2 тис. грн, і цим заподіяно ОСОБА_4 матеріальної шкоди у зазначеному розмірі, а також, у зв'язку з незаконним зверненням до суду про стягнення втраченого заробітку, компенсації за невикористану відпустку та час вимушеного прогулу, і до інших контролюючих органів, відповідач завдав позивачеві моральної шкоди, яку суд визначив у розмірі 20 тис. грн.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 20 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_4 не було доведено факту заподіяння йому матеріальної шкоди в сумі 2 тис. грн, а тому підстави для стягнення цієї суми з ОСОБА_6 відсутні. Відповідач отримання вказаної грошової суми від клієнта безпосередньо чи від позивача не визнав. Письмових доказів, які б підтверджували зазначену обставину, суду не надано. Заявляючи позов про відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_4 вказував на те, що ОСОБА_6, зловживаючи своїм правом на звернення до суду, за відсутності на те будь-яких правових підстав, що випливали з трудових правовідносин, вважав, що останній завдав йому моральної шкоди у вигляді душевних страждань у зв'язку з приниженням його честі і гідності як адвоката і як людини та ділової репутації, що стало причиною погіршення стану його здоров'я, а також погіршення відносин та ускладнення довірчих стосунків між ним та підлеглими у колективі, який він очолює. Однак, ОСОБА_4 не надав судудоказів на підтверджена заподіяння моральної шкоди саме ОСОБА_6, хоча відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року цей обов'язок покладений саме на позивача.

У серпні 2017 року від ОСОБА_6 надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі про стягнення з ОСОБА_4 на його користь 704 грн судового збору.

Додатковим рішенням Апеляційного суду Одеської області від 22 лютого

2018 року заяву ОСОБА_6 про ухвалення додаткового рішення задоволено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додаткове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що 20 липня 2017 року Апеляційним судом Одеської області під час ухвалення рішення у справі не було вирішено питання про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору. Тому, з урахуванням положень статті 141 ЦПК України, а також того, що справа була розглянута по суті та було ухвалено судове рішення, є підстави для задоволення заяви ОСОБА_6 про ухвалення додаткового рішення у справі та стягнення з ОСОБА_4 судового збору в сумі 704 грн.

У касаційнійскарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4,посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним та необґрунтованим. Посилався на те, що факт отримання ОСОБА_6 грошових коштів у розмірі 2 тис. грн встановлено рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2013 року у справі № 521/10324/13-ц, що набрало законної сили, й такі обставини відповідно до статті 61 ЦПК України 2004 року не підлягають доказуванню. Крім того, ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 10 лютого 2014 року у справі № 22-ц/758/2059/14 встановлено, що ОСОБА_6 не заперечував, а тому й визнав укладення ним з клієнтом договору про надання правової допомоги, надання йому адвокатського доручення та отримання в якості авансу на виконання вказаного договору грошових коштів у розмірі 2 тис. грн.

У листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення на касаційну скаргу

від ОСОБА_6, в якому зазначено про те, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позов ОСОБА_4 у порушення вимог

статті 60 ЦПК України 2004 року не підтверджений належними та допустимими доказами.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У касаційнійскарзі, поданій у травні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4,посилаючись на порушенням судом норм процесуального права, просив скасувати додаткове рішення апеляційного суду та передати справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що про призначення розгляду заяви

ОСОБА_6 про ухвалення додаткового рішення у справі на 22 лютого

2018 року не був належним чином повідомлений. Крім того, під час розгляду заяви ОСОБА_6 у суду апеляційної інстанції були відсутні матеріали справи, а також після відкриття касаційною інстанцією провадження у справі не мав правових підстав для розгляду такої заяви.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень суду апеляційної інстанції лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судом встановлено, що 30 листопада 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 було укладено строковий контракт, який цього ж дня було зареєстровано в кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури Одеської області. На підставі укладеного контракту ОСОБА_6 набув статусу помічника адвоката.

Відповідно до умов пункту 2.2 контракту ОСОБА_6, як помічник адвоката, зобов'язаний виконувати доручення адвоката. За цим пунктом відповідач прийняв на себе зобов'язання ретельно і добросовісно виконувати доручення ОСОБА_4 у встановлені його розпорядженнями строки, інформувати його про доручення, які стосуються безпосередньо предмету адвокатської діяльності, додержуватися вимог конфіденційності та звичаїв адвокатської етики.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної чи юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, що її завдала.

Згідно зі частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно зі статтею 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до положень статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі частиною першою статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що останнім не було доведено факту заподіяння йому матеріальної шкоди в сумі 2 тис. грн, а тому підстави для стягнення цієї суми з ОСОБА_6відсутні. Крім того, заявляючи позов про відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_4 не надав суду доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди ОСОБА_6, хоча відповідно до

статті 60 ЦПК України 2004 року цей обов'язок покладений саме на позивача.

Відповідно до положень статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Апеляційний суд, ухвалюючи додаткове рішення у справі, виходив із того, що

20 липня 2017 року Апеляційним судом Одеської області під час ухвалення рішення у справі не було вирішено питання про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору. Тому, з урахуванням положень статті 141 ЦПК України, є підстави для стягнення з ОСОБА_4 судового збору в сумі 704 грн.

Посилання касаційної скарги ОСОБА_4 на судові рішення, що набрали законної сили, а саме: рішення Малиновського районного суду м. Одеси

від 29 листопада 2013 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 10 лютого 2014 року, у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про зобов'язання вчинити дії, як на доказ отримання відповідачем суми у розмірі 2 тис. грн за виконання доручення з надання юридичної допомоги,

є безпідставними, оскільки у текстах вказаних судових рішень відсутні обставини, які вказують на встановлення цього факту.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4, поданої у травні 2018 року, про неповідомлення належним чином останнього про призначення розгляду заяви ОСОБА_6 про ухвалення додаткового рішення у справі на 22 лютого

2018 року спростовуються матеріалами справи, а саме - довідковим листом

від 26 жовтня 2017 року, відповідно до якого ОСОБА_4 був сповіщений про слухання справи на 22 лютого 2018 року (а.с. 205).

Інші доводи касаційних скарг висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судовихрішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками апеляційного суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Одеської області від 20 липня 2017 року та додаткове рішення Апеляційного суду Одеської області від 22 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

О. В. Білоконь

Є. В.Синельников