Справа №:755/9955/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" листопада 2018 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Катющенко В.П.

при секретарях - Чуб Н.С., Сіренко Д.В., Малюті Г.В., Юдицькому К.О.

за участю: представників позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про розірвання договору позики та стягнення грошових коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання договору позики удаваним правочином і розірвання договору, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (а.с.39-41, том 3) просить суд: розірвати договір позики, укладений 05 лютого 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на суму 23 158 євро; стягнути з ОСОБА_4 на його користь заборгованість у розмірі 7 156 423 гривні 41 копійка; стягнути з відповідача ОСОБА_4 на його користь за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором позики від 05 лютого 2014 року 71 694 гривні 02 копійки; стягнути з відповідача на його користь судові витрати по сплаті судового збору в сумі 8 000 гривень 00 копійок.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що в кінці січня 2014 року до нього звернувся його знайомий ОСОБА_4, який сказав, що йому терміново, на розвиток бізнесу, потрібні гроші. В той час у нього були вільні гроші, які він погодився надати в борг ОСОБА_4 05 лютого 2014 року між ними, в простій письмовій формі, був укладений договір позики, в якому зазначено, що він, ОСОБА_6, передав ОСОБА_4 в борг, гроші в сумі 231 580 євро. В пункті 1 договору було обумовлено, що ОСОБА_4 зобов'язався повернути вказану суму грошей двома частинами. Першу, не пізніше 31 травня 2014 року, повернути йому 23 201 євро, а 208 379 євро повернути йому не пізніше 05 лютого 2017 року. За умовами договору, він, ОСОБА_1 передав гроші ОСОБА_4 до підписання договору. Того ж дня, ОСОБА_4 написав нотаріально посвідчену заяву, в якій підтвердив, що отримав від нього в борг, гроші в сумі 231 580 євро, і зазначені умови повернення боргу. Вказана заява була посвідчена приватним нотаріусом КМНО Клітко В.В. та зареєстрована в реєстрі за № 574. Таким чином, між ними відповідно до ст. 1046 ЦК України був укладений договір позики грошових коштів. Коли прийшов строк повернення першої частини боргу, він звернувся до ОСОБА_4, але останній, під різними приводами, почав відтягувати повернення боргу, а потім взагалі перестав відповідати на телефонні дзвінки. Відповідно до умов договору позики від 05 лютого 2014 року, останній днем повернення першої частини боргу є 31 травня 2014 року і вказана позика є безпроцентною, але до теперішнього часу гроші не повернуті. Неповернення частини боргу є істотним порушенням умов договору позики. Сума основної заборгованості за договором позики станом на 12 листопада 2017 року складає 231 580 євро. Офіційний курс євро НБУ станом на 12 листопада 2017 року становить 30,902597. Таким чином, розмір заборгованості відповідача щодо неповернення основної суми боргу за договором позики станом на 12 листопада 2017 року становить 7 156 423,41 гривень. Саме ця сума підлягає стягненню з відповідача як сума основної заборгованості за договором позики. Крім того, розмір заборгованості відповідача за прострочення терміну повернення позики за період з 31 травня 2014 року - 2320 євро станом на 12 листопада 2017 року становить 71 694,02 гривень.

Не погоджуючись із заявленими позовними вимогами, відповідачем було подано зустрічну позовну заяву, в якій, з урахуванням уточнень (а.с.121-129, том 1), позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 просить суд: визнати договір безпроцентної позики, укладений 05 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 - удаваним та таким, що приховує за собою договір поставки; розірвати договір поставки, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4

