ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2018 року Справа № 902/326/16

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Коломис В.В. , суддя Огороднік К.М.

секретар судового засідання Полюхович І.Г.

за участю представників сторін:

позивача: Бажукова А.К. - представника за довіреністю від 14.05.2013р. №010-01/3474

відповідача: Шиманського В.М. - адвоката за довіреністю від 09.03.2018р. б/н, Семенкова О.І. - керівника.

третьої особи: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" на рішення господарського суду Вінницької області, ухваленого 11.06.18р. суддею Матвійчуком В.В. о 17:05 год. у м. Вінниці, повний текст складено 22.06.2018р. у справі № 902/326/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", м.Київ в особі філії Публічного акціонерного товариства "Укрексімбанк" в м.Вінниці

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оспром", м.Вінниця

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_4, м.Вінниця

про стягнення 20 786 931грн. 26коп.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії Публічного акціонерного товариства «Укрексімбанк» в м. Вінниці звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оспром" про стягнення 12 905 545 грн 65 коп..

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на наступне. Відповідно до Кредитного договору № 2088 від 30.05.2007р, укладеного між АКБ «Трансбанк» та ТОВ «Оспром», останньому була відкрита відновлювальна кредитна лінія з лімітом 3 000 000,00 грн строком користування до 28.05.2010р включно. В забезпечення зобов'язань за Кредитним договором були укладені договорі іпотеки від 30.05.2007р між АКБ «Трансбанк» та ОСОБА_5, та договори іпотеки від 30.05.2007р між АКБ «Трансбанк» та ТОВ «Оспром». В подальшому між АКБ «Трансбанк» та ТОВ «Оспром» були укладені додаткові угоди до Кредитного договору, згідно з якими, окрім іншого, ліміт кредитної лінії був збільшений до 5 000 000,00 грн. При цьому, в рамках Кредитного договору, ТОВ «Оспром» були отримані кредитні кошти в АКБ «Трансбанк» в сумі 3 655 000,00 грн.

08.05.2009р між АКБ «Трансбанк» та ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» укладено Договір за яким АКБ «Трансбанк» відступив, а ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» набув право на отримання прав вимоги за Кредитними договорами та договорами забезпечення відповідно до переліку, визначеного в Додатку №1 до Договору .

08.07.2009р між сторонами Договору підписано Додаток №1-3 до Договору, згідно з яким АКБ «Трансбанк» відступив АТ «Укрексімбанк» право вимоги за Кредитним договором № 2088/151109К29 від 30.05.2007р з ТОВ «Оспром».

08.07.2009р між АКБ «Трансбанк» та АТ «Укрексімбанк» були укладені договори про відступлення прав за забезпечувальними зобов'язаннями.

Після юридичного завершення процедури заміни кредитора у кредитному зобов'язанні 07.09.2009р між АТ «Укрексімбанк» та ТОВ «Оспром» за взаємною згодою була укладена угода № 74309К6/151109К29/2088-2 до Кредитного договору, відповідно до якої умови Кредитного договору були викладені в новій редакції відповідно до вимог уніфікованих процедур та облікової політики АТ «Укрексімбанк».

Відповідно до умов Кредитного договору (в новій редакції) АТ «Укрексімбанк» надав додатково до вже отриманих ТОВ «Оспром» в АКБ «Трансбанк» коштів в сумі 3 655 000,00 - додатковий транш в сумі 345 000,00 грн.

В подальшому між АТ «Укрексімбанк» та ТОВ «Оспром» були укладені правочини щодо внесення змін до Кредитного договору, згідно з якими, окрім іншого, встановлено строк погашення кредиту в повному обсязі до 28.09.2011 року.

Проте, зазначені зобов'язання ТОВ «Оспром» не виконані, і прострочена заборгованість ТОВ «Оспром» перед АТ «Укрексімбанк» складає 20 786 931,26 грн.. з яких: 4 000 000,00 грн. - основний борг; 4 668 631,86 грн. - проценти, нараховані станом на момент подання позову, за період з 01.07.2010р по 31.03.2016р; 1 680 267,36 грн. - проценти, донараховані банком за період з 01.04.2016р по 31.03.2018р; 11 325,00 грн. - комісія за управління, нарахована за період з 01.10.2010р по 27.12.2011р; 4 225 588,79 грн. - пеня, нарахована в межах річного строку позовної давності за період прострочення з 15.04.2015р по 14.04.2016р; 782 465,75 грн. - три відсотки річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України; 5 418 652,50 грн. - інфляційні нарахування відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України за період жовтень 2011 року по лютий 2018 року.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 11.06.2018р. у справі № 902/326/16 в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії Публічного акціонерного товариства "Укрексімбанк" в м.Вінниці до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оспром", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_4, про стягнення 20 786 931,26 грн. - відмовлено.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Державний експертно-імпортний банк" в особі філії Публічного акціонерного товариства "Укрексімбанк" в м.Вінниці в доход Державного бюджету України 105103,96 грн. судового збору.

Обґрунтовуючи рішення, місцевий господарський суд з посиланням на ст.ст. 11, 509, 525, 526, 527, 530, 536, 549, 599, 610, 611, 625, 631, 1046, 1048, 1049, 1050, 1054, ЦК України, ст. 174, 193, 216, 218, 230, 232 ГК України прийшов до висновку, що позивач правомірно звернувся із позовом до суду для захисту свого порушеного права. Разом з тим, з посиланням на ст.ст. 254, 256, 257, 261, 267 ЦК України, п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" суд дійшов висновку про відмову у позові за спливом позовної давності.

Додатковим рішенням від 03.09.2018 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Оспром" №53 від 20.07.2018 року про ухвалення додаткового рішення у справі №902/326/16 задоволено. Витрати по сплаті судового збору покладено на позивача - Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії Публічного акціонерного товариства "Укрексімбанк". Витрати на проведення судово - економічної експертизи покладено на відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Оспром".

Не погодившись із прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" в м.Вінниці звернулося до суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Вінницької області від 11.06.2018р. у справі № 902/326/16 скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії Публічного акціонерного товариства "Укрексімбанк" в м.Вінниці до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оспром" про стягнення заборгованості за кредитним договором № 74309К6/151109К29/2088 від 30.05.2007р. в сумі 20 786 931,26 грн (з яких: 9 418 652,50 грн - основний борг з врахування індексу інфляції; 6 348 899,22 грн - проценти; 11 325,00 грн - комісія за управління кредитом; 4 225 588,79 грн - пеня; 782 465,75 грн - 3 % річних згідно ч.2 ст.625 ЦК України) в повному обсязі.

Вказав, що не погоджується із висновком суду першої інстанції про пропуск строку позовної давності, з огляду на таке.

Суд не зважив на факт переривання строку позовної давності, а саме 06.06.2013 року банк звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області із позовом до ОСОБА_4, яка є майновим поручителем по кредитному договору. 13.06.2013 року Вінницьким міським судом було відкрито провадження у справі №127/13803/13-ц. На даний час провадження по даній справі знаходиться на апеляційному перегляді під номером 127/1557/14-ц.

