КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2018 року місто Київ.

Справа № 761/12358/15-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/824/482/2018

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Желепи О.В.,

суддів: Іванченка М.М., Рубан С.М.,

секретар судового засідання Задерей І.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 травня 2018 року, ( ухваленого в складі судді Чех Н.А.)

в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Падалка Роман Олегович, приватний нотаріус КМНО Шевченко Олексій Григорович про визнання правочинів недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищеназваним позовом, в якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 30 квітня 2010 року квартири АДРЕСА_1, який він уклав з ОСОБА_4 під впливом тяжкої для нього обставини на вкрай невигідних умовах. Тяжкою обставиною позивач зазначив наявність спору між ним та колишньою дружиною з приводу розподілу спільного майна подружжя, що змусило його відчужити вказану квартиру за 30 000 грн. з метою недопущення її поділу. Також позивач просив визнати цей же договір недійсним з підстав вчинення ОСОБА_4 обману в частині не виконання нею своєї обіцянки щодо повернення квартири в його власність після закінчення спорів з ОСОБА_8

Також позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу цієї ж квартири , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 23 жовтня 2015 року на підставі ст. 203 ЦК України під час дії заборони суду щодо її відчуження.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18 травня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та задовольнити позовні вимоги . Висновок суду про пропуск позивачем строку позовної давності не відповідає вимогам закону, оскільки позивач про порушення своїх прав довідався в 2013 році, коли ОСОБА_4 відмовилась переоформити у його власність спірну квартиру. Суд не надав належної оцінки доказам, які свідчили про те, що доводи ОСОБА_4 про передачу позивачу за спірну квартиру 140 000 доларів є недоведеними. Суд не звернув увагу, що відповідач не довела походження таких коштів з урахуванням придбання нею з квітня по червень 2010 року, окрім спірної іще однієї квартири.

Суд також не врахував, що представник позивача, який від його імені вчиняв правочин повідомив суду, що він суму 30000 грн., яка вказана в договорі від покупця також не отримував.

Тобто відповідач шляхом зловживання його довірою отримала у власність квартиру, яка коштує 700 000 грн. за 30 000 грн.

Суд також не врахував, що позивач боявся втратити спірну квартиру, через те, що вона була предметом спору при поділі майна, та відчужив її на вкрай невигідних для себе умовах за 30 000 грн. , що є підставою для визнання правочину недійсним відповідно до ст. 233 ЦК України.

Суд не належно оцінив електронну переписку та висновок експерта, щодо цієї переписки між сторонами, яка підтверджувала намір ОСОБА_4 в 2013 році переоформити квартиру на позивача.

Відмовляючи в задоволенні вимог про визнання недійсним договору купівлі продажу між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, суд не врахував, що ухвала про заборону відчужувати спірну квартиру від 10 липня 2015 року надсилалась судом ОСОБА_4, яка знаючи про таку заборону відчужила квартиру, чим порушила закон. З огляду на те, що продавець знала про заборону, не виконання ухвали суду реєстратором таких заборон, не свідчить , що такий правочин відповідав вимогам Закону, а тому суд безпідставно не застосував ст.ст. 203 та 215 ЦК України.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача доводи скарги підтримав.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_9 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду залишити без змін, а скаргу без задоволення.

У відзиві посилався на те, що суд надав вірну оцінку доказам позивача та дійшов вірного висновку про недоведеність наявних у позивача тяжких обставин, які змусили його укласти договір на вкрай невигідних умовах , а також недоведеність вчинення обману, та не відповідності другого договору вимогам Закону, з огляду на те, що ні ОСОБА_4 ні нотаріусу не було відомо про заборону відчужувати квартиру.

До апеляційного суду адвокати відповідачів не надали на підтвердження своїх повноважень ордерів, або довіреностей, чинних на час розгляду справи в апеляційному суді, як це передбачено ч.4 ст. 62 ЦПК України.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого судом рішення, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Визнання правочину недійсним як спосіб захисту цивільних прав і цивільних інтересів застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину з порушенням умов, необхідних для чинності правочину (ст. 203 ЦК). Його застосування регулюється статтями 215-236 ЦК. Метою звернення до суду з таким позовом є застосування наслідків його недійсності (реституції), відшкодування збитків або моральної шкоди у випадках, коли її відшкодування передбачено законом. Про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлено як однією зі сторін правочину, так й іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Статтею 230 ЦК України визначено, що у випадку, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Статтею 233 ЦК України визначено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Відмовляючи в задоволенні позову суд вважав встановленими такі обставини.