Зустрічні позовні вимоги позивач за зустрічним позовом обґрунтовує тим, що з 2003 року він, ОСОБА_4, здійснює роздрібну торгівлю взуттям і шкіряними виробами в спеціалізованих магазинах на території України як фізична особа-підприємець Він з 2003 року був знайомий та мав добрі стосунки з батьком ОСОБА_1 - ОСОБА_9, який займався підприємницькою діяльністю, пов'язаною із роздрібною - торгівлею взуттям на території Російської Федерації. З ОСОБА_1 він зустрічався час від часу на виставках взуття виробників різних країн, які проходили у м. Дюссельдорф, Німеччина, м. Москва, Російська Федерація. 20-23 серпня 2013 року на міжнародній виставці «Euroshoes», яка проходила у виставковому комплексі Сокольники у м. Москва, Російська Федерація, він разом із фахівцем з продажу взуття громадянкою України ОСОБА_10 розпочав діалог із ОСОБА_1 про встановлення між ними договірних відносин, пов'язаних з постачанням ОСОБА_1 на територію України взуття, обраного ним на виставці, та у подальшому замовленого ОСОБА_1 на німецьких взуттєвих фабриках. Під час перебування на міжнародній виставці, його з фахівцем з взуття ОСОБА_10 зацікавили шість торговельних марок німецьких виробників взуття, які були представлені на виставці, у зв'язку з чим він після відвідування міжнародної виставки «Euroshoes» прийняв рішення про замовлення на німецьких фабриках взуття на загальну суму 42 552 Євро 35 центів та поставку його в Україну для продажу. Йому необхідно було письмово оформити замовлення у зв'язку з тим, що взуття замовляється на наступний сезон і товаровиробник повинен визначити об'єми взуття, яке необхідно виробити. Під час спроби зробити одне із замовлень, представник німецького виробника взуття повідомив про те, що поставка товару в Україну відбувається не за простим замовленням, а на підставі укладеного контракту про поставку, перед укладенням якого йому необхідно буде надати документи, що підтверджують його особу, дозвіл на здійснення зовнішньоекономічної діяльності експорту (імпорту) товарів, який вноситься у текст контракту, та надати документальне підтвердження можливості безготівкової оплати суб'єктом підприємництва, який зареєстрований на території України, замовленого товару в іноземній валюті, а саме довідку про наявність відкритого валютного рахунку ним. Оскільки він не є суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності, який має право на здійснення імпорту товарів з-за кордону у розумінні Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», та не має можливості перерахувати оплату за замовлення в іноземній валюті, йому стало відомо, що оформити контракт на поставку взуття від німецьких виробників на територію України він не зможе. Під час чергової зустрічі на виставці у Москві він повідомив ОСОБА_1 про свої труднощі, пов'язані з неможливістю замовлення та подальшої поставки обраного взуття на територію України.

Вислухавши його, ОСОБА_1 розповів про те, що він є власником фірми, зареєстрованої у Німеччині, і має власну транспортну компанію, завдяки якій існує можливість здійснювати поставку взуття на територію України. Тому він може допомогти йому у поставці обраного німецького взуття на територію України.

