Справа № 467/626/18

2/467/248/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2018   року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого – судді Кологривої Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Романенко Т.І.

прокурора Мокряка І.М.

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Арбузинка цивільну справу за позовною заявою Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та повернення земельної ділянки, третя особа без самостійних вимог на предмет спору – фермерське господарство «Шутко Андрій Андрійович»

В С Т А Н О В И В:

У червні 2018 року Первомайська місцева прокуратура Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та повернення земельної ділянки, посилаючись на те, що на підставі рішення Арбузинського районного народного суду від 23 квітня 1992 року ОСОБА_4 15 грудня 1992 року видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 50 га для ведення селянського (фермерського) господарства. 19 грудня 2011 року ОСОБА_4 помер. 7 червня 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулися до Арбузинської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, яка залишилася після смерті ОСОБА_4 у вигляді права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 50 га. 9 жовтня 2015 року державним нотаріусом Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області ОСОБА_5 видано відповідачам свідоцтва про право на спадщину за законом на ? частину вказаної земельної ділянки кожному. Посилаючись на те, що право постійного користування вищевказаною земельною ділянкою не входило до складу спадщини померлого та не могло бути успадковане відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3, заступник керівника місцевої прокуратури прохав суд визнати недійсними вищевказані свідоцтва про право на спадщину за законом, зобов'язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повернути у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області вищевказану земельну ділянку та стягнути з відповідачів сплачений судовий збір.

          Відповідач ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву, в якому заперечувала проти задоволення позову та зазначила, що державний нотаріус Арбузинського району Миколаївської області ОСОБА_5 під час оформлення спадкових прав на зазначену  земельну ділянку керувався Методичними рекомендаціями щодо видачі свідоцтва про право на спадщину на право постійного користування земельною ділянкою, затвердженими Наказом Головного управління юстиції у Миколаївській області № 302/04 від 12 листопада 2014 року. Відповідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» та п. 3.5 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року зазначено, що відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). ОСОБА_4 набув право постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства відповідно до діючого на час прийняття рішення законодавства: ст. 51 Земельного кодексу в редакції 1990 року. Статтею 92 Земельного кодексу в редакції 2001 року не передбачено, що фізичні особи можуть набувати право постійного користування земельною ділянкою. Відповідно до ч. 2 ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування. Пункт 6 Перехідних положень ЗК, відповідно до якого громадяни України та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них втратив чинність на підставі Рішення Конституційного Суду №5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року. Згідно ст. 141 ЗК України смерть особи не є підставою припинення права користування земельною ділянкою.Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства не скасований у встановленому законом порядку. Нормативно-правовими актами не врегульовано питання припинення права землекористування в зв’язку з смертю особи та право на спадкування права постійного користування землею, набутого до 2002 року.

Заступник керівника місцевої прокуратури ОСОБА_6 подав відповідь на відзив, в якому зазначив, що порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затверджений наказом Мінюсту від 22 лютого 2012 року № 296/5 та є обов’язковим для використання, Методичні рекомендації не є нормативним актом та носять рекомендаційний характер. Спірна земельна ділянка померлому ОСОБА_4 належала на праві постійного користування відповідно до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, а не на підставі договору емфітевзису, тому правові підстави для успадкування такого права за договором емфітевзису відсутні. Не погоджується з твердження представника відповідача щодо застосування до спірних правовідносин положень ч.5 ст. 7 Земельного кодексу України в редакції 1990 року. Зазначає про необхідність застосування до спірних правовідносин положень ст. 125 Земельного кодексу України у редакції, яка діяла станом на 9 жовтня 2015 року, тобто на момент видачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 свідоцтв про право на спадщину за законом та реєстрації цих прав, згідно якої право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Діючим законодавством спадкування права постійного користування на землю, яке виникло на підставі Державного акту на право постійного користування землею не передбачено.

Ухвалою суду від 16 жовтня 2018 року до участі в справі було залучено в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору фермерське господарство «Шутко Андрій Андрійович».

У судовому засіданні прокурор підтримав заявлені вимоги.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області в судове засідання не з’явився, подав письмову заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи у його відсутність.

Представник відповідача ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у відзиві на позовну заяву.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з’явився, будучи належним чином повідомлений за місцем реєстрації, відзиву до суду не подав.

Представник третьої особи без самостійних вимог на предмет спору – фермерського господарства «Шутко Андрій Андрійович» в судове засідання не з’явився, письмових пояснень не подав.

Вислухавши думки учасників процесу, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Рішенням Арбузинського районного народного суду Миколаївської області від 22 квітня 1992 року ОСОБА_4 виділено із земель запасу для ведення фермерського господарства в пожиттєвє спадковане володіння земельна ділянка площею 50 га.

На підставі вказаного рішення суду ОСОБА_4 Арбузинською районною радою народних депутатів Арбузинського району Миколаївської області видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 50 га для ведення селянського (фермерського) господарства, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 428.

Отже, ОСОБА_4 набув права користування спірною земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства у відповідності до вимог статей 7, 19 ЗК України у редакції 1990 року.

22 березня 1994 року  зареєстровано фермерське господарство «Шутко Андрій Юрійович», розташоване за адресою: с.Виноградний Яр, вул. Тищенко, 1 голова ФГ –ОСОБА_4, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та статутом фермерського господарства.

19 грудня 2011 року ОСОБА_4 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть, видане 22 грудня 2011 року виконкомом Садівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області. Після його смерті відкрилася спадщина на належне йому на день смерті майно.

7 червня 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулися до Арбузинської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, яка залишилася після смерті ОСОБА_4 у вигляді права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 50 га. 9 жовтня 2015 року державним нотаріусом Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області ОСОБА_5 видано відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_2  свідоцтва про право на спадщину за законом на ? частину вказаної земельної ділянки кожному. Права відповідачів зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 3 серпня 2012 року за ОСОБА_2І та ОСОБА_3 визнано право власності по ? частині за кожним на фермерське господарство «Шутко Андрій Андрійович» в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, який помер 19 грудня 2011 року.

        Згідно з ч. 1 ст. 92 ЗК України (у редакції 2001 року, чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Зі змісту ч. 2 ст. 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Однак обов'язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у п. 6 Перехідних положень ЗК України, визнаний неконституційним на підставі рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 через відсутність встановленого відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Разом з цим п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2002 року № 449 "Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" встановлює, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі ст. ст. 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно із ч. 1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст. 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

У п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" роз'яснено, що відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Отже, з аналізу зазначених норм матеріального права можна дійти висновку, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини крім тих, які носять договірний характер, між іншим право (можливість) користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Проте, Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, наданою померлому ОСОБА_4 для ведення селянського (фермерського) господарства, надавав йому лише право користування землею.

Таке право користування землею припиняється у зв'язку зі смертю особи згідно до ч. 4 ст. 24 ЦК України, тобто право користування спадкодавця земельною ділянкою не може переходити спадкоємцю навіть за наявності задавнених правовідносин, оскільки діє лише до припинення цивільної правоздатності особи - спадкодавця.

Згідно із ч. 1 ст. 407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до ч. 2 ст.  407 ЦК України та ч. 2 ст. 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

Частиною 3 ст. 407 ЦК України та ч.3 ст. 102-1 ЗК України передбачено, що  право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди), внесено до статутного капіталу, передано у заставу.

Згідно зі ст.ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 23 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про фермерське господарство» до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно із ч. 1 ст. 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

Таким чином, судом встановлено, що спадкодавець користувався вищезазначеною земельною ділянкою на підставі Державного акта на право постійного користування землею, а не на підставі договору емфітевзису, положеннями якого передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а тому згідно вимог статті 407 ЦК України у нотаріуса не було правових підстав для видачі спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину за законом на користування чужою земельною ділянкою.

З врахуванням викладеного суд вважає, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі Державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, а тому не могло бути передано у спадщину відповідачам.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 5 жовтня 2016 року у справі № 6-2329цс16 та від 23 листопада 2016 року по справі №6-3113цс16.

Відповідно до статті 1301 ЦК України якщо буде встановлено, що особа, якій видано свідоцтво про право на спадщину, не мала права на спадкування, це свідоцтво визнається недійсним за рішенням суду.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих 9 жовтня 2015 року на ім’я відповідачів, підлягають задоволенню.

Також у зв’язку з відсутністю у відповідачів права на спадкування прав землекористувачів підлягає задоволенню позовна вимога про покладення на відповідачів обов’язку повернути державі спірну земельну ділянку.

Проаналізувавши доводи представника відповідача про відсутність передбачених законом умов представництва прокурором інтересів держави по справі суд прийшов до наступного.

Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади та діє на підставі Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженому постановою КМУ від 14 січня 2015 року № 15 (далі  - Положення).

Підпунктом 31 пункту 4 Положення визначено повноваження Держгеокадастру на розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

          Пунктом 5-1 Положення передбачено повноваження посадових осіб Держгеокадастру звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Разом з тим, використання спірної ділянки при наявності свідоцтва про право на спадщину не може вважатись самовільним.

Повноважень Держгеокадастру на звернення до суду на захист інтересів держави в інших випадках, в тому числі з позовом про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, Положенням не передбачено.

Згідно ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

          Відповідно до частини 4 статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. 

  Зі змісту частини 3 статті 23 Закону «Про прокуратуру»  випливає, що необхідною умовою для звернення прокурора з позовом є попереднє повідомлення саме тих відповідних компетентних органів, які мали б самостійно захищати інтереси держави.

У справі «Корольов проти Росії, №2» (№ 5447/03, 1.04.2010) суд установив: «Прокурор вступив у справу на стадії касаційного провадження, і такий вступ зводився до простої підтримки рішення суду першої інстанції, тобто повторення правових доводів відповідачів, що мало на меті вплинути на суд. Отже, принцип процесуальної рівності, який вимагає встановлення справедливого балансу інтересів сторін, у такій справі дотримано не було.

Насамперед, ці правила спрямовані на попередження порушення, встановленого Судом у справі «Ferreira Alves v. Portugal, №3» (№25053/05, 21.06.2007), в якій сказано: той факт, що прокурор, який представляв інтереси заявника, поінформував останнього про рішення в його справі тільки після того, як воно стало остаточним, не давши можливості заявнику звернутися з апеляцією, може розцінюватись як обмеження права на доступ до суду, закріплений у ст.6 Конвенції.

З урахуванням наведеного суд вважає, що оскільки Держгеокадастр не має повноважень на захист інтересів держави у такому спорі, та враховуючи, що прокуратурою цей орган повідомлено про намір пред’явлення позову до суду, однак зі сторони Держгеокадастру заперечень не було, про що свідчить лист від 10 квітня 2018 року, суд не вбачає порушень вимог частини 4 статті 23 Закону «Про прокуратуру» та не може погодитись з посиланням представника відповідача про недоведеність підстав представництва прокурором інтересів держави.

Крім того, суд вважає, попереднє звернення відповідачів з листами до Арбузинської райдержадміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, прокуратури Миколаївської області з питання про успадкування спірної земельної ділянки, у яких останні не зазначили заходів, необхідних для оформлення земельної ділянки, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про задоволення позову.

Судові витрати підлягають розподілу за правилами ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 4, 6, 10, 12, 13, 76-81, 263-265 ЦПК України, суд  

                                                          В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та повернення земельної ділянки задовольнити.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом серії НАМ № 879094, видане державним нотаріусом Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області ОСОБА_5 9 жовтня 2015 року, згідно якого ОСОБА_2 успадкувала 1/2 частину права постійного користування земельною ділянкою площею 50 га, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, з кадастровим номером 4820383800:04:000:0016, розташованої на території Садівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом серії НАМ № 879095, видане державним нотаріусом Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області ОСОБА_5 9 жовтня 2015 року, згідно якого ОСОБА_3 успадкував 1/2 частину права постійного користування земельною ділянкою площею 50 га, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, з кадастровим номером 4820383800:04:000:0016, розташованої на території Садівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області.

Зобов»язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повернути земельну ділянку площею 50 га з кадастровим номером 4820383800:04:000:0016, розташовану  в межах території Благодатненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області у розпорядження держави в особіГоловного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

Стягнути з ОСОБА_2 (55301, Миколаївська область, Арбузинський район, с.Виноградний Яр, вул. Тищенко, 1 РНОКПП НОМЕР_1) на користь прокуратури Миколаївської області (р/р 3521058000340 ЄДРПОУ 02910048 Банк ДКСУ м.Києва МФО 820172) судовий збір у розмірі 11916 (одинадцять тисяч дев’ятсот шістнадцять) грн. 36 к.

Стягнути з ОСОБА_3 (55301, Миколаївська область, Арбузинський район, смт. Арбузинка, вул. Миру, 5 РНОКПП НОМЕР_2) на користь прокуратури Миколаївської області (р/р 3521058000340 ЄДРПОУ 02910048 Банк ДКСУ м.Києва МФО 820172) судовий збір у розмірі 11916 (одинадцять тисяч дев’ятсот шістнадцять) грн. 36 к.

Рішення суду може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду через Арбузинський районний суд Миколаївської області на протязі 30 днів з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

           Повний текст рішення   виготовлений 20 листопада 2018 року.

Суддя Т.М.Кологрива