Справа № 22-2397/2008 р.

Рішення ухвалено під головуванням Порохового Г.І.

Категорія 42

Доповідач Матківська М.В.

УХВАЛА

Апеляційного суду Вінницької області

від 31 жовтня 2008 року

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Матківської М.В.

Суддів: Медяного В.М., Денишенко Т.О.

При секретарі: Сніжко О. А.

За участю: представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 і його адвоката ОСОБА_4

розглянувши у відкритому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5

на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 17 вересня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням та виселення, -

встановила:

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 17 вересня 2008 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням та виселення із-за неможливості сумісного проживання.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки воно ухвалено з порушенням норм матеріального права.

Відповідач та його представник заперечили апеляційну скаргу, просять її відхилити; вважають рішення суду законним й обгрунтованим і просять його залишити без зміни.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_5, суд виходив з того, що позивач не надала доказів застосування до відповідача мір застереження чи громадського впливу за його антигромадську поведінку й за систематичне порушення правил співжиття та не надала доказів в підтвердження права власності на жилий будинок, із якого його просила виселити.

Стаття 10 ЦПК України зобов'язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказами являються будь-які фактичні дані, які встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Однак, як вбачається із матеріалів справи позивач взагалі не зазначила обставин, якими вона обґрунтовує свої вимоги.

Згідно вимог ч. 1 ст.116 ЖК України якщо особи, які проживають разом із власником житла, систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу власника провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Як вбачається із матеріалів справи позивач не надала суду ані доказів антигромадської поведінки відповідача, ані доказів підтверджуючих застосування до нього заходів запобігання і громадського впливу, ані доказів того, що такі заходи не дали позитивних результатів.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися із позицією суду про те, що позивач не навела доказів на підтвердження свого права власності на жилий АДРЕСА_1 оскільки таким доказом являється договір дарування цього будинку, вчинений 9 березня 1989 року, за яким ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_6 прийняла його в дар і 04.04.1989 року зареєструвала в Вінницькому обласному бюро технічної інвентаризації (а. с. 5, 23). Із свідоцтва про переміну прізвища вбачається, що ОСОБА_6 30 листопада 2004 року перемінила прізвище на ОСОБА_5 (а. с. 6 ).

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України в п. 4 постанови № 7 від 4.10.1991 року із відповідними змінами, у приватній власності громадян можуть перебувати жилі будинки, як збудовані на

відведеній у встановленому порядку земельній ділянці так і придбані на законних підставах, наприклад за договором купівлі-продажу, міни, дарування, за правом спадщини.

Отже, позивач являється власником спірного будинку і має право вимоги щодо нього.

Стаття 308 в частині 2 ЦПК України зазначає, що не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин суд першої інстанції виконавши вимоги процесуального закону і правильно застосувавши матеріальний закон, прийняв законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними, неістотними і не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 17 вересня 2008 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду України протягом двох місяців.