Крім того, під час переговорів ОСОБА_1 неодноразово запевняв його про те, що, оскільки він також здійснює продаж взуття (зокрема, у Росії), він співпрацює з усіма німецькими виробниками взуття та має можливість оформити замовлення всього обраного ним взуття на власну фірму, а після - поставити товар на територію України. За результатами переговорів вони домовились про поставку ОСОБА_1 на територію України взуття німецьких виробників Ara, Caprise, Janashoes, Mars, Wendel, Wortmann та про те, що ОСОБА_1 оформить замовлення на всі обрані ним моделі-взуття. Отже, між ОСОБА_1 та ним в усній формі був укладений договір поставки взуття. Договір поставки передбачав поставку взуття протягом шести сезонів, а саме: весна-літо 2014, осінь-зима 2014, весна-літо 2015, осінь-зима 2015, весна-літо 2016, осінь-зима 2016. Про ті фірми (юридичні особи), про які розповідав ОСОБА_1, відомі наступні назви фірм, які перейшли ОСОБА_1 у спадок від батька, а саме: MGS Logistikvermittl Im-und Export GmbH (укр. - Логістика Посередництво Імпорт і експорт) та Natagmbh. В результаті переговорів з ОСОБА_1 за домовленістю з ним були оформлені усі замовлення. Крім того, на бланку замовлення взуття виробника WendelGmbH&aта;Co, KG від 27 серпня 2013 року зазначено його прізвище. До того ж, на усіх замовленнях вказана адреса: м. Київ, або, навіть, адреса його магазину - АДРЕСА_3. Строк підготовки замовлень, що були оформлені ОСОБА_1 був встановлений на січень-лютий 2014 року. У січні 2014 року після отримання електронною поштою від німецьких взуттєвих фабрик повідомлення про те, що частина замовленого взуття готова, він, у телефонному режимі, повідомив ОСОБА_1 про те, що отримав від німецьких взуттєвих виробників інформацію по частині своїх замовлень, що взуття готово і необхідно здійснити оплату за готовий товар у розмірі 23 201 Євро 85 центів згідно зі специфікації, що була складена ним для ОСОБА_1, та отримати взуття у товаровиробника. Пізніше, ОСОБА_1 у телефонному режимі у нього попросив його паспортні дані для підготовки письмового договору, обґрунтувавши це тим, що під час оформлення контрактів з німецькими. виробниками взуття щодо замовленого ним взуття, йому необхідно документально підтвердити кінцеве місце поставки товару (як вбачається із замовлень, місце поставки - Україна, м. Київ), та дані про замовника товару, який буде здійснювати його продаж кінцевим споживачам. Також, ОСОБА_1 повідомив, що найближчим часом приїде у Київ для проведення переговорів та обговорення усіх умов співпраці та поставки, про що йшла мова ще під час перебування на міжнародній виставці взуття. 05 лютого 2014 року під час зустрічі, яка відбулась у кафе за адресою: АДРЕСА_4, у присутності його брата ОСОБА_11, ОСОБА_1 попросив його підписати договір безпроцентної позики датований 05 лютого 2015 року, і повідомив, що це необхідно для підтвердження його платоспроможності, оскільки взуття буде вироблятись та поставлятись різними партіями, протягом декількох сезонів. Тому, йому необхідно надати документ, який вказує на джерело отримання грошових коштів, а також, з його слів, це обов'язково потрібно йому для складання звітності, пов'язаної з оподаткуванням відповідно до законодавства Німеччини. Крім того, ОСОБА_1 наполягав на нотаріальному оформленні, обґрунтовуючи це тим же. Вчинюючи психологічних тиск на нього, ОСОБА_1 стверджував, що у противному випадку німецькі взуттєві фабрики не підпишуть з ним контракт, а він залишиться без нового імпортного взуття сезону «Весна-літо 2014», що суттєво вплине на його підприємницьку діяльність з фінансової точки зору. В результаті вищевикладеного, він звернувся до нотаріуса, що знаходиться на другому поверсі у тому ж будинку за адресою: АДРЕСА_4, та нотаріально посвідчив заяву. Оскільки ОСОБА_1, з його слів, перебував в Україні декілька днів, від запропонував усі умови поставки взуття від німецьких товаровиробників обумовити у телефонному режимі з його співробітником, який мешкає у м. Берлін, Німеччина. Пізніше, десь 10-11 лютого 2014 року він, зателефонувавши співробітнику ОСОБА_1, для обговорення умов та строків поставки замовленого взуття (згідно специфікації) на територію України, отримав інформацію про те, що замовлене ним взуття при ввезенні на територію України не буде проходити митного оформлення, все відбуватиметься без сплати ввізного мита та оформлення митних декларацій. Він, проконсультувавшись зі спеціалістом у галузі права, був усвідомлений про те, що отримання товарів на митній території України без оподаткування митними платежами та без оформлення відповідних декларацій тягне за собою відповідальність, передбачену законодавством України, в тому числі, й вилучення, незаконно отриманого товару з-за кордону. Крім того, контрабанда тягне за собою кримінальну відповідальність. Тому, у середині лютого 2014 року він повідомив ОСОБА_1, що відмовляється від обумовленої раніше поставки німецького взуття, оскільки умови, за яких ОСОБА_1 планує ввезення товару на митну територію України, не відповідають обумовленим та тягнуть за собою, порушення українського законодавства. На той момент, коли він повідомив ОСОБА_1 про відмову у співпраці, останній не здійснив оплату замовленого ним товару у розмірі 23 201 Євро 85 центів німецьким взуттєвим фабрикам. При цьому, ОСОБА_1 у телефонному режимі повідомив, що ніяких зобов'язань між ними не існує, а договір позики та заяву від 05 лютого 2014 року він знищив. У зв'язку з тим, що ніяких грошових коштів в лютому 2014 року він не отримував від ОСОБА_1 і ніяких фінансових зобов'язань не виникло, й при цьому ОСОБА_1 усно (в телефонній розмові)

