УКРАЇНА                                

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД   ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 11-41/2010 р.                                                                                          Головуючий у І – й  інстанції: суддя Дігтяр М. І.

Категорія: ч. 1 ст. 122 КК України – С. Т. Доповідач: суддя Ландар О. В.

В И Р О К

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

Колегія суддів  Судової палати  у кримінальних справах

  апеляційного суду Полтавської області  в  складі:

головуючого                                                           судді  Ландар О. В.,

суддів                                                            Гонтар  А. А., Захожай  О. І.,

при секретарі                                                        Козин Н.В.

за участю  прокурора                                          Акулової С. М.,

                    потерпілого                                       ОСОБА_2,

            його представника                           ОСОБА_3  

                    засудженого                                      ОСОБА_4

           захисника                                           ОСОБА_5

розглянула 26 січня 2010 року  у відкритому  судовому засіданні в м.  Полтаві матеріали кримінальної справи  за апеляціями  прокурора, який  брав участь  у розгляді справи в  суді першої  інстанції і потерпілого  ОСОБА_2  на вирок Зіньківського  районного суду Полтавської області  від 19 жовтня  2009 року,  -

в с т а н о в и л а:

              Цим вироком

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1,  українця, громадянина  України, не одруженого,  не працюючого,  раніше не  судимого,-

засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України на 1 рік  обмеження волі.

              На підставі  ст. 75 КК України  ОСОБА_4 звільнено  від відбування покарання з  випробуванням з іспитовим строком  на 1 рік.

              Цивільний позов  потерпілого ОСОБА_2  задоволено  частково та постановлено стягнути  з засудженого ОСОБА_4 на його користь 3 400 грн.  в рахунок відшкодування  моральної  шкоди та  670 грн. -  матеріальної  шкоди.    

              За  вироком місцевого суду  ОСОБА_4  визнано  винним  у тому, що  він  25 квітня  2009 року, близько 22 години, перебуваючи в стані алкогольного  сп’яніння в с.Сиверинівка  Зіньківського  району, на грунті неприязних відносин, наніс  потерпілому  ОСОБА_2 кілька ударів в обличчя,  внаслідок чого умисно заподіяв йому тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості  у вигляді  закритого  перелому акроміального  кінця  правої  ключиці  зі  зміщенням, осколкового  перелому  спинки  носа, обширних гематом  м’яких  тканин, саден  шкіри обличчя, верхньої та нижньої  лівої  кінцівок.  

               В апеляції  помічник прокурора  Зіньківського району посилаючись на невідповідність обраного винному покарання ступеню тяжкості вчиненого ним  злочину та  його особі, ставить  питання про  скасування  вироку місцевого суду через м’якість покарання  та постановлення  апеляційним  судом нового вироку, з призначенням ОСОБА_4 покарання у  виді  2 років  позбавлення   волі, а також збільшення розміру як матеріальної, так і моральної  шкоди, яка підлягає  стягненню з засудженого на  користь потерпілого. Окрім того вважає, що   в мотивувальній  частині вироку, в порушення  вимог ст. 334 КПК України,  не повно  відображений спосіб вчинення  злочину.

              Про  м’якість призначеного засудженому покарання та несправедливий  розмір  задоволеного цивільного позову вказує у своїй  апеляції і  потерпілий ОСОБА_2 Стверджує, що ніяких неправомірних дій щодо засудженого він не вчиняв. Показання ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_5, який змінив свої показання в суді, що ніби то він висловлювався нецензурною лайкоюв адресу засудженого, є неправдивими і дані з метою зменшити провину останнього. Ці докази  невірно оцінив районний суд та прийняв їх до уваги.Крім того указує, що при обранні покарання винному, який по суті не розкаявся та не відшкодував збитків і переховувався від слідства, суд фактично не врахував його поведінки,  тяжкості спричинених  тілесних ушкоджень та наслідків, які настали  від  його протиправних дій, зокрема, необхідність в подальшому його лікуваннні та хірургічному втручанні.При таких наслідках вважає, що суд мав задовольнити його цивільний позов у повному обсязі.

              Заслухавши доповідача,  прокурора  Акулову С. М., що підтримувала апеляцію у повному об’ємі та просила постановити новий вирок, вислухавши потерпілого ОСОБА_2 і його представника ОСОБА_3, які також просили про скасування вироку місцевого суду та постановлення вироку апеляційним судом з обранням засудженому реального покарання та повного задоволення позовних вимог потерпілого, думку засудженого  ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_5 про законність і обгрунтованість  вироку суду та безпідставність  поданих апеляцій,  провівши часткове судове слідство, перевіривши матеріали  справи та  обговоривши  мотиви  кожної з апеляцій, колегія суддів вважає, що вони підлягають до часткового задоволення виходячи з наступного.

Висновок суду про доведеність вини засудженого ОСОБА_4 в умисному заподіянні потерпілому ОСОБА_2 тілесних ушкоджень середньої тяжкості  грунтується на доказах, зібраних в установленому законом порядку та досліджених в судовому засіданні і ніким із учасників процесу під сумнів не ставиться.

Факт умисного заподіяння таких тілесних ушкоджень потерпілому не заперечує і сам засуджений ОСОБА_4

Однак, указаний у вироку суду спосіб заподіяння цих ушкоджень – шляхом нанесення кількох ударів кулаками в обличчя ОСОБА_2, не відповідає фактичним обставинам справи, на що обгрунтовано вказує прокурор у принесеній апеляції.

Допитані апеляційним судом очевидці події ОСОБА_6 і  ОСОБА_7 підтвердили свої первинні свідчення та пояснили, що під час бійки засуджений ОСОБА_4 не тільки  наносив удари потерпілому кулаками по голові та тулубу, а й двічі застосовував до нього прийоми боротьби –спочатку кинув на щебеневу дорогу через себе, згодом підняв  і кинув на спину перед собою.

 Засуджений ОСОБА_4 в судовому засіданні визнав, що займаючись різними видами спорту, у тому числі і боротьбою, та маючи високі спортивні результати, він в процесі заподіяння тілесних ушкоджень  застосовував здобуті навики і двічі кидав потерпілого на дорогу, а потім, сидячи зверху, продовжував бити  його кулаками.

Будучи допитаною в апеляційному суді судово-медичний експерт ОСОБА_8 показала, що показання очевидців події про механізм утворення ушкоджень у потерпілого ОСОБА_2 не суперечать об’єктивним судово-медичним даним його освідування.Вона  також  повністю підтвердила свої висновки про те, що закритий  акроміального кінця правої ключиці зі зміщенням і перелом спинки носа у потерпілого ОСОБА_2 утворились від дії тупих предметів з обмеженими контактуючими поверхнями, якими могли бути пальці рук, стиснуті в кулак.Їх утворення від падіння виключається. Що ж стосується садна шкіри нижньої кінцівки, гематом, то вони могли утворитися від падіння.

З  протоколу огляду місця події та фототаблиць до нього видно, що площадка де відбувалася бійка, дійсно покрито гранітним щебнем  зі шматками цегли (а.с.10-11)

Таким чином наведені вище докази, які повністю узгоджуються між собою, та були залишені поза увагою суду першої інстанції, вказують на те, що він, описуючи фабулу обвинувачення,  спрощено та неповно вказав механізм заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_2, і не зазначив, що засуджений ОСОБА_4 двічі кидав потерпілого ОСОБА_2 на щебеневе покриття дороги.

Між тим ця неточність не повпливала і не впливає на правильність юридичної кваліфікації злочинних дій  ОСОБА_4, які вірно кваліфіковані судом за ч.1ст122 КК України.

З такою кваліфікацією погодились усі учасники судового розгляду і ворок у цій часнині не оскаржили.

Разом з тим при обранні покарання винному, місцевий суд не повністю дотримався вимог ст.65 КК україни, не врахував всі обставини справи, що впливають на його вид і розмір, наслідків що настали та призначив винному по суті мінімальне з можливих покарань.При цьому суд прийшов до поспішного висновку про можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства та звільнив його від відбуття покарання з випробуванням не встановивши, до того ж, ніяких обов’язків, передбачених ст.76 КК України.

Як вбачається із вироку даний злочин засуджений ОСОБА_4 вчинив у стані алкогольного спяніння, через два місяці після закриття відносно нього судом кримінальної справи за ст.309ч1 КК України.

Колегією суддів встановлено, що заподіявши шкоду здоров’ю потерпілого він фактично не вживав ніяких дієвих заходів до її відшкодування і, як слідує із показань потерпілого ОСОБА_2, лише після вироку пропонував сплатити йому 5 тис .грн., у тому числі і під гарантію не оскарження ним вироку.

На думку колегії є цілком очевидним, що тілесні ушкодження, заподіяні потерпілому, потягли довгостроковий розлад його здоров’я: до цього часу зламана злочинними діями ОСОБА_4 ключиця потерпілого знаходиться на металевому з’єднанні, яке підлягає видаленню шляхом  хірургічного втручання, а постравматична деформація спинки і кінцевого відділу носа потребує пластичної операції, яка є платною.

Цих важливих обставин не врахував районний суд при вирішенні питання про призначення покарання.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції щодо обрання ОСОБА_4 покарання у виді 1 року обмеження волі та про звільнення засудженого  від відбуття покарання на підставі ст.75 КК України є непереконливим, а тому вирок у частині покарання підлягає скасуванню з постановленням нового апеляційного вироку.

Перевіряючи вирок суду щодо вирішення  цивільного позову у кримінальній справі про відшкодування матеріальної шкоди,  колегія суддів приходить до висновку, що ухвалене з цього приводу процесуальне рішення є вірним.

Вбачається, що місцевим судом повністю стягнуті усі витрати, які підтверджені документально,  понесені потерпілим ОСОБА_2 на своє лікування. Вказана у його позовній заяві додаткова сума - 7050грн., про яку йде мова у апеляції, що необхідна йому у майбутньому для проведення пластичної операції носа, не є фактичними витратами і наразі не може бути стягнута з засудженого.

Саме ж рішення суду про часткове задоволення цього позову  не позбавляє потерпілого права звернутися до суду у порядку цивільного судочинства з аналогічним або новими позовами про захист своїх майнових прав та відшкодування реальних збитків.

В той же час, що стосується викладених у обох апеляціях доводів про замалу суму моральної шкоди, стягнутої за вироком на користь потерпілого ОСОБА_2, то ці доводи є слушними.

Судом першої інстанції не враховано, що у зв’язку із заподіяними травмами потерпілий ОСОБА_2 змушений був лікуватися стаціонарно і амбулаторно, втратив заробіток, а потім і роботу, яку мав на той час.Протягом тривалого часу його здоров’я не відновлено,  він потребує двох операцій і це завдає потерпілому болю і дискомфорту, негативно відбиваеться на його життєвих стосунках.

В судовому засіданні апеляційного суду потерпілий ОСОБА_2 зменшив свої позовні вимоги у цій частині зі 100 тис.грн. до 25тис.грн.

Враховуючи усі наведені обставини, конкретні обставини справи, тяжкість вчиненого злочину, дані про особу винного, його майновий стан, характер і тривалість фізичних страждань потерпілого, тяжкість вимушених змін у його стосунках, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану, колегія суддів визначає розмір моральної шкоди у розмірі 20 тис.грн. яка і підлягає стягненню з засудженого.

Колегією суддів також встановлено, що органи досудового слідства та прокурор не виконали вимог ст.93-1 КПК України про відшкодування до бюджету витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, а тому вважає за необхідне реагувати на цей факт винесенням окремої ухвали.

Керуючись ст.ст.365,366,367 КПК України, колегія суддів,

ЗАСУДИЛА:

Апеляцію помічника  прокурора Зіньківського району  та апеляцію потерпілого ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Зіньківського районного суду від 19 жовтня 2009 року щодо ОСОБА_4 в частині  призначення  покарання і розв’язання цивільного позову про відшкодування моральної шкоди скасувати.

 Призначити ОСОБА_4  за ч.1ст.122 КК України  покарання у  виді 1 (одного) року 6 місяців обмеження волі.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 задовольнити частково та стягти з засудженого ОСОБА_4 на його користь на відшкодування моральної школи 20 (двадцять) тис. грн.

Обраний судом першої інстанції засудженому ОСОБА_4запобіжний захід у виді підписки про невиїзд залишити без змін.

Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_4 відраховувати з дня виконня вироку.

В іншій частині вирок суду  залишити без зміни.

Вирок може бути оскаржено до Верховного Суду України через Апеляційний суд Полтавської області протягом одного місяця з моменту його проголошення.

 С  У  Д  Д  І  :

                     Ландар О.В.                             Гонтар А.А.                              Захожай О.І.