Згідно договору купівлі-продажу квартири, укладеного 30.04.2010 року та посвідченого приватним нотаріусом КМНО Шевченком О.Г., ОСОБА_2 (позивач) продав а ОСОБА_4 (відповідач) купила квартиру АДРЕСА_1 (а.с.157-158 т.1). Від імені ОСОБА_2, як продавця спірної квартири, при укладенні спірного правочину діяв на підставі довіреності ОСОБА_10

Згідно п. 1.3 вказаного договору спірна квартира належить ОСОБА_11 на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Івановим П.Ю. 29.12.2003 року за реєстровим номером 4493, дублікат якого виданий приватним нотаріусом КМНО Івановим П.Ю. 29.01.2010 року за реєстраційним номером 131.

Згідно договору купівлі-продажу квартири, укладеного 23.10.2015 року та посвідченого приватним нотаріусом КМНО Падалка Р.О., ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_5 купила квартиру АДРЕСА_1 (а.с.178-179 т.1).

Згідно постанови від 18.07.2014 року слідчим СВ Печерського РУГУ МВС України за результатами розгляду заяви ОСОБА_11 з приводу шахрайських дій ОСОБА_4, а саме заволодіння шахрайським шляхом квартирою, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12013110060008971 від 26.11.2013 року за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.190 КК України, закрито у зв'язку з встановленням відсутності в діянні кримінального правопорушення (а.с.24-26 т.1). Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20.05.2016 року скасовано постанову слідчого СВ Печерського РУГУ МВС України в м. Києві від 18.07.2014 року про закриття кримінального провадження (а.с244-247 т.2).

Згідно рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12.12.2014 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири (спірної) фіктивним. Вказане рішення переглядалося Апеляційним судом м. Києва, та 08.04.2015 року було скасоване. Ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України від 17 червня 2015 року рішення апеляційного суду м. Києва від 08.04.2015 року скасоване, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12.12.2014 залишено в силі (а.с.80-85 т.1, 98-103 т.1).

Згідно Висновку експертного дослідження електронних повідомлень, складеного 22.11.2016 року &q?нн;Незалежним інститутом судових експертиз&qu.2; за клопотанням адвоката позивача, було проведено дослідження електронних поштових скриньок ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 та терміналу рухомого зв'язку з метою фіксації отриманих повідомлень та було складено висновок про те, що досліджувані відправлення електронної пошти після отримання змінам не піддавалися; абонентом, який використовує електронну поштову скриньку ІНФОРМАЦІЯ_1, ймовірно є ОСОБА_4 -1985 року нар., персональний ідентифікаційний номер НОМЕР_1, або її довірена особа (а.с.153-192 т.2).

З Висновку про вартість об'єкту оцінки, складеному суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_13, слідує, що станом на 25.07.29013 року ринкова вартість спірної квартири становить 700 000 грн. без урахування ПДВ (а.с.З т.З).

Судом було встановлено, що спірний договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_4, містить всі істотні умови для укладення такого роду правочину.

Наявність спору між позивачем та його дружиною про поділ майна, та бажання останнього вивести спірну квартиру з під поділу, судом не визнано достатньою підставою для визнання недійсним правочину відповідно до ст. 233 ЦК України, оскільки в позовній заяві позивач посилається в тому числі і на обман з боку відповідача, а за вказаною нормою, сторона правочину повинна діяти добровільно і не перебувати під впливом обману чи помилки.

На підтвердження своїх позовних вимог позивач також посилався на те, що він після продажу квартири ОСОБА_4 продовжував у ній проживати, сплачував комунальні послуги, що з ним не укладався договір оренди і що ОСОБА_4 в спірну квартиру не вселялася. Дані обставини не свідчать про наявність підстав для визнання недійсним правочину , передбачених ст.ст.230, 233 ЦК України.

Надані позивачем документи щодо електронної переписки, висновок експерта про переписку від 22.11.2016 року також є неналежними доказами, оскільки ці документи не містять жодних доказів наявності підстав вимог позивача - тяжких обставин або вчинення правочину під впливом обману. Крім того, висновок з визначенням - &quпі;ймовірно&q?ма; ОСОБА_4 є абонентом - вказаної поштової скриньки&qu Б; не може взагалі враховуватися судом, оскільки він зроблений в формі припущення.

Покази допитаних в суді в якості свідків зі сторони позивача - ОСОБА_14, ОСОБА_1 також не приймаються судом як належні докази, оскільки покази цих осіб ніяким чином не підтверджують наявність при укладенні договору купівлі-продажу між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 ознак обману чи впливу тяжкої обставини і вкрай невигідних умов. Крім цього, при оцінці показів свідків суд врахував вимоги ст.90 ЦПК України.

Суд також встановив, що позивач одночасно заявив вимоги з підстав, яків виключають одна одну.

З приводу правочину відчуження квартири ОСОБА_4 ОСОБА_15 на підставі ст. 203ЦК України суд встановив, що вказаним правочином не порушені права позивача, який не довів, що квартира вибула з його власності під впливом обману, чи тяжкої обставини, а також суд виходив з того, що ОСОБА_4 та нотаріусу, який посвідчував правочин не було відомо про заборону, вчинену в порядку забезпечення позову.

Дослідивши наявні в справі докази, апеляційний суд встановив, що вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними.

Висновки суду про недоведеність та безпідставність заявлених позовних вимог відповідає цим обставинам та вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги з приводу помилковості висновку, щодо пропуску позовної давності, колегія суддів не приймає, так як суд відмовив в задоволенні позову з інших підстав.

Доводи апеляційної скарги з приводу недоведеності відповідачкою факту передачі позивачу 140 000 доларів, правового значення для вирішення вимог про визнання правочину недійсним не мають, так як відповідно до договору, відчуження відбулось за іншою ціною.

Посилання в скарзі на те, що представник, який діяв від імені позивача пояснив, що не отримував гроші, у вказаній в договорі сумі, також не приймаються, оскільки спростовуються змістом самого договору, в якому вказано, що сторони, підписуючи договір підтверджують факт повного розрахунку за договором.

Крім того, позивач в даній справі раніше подавав позов про визнання недійсним договору, з інших підстав через його фіктивність, укладення про людське око, без бажання сторін настання наслідків передбачених договором. Разом з тим в задоволенні позову позивачу було відмовлено , через те, що суд встановив реальний характер договору. Вказане рішення набрало законної сили.

Доводи позивача, що він уклав правочин під впливом тяжкої обставини, спростовуються змістом його ж позовної заяви, в якій він вказує про обман з боку відповідача, що виключає задоволення позову за ст. 233 ЦК України. Суд вірно зазначив, що заявлені позивачем підстави за своєю правовою природою є взаємовиключними.

З приводу доведеності факту обману, висновком експерта, з приводу переписки між сторонами, щодо повернення квартири, то колегія погоджується з наданою судом першої інстанції оцінки вказаного доказу, так як не може бути прийнятий в якості доказів висновок експерта який містить припущення.

Та обставина, що на даний час скасована постанова про закриття кримінальної справи, щодо відповідача, порушеної по факту шахрайства також не впливає на законність рішення, оскільки слідчі дії тривають і в разі доведеності вини відповідача в кримінальному провадженні позивач матиме право на відшкодування завданих йому збитків. При цьому в даному цивільному провадженні позивач не надав суду докази на підтвердження того, що відповідачем були приховані чи замовчувались обставини, які б могли вплинути на його волю укласти правочин. Позивач сам в позові вказує, що він добровільно укладав договір з метою зміни її власника та уникнення поділу квартири.

Доводи апеляційної скарги з приводу безпідставної відмови в задоволенні позову про визнання недійсним договору, укладеного ОСОБА_4 з ОСОБА_5 під час коли діяла заборона суду у виді забезпечення позову, колегія суддів не приймає, так як в судовому засіданні апеляційного суду представник позивача визнав, що доказів доведення до відома ОСОБА_4 ухвали про заборону відчужувати квартиру суду не подавались, бо їх не існує, вказана ухвала повернулась до суду без вручення.

Крім того, оскільки суд при вирішені даної справи не встановив підстав, які б свідчили про те, що спірна квартира вибула з власності позивача за недійсним правочином, без його волі, колегія приходить до висновку, що за таких обставин, його права, укладенням наступного договору покупцем кватири за дійсним договором з іншою особою, права позивача не порушують.

Визнання останнього договору недійсним, лише через те, що існувала ухвала суду на час його укладення про заборону відчуження квартири, про яку не було відомо ні сторонам цього правочину, ні нотаріусу не приведе до захисту прав позивача, оскільки квартира в разі задоволення позову, лише в цій частині має повернутись у власність ОСОБА_4, яка не заперечує права власності на неї особи, якій вона її продала та не вимагає її повернення.

З огляду на викладене, суд правомірно не задовольнив позов позивача, щодо визнання недійсним договору, стороною, якого він не був , з урахуванням відмови йому в задоволенні позову про визнання недійсним договору за яким він відчужував квартиру. Квартира не може бути витребувана у ОСОБА_5, так як на даний час позивач не довів , що вона вибула з його власності поза його волею.

Інші доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.

За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд вірно встановив, що позивач не довів наявність підстав для визнання недійсними правочинів , передбачених ст.ст. 230, 233, 203 ЦК України, а також не довів порушення своїх прав. Суд ухвалив рішення в межах заявлених позовних вимог з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судом першої інстанції. Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у апеляційному суді.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Повна постанова складена 16 листопада 2018 року.

Головуючий О.В. Желепа

Судді С.М. Рубан

М.М.Іванченко