Справа № 712/12666/17

Провадження № 2/712/254/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2018 року Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:

Головуючого судді - Токової С.Є.

при секретарі - Могила І.С.

з участю позивача - ОСОБА_1, відповідача - ОСОБА_2

третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_3

представників сторін - ОСОБА_4, ОСОБА_7., ОСОБА_9.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа із самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_3 про визнання недійсним договору довічного утримання, позовом третьої особи із самостійними вимогами щодо предмету спору ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору довічного утримання, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним договору довічного утримання, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, яка за життя уклала договір до вічного утримання з його дружиною відповідачем ОСОБА_2. Не дивлячись на те, що договір був укладений із його дружиною, догляд за ОСОБА_5 фактично здійснював він, оскільки забезпечував останню продуктами, ліками, доглядав за двором та господарством. Крім цього, ним за власні кошти здійснювалися поточні, в тому числі і косметичний, ремонт будинку, окультурення подвір'я. За життя ОСОБА_5склала на нього заповіт, однак звернувшись до нотаріуса з заявою про прийняття в спадщину майна, дізнався про те, що ОСОБА_5 за життя уклала з його дружиною ОСОБА_2 договір довічного утримання. Вважає, що вказаний договір порушує його права законного спадкоємця на майно за заповітом, що залишилось від ОСОБА_5, а тому вказаний договір вважає недійсним.

Відповідач відзив на позовну заяву не подавала.

Третя особа із самостійними вимогами щодо предмету спору ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про визнання недійсним договору довічного утримання в якому вказувала, що, 10.09.2005 року між нею та ОСОБА_5 були укладені договори купівлі-продажу житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до яких ОСОБА_5 отримала до підписання даних договорів гроші в загальній сумі 81000 грн., а право власності на вказане нерухоме майно перейшло до ОСОБА_3, яка зареєструвала своє право власності на вищевказане майно і з цього моменту набула повного права володіти, користуватися та розпоряджатися цим майном на свій розсуд. Між нею та ОСОБА_5, також було досягнуто усної домовленості, що ОСОБА_5 за її згодою буде й надалі проживати у будинку АДРЕСА_1, оскільки остання часто перебувала у робочих поїздках. Однак 12 жовтня 2009 року, за зверненням ОСОБА_5, заочним рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси було розірвано договори купівлі-продажу ВРД № 306127 та ВРД № 306126 від 10.09.2005 року та визнано право власності за ОСОБА_5 на житловий будинок з надвірними спорудами та прибудинкову земельну ділянку площею 525 кв. м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 Ухвалою Придніпровського районного суду міста Черкаси вищевказане заочне рішення від 12.10.2009 року було скасоване, дана справа призначена до розгляду у загальному порядку. Як стало їй відомо, що 17.11.2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено договори довічного утримання на вищевказаний житловий будинок та земельну ділянку. ОСОБА_5 вчинила договори довічного утримання на житловий будинок та земельну ділянку за адресою: вулиця Петровського, 82, у місті Черкаси, не маючи права на дане майно, що порушує її право на це майно, а отже договір довічного утримання є недійсними з моменту його вчинення, наслідком недійсності якого повернення майна.

Відповідно до п.3 розділу Х11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 року №1402-У111 «Про судоустрій та статус суддів», районні, міжрайонні, районні у містах, міські, міськрайонні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України, який вступив в дію 15.12.2017 року.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 02.11.2017 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 05 грудня 2017 року на 10-00 год.

11 січня 2018 року ухвалою суду м. Черкаси призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження та провести підготовче судове засідання 01 лютого 2018 року о 09-00 год.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 лютого 2018 року до справи залучено в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_3 та її позов прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

11 липня 2018 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05 вересня 2018 року.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили суд визнати недійсним договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 17.11.2010 року ВРД № 306127. У задоволенні позову третьої особи просили відмовити.

Відповідач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили у задоволенні позову відмовити, при цьому відповідач пояснила, що договір довічного утримання виконувала, він є чинним, а тому підстав для його скасування не має. У позову третьої особи просила відмовити.

Додатково суду пояснила, що з часу укладення договорів довічного утримання з ОСОБА_5 повністю виконувала обов'язки по утриманню останньої, доглядала її, забезпечувала продуктами харчування, ліками, повністю щомісяця сплачувала грошове утримання, яке визначено договорами, здійснила її поховання. Батько третьої особи ОСОБА_6 спочатку орендував кімнату в будинку ОСОБА_5, а потім став її співмешканцем. ОСОБА_5 ніколи не говорила їй про те, що продавала будинок і земельну ділянку дочці свого співмешканця. Весь час їх знайомства, а це більше десяти років ОСОБА_5 ніколи з будинку не виселялась, проживала в ньому. Після укладення договорів довічного утримання, вона ОСОБА_2 оплачувала всі комунальні послуги, несла витрати по утриманню цього майна.

Третя особа ОСОБА_3 та її представник в судовому засіданні у задоволенні первісного позову просили відмовити, позов третьої особи із самостійними вимогами просили задоволити.

ОСОБА_3 пояснила суду, що дійсно ОСОБА_5 проживала разом із її батьком. Будинок в якому проживала ОСОБА_5, вона купувала для свого батька. Після продажу будинку та земельної ділянки вона не проживала в місті тривалий час, з батьком спілкувалась рідко.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини, які регулюються нормами цивільного законодавства.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, що підтверджується копією свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 21 вересня 2017 року.

За життя ОСОБА_5, 17 листопада 2010 року уклала з ОСОБА_2 договори довічного утримання, за умовами якого відчужувач передала у власність набувача належний їй на праві приватної власності будинок по вул. Петровського, 82 у місті Черкаси та земельну ділянку площею 0,525 кв. м., призначену для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 7110136400-02-074-0007 за вказаною адресою, а набувач зобов'язалася довічно повністю утримувати ОСОБА_5, надавати відчужувачу щомісячно матеріальне забезпечення (догляд), що оцінюється сторонами у сумі 2500 грн . Договори посвідчені нотаріусом та зареєстровані в реєстрі за № 5645 та 5647.

23 грудня 2015 року ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Сопільняк А.О., яким все своє майно заповідала ОСОБА_1.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 ставить питання про визнання договору довічного утримання недійсним з підстав існування заповіту складеного на його ім'я.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами 1-3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до вимог ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Згідно зі ст. 755 ЦК України договір довічного утримання може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.

В судовому за сіданні встановлено, що за життя відчужувач не пред'являла претензій до відповідача щодо виконання умов договору, з позовом до суду про розірвання договору довічного утримання не зверталась.

Частиною 2 ст. 755 ЦК України передбачено, що договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача.

При цьому, чинне законодавство не містить норм, які б передбачали скасування договору довічного утримання заповітом.

Так, права відчужувача за договором довічного утримання не можуть переходити до інших осіб у порядку правонаступництва. Глава 57 ЦК України цього не передбачає, зокрема, безумовною підставою для припинення договору довічного утримання є настання смерті відчужувача, що передбачено ч. 2 ст. 755 ЦК України. У цій ситуації договір вважається виконаним, тобто зобов'язання набувача за договором довічного утримання є нерозривно пов'язаними з особою відчужувача будинку за цим договором.

Крім того, дія договору довічного утримання була припинена у зв'язку із смертю відчужувача - спадкодавця.

Таким чином, суд вважає, що права позивача відповідачкою не порушені, його позов необґрунтований, та не підлягає до задоволення, оскільки на даний час договір довічного утримання є чинним, виконувався, сторонами умови не порушувались, за життя ОСОБА_5 не ставила вимогу про його розірвання, а тому підстав визнавати його недійсним суд не вбачає.

Позов третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_3 суд вважає таким, що не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

10.09.2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено договори купівлі-продажу житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 у місті Черкаси.

12 жовтня 2009 року, заочним рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси за позовом ОСОБА_5 вказані договори розірвано у зв'язку з невиконанням їх умов, а саме не проведення оплати та визнано право власності за ОСОБА_5 на житловий будинок з надвірними спорудами та прибудинкову земельну ділянку площею 525 кв. м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1

В подальшому, представником ОСОБА_3 було подано заяву про перегляд зазначеного рішення суду і ухвалою Придніпровського районного суду міста Черкаси від 10 лютого 2017 року рішення від 12.10.2009 року було скасоване, дана справа призначена до розгляду у загальному порядку.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору довічного утримання, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 третя особа із самостійними вимогами посилається на те, що ОСОБА_5 не мала права укладати зазначений договір, оскільки не була на час його укладання ні власником будинку, ні земельної ділянки на якій він побудований. При цьому, ОСОБА_5 знала про дійсність укладених з ОСОБА_3 договорів купівлі-продажу, оскільки отримала обумовлену суму коштів. А тому в силу ст. 203 ЦК України договір довічного утримання є таким, що суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства у зв'язку з чим є недійсним.

Суд не погоджується з вказаними твердженнями представника третьої особи виходячи з наступного.

У відповідності зі ст.745 ЦК України договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Безпосередній порядок посвідчення договору довічного утримання визначено в п. 7 гл. 2 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 .

Зокрема, для посвідчення договору довічного утримання, в якому предметом є нерухоме майно (крім земельних ділянок) надається правоустановлюючий документ, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна, витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно, довідка про склад сім'ї, або зареєстрованих осіб.

Для посвідчення договору довічного утримання предметом якого є земельна ділянка, нотаріусу надається правоустановлювальний документ, що посвідчує право власності на земельну ділянку; довідка про відсутність (наявність) обмежень (обтяжень) за даними Державного земельного кадастру; довідка про відсутність (наявність) на земельній ділянці житлового будинку, інших будівель і споруд, звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки, витяг із державного реєстру земель. Для посвідчення договору довічного утримання нотаріусу надаються оригінали вищевказаних документів.

Укладаючи вказані договори ОСОБА_5 гарантувала, що на момент їх укладення жилий будинок з надвірними спорудами та земельна ділянка нікому не відчуджені, прав щодо них у третіх осіб не має, не передані як внесок до статутного фонду юридичної особи, не заставлені, під забороною відчудженням (арештом), в податковій заставі не перебувають. Факт відсутності заборони відчудження нерухомого майна підтверджувався витягами, наданими нотаріальною конторою 17 листопада 2010 року.

Таким чином, на час укладення договорів довічного утримання, власником будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 була ОСОБА_5

Також в судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_2 з часу укладення договорів довічного утримання повністю виконувала їх умови як щодо утримання, харчування, догляду, необхідної допомоги так і щодо матеріального забезпечення, щомісячна вартість якого була визначена сторонами в розмірі 2500 грн., постійно проживала разом з чоловіком ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1., здійснила поховання ОСОБА_5

Вказані обставини підтверджуються як власними поясненнями ОСОБА_2 так і тим, що за життя ОСОБА_5 не ставила питання щодо розірвання договорів.

Статтею 16 ЦК України серед способів захист у цивільного права та інтересу визначено визнання правочину недійсним. За змістом вказаної статті такий спосіб захисту застосовується у тих випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину з порушенням умов його дійсності. Цей спосіб захисту безпосередньо регламентується статями 215-236 ЦК. Метою звернення до суду з таким позовом, є застосування наслідків його недійсності, тобто реституції, відшкодування збитків та моральної шкоди, завданої укладенням такого правочину. З таким позовом мають право звертатись не лише самі сторони недійсного правочину, але й інші зацікавлені особи.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема ч.1 ст. 203 ЦК України. Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією з із сторін правочину так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Статтею 216 ЦК України передбачено загальні наслідки недійсності правочину - недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі ст. 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, в тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

Виходячи зі зміст у ч.1 ст. 216 ЦК України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину.

Разом з тим, ч.3 ст. 216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності правочину застосовуються якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Цивільним Кодексом України передбачено засади захисту права власності, зокрема ст. 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане у особи, яка не мала права його відчуджувати, про що набувач не знав і не міг знати, (добросовісний набувач) власник має право витребувати це майно від у разі якщо майно було загублене власником або собою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Не заперечуючи факт добросовісного набуття права на нерухоме майно, а саме будинку та земельну ділянку за адресою м. Черкаси АДРЕСА_1 ОСОБА_2 представник позивача - третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 посилався на ч. 3 ст. 388 ЦК України, яка передбачає право витребування власником майна у добросовісного набувача у всіх випадках у разі набуття майна безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати.

Дана норма не може бути застосована судом, оскільки договір довічного утримання за своєю правовою природою є відплатним. За цим договором набувач отримує у власність майно, вартість якого на момент укладення договору, є відома. Як слідує з договорів довічного утримання, які оспорює третя особа ОСОБА_3, вартість будинку склала 51847, а земельної ділянки - 72209 грн. Натомість вартісний показник утримання , що буде надаватися набувачем відчужувачу за договором, точно не буде відомим та визначеним, оскільки не можна визначити строк дії договору. При цьому, на момент його укладення не можна визначити що буде більшим - вартість житла чи остаточна вартість зустрічного надання, у зв'язку з тим, що невідомий період життя відчужувача. У даному випадку період укладення договору довічного утримання (листопад 2010 року - вересень 2017 року), тобто до смерті ОСОБА_5 склав майже сім років, що дає підстави суду зробити висновок про те, що вартість надання є більшою за вартість майна отриманого набувачем.

Таким чином в судовому засіданні встановлено, що на час укладення договорів довічного утримання, ОСОБА_5 була власником нерухомого майна, яке вона передала у власність набувачеві, на підставі рішення суду про розірвання договору купівлі-продажу укладеного між нею та ОСОБА_3, яке набрало законної сили та не було скасовано. Відповідач ОСОБА_2 повністю виконувала обов'язки щодо утримання ОСОБА_5, вартість якого як зазначалось вище є більшою за вартість набутого майна, договори довічного утримання припинились внаслідок смерті відчужувача, у зв'язку з чим вважаються виконаним в повному обсязі, що свідчить про добросовісне набуття права власності на майно у зв'язку з чим підстави для його витребування відповідно до ст. 388 ЦПК України відсутні.

За наведених обставин суд приходить до висновку про необґрунтованість позову третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_3, внаслідок чого у його задоволенні слід відмовити у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 76-81, 263-265, 267, 280 ЦПК України, ст.ст. 203, 2015, 388, 744, 745, 755 ЦК України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа із самостійними вимогами ОСОБА_3 про визнання недійсним договору довічного утримання відмовити.

У задоволенні позову третьої особи із самостійними вимогами щодо предмету спору ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору довічного утримання відмовити .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (п.15 Розділу ХII «Перехідні положення» ЦПК України).

Повний текст рішення суду складено 16 жовтня 2018 року.

ГОЛОВУЮЧИЙ: