СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" листопада 2018 р. Справа № 5023/1668/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Слободін М.М.,

за участю секретаря судового засідання Бєлкіної О.М.,

за участю представників:

від апелянта - Фісатіді Г.Д. - за довіреністю від 22.10.218;

від інших учасників справи - не з'явивлись,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт", м. Київ, (вх.№131)

на ухвалу господарського суду Харківської області від 01.06.2017, постановлену суддею Сусловою В.В. в приміщенні господарського суду Харківської області (повний текст ухвали підписано 01.06.2017),

у справі № 5023/1668/12,

за заявою ФОП Гімпельсона Ігоря Марковича, м. Харків,

до ФОП Гімпельсона Ігоря Марковича, м. Харків,

про визнання банкрутом,

ВСТАНОВИЛА:

01.02.2013 від ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до господарського суду Харківської області надійшла заява (вх. 3973) про визнання недійсним аукціону з продажу майна банкрута, проведеного 18.05.2012, визнання недійсними протоколів проведення аукціону №3, №4 від 18.05.2012, визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 18.05.2012, укладеного між ліквідатором ФОП Гімпельсона І.М. - арбітражним керуючим Самойленко О.М. та Сотниковою К.О. нежитлової будівлі в літері "А-3", загальною площею 1490,6 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Якіра, буд. 40, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Гуревічовим О.М., реєстр. №377; визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 18.05.2012, укладеного між ліквідатором ФОП Гімпельсон І.М. - арбітражним керуючим Самойленко О.М. та Сотниковою К.О. однокімнатної квартири №11, загальною площею 43,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вул.Пушкінська, буд. 8, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Гуревічовим О.М., реєстр. №381; та про застосування до сторін правових наслідків недійсності правочину.

16.06.2014 до господарського суду Харківської області від ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" надійшла заява (вх. 20054) про уточнення до заяви про визнання договорів недійсним, в якій заявник просив визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 18.05.2012, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Гуревічовим О.М., реєстр. №377; визнати недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Гуревічовим О.М., реєстр. №381; застосувати правові наслідки недійсності правочину та повернути нежитлові приміщення в літері "А-3", загальною площею 1490,6 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Якіра, буд. 40, та однокімнатну квартиру № 11, загальною площею 43,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 28, до ліквідаційної маси боржника шляхом визнання права власності за боржником на нежитлове приміщення в літері "А-3", загальною площею 1490,6 кв.м. за адресою: м.Харків, вул. Якіра, буд. 40, та на однокімнатну квартиру №11, загальною площею 43,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Харків, вул. Пушкінська, буд. 28.

04.02.2015 від ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до господарського суду Харківської області надійшла заява (вх. 4338), в якій заявник зазначив, що вважає за необхідне уточнити заяву від 16.06.2014 (вх. 20054) та викласти її в новій редакції, назвавши її "Заява про розірвання договорів купівлі-продажу та визнання права власності за первісним власником". Виходячи з тексту цієї заяви, заявник просив розірвати договір купівлі-продажу нерухомого майна від 18.05.2012, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Гуревічовим О.М., реєстр. №377; розірвати договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Гуревічовим О.М., реєстр. №381; застосувати правові наслідки розірвання правочинів та повернути нежитлові приміщення в літері "А-3", загальною площею 1490,6 кв.м., що розташовані за адресою: м.Харків, вул. Якіра, буд. 40, та однокімнатну квартиру №11, загальною площею 43,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 28, до ліквідаційної маси боржника шляхом визнання права власності за боржником на нежитлові приміщення в літері "А-3", загальною площею 1490,6 кв.м., що розташовані за адресою: м.Харків, вул. Якіра, буд. 40, та однокімнатну квартиру №11, загальною площею 43,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 28.

Заява обґрунтована тим, що матеріали справи не містять доказів проведення розрахунку за придбане Сотниковою К.О. нерухоме майно на аукціонах, проведених 18.05.2012, тобто порушено істотні умови договорів, що є підставою для їх розірвання; внаслідок несплати за договорами, до Сотникової К.О., як до покупця за договорами, не перейшло право власності на майно, що було відчужене ліквідатором банкрута на аукціоні 18.05.2012. Банк вважає, що відповідно до приписів статті 1212 ЦК України, є всі підстави до повернення безпідставно набутого на аукціоні 18.05.2012 майна до ліквідаційної маси шляхом визнання права власності за банкрутом.

01.06.2017 ухвалою господарського суду Харківської області частково задоволено заяву ПАТ "Райффайзен банк Аваль" про визнання недійсним договору купівлі-продажу за вх. №3973 від 01.02.2013 (з урахуванням уточнень за вх. №4338 від 04.02.2015 та додаткових пояснень за вх. №5987 від 23.02.2016); розірвано договір купівлі-продажу від 18.05.2012, посвідчений приватним нотаріусом Гуревічовим О.М. за номером 377, розірвано договір купівлі-продажу від 18.05.2012, посвідчений приватним нотаріусом Гуревічовим О.М. за номером 381, в решті вимог ПАТ "Райффайзен банк Аваль" відмовлено, відкладено розгляд справи на 20.06.2017, зобов'язано ліквідатора Капустіна В.В. виконати ліквідаційну процедуру в повному обсязі, відповідно до приписів Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та постанови господарського суду Харківської області у даній справі, надати суду звіт ліквідатора про виконану роботу та всі документи, що свідчать про завершення ліквідаційної процедури.

Суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази проведення покупцем Сотниковою К.О. розрахунків за придбане на аукціоні 18.05.2012 майно, а тому порушені істотні умови договорів купівлі-продажу нерухомого майна з аукціону від 18.05.2012, посвідчених приватним нотаріусом ХМНО Гуревічовим О.М., за реєстром №377, №381, що має наслідком їх розірвання. Відмовляючи у задоволенні вимоги банку про повернення майна до ліквідаційної маси шляхом визнання права власності, місцевий господарський суд зазначив про неможливість повернення сторін у первісний стан у разі розірвання договору, адже приписами ст. 653 ЦК України такі наслідки не передбачені.

ПАТ "Райффайзен банк Аваль" з вказаною ухвалою суду в частині відмови у задоволенні вимог про повернення майна до ліквідаційної маси не погодилося, звернулося до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 01.06.2017 у справі №5023/1668/12 в частині відмови у задоволенні вимог АТ "Райффайзен банк Аваль" про повернення до ліквідної маси банкрута нерухомого майна банкрута: нежитлової будівлі літер А-3 загальною площею 1490,6 кв.м. за адресою м. Харків, вул. Якіра, 40, та однокімнатну квартиру №11 загальною площею 43,5 кв.м. за адресою м.Харків, вул. Пушкінська, 28, яке було відчужено за розірваними договорами купівлі-продажу від 18.05.2012 за №377 та 381, посвідченими приватним нотаріусом Гуревічовим О.М.; задовольнити вимоги АТ "Райффайзен банк Аваль" в цій частині.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.09.2017 було задоволено заяву ТОВ "ФК "Форінт" про заміну сторони; замінено заставного кредитора банкрута, Фізичної особи-підприємця Гімпельсона І.М., - Публічне акціонерне товариство "Райффайзен банк Аваль" на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт"(01133, м.Київ, бул. Лесі Українки, б.34, оф.212, КОД ЄДРПОУ 40658146).

28.09.2017 постановою Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (правонаступником якого є ТОВ "Фінансова компанія "Форінт" згідно ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 21.09.2017) залишено без задоволення, скасовано ухвалу господарського суду Харківської області від 01.06.2017 в частині часткового задоволення заяви ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (вх. №4338 від 04.02.2015) та розірвання договорів купівлі-продажу від 18.05.2012, посвідчених приватним нотаріусом ХМНО Гуревічовим О.М. за номерами 377, 381, відмовлено у задоволенні заяви ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (вх. №4338 від 04.02.2015) в частині розірвання договорів купівлі-продажу від 18.05.2012, посвідчених приватним нотаріусом ХМНО Гуревічовим О.М. за номерами 377, 381, в частині пункту 4 резолютивної частини ухвали Господарського суду Харківської області від 01.06.2017 у справі №5023/1668/12 залишено без змін.

Апеляційним судом встановлено, що заява ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (від 04.02.2015 №4338) про розірвання договорів не може бути уточненням до заяви банку про визнання недійсними договорів (від 16.06.2014 №20054) в силу положень частини 4 статті 22 ГПК України, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" із заявою про розірвання від 04.02.2015 (вх. №4338) звернувся після початку розгляду по суті первісної заяви про визнання недійсними аукціонів та договорів від 18.05.2012 (від 01.02.2013 вх. №3973) та після початку розгляду по суті заяви ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про уточнення первісної заяви (від 16.06.2014 вх. №20054), до того ж, виходячи з тексту заяви банку про розірвання договорів (від 04.02.2015 №4338), заявник, звертаючись до суду, змінив як предмет, так і підстави позову.

Апеляційний суд дійшов висновку, що зазначене виключає можливість розглядати заяву ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про розірвання договорів купівлі-продажу майна банкрута та визнання за банкрутом права власності (від 04.02.2015 вх. №4338) судом першої інстанції в порядку уточнення первісно поданих вимог банку від 01.02.2013 та від 16.06.2014, а також здійснив її оцінку, як іншої заяви ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", поданої в межах цієї справи про банкрутство ФОП Гімбельсон І.М., що, за висновком апеляційного суду, не заборонено Законом про банкрутство.

Апеляційним судом здійснено розгляд по суті заяви ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про розірвання договорів купівлі-продажу майна банкрута від 18.05.2012 та повернення його до ліквідаційної маси шляхом визнання права власності за банкрутом та ухвали Господарського суду Харківської області від 01.06.2017, прийнятої за результатами розгляду заяви банку про розірвання спірних договорів.

Апеляційним судом прийнято до уваги додаткові докази, надані представником покупця Сотникової К.О. (засвідчені копії квитанцій до прибуткового касового ордеру №3 від 18.05.2012, відповідно до якого Сотникова К.О. здійснила оплату за придбаний лот №3 - нежитлову будівлю літ. "А-3", загальною площею 1490,6 кв.м. в розмірі 319600 грн. та №4 від 18.05.2012, відповідно до якого Сотникова К.О. здійснила оплату за придбаний лот №4 - однокімнатну квартиру:м. Харків, м.Харків, вул. Пушкінська, 28, загальною площею 43,5 кв.м. в розмірі 79 400 грн., та оцінивши їх як належні та допустимі докази в розумінні статей 34, 36 ГПК України, які підтверджують факт оплати Сотниковою К.О. спірного нерухомого майна за договорами купівлі-продажу від 18.05.2012, придбаного з аукціону, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність порушення істотних умов договорів купівлі-продажу від 18.05.2012, передбачених частиною 2 статті 651 ЦК України, та про відсутність підстав для розірвання договорів.

Також, апеляційний суд дійшов висновку про те, що вимоги банку про повернення майна до ліквідаційної маси банкрута шляхом визнання права власності за банкрутом, задоволенню не підлягають з огляду на відсутність правових підстав для їх задоволення, а також у зв'язку з відсутністю підстав для розірвання договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 18.05.2012.

Постановою Верховного Суду від 17.04.2018 задоволено частково касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт". Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28.09.2017 у справі №5023/1668/12 скасовано. Справу №5023/1668/12 направлено на новий апеляційний розгляд до Харківського апеляційного господарського суду в іншому складі суду у зазначеній частині розгляду справи про банкрутство.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 08.08.2018 апеляційну скаргу прийнято до провадження.

12.09.2018 ліквідатором Капустіним В.В. до суду апеляційної інстанції надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він підтримує доводи апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль".

Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт" подано письмові пояснення у справі (вх.№ 7624), в яких просить скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 01.06.2017 та в повному обсязі задовольнити заяву ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про визнання аукціону та укладених в його рамках договорів купівлі-продажу недійсними (вх.№ 3973 від 01.02.2013) з урахуванням уточнень (вх.№ 20054 від 16.06.2014).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.10.2018 прийнято справу №5023/1668/12 до провадження та призначено до розгляду.

В судовому засіданні представник апелянта просив скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 01.06.2017 та задовольнити заяву ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання аукціону та укладених в його рамках договорів купівлі-продажу недійсними (вх.№ 3973 від 01.02.2013) з урахуванням уточнень (вх.№ 20054 від 16.06.2014).

Інші учасники справи своїм правом на участь у судовому засіданні не скористались, у судове засідання Східного апеляційного господарського суду 15.11.2018 представники сторони та інші учасники справи не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені (т.14, а.с. 22-28, 31-59).

Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Так, ухвала Східного апеляційного господарського суду від 16.10.2018, якою справу призначено до розгляду, надіслана на юридичні адреси учасників справи, про що свідчить відмітка суду на зворотному боці останнього аркушу ухвали суду (т.14, а.с. 5-8).

Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулась в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 904/9904/17.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності інших учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила такі обставини.

Провадження у справі №5023/1668/12 про банкрутство фізичної особи-підприємця Гімпельсон І.М. (далі - ФОП Гімпельсон І.М., боржник) порушене ухвалою господарського суду Харківської області від 09.04.2012 за заявою боржника за особливостями провадження відповідно до статей 47-49 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013.

Постановою господарського суду Харківської області від 24.04.2012 боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Самойленко О.М. Отже, провадження у справі №5023/1668/12 здійснюється відповідно до Закону про банкрутство в редакції Закону України №2343-ХІІ від 14.05.1992 (т.2, а.с. 38-46).

Як вбачається з матеріалів справи, 26.04.2012 між ліквідатором ФОП Гімпельсон І.М. арбітражним керуючим Самойленко О.М. та Українською універсальною біржею укладено договір на організацію та проведення відкритих торгів (аукціону).

Відповідно до протоколу проведення аукціону №4, 18.05.2012 відбувся аукціон з продажу однокімнатної квартири за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 28, загальною площею 43,5 кв.м., переможцем аукціону стала Сотникова К.О., яка придбала вказане майно за 79400,00 грн. В даному протоколі зазначено, що кошти у розмірі 79400,00 грн. сплачуються переможцем згідно рахунку ліквідатора на протязі 30 днів.

Відповідно до протоколу проведення аукціону №3, 18.05.2012 відбувся аукціон з продажу нежитлової будівлі літ. "А-3" площею 1490,60 кв.м. за адресою: м. Харків, вул.. Якіра, 40, переможцем аукціону стала Сотникова К.О., яка придбала це майно за 319600,00 грн. В даному протоколі зазначено, що кошти у розмірі 319600,00 грн. сплачуються переможцем згідно рахунку ліквідатора на протязі 30 днів.

18.05.2012 між ліквідатором ФОП Гімпельсон І.М. арбітражним керуючим Самойленко О.М. (продавець) та Сотниковою К.О. (покупець) укладено договір купівлі-продажу однокімнатної квартири № 11 по вул. Пушкінській, 28 у м. Харкові, загальною площею 43,5 кв.м., який посвідчено приватним нотаріусом ХМНО Гуревичовим О.М. Предметом вказаного договору є передача продавцем у власність покупця об`єкта аукціону, продавець зобов`язується передати у власність покупцю однокімнатну квартиру № 11, по вул. Пушкінській, 28 у м. Харкові, загальною площею 43,5 кв.м., а покупець зобов`язується прийняти та оплатити ціну його продажу - 79400,00 грн. Умовами договору передбачено, що передача об`єкта аукціону здійснюється продавцем після підписання цього договору.

Кошти в розмірі 79400,00 грн. сплачуються покупцем згідно рахунку-фактури ліквідатора у строки, передбачені Протоколом №3 проведення аукціону Українською універсальною біржею від 18.05.2012 (п. 2.2 договору) - на протязі 30 календарних днів з моменту підписання протоколу проведення аукціону.

У розділі 5 договору визначені обов'язки покупця: в установлений договором строк прийняти об'єкт аукціону, та сплатити за нього гроші; здійснити реєстрацію нерухомого майна, яке входить до складу об'єкта аукціону, у Бюро технічної інвентаризації.

Також, 18.05.2012 між ліквідатором ФОП Гімпельсон І.М. арбітражним керуючим Самойленко О.М. (продавець) та Сотниковою К.О. (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. «А-3» площею 1490,60 кв.м. за адресою: м. Харків, вул. Якіра, 40, який посвідчено приватним нотаріусом ХМНО Гуревичовим О.М. Предметом вказаного договору є передача продавцем у власність покупця об`єкта аукціону, продавець зобов`язується передати у власність покупцю нежитлової будівлі літ. «А-3» площею 1490,60 кв.м. за адресою: м. Харків, вул. Якіра, 40, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити ціну його продажу - 319600,00 грн. Умовами договору передбачено, що передача об`єкта аукціону здійснюється продавцем після підписання цього договору.

Кошти в розмірі 319600,00грн. сплачуються покупцем згідно рахунку-фактури ліквідатора у строки, передбачені Протоколом №4 проведення аукціону Українською універсальною біржею від 18.05.2012 (п. 2.2 договору) - на протязі 30 календарних днів з моменту підписання протоколу проведення аукціону.

У розділі 5 договору визначені обов'язки покупця: в установлений договором строк прийняти об'єкт аукціону, та сплатити за нього гроші; здійснити реєстрацію нерухомого майна, яке входить до складу об'єкта аукціону, у Бюро технічної інвентаризації.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.02.2013 звільнено арбітражного керуючого Самойленко О.М. від виконання обов'язків ліквідатора ФОП Гімпельсон І.М., призначено ліквідатором банкрута - арбітражного керуючого Комаровську І.Ю., яку зобов'язано виконати ліквідаційну процедуру в повному обсязі. Цією ухвалою також зобов'язано ліквідатора надати господарському суду Харківської області письмові відзиви, зокрема, на заяву ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про визнання аукціону та укладених в його рамках договорів купівлі-продажу недійсними.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.12.2015 року звільнено арбітражного керуючого Комаровську І.Ю. від виконання обов'язків ліквідатора банкрута; призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Капустіна Володимира Володимировича.

01.06.2017 постановлено оскаржувану ухвалу господарського суду Харківської області з підстав, викладених вище.

Суд касаційної інстанції, направляючи справу №5023/1668/12 на новий апеляційний розгляд до Харківського апеляційного господарського суду в іншому складі суду, зазначив, що, встановивши процесуальну помилку суду першої інстанції у прийнятті до розгляду заяви від 04.02.2015 (вх. №4338), як уточнення до первісно заявленої вимоги, суду належало, виходячи з повноважень відповідно до статті 101 ГПК України, переглянути справу в повному обсязі та прийняти рішення по предмету спору первісно поданої заяви ПАТ "Райффайзен банк Аваль" про визнання недійсним договору купівлі-продажу за вх. №3973 від 01.02.2013, а не здійснювати розгляд по суті неналежно поданих вимог, визначаючи їх процесуальний статус, як самостійного позову, з порушенням принципу диспозитивності судового процесу та всупереч волевиявленню заявника таких вимог ПАТ "Райффайзен банк Аваль", який відповідно до статті 1, частини 4-3 ГПК України наділений правом звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів та на власний розсуд визначає предмет та підстави позову, надає відповідні докази на їх обґрунтування, а суд тільки створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства та не вправі своїм вольовим рішенням змінювати волю сторони, яка визначила у поданій ним заяві предмет позову для захисту своїх прав та інтересів.

З огляду на допущену процесуальну помилку апеляційним судом, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку правильним скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28.09.2017, а справу №5023/1668/12 направити на новий апеляційний розгляд до Харківського апеляційного господарського суду відповідно до пункту 3 частини 3 статті 310 ГПК України, оскільки суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі доказів, які ним були визнані недопустимими.

При новому апеляційному розгляді судом касаційної інстанції надано вказівки щодо необхідності дослідження обставин можливості розгляду по суті фактично зміненого заявою від 04.02.2015 (вх. №4338) предмета та підстав первісно поданих позовних вимог скаржника та здійснити апеляційний розгляд справи відповідно до вимог статті 101 ГПК України щодо належно поданого позову, провадження за яким було порушено в межах справи про банкрутство.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт" та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до статей 4-1, 12 (частина 1 пункт 7) ГПК України (в редакції, яка діяла станом на момент розгляду справи судом першої інстанції), розгляд у процедурі банкрутства спорів з майновими вимогами до боржника повинен здійснюватися з дотриманням загальних норм процесуального законодавства, якщо Законом про банкрутство не передбачено спеціальних норм, що визначають процедуру подання і розгляду заяви (позовної) з майновими вимогами до боржника. Законодавцем не передбачено спеціальних норм, які визначають порядок подання таких заяв, сплату судового збору, ознайомлення учасників провадження із змістом поданої заяви, сплату судового збору. Отже, розглядаючи спори в межах справи про банкрутство з майновими вимогами до боржника, судам належить застосовувати загальні норми Господарського процесуального кодексу України щодо процедури подання та розгляду такої заяви (статті 4-3, 22, 54, 57, 83).

Відповідно до частини 4 статті 22 ГПК України (в редакції, яка діяла станом на момент розгляду справи судом першої інстанції) позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Аналіз приписів статей 4-1, 22, 54, 57 ГПК України свідчить про те, що право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК України з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 цього Кодексу. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Разом з тим, не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Приписи частини 4 статті 22 ГПК України не застосовуються під час розгляду справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій.

Судова колегія зазначає, що статтею 22 Господарського процесуального кодексу України не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Заява ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (від 04.02.2015 №4338) про розірвання договорів не може бути уточненням до заяви банку про визнання недійсними договорів (від 16.06.2014 №20054).

До того ж, відповідні заяви, за своєю правовою природою є фактично позовами, заявленими у справі про банкрутство, та у відповідності до приписів Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та такі заяви розглядаються судом в межах справи про банкрутство по суті за правилами розгляду позовів.

Виходячи з вимог заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (від 04.02.2015 №4338) про розірвання договорів, вона не може бути розцінена судом і як заява про збільшення чи зменшення вимог, оскільки не містить кількісних показників, та є заявою немайнового характеру.

З наведених вище обставин справи, вбачається, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» з заявою про розірвання від 04.02.2015 (вх. №4338) звернувся після початку розгляду по суті первісної заяви про визнання недійсними аукціонів та договорів від 18.05.2012 (від 01.02.2013 вх.№ 3973) та заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про уточнення первісної заяви (від 16.06.2014 вх.№20054), адже матеріалами справи підтверджено вчинення місцевим господарським судом в рамках їх розгляду відповідні процесуальні дії, як то надання пояснень, заслуховування позицій сторін в судовому засіданні.

До того ж, виходячи з тексту заяви банку про розірвання договорів (від 04.02.2015 №4338), заявник звертаючись до суду змінив фактично предмет та підстави заявлених вимог. Зазначене виключає можливість розглядати заяву ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про розірвання договорів купівлі-продажу майна банкрута та визнання за банкрутом права власності (від 04.02.2015 вх. №4338) судом першої інстанції як уточнення до заяв банку від 01.02.2013 та від 16.06.2014.

Враховуючи, що в заяві ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про розірвання договорів (від 04.02.2015 №4338) фактично викладені інші вимоги немайнового характеру, з іншими підставами в обґрунтування їх задоволення, ніж ті, що викладені банком в заяві від 16.06.2014 вх.№20054, судом першої інстанції помилково прийнято заяву від 04.02.2015 (вх.№ 4338), як уточнення до первісно заявленої вимоги.

Згідно з п. 1 ч. 5 ст. 238 ГПК України резолютивна частина рішення суду має містити висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог. Якщо в процесі перегляду справи апеляційним судом буде встановлено, що суд першої інстанції, приймаючи рішення, неправильно не розглянув одну чи кілька заявлених вимог, суд апеляційної інстанції повинен самостійно усунути відповідне порушення. Що ж до положень ч. 5 ст. 269 ГПК України, за якими у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, то вони в даному разі не застосовуються, оскільки залишення певної позовної вимоги чи вимог без розгляду сталося внаслідок порушення судом норми процесуального права.

Розглянувши первісно подану заяву про визнання недійсними аукціонів та договорів від 18.05.2012 (від 01.02.2013 вх.№ 3973) та заяву ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про уточнення первісної заяви (від 16.06.2014 вх.№20054), судова колегія зазначає про таке.

Відповідно до п.п 1-1 Розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (далі - Закон про банкрутство)», в редакції Закону від 22.12.2011 року № 4212-VІ, положення Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство (розділ IV Закону "Продаж майна у провадженні у справі про банкрутство" та статті Закону, що визначають процедури санації та ліквідації), застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено до набрання ним чинності. Якщо процедура продажу майна боржника розпочата до набрання чинності Законом, то вона повинна бути завершена в порядку, передбаченому у попередній редакції Закону, в разі якщо станом на 19.01.2013 здійснено публікацію оголошення про продаж майна або комітетом кредиторів встановлено порядок реалізації майна боржника.

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що процедура ліквідації та продажу майна боржника (публікація оголошення про продаж, проведення аукціону в порядку норм ст. 30 Закону про банкрутство) розпочалась та торги були проведені 18.05.2012 - до набрання чинності з 19.01.2013 року норм Закону про банкрутство в редакції від 22.12.2011 року № 4212-VІ.

Розглядаючи подану заставним кредитором заяву про визнання недійсним результатів аукціону та надаючи оцінку дотриманню встановлених законодавством правил проведення аукціону, колегія суддів апеляційної інстанціїї враховує, що, виходячи з загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ліквідаційна процедура направлена на здійснення заходів щодо задоволення в порядку цього Закону вимог кредиторів, шляхом продажу майна.

При вирішенні спорів про визнання прилюдних торгів або аукціону недійсними, необхідно встановити такі факти: чи мало місце порушення вимог законодавства при проведенні прилюдних торгів або аукціону; чи вплинули ці порушення на результати торгів та аукціону; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивача, який оспорює результати торгів або аукціону.

Як вбачається з матеріалів справи, нерухоме майно, а саме: нежитлова будівля в літері «А-2» загальною площею 1354,3 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Якіра, будинок 40, яка належить на праві власності ФОП Гімпельсон І.М. на підставі рішення господарського суду Харківської області від 22.06.2006 у справі № 50/79-06, зареєстрованого в КП «ХМБТІ» 10.07.2006, реєстраційний номер: 15316822, та є предметом іпотеки відповідно до договору іпотеки від 01.10.2007 № 703/1-07, укладеного між ФОП Гімпельсон Ігорем Марковичем та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" (з урахуванням змін до нього) в забезпечення виконання зобов'язань боржника за Генеральною кредитною угодою від 01.10.2007 № 703 (т.4, а.с.107-112).

Крім того, нерухоме майно, а саме: однокімнатна квартира №11, загальною площею 43,5 кв.м, житловою площею 19,7 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Харків, вул.Пушкінська, будинок 28, яка належить на праві власності ФОП Гімпельсон І.М. на підставі договору купівлі-продажу, що посвідчений 18.11.1995 Харківською товарною біржею за реєстраційним номером Н1-219 та зареєстрованим у Державному підприємстві «Харківське міське бюро технічної інвентаризації, за реєстровим номером П-2-9210 від 20.11.1995», та є предметом іпотеки відповідно до договору іпотеки від 30.04.2009 № 12/07-01/0219, укладеного між ФОП Гімпельсон Ігорем Марковичем та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в забезпечення виконання зобов'язань боржника за кредитним договором від 12.06.2007 №010-2/07/1-700-07 (т.4, а.с.102-106,116).

Сукупний аналіз положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також положень частини другої статті 33 Закону України "Про іпотеку" дають підстави вважати, що з моменту порушення провадження у справі про банкрутство права забезпеченого кредитора можуть вважатися порушеними, оскільки після порушення провадження у справі про банкрутство пред'явлення забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися лише у порядку, передбаченому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та в межах провадження у справі про банкрутство, тому забезпечені кредитори набувають статусу учасника провадження у справі про банкрутство з моменту порушення такого провадження.

Такі висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 904/6950/17 та від 13.06.2018 у справі № 914/355/17.

З огляду на те, що аукціон від 18.05.2012, на думку ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", був проведений ліквідатором боржника арбітражним керуючим Самойленко Ольгою Миколаївною з численним порушенням вимог ст.30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону чинній до 19.01.2013), а отже, їх результат порушує права кредитора у справі про банкрутство ФОП Гімпельсон І.М., вимоги якого забезпечені іпотекою, вказане стало підставою для звернення банку до господарського суду з вимогою про визнання недійсним аукціону від 18.05.2012 (протокол проведення аукціону №3, 4) з продажу вказаного нерухомого майна.

Розділом VІ та статтею 41 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року, передбачено, що відносини, пов'язані з банкрутством окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.

До окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності законодавець відніс громадянина, який здійснює підприємницьку діяльність (статті 47-49 цього Закону).

Відповідно до частин 1, 2 статті 47 Закону про банкрутство правила, передбачені цією статтею, застосовуються до відносин, пов'язаних з визнанням громадянина-суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом. Заява про порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця може бути подана в господарський суд громадянином-підприємцем, який є боржником, або його кредиторами.

Згідно з ч.7 ст. 48 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" постанова господарського суду про визнання громадянина-підприємця банкрутом та виконавчий лист про звернення стягнення на майно громадянина-підприємця направляються судовому виконавцю для здійснення реалізації майна банкрута. Продажу підлягає все майно громадянина-підприємця, за винятком майна, що не включається до складу ліквідаційної маси згідно з цим Законом. У разі необхідності постійного управління нерухомим майном або цінним рухомим майном громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, господарський суд призначає для цієї мети ліквідатора та визначає розмір його винагороди. У цьому разі продаж майна громадянина-підприємця здійснюється ліквідатором.

При реалізації своїх прав та обов'язків арбітражний керуючий зобов'язаний діяти сумлінно та розумно, з урахуванням інтересів боржника та його кредиторів.

Враховуючи те, що провадження у справі банкрутство підприємця Гімпельсон І.М. здійснюється відповідно до ст.47 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", згідно якої правила, передбачені цією статтею, застосовуються до відносин, пов'язаних з визнанням громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом, а тому затвердження реєстру вимог кредиторів, скликання зборів кредиторів, формування комітету кредиторів та приймання спірних рішень в даній процедурі не передбачено.

В свою чергу, особливості процедури банкрутства фізичної особи-підприємця, згідно ст.ст.47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не виключають обов'язку ліквідатора дотримуватись загальних умов Закону при здійсненні своїх повноважень, зокрема, обов'язку провести інвентаризацію і оцінку майна банкрута, забезпечити через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки його придбання.

Згідно з ст.24 Закону про банкрутство у постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора в порядку, передбаченому для призначення керуючого санацією. Ліквідатор (ліквідаційна комісія) виконують свої повноваження до завершення ліквідаційної процедури в порядку, встановленому цим Законом та іншими нормативно - правовими актами.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку.

Відповідно до ч.1 ст.25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження, зокрема: приймає до свого відання майно боржника, живає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.

Статтею 26 Закону про банкрутство встановлено, що усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку. Майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.

Згідно ч.1 ст.30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута. Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна. Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з комітетом кредиторів. У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно з Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

При ліквідації повноваження керівника підприємства, яке визнається банкрутом, припиняються і передаються ліквідатору, що є першою підставою для проведення інвентаризації. Крім того, треба враховувати вимоги Закону про банкрутство щодо необхідності формування ліквідатором з активів боржника ліквідаційної маси та проводити її оцінку, а також чіткого окреслення зобов'язань на дату відкриття ліквідаційної процедури.

Як вбачається з матеріалів справи, арбітражним керуючим Самойленко О.М. після призначення його ліквідатором у справі про банкрутство ФОП Гімпельсон І.М. на підставі постанови від 24.04.2012, в порушення вимог ч. 1 ст. 30 Закону про банкрутство не було проведено інвентаризації майнових активів банкрута порядку, установленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а також Інструкцією по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11.08.1994 № 69 ( з подальшими змінами).

Вказана обставина не спростовується наявними матеріалами справи №5023/1668/12, які не містять відомостей (актів) результатів інвентаризації, проведеної ліквідатором боржника арбітражним керуючим Самойленко О.М. після визнання боржника банкрутом до початку реалізації майна боржника на спірному аукціонах, окрім відомостей результатів інвентаризації від 23.04.2012, які складені особисто банкрутом ФОП Гімпельсон І.М. (т.2, а.с. 2-8), що не узгоджується з вказаними вище нормами права.

Крім того, відповідно до звіту ліквідатора про виконання ліквідаційної процедури арбітражного керуючого Комаровської Ірини Юріївни інвентаризацію майна банкрута ФОП Гімпельсон І.М. було проведено лише в квітні 2014 року, про що складено відповідні інвентаризаційні описи, які містяться в матеріалах справи (т.6, а.с.144-155).

Відповідно до ст. 27 Закону про банкрутство майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим у порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність. У разі продажу майна на аукціоні вартість майна, що визначається шляхом його оцінки, є початковою вартістю. Для здійснення оцінки майна арбітражний керуючий має право залучати на підставі договору суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання з оплатою їх послуг за рахунок коштів, одержаних від виробничої діяльності боржника, визнаного банкрутом, або реалізації його майна, якщо інше не встановлено комітетом кредиторів.

Згідно зі ст.29 Закону про банкрутство ліквідатор зобов'язаний здійснити оцінку виявленого майна у порядку встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність та у відповідності до ст.30 цього Закону здійснює продаж виявленого майна (рухомого або нерухомого) на відкритих торгах.

Для здійснення оцінки майна арбітражний керуючий залучає на підставі договору суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання з оплатою їх послуг за рахунок коштів, одержаних від виробничої діяльності боржника, визнаного банкрутом, або реалізації його майна, якщо інше не встановлено комітетом кредиторів.

Згідно з висновком ПП «Агентство оцінки майна та землі», що діяло на підставі договору про виконання незалежної оцінки №26/04/12/04 від 26.04.2012 з арбітражним керуючим Самойленко О.М. (ліцензія серія АГ № 580365 від 12.08.2011) від 26.04.2012 вартість нежитлового приміщення будівлі літ. «А-3», загальною площею 1490,6 кв.м, що розташоване за адресою: м. Харків, вул. Якіра, будинок 40, складала 319600,00 грн (т. 12, а.с. 221), однокімнатної квартири № 11, розташованої за адресою: м.Харків, вул. Пушкінська, будинок № 28, житловою площею - 19,7 кв.м, загальною площею 43,5 кв.м, - 79400,00 грн (т.12, а.с. 220).