Звертає увагу, що майновий поручитель є боржником в розумінні ч. 2 ст. 264 ЦК України, відповідальність якого щодо погашення боргу по кредитному договору виникає у випадку невиконання позичальником основного зобов'язання та обмежується вартістю заставного майна (тобто він набуває статус боржника у випадку невиконання основного зобов'язання), що підтверджується постановами ВГСУ від 08.06.2011р. у справі №55/249-10, від 06.12.2016р. у справі №918/168/16 та постановами ВСУ від 24.10.2011р. у справі №3-107гс11, від 03.06.2014р. у справі №25/5005/6641/2012/3-24гс14, від 26.08.2014р. у справі №5024/948/2012/3-93гс14.

За наведених обставин, скаржник вважає, що в силу положень ч.2 ст. 264 ЦК України пред'явленням вказаного вище позову 06.06.2013 року до Вінницького міського суду Вінницької області, строк позовної давності перервався та його перебіг був розпочатий заново. А тому позов по даній справі від 14.04.2016 року було подано в межах строку позовної давності, визначеного ст. 257 ЦК України.

Разом з тим, скаржник вказує і на поважність пропуску строку позовної давності.

Зокрема, звертає увагу, що вимоги банку до ТОВ «Оспром» які розглядаються в рамках господарської справи №902/326/16, вже пред'являлися до відповідача в 2012 році в порядку цивільного судочинства (позов заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі ПАТ «Державний експортно - імпортний банк України» до ТОВ «Оспром», Семенкова О.І. та ОСОБА_4, у справі №212/7179/2012, в подальшому присвоєно номер №127/12182/13-ц який було подано до Ленінського районного суду Вінницької області).

Рішення про подання позову в порядку цивільного судочинства було прийнято після ухвалення 03.04.2012 року господарським судом Вінницької області, до якого первісно звернулась прокуратура Вінницької області в інтересах банку, ухвали про відмову в прийнятті аналогічної позовної заяви з огляду на те, що вона не може бути розглянута в порядку господарського судочинства (справа №6/3(02-2)/2012/5003).

В подальшому, в процесі оскарження банком рішення суду першої інстанції, яким вимоги банку до ТОВ «Оспром» були задоволені лише частково, в сумі 5 517 377,57 грн (з яких: 4 000 000,00 грн - основний борг; 879 974,22 грн - проценти; 11 325,00 грн - комісія за управління кредитом; 626 078,35 грн - пеня) - Верховний суд України згідно з Постановою від 17.02.2016 року прийшов до висновку, що вимоги Банку до ТОВ «Оспром» (як двох юридичних осіб-суб'єктів господарської діяльності) не можуть розглядатись в порядку цивільного судочинства (підлягають розгляду в порядку господарського судочинства), а отже в цій частині попередні судові рішення підлягають скасуванню з закриттям провадження у справі.

Враховуючи вищезазначене, банк був вимушений звернутись повторно з позовом до ТОВ «Оспром» в квітні 2016 року, вже - в порядку господарського судочинства.

Отже, скаржник вважає, що описані вище обставини, з огляду на положення ч.5 ст.267 ЦК України, слід кваліфікувати, як поважні при вирішенні питання обґрунтування строку звернення банку з позовом до ТОВ «Оспром» в порядку господарського судочинства 14.04.2016 року, та порушене право банку має бути захищене судом в загальному порядку.

Зокрема, позивач, не погоджується із достягненням судом першої інстанції судового збору в розмірі 105 103,96 грн. за подачу заяви про збільшення розміру позовних вимог від 10.04.2018 року. На думку скаржника сума судового збору повинна була розраховуватися станом на момент подачі позову - 14.04.2016р., а тому виходячи із ставок, що діяли на 2016 рік, розмір мінімальної заробітної плати був 1378 грн, отже максимальний розмір судового збору повинен становити 206700,00грн, а не 311 803,96 грн, як зазначив місцевий господарський суду у своєму рішенні.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Оспром» наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Серед іншого зазначає про помилковість твердження позивача про переривання строків позовної давності у даній справі, оскільки на думку відповідача, подача позовів до Ленінського районного суду м. Вінниці та Вінницького міського суду Вінницької області не є підставою для переривання строку позовної давності та поважною причиною для пропуску строку позовної давності.

Звертає увагу, що з правового аналізу положень ст.ст. 510, 583 ЦК України, ст. 1,11 Закону України «Про іпотеку» убачається, що майновий поручитель не являється боржником в розумінні ст. 510 ЦК України.

Разом з тим, на думку відповідача посилання скаржника на постанови ВГСУ від 08.06.2011р. у справі №55/249-10 від 06.12.2016р. у справі №918/168/16 та ВСУ від 24.10.2011р. у справі №3-107гс11 від 03.06.2014р. у справі №3-24гс14 не заслуговують на увагу, оскільки правовідносини у них не є подібними до даної справи, оскільки регулюються Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Зауважує, що вказані вище постанови ВСУ фактично підтверджують право кредитора на звернення з грошовими вимогами до поручителя, які витікають із договору іпотеки. Зазначає, що таке право банку не оскаржується, однак такі дії повинні проводитися у строки встановлені чинним законодавством.

А тому, вважає, що банком пропущено строк на звернення із позовом до суду, передбачений ст. 257 ЦК України. На підтвердження правомірного висновку суду про відмову у позові через сплив строку позовної давності вказує на постанову ВСУ від 16.09.2015р. у справі №6-68цс15.

Крім того, звертає увагу, на те, що судом першої інстанції при винесенні рішення не були враховані постанови Верховного Суду від 14.02.2018р. у справі №564/2199/15-ц та від 28.03.2018р. у справі №444/9519/12, відповідно до яких кредитор мав право нараховувати відсотки за користування кредитом виключно до дати повернення кредиту. Після припинення дії договору кредитор має право на застосування до позичальника наслідків передбачених ст. 625 ЦК України. Звертає увагу, що до неустойки, відповідно до ст. 258 ЦК України, застосовується спеціальна позовна давність в один рік. За наведеного вважає, що судом першої інстанції повинні були враховані позиції Верховного Суду та визнати безпідставними нарахування відсотків та пені. А тому вважає, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, ст.ст. 11,252,256,258,267, 509 ЦК України, в частині визначення боргу відповідача перед позивачем.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Вінницької області - без змін.

У відповіді на відзив Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" в м.Вінниці наводить спростування на доводи відповідача викладені у відзиві.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить рішення господарського суду Вінницької області від 11.06.2018р. у справі № 902/326/16 скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії Публічного акціонерного товариства "Укрексімбанк" в м.Вінниці до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оспром" про стягнення заборгованості за кредитним договором № 74309К6/151109К29/2088 від 30.05.2007р. в сумі 20 786 931,26 грн (з яких: 9 418 652,50 грн - основний борг з врахування індексу інфляції; 6 348 899,22 грн - проценти; 11 325,00 грн - комісія за управління кредитом; 4 225 588,79 грн - пеня; 782 465,75 грн - 3 % річних згідно ч.2 ст.625 ЦК України) в повному обсязі.

Представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить рішення господарського суду Вінницької області 11.06.2018 р. у справі №902/326/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Третя особа не скористалася правом участі під час апеляційного перегляду справи та не забезпечила явку свого представника у судове засідання апеляційного господарського суду, хоча про час та місце апеляційного перегляду справи повідомлялась заздалегідь та належним чином, за адресою наявною в матеріалах справи, що підтверджується реєстром на відправку рекомендованої кореспонденції.

Таким чином, враховуючи норми ст.ст.269, 273 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, строки розгляду апеляційної скарги, та той факт, що неявка в засідання суду представника третьої особи, належним чином та відповідно до законодавства повідомленої про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника останньої, за наявними у справі доказами.

Крім того, представники відповідача в судовому засіданні 20.11.2018 року усно подали заяву про те, щоб не розглядати клопотання про відкладення розгляду справи, яке попередньо було подано до суду через електронну пошту.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 30.05.2007р. між АКБ «Трансбанк» та ТОВ «Оспром» було укладено кредитний договір № 2088 відповідно до п. 1.1. якого банк надає позичальнику грошові кошти в межах відновлювальної кредитної лінії лімітом 3 000 000, 00 грн. на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, платності, зворотності та інших умов визначених договором.

Кредит надається на поточні потреби, на строк до 28 травня 2010 року (включно). (п.п. 2.1., 2.2. кредитного договору)

У відповідності до п. 3.1. кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує банку 20% річних за використану частину кредитних коштів та 0,5% річних за не використану частину кредитних коштів. (т. 1, а.с. 14-17)

17.08.2007р. між банком та позичальником було укладено додаткову угоду №1, згідно умов якої сторони змінили межі відновлювальної кредитної лінії, зокрема на 5 000 000,00 грн. Надання кредитних коштів здійснюється траншами, строк дії яких не перевищує 12 місяців. Окрім того було змінено відсоткову ставку за користування кредитом, а саме: 18,5% річних за використану частину кредитних коштів та 0,5% річних за не використану частину кредитних коштів. (т.1, а.с. 23)

10.03.2009р. між банком та позичальником було укладено додаткову угоду №2, згідно умов якої сторони внесли зміни в п.2.1. кредитного договору та виклали його в наступній редакції: « 2.1. Кредит надається на строк до 28.05.2010 року (включно), з наступним графіком погашення:

Транш в сумі 200 000,00 грн. від 11.03.2008 р. на строк до 09.03.2010р.;

Транш в сумі 200 000,00 грн. від 19.03.2008р. на строк до 17.03.2010р.;

Транш в сумі 300 000,00 грн. від 28.03.2008р. на строк до 26.03.2010р.;

Транш в сумі 50 000,00 грн. від 31.03.2008р.на строк до 29.03.2010р.;

Транш в сумі 100 000,00 грн. від 31.03.2008р. на строк до 29.03.2010р.» (т.1, а.с. 23 на звороті)

07.04.2009р. між банком та позичальником було укладено додаткову угоду №3, згідно умов якої сторони дійшли згоди викласти п.2.1. кредитного договору в наступній редакції: «2.1. Кредит надається на строк до 28.05.2010р. (включно), з наступним графіком погашення:

Транш в сумі 57 000,00 грн. від 01.12.2008р. на строк до 30.11.2009р.;

Транш в сумі 200 000,00 грн. від 11.03.2008 р. на строк до 09.03.2010р.;

Транш в сумі 200 000,00 грн. від 19.03.2008р. на строк до 17.03.2010р.;

Транш в сумі 300 000,00 грн. від 28.03.2008р. на строк до 26.03.2010р.;

Транш в сумі 50 000,00 грн. від 31.03.2008р.на строк до 29.03.2010р.;

Транш в сумі 100 000,00 грн. від 31.03.2008р. на строк до 29.03.2010р.;

Транш в сумі 300 000,00 грн. від 07.04.2008р. на строк до 05.04.2010р.;

Транш в сумі 350 000,00 грн. від 11.04.2008р. на строк до 09.04.2010р.;

Транш в сумі 370 000,00 грн. від 14.04.2008р. на строк до 10.04.2010р.;

Транш в сумі 400 000,00 грн. від 08.04.2008. на строк до 16.04.2010р.;

Транш в сумі 300 000,00 грн. від 21.04.2008р. на строк до 19.04.2010р.;

Транш в сумі 100 000,00 грн. від 29.04.2008р. на строк до 27.04.2010р.;

Транш в сумі 50 000,00 грн. від 05.05.2008р. на строк до 03.05.2010р.;

Транш в сумі 100 000,00 грн. від 12.05.2008р. на строк до 10.05.2010р.;

Транш в сумі 100 000,00 грн. від 27.05.2008р. на строк до 25.05.2010р.;

Транш в сумі 100 000,00 грн. від 03.06.2008р. на строк до 28.05.2010р.;

Транш в сумі 100 000,00 грн. від 17.06.2008р. на строк до 28.05.2010р.;

Транш в сумі 150 000,00 грн. від 26.06.2008р. на строк до 28.05.2010р.» (т.1, а.с. 24)

08.05.2009р. між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та АКБ «Трансбанк» було укладено Договір про переуступку права вимоги за Кредитним договором №2088 від 30.05.2007р. укладеним між АКБ «Трансбанк» та ТОВ «Оспром». (т.1, а.с. 25,26)

В зв'язку із укладенням договору про відступлення права вимоги 30.06.2009р між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» (надалі - банк) та позичальником було укладено додаткову угоду №151109К29/2088-1 до кредитного договору №151109К29/2088 від 30.05.2007р., згідно умов якої текст преамбули договору викладено в новій редакції. (т.1, а.с. 38)

07.09.2009р. між банком та позичальником було укладено додаткову угоду №74309К6/151109К29/2088-2 до кредитного договору, згідно умов якої кредитний договір викладено в новій редакції.

Пунктом 3.2.1 кредитного договору в редакції додаткової угоди №74309К6/151109К29/2088-2 від 07.09.2009р визначено, що ліміт кредитної лінії 5 000 000,00 грн. В рамках договору позичальник отримав наступні транші: перший транш - 3 655 000,00 грн.; другий транш - 345 000,00 грн.

Пунктом 3.2.2. кредитного договору в редакції додаткової угоди №74309К6/151109К29/2088-2 від 07.09.2009р визначено, що кінцевий термін погашення кредиту - 28.05.2010р.

Відповідно до п. 3.2.3. кредитного договору в редакції додаткову угоду №74309К6/151109К29/2088-2 від 07.09.2009р вид кредиту: невідновлювальна кредитна лінія.

Пунктом 3.2.5. кредитного договору в редакції додаткову угоду №74309К6/151109К29/2088-2 від 07.09.2009р визначено процентну ставку, зокрема: за першим траншем (заборгованість, що передана з АКБ "Трансбанк") 18,5% річних до 01.11.2009р., за другим траншем 21% річних до 01.11.2009р., надалі процентна ставка встановлюється таким чином: якщо позичальник не виконав умов договору, визначених п.5.1.3.6. та 5.1.8. то починаючи з першого дня місяця, наступного за звітним, процентна ставка по обом траншам збільшується на 2 процентних пункти. (т.1, а.с. 39-48)

04.12.2009р. між банком та позичальником було укладено додатковий договір №74309К6/151109К29/2088-3 до кредитного договору, згідно умов якого сторони виклали п.3.2.3. кредитного договору в новій редакції: « 3.2.3. Вид кредиту: невідновлювальна відклична кредитна лінія».

Пункт 5.1.8. кредитного договору виклали в новій редакції: «Позичальник зобов'язується, у термін до 31.12.2009 року здійснити оформлення земельних ділянок (підписання договорів оренди чи набуття їх у власність), на яких знаходяться предмети іпотеки та надати банку відповідні документи, у разі недотримання зазначеної умови, починаючи з 01.01.2010р. процентна ставка збільшується на 2 процентні пункти і діє до повного виконання позичальником даного зобов'язання». (т.1, а.с. 49)

22.01.2010р. між банком та позичальником було укладено додатковий договір №74309К6/151109К29/2088-4 до кредитного договору, згідно умов якого було викладено п.3.5.1. в новій редакції, зокрема було визначено, що термін сплати процентів за користування кредитом, що нараховані та будуть нараховані за період грудень 2009р. - січень 2010р. підлягає сплаті в строк до 15.03.2010р.

Пункт 5.1.8. кредитного договору виклали в новій редакції: «Позичальник зобов'язується, у термін до 28.02.2010 року здійснити оформлення земельних ділянок (підписання договорів оренди чи набуття їх у власність), на яких знаходяться предмети іпотеки та надати банку відповідні документи, у разі недотримання зазначеної умови, починаючи з 01.03.2010р. процентна ставка збільшується на 2 процентні пункти і діє до повного виконання позичальником даного зобов'язання». (т.1, а.с. 50)

11.03.2010р. між банком та позичальником було укладено додатковий договір №74309К6/151109К29/2088-5 до кредитного договору, згідно умов якого сторони виклали п.3.2.2. кредитного договору в новій редакції: « 3.2.2. Кінцевий термін погашення кредиту 28.09.2011р.»

Пункт 3.5.1 кредитного договору виклали в новій редакції щодо терміну сплати процентів за користування кредитом, зокрема: «Термін сплати процентів за користування кредитом, що нараховані та будуть нараховані за період грудень 2009р. - січень 2010р. Підлягає сплаті в строк до 07.09.2010р. зі встановленням наступного графіку погашення: до 07.04.2010 - 20 000,00 грн.; до 07.05.2010 - 20 000,00 грн.; до 07.06.2010 - 20 000,00 грн.; до 07.07.2010 - 20 000,00 грн.; до 07.08.2010 - 22 000,00 грн.; до 07.09.2010 - 23 000,00 грн.»

Пункт 5.1.8. кредитного договору виклали в новій редакції: «Позичальник зобов'язується, у термін до 31.08.2010р здійснити оформлення земельних ділянок (підписання договорів оренди чи набуття їх у власність), на яких знаходяться предмети іпотеки та надати банку відповідні документи, у разі недотримання зазначеної умови, починаючи з 01.09.2010р процентна ставка збільшується на 2 процентні пункти і діє до повного виконання позичальником даного зобов'язання». (т.1, а.с. 51,52)

06.08.2010р. між банком та позичальником було укладено додатковий договір №74309К6/151109К29/2088-6 до кредитного договору, згідно умов якого п.3.2.5. кредитного договору викладено в новій редакції: « 3.2.5. за першим траншем (заборгованість, що передана з АКБ «Трансбанк») 18,5% річних до 01.11.2009р, за другим траншем 21,0% річних до 01.11.2009р., надалі процентна ставка встановлюється таким чином: якщо позичальник не виконав умов договору, визначених п.5.1.3.6. та 5.1.8. то починаючи з першого дня місяця, наступного за звітним, процентна ставка по обом траншам збільшується на 2 процентних пункти. За домовленістю сторін, невиконання умови, щодо підтримання щомісячних грошових надходжень у липні 2010р. збільшення розміру процентної ставки по обом траншам в період з 01.08.2010 по 31.0-8.2010р. не здійснюється.»

Пункт 3.5.1 кредитного договору виклали в новій редакції щодо терміну сплати процентів за користування кредитом, зокрема: «Термін сплати процентів за користування кредитом, що нараховані та будуть нараховані за період грудень 2009р. - січень 2010р., червень - липень 2010р. підлягає сплаті в строк до 07.02.2010р. із встановленням наступного графіку погашення: до 07.08.2010 - 3 536,40 грн.; до 07.09.2010 - 15 000,00 грн.; до 07.10.2010 - 28 000,00 грн.; до 07.11.2010 - 47 500,00 грн.; до 07.12.2010 - 47 500,00 грн.; до 15.01.2011 - 47 500,00 грн.; до 07.02.2011 - процентів за користування кредитом, що будуть нараховані за серпень 2010р.» (т.1, а.с. 53-55)

30.09.2010р. між банком та позичальником було укладено додатковий договір №74309К6/151109К29/2088-7 до кредитного договору, згідно умов якого п. 5.1.8. кредитного договору виклали в новій редакції: «Позичальник зобов'язується, у термін до 31.12.2010р. здійснити оформлення земельних ділянок (підписання договорів оренди чи набуття їх у власність), на яких знаходяться предмети іпотеки та надати банку відповідні документи, у разі недотримання зазначеної умови, починаючи з 01.01.2011р. процентна ставка збільшується на 2 процентні пункти і діє до повного виконання позичальником даного зобов'язання». (т.1, а.с. 56)

05.11.2010р. між банком та позичальником було укладено додатковий договір №74309К6/151109К29/2088-8 до кредитного договору, згідно умов якого п. 3.5.1 кредитного договору виклали в новій редакції щодо терміну сплати процентів за користування кредитом, зокрема: «Термін сплати процентів за користування кредитом, що нараховані та будуть нараховані за період грудень 2009р. - січень 2010р., червень - серпень 2010р., жовтень 2010р. та процентів, що будуть нараховані за період листопад 2010 - березень 2011 підлягають сплаті в строк до 25.09.2011р. із встановленням наступного графіку погашення: до 07.11.2010 - 15 94,93грн.; до 07.12.2010 - 15 000,00 грн.; до 15.01.2011 - 15 000,00 грн.; до 07.02.2011 - 15 000,00 грн.; до 07.03.2011 - 15 000,00 грн.; до 07.04.2011 - 131 000,00 грн.; до 15.05.2011 - відсотки, що нараховані за жовтень 2010р.; до 15.06.2011 - відсотки, що нараховані за листопад 2010р.; до 15.07.2011 - відсотки, що нараховані за грудень 2010р.; до 15.08.2011 - відсотки, що нараховані за січень 2011р.; до 15.09.2011 - відсотки, що нараховані за лютий 2011р.; до 25.09.2011 - відсотки, що нараховані за березень 2011р.» (т.1, а.с. 57,58)

08.02.2011р. між банком та позичальником було укладено додатковий договір №74309К6/151109К29/2088-9 до кредитного договору, згідно умов якого п.3.2.5. кредитного договору викладено в новій редакції: « 3.2.5. Процентна ставка: до 01.11.2009 за першим траншем (заборгованість, що передана з АКБ «Трансбанк») 18,5% річних, за другим траншем 21,0% річних, надалі процентна ставка встановлюється таким чином: якщо позичальник не виконав умов договору, визначених п.5.1.3.6. то починаючи з першого дня місяця, наступного за звітним, процентна ставка по обом траншам збільшується на 2 процентних пункти.

Крім цього процентна ставка встановлюється: з дати укладання кредитного договору по 31.12.2010р (включно) за першим траншем (заборгованість, що передана з АКБ «Трансбанк») 18,5% річних, за другим траншем 21,0% річних, з 01.01.2011р по 31.01.2011р (включно) за першим траншем (заборгованість, що передана з АКБ «Трансбанк») 20,5% річних, за другим траншем 23,0% річних, з 01.02.2011р по 28.02.2011р (включно) за першим траншем (заборгованість, що передана з АКБ «Трансбанк») 18,5% річних, за другим траншем 21,0% річних, а у разі виконання умов договору, визначених п.5.1.8. договору процентна ставка залишається незмінною, якщо ж позичальник не виконає п.5.1.8. договору, то починаючи з першого дня місяця, наступного за звітним, процентна ставка по обом траншам збільшується на 2 процентних пункти".

Пункт 5.1.8. кредитного договору виклали в новій редакції: «Позичальник зобов'язується, у термін до 31.07.2011р здійснити оформлення земельних ділянок (підписання договорів оренди чи набуття їх у власність), на яких знаходяться предмети іпотеки та надати банку відповідні документи, у разі недотримання зазначеної умови, починаючи з 01.08.2011р. процентна ставка збільшується на 2 процентні пункти і діє до повного виконання позичальником». (т. 1, а.с. 59)

Також судом встановлено, що в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором укладено наступні договори іпотеки:

30.05.2007р між АКБ «Трансбанк» (іпотекодержатель) право вимоги якого перейшло до ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ОСОБА_4 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки з додатковою угодою від 17.08.2007р, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, за реєстровим №3366, відповідно до якого забезпеченням повернення кредиту є житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами №292 по вул.І.Богуна в м. Вінниці, що належить іпотекодавцю на підставі Свідоцтва про право приватної власності на будівлі № 1488 від 06.05.2003р, та земельна ділянка за вказаною адресою, на якій розташований цей житловий будинок, площею 0,10 га, що належить іпотекодавцю на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку ВН № 11270 від 20.03.2003 р. (т.1, а.с.18,19).

30.05.2007р між АКБ «Трансбанк» (іпотекодержатель) право вимоги якого перейшло до ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ТОВ «Оспром» (іпотекодавець) укладено договір іпотеки з додатковою угодою від 17.08.2007р, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, за реєстровим №3368, відповідно до якого забезпеченням повернення кредиту є будівлі по вул. Привокзальній, буд 40 у м. Вінниці, що належать іпотекодавцю на підставі Свідоцтва про право приватної власності на будівлі № 43 від 10.02.2006р, та розташовані на земельній ділянці, що знаходиться у користуванні іпотекодавця на підставі рішень виконавчого комітету Вінницької міської ради від 26.02.1998р № 224 та 12.12.1998 № 1572. У разі, якщо протягом строку дії договору іпотекодавець стане власником земельної ділянки, на якій розташований предмет іпотеки, вказана земельна ділянка стає частиною предмета іпотеки з моменту одержання іпотекодавцем відповідного державного акта на право власності на земельну ділянку. (т.1, а.с. 20-22)

Як свідчать матеріали, в тому рахунку і висновок судово-економічної експертизи №25/25/2016 від 30.11.2017р, та підтверджується сторонами у справі, в рамках кредитного договору відповідачем були отримані кредитні кошти АКБ «Трансбанк» в сумі 3 655 000,00 грн. Відповідно до умов кредитного договору (в новій редакції, визначеній Додатковою угодою від 07.09.2009р.) позивачем було надано транш відповідачу в сумі 345 000,00 грн. Таким чином, загальна сума кредитних коштів отриманих відповідачем за Кредитним договором, становить 4 000 000,00 грн.

Позивач стверджує, що зобов'язання за кредитним договором відповідачем не виконані, і прострочена заборгованість ТОВ «Оспром» перед АТ «Укрексімбанк» складає 20 786 931,26 грн.. з яких: 4 000 000,00 грн. - основний борг; 4 668 631,86 грн. - проценти, нараховані станом на момент подання позову, за період з 01.07.2010р по 31.03.2016р; 1 680 267,36 грн. - проценти, донараховані банком за період з 01.04.2016р по 31.03.2018р; 11 325,00 грн. - комісія за управління, нарахована за період з 01.10.2010р по 27.12.2011р; 4 225 588,79 грн. - пеня, нарахована в межах річного строку позовної давності за період прострочення з 15.04.2015р по 14.04.2016р; 782 465,75 грн. - три відсотки річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України; 5 418 652,50 грн. - інфляційні нарахування відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України за період жовтень 2011 року по лютий 2018 року.

Відповідач, в свою чергу, заперечує проти позову посилаючись на безпідставність нарахування відсотків за користування грошовими коштами та нарахування штрафних санкцій у зв'язку із наявністю прострочення кредитора у відповідності до вимог ст. 613 ЦК України, оскільки Банком 02.11.2009 р. не було надано траншу згідно Кредитного договору, та безпідставність нарахування відсотків за користування грошовими коштами починаючи з 28.09.2009 р., оскільки з настанням цієї дати закінчився строк дії Кредитного договору.

В ході розгляду справи з метою визначення дійсного розміру заборгованості Відповідача за Кредитним договором, ухвалою суду від 31.10.2016р. призначено судову економічну експертизу у даній справі.

Відповідно до висновку експерта № 25/25/2016 від 30.11.2017 р. складеного за результатами проведення судової економічної експертизи по першому питанню, документально підтверджується визначена Позивачем заборгованість Відповідача по кредиту (тілу кредиту) за Кредитним договором №74309К6/151109К29/2088 від 30.05.2007р з урахуванням додаткових угод укладених до нього, станом на 14.04.2016р. у сумі 8 679 954,86 грн., яка складається з: - заборгованість по кредиту (тілу кредиту) у сумі 4 000 000,00 грн.; - заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштами у сумі 4 668 631,86 грн.; - заборгованість по комісії за користування кредитними коштами у сум 11 325,00 грн.. Однак, у зв'язку з відсутністю в матеріалах господарської справи №902/326/16 та додатково наданих на дослідження документах меморіальних ордерів та виписок по рахункам на яких банк здійснював облік щодо нарахування пені по кредиту, пені по відсоткам та пені по комісії, а також відображав сплату ТОВ «Оспром» заборгованості по пені за кредитним договором з урахуванням додаткових угод укладених до нього в період з 30.07.2009 по 14.04.2016 документально підтвердити чи спростувати визначену банком заборгованість по пені за прострочення термінів сплати заборгованості по кредиту, пені за прострочення термінів сплати відсотків та пені за прострочення термінів сплати комісії за управління кредитом згідно кредитного договору з урахуванням додаткових угод укладених до нього, станом на 14.04.2016 року не видається за можливе.

По другому питанню експертом визначено два варіанта проведення нарахування пені за несвоєчасне погашення кредиту та несвоєчасне погашення відсотків. Згідно 1-го варіанту визначено пеню за несвоєчасне погашення кредиту - 2 030 835,84 грн., пеню за несвоєчасне погашення відсотків -2 140 891,84 грн., 5 762,50 грн. - пеня за прострочення термінів сплати комісії за управління кредитною лінією. Згідно 2-го варіанту визначено пеню за несвоєчасне погашення кредиту - 876 205,70 грн., пеню за несвоєчасне погашення відсотків -978 521,50 грн., 2 486,23 грн. - пеня за прострочення термінів сплати комісії за управління кредитною лінією.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Як зазначалося вище, ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ТОВ «Оспром» укладено кредитний договір в редакції додаткової угоди №74309К6/151109К29/2088-2 від 07.09.2009р.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 1050 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами Цивільного кодексу України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 Цивільного кодексу України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 Цивільного кодексу України).

Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.

Так, як зазначалося вище, відповідно до п. 3.2.1 кредитного договору в редакції додаткової угоди №74309К6/151109К29/2088-2 від 07.09.2009р визначено, що ліміт кредитної лінії 5 000 000,00 грн. В рамках договору позичальник отримав наступні транші: перший транш - 3 655 000,00 грн.; другий транш - 345 000,00 грн. Пунктом 3.2.5. кредитного договору в редакції додаткову угоду №74309К6/151109К29/2088-2 від 07.09.2009р. визначено процентну ставку, зокрема: за першим траншем (заборгованість, що передана з АКБ "Трансбанк") 18,5% річних до 01.11.2009р., за другим траншем 21% річних до 01.11.2009р., надалі процентна ставка встановлюється таким чином: якщо позичальник не виконав умов договору, визначених п.5.1.3.6. та 5.1.8. то починаючи з першого дня місяця, наступного за звітним, процентна ставка по обом траншам збільшується на 2 процентних пункти.

В подальшому, у кредитному договорі (з урахуванням внесених змін від 11.03.2010р.) сторони встановили остаточну дату повернення кредиту - не пізніше 28.09.2011р., проте у п. 8.1. договору визначено, що цей договір залишається чинним до дати повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором.

Цивільним законодавством України передбачено, що зобов'язання має виконуватися відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

Як убачається із матеріалів справи та зазначалося вище, згідно із п. 3.2.1 кредитного договору в редакції додаткової угоди №74309К6/151109К29/2088-2 від 07.09.2009р визначено, що ліміт кредитної лінії 5 000 000,00 грн. В рамках договору позичальник отримав наступні транші: перший транш - 3 655 000,00 грн.; другий транш - 345 000,00 грн.

Банк належним чином виконав взяті на себе зобов'язання, кошти в сумі 3 655 000,00 грн були отримані відповідачем в АКБ «Трансбанк» та транш в сумі 345 000,00 грн. в АТ «Укрексімбанк», що разом складає 4 000 000,00 грн.

Відповідач свої зобов'язання щодо погашення основного боргу не виконав. А тому, позивач і звернувся із позовом до суду про стягнення основного боргу за кредитним договором у сумі 4 000 000,00 грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що заборгованість відповідача перед позивачем складає 4 000 000,00 грн.

На момент розгляду справи відповідачем доказів протилежного суду надано не було.

Разом з тим, крім основного боргу позивач просить стягнути проценти за користування кредитом у розмірі 6 348 899,22 грн (згідно із заявою про збільшення позовних вимог).

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Так, у п. 3.5.1. кредитного договору (в редакції додаткової угоди №74309К6/151109К29/2088-2 від 07.09.2009р) сторони погодили, що позичальник сплачує банкові проценти за користування кредитом у розмірі, зазначеному в п. 3.2. договору, у валюті кредиту. Такі проценти нараховуються щомісяця на суму фактичної заборгованості за кредитом із розрахунку фактичної кількості днів періоду нарахування процентів на основі банківського року у валюті кредиту і підлягають сплаті з 1 по 7 число кожного місяця (у січні та травні - до 15 числа) на рахунок, зазначений у п. 3.8 цієї Угоди. Протягом цього періоду сплачуються проценти за попередній місяць. Проценти за останній період нарахування процентів підлягають сплаті не пізніше наступного банківського дня після погашення основного боргу за кредитом.

З урахуванням наведеного, позивачем правомірно нараховано проценти за користування кредитом.

Як убачається із матеріалів справи, за період з 30.05.2007р по 31.03.2016р. нараховано 5 512 123,18 грн. процентів, з яких відповідачем сплачено 843 491,32 грн. Заявою про збільшення розміру позовних вимог № 074-09/268 від 10.04.2018р, позивачем, окрім заявлених в позові процентів, заявлено до стягнення 1 680 267,36 грн. процентів за період з 01.04.2016р по 31.03.2018р.

Перевіривши наданий позивачем до заяви про збільшення розміру позовних вимог №074-09/268 від 10.04.2018р розрахунок заборгованості по нарахованим процентам, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що даний розрахунок є арифметично вірним та здійснений у відповідності до умов кредитного договору.

Також, позивачем було заявлено до стягнення заборгованість по комісії за користування кредитними коштами згідно Кредитного договору за період з 01.10.2010р по 27.12.2011р в сумі 11 325,00 грн.

Згідно із п. 4.1.1. кредитного договору (в редакції додаткової угоди №74309К6/151109К29/2088-2 від 07.09.2009р) позичальник зобов'язаний сплатити банкові комісію за управління кредитом в розмірі, зазначеному в п. 3.2. цього договору. Комісія за управління кредитом нараховується за період нарахування комісії за управління кредитом у національній валюті за курсом Національного банку України на дату нарахування і підлягає сплаті щомісяця до 7 числа місяця, наступного за розрахунковим, (у січні та травні - до 15 числа) на рахунок, зазначений у п. 3.8. цього договору. Комісія за управління кредитом за останній період нарахування комісії за управління підлягає сплаті не пізніше наступного банківського дня після погашення основного боргу за кредитом.

Як свідчать матеріали справи за період з 30.07.2009р. по 27.12.2011р. позивачем було нараховано 20 585,00 грн. комісії за користування кредитними коштами, з яких відповідачем сплачено 9 260,00 грн.

Відтак, заборгованість відповідача по комісії за користування кредитними коштами становить 11 325,00 грн.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Так, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 782 465,75 грн. трьох відсотків річних та 5 418 652,50 грн інфляційних нарахувань.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань, суд вважає їх арифметично вірними.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені 4 225 588,79 грн за період прострочення з 15.04.2015р по 14.04.2016р., з яких: 2 060 444,44 грн. - сума пені за прострочену заборгованість по кредиту; 2 159 310,72 грн. - сума пені за прострочену заборгованість зі сплати відсотків; 5 833,63 грн. - сума пені за прострочену комісію за управління кредитом.

Щодо стягнення пені судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

В силу дії статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань настають такі правові наслідки як сплата неустойки (штрафу, пені).

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Нормами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.2. Кредитного договору (в редакції Додаткової угоди №74309К6/151109К29/2088-2 від 07.09.2009р), у разі невиконання зобов'язань згідно пп.3.4.1., 3.5.1., 4.1. цього Договору Позичальник сплачує Банкові пеню у гривнях. Пеня нараховується на суму прострочених платежів із розрахунку фактичної кількості прострочених днів у розмірі, зазначеному у п. 3.2. цього Договору, і підлягає сплаті на рахунок зазначений у п. 3.8. цього Договору.

Розмір пені за прострочення позичальником платежів за цим договором: подвійна облікова ставка НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня (п. 3.2.9. Кредитного договору (в редакції Додаткової угоди № 74309К6/151109К29/2088-2 від 07.09.2009р).

Таким чином, враховуючи доведеність факту неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань, позивачем правомірно нараховано пеню.

Разом з тим, судова колегія зауважує, що відповідно до ч.2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

Відтак, у розумінні наведених приписів законодавства стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 р. у справі № 6-1138цс15).

З огляду на правову природу пені, яка нараховується за кожен день прострочення виконання зобов'язань, строк позовної давності в один рік, дату звернення позивача з позовом до суду - 14.04.2016 р. (відбиток штемпеля на позовній заяві), враховуючи клопотання та письмові пояснення відповідача про застосування строків позовної давності, суд вважає, що стягненню підлягає пеня в межах попереднього року до дня подання позову.

Отже, дослідивши матеріали справи, розрахунок пені, викладений у висновку судово-економічної експертизи № 25/25/2016 від 30.11.2017р., суд дійшов висновку, що обґрунтованими є вимоги про стягнення з відповідача 2 060 444,44 грн. пені за порушення строків погашення кредиту за Кредитним договором, 2 159 310,72 грн. пені за порушення строків сплати процентів за користування кредитом за Кредитним договором, 5 833,63 грн. пені за порушення строків сплати комісії за управління кредитом за Кредитним договором.

З урахуванням наведеного вище, в його сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач правомірно звернувся до суду за захистом порушеного права.

Разом з тим, відповідачем по справі подано заяву про застосування строків позовної давності до вимог позивача.

У ЦК позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 цього Кодексу). Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Для правильного застосування ч. 1 ст. 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Таким чином, відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Отже, аналізуючи умови Кредитного договору та зміст зазначених правових норм, судова колегія приходить до висновку, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено 28.09.2011р., повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення, - 28.09.2011р.

З огляду на матеріали справи вбачається, що позивач звернувся до господарського суду Вінницької області з позовною заявою до ТОВ "Оспром" про стягнення 12 905 545 грн. 65коп. - 14.04.2016р., що підтверджується штемпелем господарського суду Вінницької області на позовній заяві, в той час як строк позовної давності сплив -28.09.2014р.

Щодо посилань позивача на переривання строку позовної давності у відповідності до положень ст. 264 ЦК України судова колегія зазначає наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Пред'явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов'язується початок процесу у справі.

Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.

За змістом викладеного перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

З матеріалів справи судом встановлено, що 08.05.2012 року заступник прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» звернувся до Ленінського районного суду м. Вінниці із позовною заявою про стягнення з ТОВ «Оспром», ОСОБА_4, Семенкова О.І. заборгованості по кредитному договору № 74309К6/151109К29/2 088 від 30.05.2007р. в сумі 5 749 039,58 грн. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06.10.2014р у цивільній справі №127/12182/13-ц позовну заяву Заступника прокурора області в інтересах держави в особі ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії ПАТ «Укрексімбанк» у м.Вінниці до ТОВ «Оспром», ОСОБА_4, Семенкова О.І. про стягнення заборгованості за кредитним договором №74309К6/ 151109 К29/2088 від 30.05.2007 року в частині вимог до ОСОБА_4 залишено без розгляду. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10.02.2015р у даній справі позов було задоволено частково, зокрема стягнуто з ТОВ «Оспром» на користь ПАТ «Державного експортно - імпортного банку України» в особі філії ПАТ «Укрексімбанк» у м. Вінниці заборгованість по кредитному договору №74309К6/151109К29/2088 від 30.05.2007р в розмірі 5 517 377,57 грн., а також судовий збір на користь держави в розмірі 3219 грн. в решті вимог - відмовлено.

Так, відповідно до п.4.4.2. постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 № 10 За змістом частини другої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54, 56, 57 ГПК. Тому якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено (стаття 62 ГПК) або її повернуто (стаття 63 названого Кодексу), то перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ.

Разом з тим, у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.05.2018 року у справі №903/509/17 зазначив, що перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

Також, у постанові ВСУ від 02.12.2015 року у справі №6-895цс15 Верховний суд зазначив, що суди неправильно застосували норми матеріального права та дійшли помилкового висновку про те, що перебіг позовної давності переривається, якщо особою подано до суду позовну заяву, яку повернуто позивачеві у зв'язку з порушенням ним правил підсудності.

За наведеного судова колегія приходить до висновку, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності, не перериває перебігу строку позовної давності (Правова позиція Верховного Суду України від 24.05.2017р. у справі №6-1763цс16).

При цьому, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Верховний суд України за наслідками перегляду судових рішень в даній справі постановою від 17.02.2016р у справі №6-1965цс15 скасував рішення Вінницького міського суду від 10 лютого 2015 року в частині позовних вимог заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» у м. Вінниці до ТОВ «Оспром» про стягнення заборгованості за кредитним договором, а провадження в цій частині закрито. Підставою задля закриття провадження Верховний Суд України вказав на порушення правил підвідомчості, оскільки такий позов повинен був розглядатись за правилами господарського судочинства.

Крім того, ухвалою господарського суду Вінницької області від 03.04.2012 року у справі №6/3(02-2)/2012/5003 відмовлено заступнику прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії ПАТ "Укрексімбанк" у м. Вінниці у прийнятті позову ТОВ "Оспром", Семенкова О.І., ОСОБА_4 про стягнення 5749039,58 грн.

Вказана ухвала не була оскаржена сторонами.

Беручи до уваги вищевикладене, висновок місцевого господарського суду щодо відсутності переривання перебігу позовної давності у даній справі є обґрунтованим.

З матеріалів господарської справи судом також було встановлено, що 10.06.2013 р до Вінницького міського суду Вінницької області звернулось ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» у м. Вінниці з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 13.06.2013 року відкрито провадження у справі №127/13803/13-ц за вищевказаним позовом.

У відповідності до ч.2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Натомість ч. 1 ст. 510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Частиною 1 ст. 583 ЦК України визначено, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

Статтею 1 ЗУ «Про іпотеку» розкрито поняття «майнового поручителя», зокрема майновим поручителем є особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.

У відповідності до положень ст. 11 ЗУ «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

З огляду на положення ст. 510, 583 ЦК України, ст. 1, 11 ЗУ «Про іпотеку» суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду, що майновий поручитель не являється боржником в розумінні ст. 510 ЦК України, відтак подання позову до майнового поручителя не перериває строк позовної давності за зобов'язаннями боржника у правовідносинах, що виникли між Позивачем та Відповідачем в розумінні положення ч.2 ст. 264 ЦК України.

Положеннями пункту 4.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013р «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визначено, що з урахуванням положення частини четвертої статті 51 Господарського процесуального кодексу України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

Як вже зазначалося вище, позивач звернувся із позовом до господарського суду Вінницької області - 14.04.2016 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Разом з тим, в силу ч.ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення заявлено про застосування позовної давності, та встановлено, що цей строк пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Поважність пропуску строку на звернення до суду за захистом порушених прав повинна довести саме особа, яка просить визнати правочин недійсним.

При цьому судова колегія звертає увагу, що позивач, як у суді першої, так і у суді апеляційної інстанції не просив визнати поважними причини пропуску строку на звернення із позовом до суду, натомість вважає, що строк звернення до суду ним не пропущений, що було підтверджено самим представником у судовому засіданні 20.11.2018 року.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 ЦК України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього -у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності -застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Разом з тим, відповідно до п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, згідно якого кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства». (Правова позиція Верховного Суду України від 16.09.2015р. у справі №6-68цс15).

Як зазначалося вище, вивчивши матеріали справи суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про порушення права позивача, а тому судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду про відмову у позові за спливом строку позовної давності.

При цьому, щодо нарахування пені, судова колегія зауважує, що ч. 1 ст. 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

За наведених обставин, оскільки, вимоги про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 74309К6/151109К29/2088 від 30.05.2007р в сумі 20 786 931,26 грн., з яких: 9 418 652,50 грн. - основний борг з врахування індексу інфляції; 6 348 899,22 грн. - проценти; 11 325,00 грн. - комісія за управління кредитом; 4 225 588,79 грн. - пеня; 782 465,75 - 3 % річних., які, враховуючи зміни внесені до Кредитного договору додатковим договором 11.03.2010р., мали бути погашені у строк до 28.09.2011р. включно, заявлено після спливу трирічного строку позовної давності, тому вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Щодо судового збору слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 4, підп. 2 п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на момент звернення позивача з позовом до суду, зокрема станом на 03.09.2015) судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір підлягає сплаті у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати (206 700,00 грн).

При зверненні до господарського суду Вінницької області з позовною заявою № 074-09/482 від 14.04.2016р позивачем сплачено судовий збір за ставкою 1,5 відсотка ціни позову в розмірі 193 583,18 грн.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції позивачем була подана заява № 074-09/268 від 10.04.2018р. про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої ціна позову збільшилась до 20 786 931,26 грн. До зазначеної заяви позивачем долучено меморіальний ордер №169349 від 10.04.2018р про сплату судового збору в розмірі 13 116,82 грн. При цьому позивач виходив з того, що при визначені розміру судового збору при збільшенні розміру позовних вимог, застосовуються умови, що діяли на момент подання позовної заяви, і останнім, відповідно до чого сплачено максимальний розмір судового збору (193 583,18 грн + 13 116,82 грн = 206 700,00 грн)

Заява № 074-09/268 від 10.04.2018р. прийнята судом до розгляду, про що зазначено в ухвалі від 12.04.2018р.

Частиною 1 ст. 4 підпунктом 2 п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції станом на 13.03.2018р) встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір підлягає сплаті у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, судова колегія приходить до висновку, що оскільки, заява про збільшення ціни позову була подана 11.04.2018р, то для визначення судового збору, який підлягає сплаті у зв'язку із збільшенням ціни позову слід враховувати положення законодавства, яке є чинним станом на момент подання такої заяви.

З урахуванням наведеного, розмір судового збору з ціни позову, з урахуванням заяви №074-09/268 від 10.04.2018р. про збільшення розміру позовних вимог, становить 311 803,96 грн.

Зі змістом п. 2.8. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у разі коли позивач на підставі частини четвертої статті 22 ГПК до прийняття рішення зі справи збільшив розмір позовних вимог чи до початку розгляду справи по суті змінив предмет або підставу позову, в зв'язку з чим зросла ціна позову, він відповідно до абзацу другого частини другої статті 6 Закону повинен сплатити недоплачену в зв'язку з цим суму судового збору до звернення з відповідною заявою до господарського суду. Якщо до останньої не додано доказів такої доплати, заява повертається без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК, що згідно з частиною третьою згаданої статті ГПК не перешкоджає позивачеві повторно звернутися до господарського суду з відповідною заявою після доплати ним необхідної суми судового збору; у цьому випадку до відповідного звернення суд здійснює розгляд раніше заявленої позовної вимоги (позовних вимог), якщо позивач не відмовився від неї. З урахуванням конкретних обставин справи суд може розглянути й змінені вимоги позивача без доплати останнім суми судового збору з подальшим розподілом останнього між сторонами за правилами статті 49 ГПК.

Виходячи з положень наведених норм, зважаючи на розмір сплаченого позивачем судового збору, судова колегія вважає, що з останнього слід стягнути до Державного бюджету 105 103,96 грн недоплаченого судового збору, а тому доводи позивача про безпідставне достягнення судом першої інстанції суми судового збору колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу.

Також суд зважає на призначення в даній справі судово-економічної експертизи, витрати за проведення якої покладено на відповідача.

Враховуючи викладене, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи.

А тому, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 11.06.2018 року у справі №902/326/16 прийняте з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Разом з тим, відповідно до п. 16 постанови Пленуму ВГСУ "Про судове рішення" від 23.03.2012 №6 додаткове рішення підлягає перегляду за правилами ГПК. Суди апеляційної і касаційної інстанцій не вправі перевіряти законність і обґрунтованість первісного судового рішення за заявою, в якій йдеться про перегляд лише додаткового щодо нього рішення, та скасовувати чи змінювати первісне судове рішення за результатами перегляду додаткового рішення.

У разі ж оскарження первісного судового рішення, щодо якого було прийнято додаткове судове рішення, перегляду в сукупності з таким первісним судовим рішенням підлягає і додаткове судове рішення як похідне від первісного судового акта і його невід'ємна складова.

Отже, враховуючи викладене, підлягає залишенню без змін додаткове рішення від 03.09.2018 року, яке хоч і не оскаржувалося окремо апелянтом, проте є невід'ємною частиною рішення від 11.06.2018 року та містить вирішення питань, які відображені в мотивувальній частині рішення від 11.06.2018 року.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії Публічного акціонерного товариства «Укрексімбанк» в м. Вінниці залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 11.06.2018 року та додаткове рішення від 03.09.2018 року у справі №902/326/16 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку, встановленому ст. ст. 287-291 ГПК України.

4. Справу №902/326/16 повернути до господарського суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений "26" листопада 2018 р.

Головуючий суддя Миханюк М.В.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Огороднік К.М.