повідомив, що між ними ніяких зобов'язань не існує, й він знищив документи, тому

він, довірившись людині, яку знав, і підтримував гарні стосунки 10 років з його батьком, та враховуючи те, що претензій зі сторони ОСОБА_1 більше одного року не було, він забув про цю ситуацію і переключився на роботу з тими постачальниками взуття, які мали офіційні представництва в Києві і працювали на території України легально. Він, знаючи, що йому необхідно буде робити оплату за поставку першої партії імпортного взуття, у січні 2014 року звернувся до банківської установи - ПАТ «ПроКредит Банк» для надання кредиту у розмірі 20 000 Євро. Банк проводив перевірку більше місяця, оскільки на той час в Україні була несприятлива ситуація, пов'язана з Революцією Гідності, в тому числі, розпочалась банківська криза, і банки взагалі певний час «заморожували» видачу кредитів, Після проходження ряду перевірок, зокрема, перевірки кредитного комітету банку, укладення договору застави власного авто, як обов'язкової умови отримання кредиту, він отримав кредит у розмірі 250 000 гривень (станом на 06 березня 2014 року (день видачі кредиту) 250 000 гри. еквівалентно 19 267 євро, відповідно до офіційного курсу НБУ від 06 березня 2014 року. Оскільки договір поставки не відбувся, кредитні-кошти були витрачені для інших цілей. У березні 2015 року він знайшов людей, які офіційно, представляють дві німецькі торгові марки, що зацікавили його ще у 2013 році та почав з ними офіційно співпрацювати. З 05 лютого 2014 року він особисто більше не зустрічався з ОСОБА_1 та ніяких фінансових претензій ні усно, ні письмово йому не заявляв. Аналогічної позиції дотримувався й ОСОБА_1 Отримавши велику несподіванку, що більше ніж через рік, після узгодження усіх питань припинення співпраці, узгодження із ОСОБА_1 відсутності будь-яких зобов'язань, він одразу звернувся до нотаріуса з проханням направити ОСОБА_1 заяву, якою він повідомив йому, що відкликає посвідчену 05 лютого 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клітко В.В., заяву, викладену на бланку ВТО № 585170, у зв'язку з тим, що жодних відносин договору позики між сторонами не існувало, ОСОБА_1 не надавав, а він не одержував жодних грошових коштів, а існували лише правовідносини, що виникають з договору поставки.

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні заявлені уточнені позовні вимоги за первісним позовом підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити, проти зустрічного позову заперечував. Пояснив суду, що ОСОБА_1 знайом з ОСОБА_4 з 2010 року через свого батька, який зарекомендував ОСОБА_4 як добропорядну людину. Вони мали дружні стосунки. На протязі 2010-2014 р.р. ОСОБА_1 неодноразово бачився із ОСОБА_4, про те, чи бачився він з останнім на виставці в м. Москва, він не пам'ятає. В січні 2014 року ОСОБА_1 зателефонував ОСОБА_4 та попросив позичити грошові кошти, як він сказав на бізнесові справи, у розмірі 231 580 євро, на що він погодився. Так, як ОСОБА_12, в свою чергу мав віддати позичені у батька ОСОБА_1 грошові кошти, ОСОБА_1 отримавши їх, мав на руках 231 000 євро. Грошові кошти позивач позичав ОСОБА_4, бажаючи допомогти останньому, та не маючи жодних корисливих мотивів щодо цього, оскільки його батько зарекомендував його як добропорядну людину. Позивач докладав до отриманої від ОСОБА_12 грошової суми, суму кошти у доларах США, у зв'язку з чим загальна сума позичених ОСОБА_4 коштів становила 231 580 євро 85 центів. Надрукований договір позики був наданий ОСОБА_1 саме ОСОБА_4, а гроші передавалися біля магазину самого ОСОБА_4 Де саме було підписано договір, ОСОБА_1 не пам'ятає, так само і не пам'ятає, якими купюрами були надані кошти. Зустріч між ним та ОСОБА_4 відбулася 05 лютого 2014 року. При цьому, між сторонами було погоджено, що перша сума позики має бути повернута до 31 травня 2014 року у розмірі 23 201 євро. Таку умову договору було запропоновано саме ОСОБА_4 Станом на 01 червня 2014 року позичальник зазначену суму не повернув. ОСОБА_1 зв'язувався телефонним зв'язком із ОСОБА_4 та сподівався, що той все таки кошти поверне. У зв'язку з такими ж сподіваннями, він довго не вирішував питання повернення позики у судовому порядку. Щодо наявності фірм у ОСОБА_1, останній від надання пояснень відмовився. В частині заявлених зустрічних позовних вимог пояснив суду, що ніяких удаваних правочинів між сторонами укладено не було, у договірних відносинах із поставки вони не перебували, а наявність зобов'язальних відносин з повернення позики підтверджується і укладеним між сторонами договором, і нотаріально посвідченою заявою. При цьому, саме відповідачем зазначалося, що поставка продукції мала бути здійснена юридичною особою, якої на той час не було. Також, відповідачем не заперечувалося факту підписання договору позики, а його невідповідність нормативно-правовому акту НБУ не є підставою для неповернення такої позики.

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 в судовому засіданні заявлені уточнені позовні вимоги за первісним позовом підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити, підтримав позицію представника ОСОБА_2, проти зустрічного позову заперечував.

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні заявлені первісні позовні вимоги не визнав, зустрічні позовні вимоги підтримав, просив зустрічний позов задовольнити. Пояснив суду, що дійсно знайомий з ОСОБА_1, проте не має з ним ні дружніх, ні родинних відносин. Він з 2003 року займався приватним підприємництвом у сфері роздрібної торгівлі взуттям. В серпні 2013 року він зустрівся із ОСОБА_1 на виставці у Москві. ОСОБА_1 тоді йому повідомив, що має фірму у Німеччині, яка займається перевозкою взуття в Росію та Україну. Так, як він не мав права мати внутрішньо-економічні зв'язки, ОСОБА_1 надав йому свій клієнтський номер на право придбання взуття на фабриках. Він здійснював відповідні замовлення на фабриках, проте він не мав права отримувати товар із-за кордону. ОСОБА_1, в свою чергу, за їхньою домовленістю, мав відкриту фірму на території України і здійснювати таким чином поставку товару. В січні 2014 року було здійснено замовлення товару на фабриці та погоджено поставку. З ОСОБА_1 з цього приводу він зв'язувався. Товару було замовлено на загальну суму 231 580 євро 85 євро центів по специфікації. ОСОБА_1 мав сплатити за товар та привезти його до України. ОСОБА_1 повідомив йому, що має приїхати до України у лютому 2014 році та вони все обговорять. Дійсно, вони зустрілися із ОСОБА_1 та той повідомив, що всі кошти за товар сплатив, але повідомив, що фабрикам необхідне підтвердження про співпрацю, яка мала тривати три роки, та повідомив, що це просто формальність. Також, він повідомив, що фірма в Україні майже зареєстрована. На цій зустрічі також був присутнім його брат. Разом з тим, він як громадянин України не міг укласти договір з Німеччиною. Договір поставки товару мав бути укладений саме з фірмою, відкритою в Україні. ОСОБА_1 запропонував йому оформити відносини по придбанню товару договором позики, що і було зроблено. Проте, коштів по такому договору він від ОСОБА_1 не отримував. В подальшому, фірма ОСОБА_1 отримала товар з фабрики, але той повідомив його, що доставити товар на Україну можливо лише контрабандою, на що він відмовився. Тоді ж ОСОБА_1 сказав, що продасть товар іншим людям, поставка товару не відбулася. Він в свою чергу, попросив ОСОБА_1 знищити всі укладені документи між ними, на що той погодився, проте в подальшому звернувся до суду із позовом про стягнення коштів за укладеним договором позики. Заяв про відсутність зобов'язань по договору позики він не пропонував підписати ОСОБА_1

Представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_5 в судовому засіданні проти первісного позову заперечувала, зустрічні позовні вимоги підтримала, просила зустрічний позов задовольнити.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 05 лютого 2014 року між громадянином Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_1 та резидентом України ОСОБА_4 було укладено договір безпроцентної позики, за умовами якого позикодавець ОСОБА_1 передає у власність позичальника ОСОБА_4, а останній приймає у власність суму грошових коштів у розмірі 231 580 євро 85 центів, з яких суму грошей в розмірі 23201 євро 85 центів позичальник зобов'язується повернути позикодавцю не пізніше 31 травня 2014 року, а суму в розмірі 208 379 євро 00 центів - не пізніше 05 лютого 2017 року. Позичальник приймає у власність вищезазначені грошові кошти не в інтересах сім'ї, а для використання за своїм розсудом в особистих інтересах.

Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент винесення рішення), за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент винесення рішення) передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Таким чином, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до п.п. 2, 3 договору безпроцентної позики, гроші в розмірі 231 580 євро 85 центів на момент укладення цього договору отримані ним, позичальником, до підписання цього договору. Повернення грошей повинно бути проведено готівкою в м. Києві.

На підтвердження укладеного договору безпроцентної ставки, ОСОБА_4 було складено заяву, зі змісту якої вбачається, що останній, діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлений з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів, цією заявою підтвердив, що згідно договору безпроцентної позики, укладеного в простій письмовій формі 05 лютого 2014 року між ним та ОСОБА_1, ним, ОСОБА_4 05 лютого 2014 року отримано від ОСОБА_1 суму позики в розмірі 231 580 євро 85 центів. При цьому, він, ОСОБА_4, згідно вищезазначеного договору, зобов'язався повернути ОСОБА_1 не пізніше 31 травня 2014 року суму грошей в розмірі 23 201 євро 85 центів, а суму в розмірі 208 379 євро 00 центів - не пізніше 05 лютого 2017 року. Вказана заява була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клітко В.В. та зареєстровано в реєстрі за № 574 (а.с.7 том 1).

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 235 Цивільного кодексу України передбачено що, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Як роз'яснено в п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9, за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Таким чином, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягав встановленню судом є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору та з'ясування питання про те, чи не укладена ця угода з метою приховати іншу угоду та яку саме.

Вказана правова позиція взаємоузгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові суду від 14 листопада 2012 року у справі № 6-133цс12.

Таким чином, аналізуючи норми чинного законодавства України, позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: факт укладання правочину, що, на його думку, є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Договір поставки є двостороннім (правами та обов'язками наділені як постачальник, так і покупець), консенсуальним (вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов) і відплатним (постачальник передає товар покупцю за відповідну плату).

У ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України наголошується на застосуванні до договору поставки загальних положень про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Це положення має як науково-пізнавальне, так і практичне значення, оскільки в процесі реалізації прав, що випливають з конкретних зобов'язань, а також під час здійснення захисту прав у суці потрібне чітке їх визначення й правильна юридична кваліфікація.

Разом з тим договору поставки властиві ознаки, що виокремлюють його серед інших договорів і дають підстави розглядати його як договір, якому властиве особливе правове регулювання: 1) до обсягу прав і обов'язків сторін входить не тільки продаж товару, що поставляється, а і його доставка; 2) передача товарів продавцем (постачальником) покупцеві повинна здійснюватися в обумовлений договором строк або строки; 3) у договорі поставки момент укладання договору віддалений у часі від моменту виконання, тому що товару, який є предметом договору поставки, може і не бути на момент укладання договору; 4) має істотне значення, з якою метою покупець хоче придбати товар у постачальника, тому що за договором поставки покупцеві передається товар для використання його у підприємницькій діяльності або з іншою метою, що не пов'язана з особистим, сімейним, домашнім та іншим подібним використанням; 5) система договірних зв'язків при укладанні договору поставки зазвичай є складною. Тому постачальником не завжди виступає власник (виробник) майна, що є предметом поставки, ним може бути і посередник, який реалізує покупцеві товар з метою одержання прибутку.

Крім зазначених ознак, договір поставки має й інші істотні особливості.

Сторонами в договорі поставки є постачальник і покупець, до яких законодавець висуває певні вимоги. Так, постачальник має обов'язково займатися підприємницькою діяльністю. Що ж до покупця, то він може використовувати придбаний ним товар як у підприємницькій діяльності, так і з іншою метою, але така мета має бути відмінною від особистого (сімейного, домашнього та ін.) використання.

Договором поставки може бути передбачене відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також оплата товарів платником, що не є покупцем.

Істотними умовами договору поставки є: предмет договору, строки і порядок його поставки та оплати. Істотними визнаються також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди (ст. 638 ЦК України).

Сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі Цивільного кодексу України чи законами України.

Предметом договору поставки є товар, призначений для підприємницької діяльності, а також інших цілей, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім та іншим споживанням. Ним може виступати продукція виробничого призначення, товари, призначені для продажу на ринку, продукція, призначена для промислової переробки, тощо.

У договорі варто вказати точне найменування продукції (товару), а також номери стандартів, технічних умов, артикулів та інших необхідних документів, відповідно до яких продукція (товар), що надійшла, може бути перевірена. Докладний опис предмета договору дає змогу уникнути розбіжностей, а також унеможливити несумлінне ставлення до своїх обов'язків будь-якої зі сторін.

Обумовлюючи предмет договору поставки, потрібно також узгодити умови щодо кількості, асортименту і якості товару.

В матеріалах справи наявні письмові докази того, що ОСОБА_4 є фізичною особою-підприємцем, який здійснює торгівельну діяльність; орендував два приміщення, одне з яких за адресою: АДРЕСА_1. В той же час, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, або інші докази того, що останній має право здійснювати на території України підприємницьку діяльність.

Посилання позивача за зустрічним позовом на наявність підтвердження замовлення, даних про готовність товару замовленого ОСОБА_4 станом на 01.02.2014р. для погодження оплати цього товару - взуття німецьких виробників, специфікації товару, переписки з німецькими виробниками, зокрема, на фабриках концерну Wortmann, попередні пропозиції на сезон весна-літо 2014 р., інвойси, використання у більшості цих документів клієнтського номеру фірми-замовника у цьому концерні - 00307, наявність в більшості інвойсів зазначення фірми Наta GmbH, не свідчить про те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 05 лютого 2014 року укладений договір поставки. Заявляючи про удаваність договору позики, який укладено з метою приховати договір поставки, позивачем за зустрічним позовом не наведено тих істотний умов договору поставки, які мали бути виражені у такому договорі. Наявність даних з торгового реєстру юридичних осіб Федеративної Республіки Німеччина, про те, що ОСОБА_1 є особою, що уповноважена представляти компанію Наta GmbH з 29.04.2013р., що здійснює оптову і роздрібну торгівлю, особливо текстильної продукції та автомобільних запчастин тощо, не свідчить про укладання між сторонами договору поставки.

В той же час, істотною умовою договору позики є його предмет. Предметом договору позики можуть бути грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, причому позичальник, отримавши за договором позики грошові кошти, зобов'язаний повернути позикодавцеві таку саму суму, а якщо йшлося про зазначені вище речі - рівну кількість речей того самого роду та такої самої якості. Договір позики може бути як відплатним, так і безоплатним. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що стороною позивача за зустрічним позовом не було надано суду належних та достовірних доказів, в розумінні норм доказування, визначених Цивільним процесуальним кодексом України, в підтвердження наявності існування між сторонами домовленості про укладення між ним договору позики з метою приховання договору поставки. При цьому, правова природа спірного договору та визначені в договорі істотні умови договору не суперечать вимогам цивільного законодавства, які регламентують порядок укладення даного виду договору, а нотаріально посвідчена заява ОСОБА_4 підтверджує факт того, що позичальнику достовірно було відомо про правову природу укладеного договору саме позики та необхідність повернення отриманих коштів від ОСОБА_1

Крім того, сам факт підписання договору безпроцентної позики не заперечувався стороною позивача за зустрічним позовом, а посилання останнього на те, що укладення спірного договору був лише формальністю задля здійснення поставки продукції не є підставою вважати, що між сторонами було погоджено необхідність укладення договору позики задля приховання вчиненого договору поставки, враховуючи різну правову природу даних правочинів.

З огляду на вказані обставини, враховуючи, що кожна із сторін в момент укладення спірного договору розуміла умови правочину, його правові наслідки, про що міститься відмітка у спірному договорі, укладеним між сторонами, беручи до уваги, що удаваність спірного договору не була встановлена судом, суд приходить до висновку про недоведеність факту удаваності спірного правочину, у зв'язку з чим підстав для задоволення зустрічного позову не вбачає.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1, 2 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч.2 ст.533 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_4 не повернув отримані від позивача за первісним позовом кошти у загальному розмірі 231 580 євро в обумовлений строк, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про правомірність заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості, яка згідно облікової ставки НБУ (1 євро - 30,90 гривень) станом на 12 листопада 2017 року становить 7 156 423,41 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, а також боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 5 укладеного договору безпроцентної позики, в разі прострочення терміну повернення позики позичальник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 10 процентів річних від простроченої суми.

Позивачем за первісним позовом було нараховано до сплати відповідачу ОСОБА_4 суми процентів за прострочення сплати позики у розмірі 2320 євро за період з 31 травня 2014 року (день повернення першої частини позики) по 31 травня 2015 року, яка у відповідності до ставки НБУ (1 євро = 30,90 гривень) станом на 12 листопада 2017 року) становить 71 694, 02 гривні. Вказана сума відсотків за прострочення сплати позики підлягає до стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1

Щодо заявлених позовних вимог за первісним позовом про розірвання укладеного договору безпроцентної позики, то вказані позовні вимоги задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

Статтею 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди; її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Вказана правова позиція взаємоузгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові суду від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13.

При цьому, оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою терміну «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

При визначенні розміру шкоди слід керуватись ст. 22 ЦК України, і такою шкодою можуть бути реальні збитки або не отриманий дохід. Окрім цього треба враховувати чи дійсно сторона могла отримати те, що передбачено договором, чи здійснені були зобов'язання покладені на іншу сторону. «Істотність» порушення договору є однією з підстав його зміни або розірвання в примусовому порядку (судовому), яка встановлюється через причинно-наслідковий зв'язок між порушенням права та позбавленням у «значній мірі» того, на що позикодавець розраховував, укладаючи такий договір позики.

В той же час, в розрізі спору, який виник між сторонами, вбачається, що за захистом свого порушеного права по поверненню позики, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про розірвання договору позики та стягнення грошових коштів 18 травня 2015 року, про що свідчить відбиток штемпелю вхідної кореспонденції суду. При цьому, позивачем заявлені позовні вимоги в частині стягнення всієї суми позики, тобто достроково, до моменту закінчення строку дії спірного договору, в той час як станом на день подання цього позову строк повернення всієї суми позики не настав (05 лютого 2017 року), що в свою чергу не може свідчить про наявність на той час істотності порушення зобов'язання, враховуючи строк повернення позики. Крім того, станом на момент ухвалення рішення судом, строк повергнення позики сплинув. За сукупністю вказаних фактів, у суду відсутні підстав для розірвання спірного договору безпроцентної позики.

Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про розірвання договору позики та стягнення грошових коштів та про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання договору позики удаваним правочином і розірвання договору.

В порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідача за первісним позовом ОСОБА_4 на користь позивача за первісним позовом ОСОБА_1 підлягає до стягненню судовий збір, що був сплачений позивачем при зверненні до суду у розмірі 8000 гривень. Беручи до уваги, що суд дійшов ґрунтовного висновку про необґрунтованість зустрічних позовних вимог ОСОБА_1, відшкодування судових витрат за даним позовом не здійснюється.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 202, 203, 235, 525, 526, 527, 530, 533, 612, 625, 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України, п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9, ст.ст. 2, 10, 49, 76, 77-81, 89, 141, 209, 210, 223, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, громадянин Федеративної Республіки Німеччина, проживає: АДРЕСА_5, місце проживання в Україні: АДРЕСА_2) до ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, (РНОКПП НОМЕР_2, громадянин України, проживає: АДРЕСА_6) про розірвання договору позики та стягнення грошових коштів - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором безпроцентної позики від 05 лютого 2014 року в розмірі 231 580 евро, що станом на 12 листопада 2017 року становить 7 156 423 гривні 41 копійка, 10% річних від простроченої суми - 23 201 евро за період з 31.05.2014 року по 31.05.2015 рік в розмірі 2 320 евро, що станом на 12 листопада 2017 року становить 71 694 гривні 02 копійки та судовий збір в сумі 8 000 гривень, а всього 7 236 117 (сім мільйонів двісті тридцять шість тисяч сто сімнадцять) гривень 43 (сорок три) копійки.

В решті позовних вимог - відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання договору позики удаваним правочином і розірвання договору - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Дніпровський районний суд м. Києва.

Повне судове рішення складено 19 листопада 2018 року.

Суддя: