Справа № 520/11333/16-а

У Х В А Л А

19 листопада 2018 року м.Одеса

У залі судових засідань № 31

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Балан Я.В.,

при секретарі судового засідання - Ходжаян А.В.,

за участю сторін:

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - ОСОБА_3

представника третьої особи ОСОБА_4 - ОСОБА_5

третя особа ОСОБА_6 - не з'явилась

розглянувши у підготовчому судовому засіданні клопотання представника відповідача, про залишення без розгляду в частині позовних вимог, позовної заяви ОСОБА_1, ОСОБА_7 до Одеської міської ради, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, треті особи на стороні позивачів, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4, ОСОБА_6, про визнання протиправними та нечинними рішень, зобов'язання вчинити півні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_7 до Одеської міської ради, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, треті особи на стороні позивачів, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4, ОСОБА_6, про:

визнання протиправним та нечинним рішення Одеської міської ради № 6489-VI від 25.03.2015 року «Про затвердження Генерального плану міста Одеси»;

зобов'язання Управління архітектури та містобування Одеської міської ради внести зміни до графічної частини Генерального плану м. Одеси, якими віднести територію мікрорайону «Д» житлового району IV - 5 «Південний» у м. Одеса до території одноквартирної (садибної) забудови;

зобов'язання Одеську міську раду, затвердити зміни до графічної частини Генерального плану м. Одеси, якими віднести територію мікрорайону «Д» житлового району IV - 5 «Південний» у м. Одеса до території одноквартирної (садибної) забудови;

визнати протиправним та не чинним рішення Одеської міської ради №451-VIІ від 16.03.2016 року «Про затвердження детального плану території мікрорайону «Д» » житлового району IV - 5 «Південний» у м. Одеса».

У підготовчому судовому засіданні, 19 листопада 2018 року, представник відповідача, Одеської міської ради, заявив клопотання, про залишення позовної заяви у справі №520/11333/18-а без розгляду в частині позовних вимог, у зв'язку із пропущенням без поважних причин, встановленого строку звернення до суду.

Представник відповідача, просив залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_7 до Одеської міської ради, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, треті особи на стороні позивачів, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4, ОСОБА_6, про визнання протиправними та нечинними рішень, зобов'язання вчинити півні дії, в частині таких позовних вимог:

визнання протиправним та нечинним рішення Одеської міської ради №6489-VI від 25.03.2015 року «Про затвердження Генерального плану міста Одеси»;

зобов'язання Одеську міську раду, управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, внести зміни до графічної частини Генерального плану м. Одеси, якими віднести територію мікрорайону «Д» жилого району IV - 5 «Південний» у м. Одеса до території одноквартирної (садибної) забудови;

В обґрунтування вказаного клопотання представник відповідача зазначав, що позивачі звернулися до адміністративного суду за захистом своїх прав та інтересів, порушення яких на їх думку виникли з 25.03.2015 року. З огляду на те, що позивачі не надали до суду жодних доказів того, що строки звернення пропущено ними з поважних причин, зазначив, що вказаний позов необхідно розглядати в межах строків звернення до суду передбачених ст. ст. 122, 123 КАС України.

Позивач та його представник, у судовому засіданні, заперечували проти залишення частини позовних вимог без розгляду.

Розглянувши клопотання про залишення без розгляду позову в частині позовних вимог, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 звернення до адміністративного суду врегульовано КАС України. Так, відповідно до ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд звертає увагу, що аналогічні положення були закріплені в ст. ст. 99 та 100 КАС України, в редакції який діяв до 14.12.2017 року, тобто на момент звернення позивачів до суду.

З аналізу вищенаведених норм, суд дійшов висновку, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частинами 3 та 4 ст. 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Суд зазначає, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог КАС України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій, що повинно бути підтверджено належними доказами.

Згідно ч.11 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97-ВР від 21.05.1997 року, акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» №2939-VI від 13.01.2011 року.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема, систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом.

Суд наголошує, що оскаржуване Рішення №6489-VI від 25.03.2015 року «Про затвердження Генерального плану міста Одеси», оприлюднене 01.04.2015 року, на офіційному веб-сайті Одеської міської ради за посиланням http://omr.gov.ua/ru/acts/council/69315, а також в газеті «Одесский вестник» від 04.04.2015 року №12 та в газеті «Одесский вестник» від 25.04.2015 року №15.

Крім того, усі текстові, графічні та пояснювальні матеріали Генерального плану міста Одеси, затвердженого оскаржуваним рішенням №6489-VI, також оприлюднені 01.04.2015 року на офіційному веб-сайті Одеської міської ради за посиланням http://omr.gov.ua/ru/acts/council/69315.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що опублікування акта органу місцевого самоврядування в офіційних друкованих виданнях, розміщення на офіційних сторінках відповідних органів влади у мережі Інтернет, визначається законодавством способом доведення актів органів місцевого самоврядування до відома заінтересованих осіб, у зв'язку з чим, факт їх оприлюднення у вищезгаданий спосіб визначає момент, колі всі заінтересовані особи повинні були дізнатися про відповідні акти (рішення, дії).,

Тобто, з моменту офіційного оприлюднення рішення позивачі, як заінтересовані особи, які не однократно брали участь у громадських слуханнях та обговореннях Генерального плану міста Одеса, повинні були знати, як про оскаржувані дії, так і про прийняття оскаржуваного Рішення, могли з'ясувати його зміст, визначити про необхідність внесення змін до нього, та вони безумовно мали усвідомлювати неминучий вплив оскаржуваного рішення на їх права, обов'язки та інтереси.

Позивачі жодним чином не підтвердили поважність причин, за яких ними не реалізовано своє право на захист у період з 01.04.2015 року, оскільки підставами для поновлення строку звернення до суду є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" встановлено, що Європейська Конвенція "Про захист прав людини і основоположних свобод" і практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні „Броньовський проти Польщі" від 22 червня 2004 року зазначив «чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні».

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі „Ґавенда проти Польщі" від 14 березня 2002 року також встановлено, що « якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право».

Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував, що саме строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності, остаточності та захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка б могла виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (рішення від 9 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України" (п. 137), рішення від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства" (п. 51).

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою ст.123 цього Кодексу.

Оскільки, судом не встановлено, а позивачами не надано до суду доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовними вимогами у частині позовної вимоги про визнання протиправним та нечинним рішення Одеської міської ради № 6489-VI від 25.03.2015 року «Про затвердження Генерального плану міста Одеси», суд дійшов висновку про залишення без розгляду позовної вимоги у цій частині позовних вимог.

Щодо позовних вимог у частині зобов'язання Одеську міську раду, управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, внести зміни до графічної частини Генерального плану м. Одеси, якими віднести територію мікрорайону «Д» жилого району IV - 5 «Південний» у м. Одеса до території одноквартирної (садибної) забудови, суд зазначає наступне.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду та Європейської комісії з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейський Суд з прав людини розкриває зміст принципу верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу. Однією з таких вимог є вимога про якість закону. Під законом тут мається на увазі положення нормативно-правового акта. По-перше, закон повинен бути доступним особі, тобто містити зрозумілі й чіткі формулювання, які б давали можливість особі самостійно або з відповідною консультацією регулювати свою поведінку. По-друге, він має бути передбачуваним, тобто таким, щоб особа могла передбачити наслідки його застосування. По-третє, закон повинен відповідати всім іншим вимогам верховенства права, зокрема він з достатньою чіткістю має встановлювати межі дискреційних повноважень, наданих суб'єктам владних повноважень, та спосіб їх здійснення. Це необхідно, щоб особа була захищеною від свавілля суб'єктів владних повноважень (п. 27 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Круслен проти Франції" від 24 квітня 1990 р.).

Звідси й ще одна вимога принципу верховенства права - захист від свавілля - це означає, що втручання суб'єктів владних повноважень у права людини має підлягати ефективному контролю. Щонайменше це має бути судовий контроль, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури. Держава також повинна забезпечувати наявність достатніх та ефективних гарантій проти зловживань (п. 55 рішення у справі "Класс та інші проти Німеччини" від 6 вересня 1978 р.).

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Ключовими принципами ст. 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя.

Враховуючи, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський Суд з прав людини у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

У демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення ст. 6 Конвенції не відповідало б меті та призначенні цього положення. Стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (ст. 42, п. 36 рішення у справі "Беллет проти Франції").

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, основною складовою права на справедливе судочинство є право доступу до такого судочинства, в розумінні забезпечення особі можливості звернення до суду для вирішення спору.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038-VI від 17.02.2011, (далі - Закон № 3038-VI), планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту (п.2 ч.1 ст. 1 Закону № 3038-VI).

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону № 3038-VI Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід'ємною частиною генерального плану. Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником. У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

Частиною другою даної статті передбаченою, що генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Отже, з наведених норм законодавства вбачається, що Генеральний план населеного пункту - це основний вид містобудівної документації, який розробляється на підставі висновків фахівців в різних галузях життєдіяльності, проходить експертизу та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахування державних інтересів.

Натомість, згідно з п.3 ч.1 ст. 1 Закону № 3038-VI детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.

Відповідно до ч. 1, п. 3 ч. 4 ст. 19 Закону № 3038-VI, детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Детальний план території визначає: функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Відповідно до п. 4.8 Порядку розроблення містобудівної документації, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 290 від 16.11.2011, детальний план території розробляється для територій житлових районів, мікрорайонів, кварталів нової забудови, комплексної реконструкції кварталів, мікрорайонів застарілого житлового фонду, територій виробничої, реакційної та іншої забудови. Послідовність розроблення та площі територій, для яких розробляється детальні плани, визначає відповідний уповноважений орган містобудування та архітектури відповідно до генерального плану населеного пункту.

Таким чином, зазначеними вимогами законодавства передбачено, що детальний план території не може суперечити генеральному плану населеного пункту, а розробляється відповідно до Генерального плану та деталізує і уточнює його положення.

Як і інша містобудівна документація, детальний план території містить у своєму складі графічні, та текстові матеріали, які не підлягають експертизі.

Відповідно до ст.5 Закону №3038-VI вимоги містобудівної документації є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами містобудування.

У матеріалах справи містить лист, від Управління Архітектури та містобудування Одеської міської ради, №01-13/104/о від 11.03.2016 року про розгляд колективного звернення мешканців мікрорайону «Д» житлового району IV - 5 «Південний» у м. Одеса», які зверталися стосовно корегування проекту забудови, суд вважає за необхідне розглянути позовну вимогу стосовно зобов'язання Одеську міську раду, управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, внести зміни до графічної частини Генерального плану м. Одеси, якими віднести територію мікрорайону «Д» жилого району IV - 5 «Південний» у м. Одеса до території одноквартирної (садибної) забудови, для захисту прав та законних інтересів мешканців мікрорайону.

Керуючись ст.ст.5, 79, 94, 122, 123, 166, 167, 240, 243, 248 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Клопотання представника відповідача, про залишення без розгляду в частині позовних вимог, позовної заяви ОСОБА_1, ОСОБА_7 до Одеської міської ради, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, треті особи на стороні позивачів, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання протиправними та нечинними рішень, зобов'язання вчинити півні дії - задовольнити частково.

Позовну заяву, в частині позовної вимоги про визнання протиправним та нечинним рішення Одеської міської ради № 6489-VI від 25.03.2015 року «Про затвердження Генерального плану міста Одеси» - залишити без розгляду;

В решті задоволення клопотання - відмовити.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - http://adm.od.court.gov.ua/sud1570/gromadyanam/csz/.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст ухвали складено та підписано 23 листопада 2018 року.

Суддя Я.В. Балан