Згідно з ст.3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (далі - Закон про оцінку) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.

Згідно зі ст.12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.

Колегія суддів зазначає, що висновки суб'єкта оціночної діяльності про вартість об'єкту оцінки - майна банкрута оцінювачем ПП «Агентство оцінки майна та землі» був наданий на вимогу суду апеляційної інстанції Українською універсальною біржею лише 20.09.2017. При цьому, вказані висновки є невід'ємними частинами відповідних звітів про оцінку майна, саме в яких викладено базу, методику та порядок розрахунків незалежної оцінки, яких до матеріалів справи надано не було.

Разом з тим, дослідженням судом апеляційної інстанції вищевказаних висновків про вартість об'єктів оцінки встановлено, що оцінювачем майна визначалася саме ліквідаційна вартість об'єкта оцінки.

Відповідно до п.11 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 № 1440, оцінка проводиться із застосуванням бази, що відповідає ринковій вартості або неринковим видам вартості. Вибір бази оцінки передує укладанню договору на проведення оцінки майна. У разі коли у нормативно-правових актах з оцінки майна, договорі на проведення оцінки майна або ухвалі суду не зазначається вид вартості, який повинен бути визначений у результаті оцінки, визначається ринкова вартість.

Колегія суддів зазначає, що згідно з частиною 2 ст.22 Закону про банкрутство строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців. Господарський суд може продовжити цей строк на шість місяців, якщо інше не передбачено цим законом.

З огляду на те, що ліквідаційна процедура у справі про банкрутство ФОП Гімпельсон І.М. було відкрита постановою господарського суду лише 24.04.2012, що вказує на достатність у ліквідатора часу для проведення реалізації майна у відповідності до визначеного Законом про банкрутство порядку, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що визначення у висновках про оцінку майна від 26.04.2012 ПП "Агентство оцінки майна та землі" саме ліквідаційної вартості об'єкта оцінки, замість ринкової вартості станом на момент його продажу, є безпідставним.

При цьому колегія суддів враховує, що згідно з наявними в матеріалах справи висновків про вартість майна, складеного суб'єктом оціночної діяльності ФОП Бондаренком Д.В. станом на 23.04.2012 вартість нежитлового приміщення будівлі літ. «А-3», загальною площею 1490,6 кв.м, що розташоване за адресою: м. Харків, вул. Якіра, будинок 40, складала 2683000,00 грн; однокімнатної квартири № 11, розташованої за адресою: м.Харків, вул. Пушкінська, будинок № 28, житловою площею - 19,7 кв.м, загальною площею 43,5 кв.м, - 261000,00 грн (т.2, а.с. 15, 18).

В свою чергу, колегія суддів вважає, що заставний кредитор - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» не був своєчасно ознайомлений з результатами визначення вартості та оцінки заставного майна боржника, та був позбавлений можливості висловити свої заперечення проти результатів оцінки, замовити його рецензування.

Відповідно до вимог ст.30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" реалізація майна банкрута здійснюється виключно на конкурсних засадах, а саме: на відкритих торгах або аукціоні і ліквідатор не може встановлювати порядок проведення конкурсу (аукціону) на власний розсуд, а порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Частиною 2 ст.15 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції Закону, чинній станом на час проведення спірних аукціонів) визначено, що передбачена частиною першої даної статті інформація публікується не пізніш як за 20 календарних днів до дати проведення аукціону, конкурсу в офіційних друкованих виданнях державних органів приватизації, місцевих друкованих виданнях ті інших виданнях, визначених органами приватизації.

Таким чином, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" вимагають встановлення певного строку (періоду в часі), протягом якого будуть подаватись пропозиції щодо придбання майна, та виключають можливість продажу майна банкрута без дотримання такого строку, оскільки недотримання вищезазначеного позбавляє потенційних покупців можливості дізнатись про продаж майна банкрута та прийняти участь в аукціоні.

При розміщенні оголошення про продаж майна банкрута існує можливість надходження декількох заяв потенційних покупців, що дає можливість реалізації заставного майна за вищою ціною, оскільки, ринкова ціна на майно банкрута формується в результаті об'єктивного торгу між двома чи більше учасниками, у зв'язку з чим вона може збільшуватися, що в свою чергу виключить порушення прав кредиторів.

Закон про малу приватизацію, на який посилається скаржник, застосовується виключно в частині порядку проведення конкурсу (аукціону). Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не визначає конкретне видання засобу масової інформації, в якому має розміщуватися оголошення про проведення аукціону.

Як вбачається з матеріалів справи, Українською універсальною біржею, яку було залучено до участі у розгляді справи господарським судом апеляційної інстанції на підставі ухвали від 11.09.2017, було подано копію угоди на організацію та проведення відкритих торгів (аукціону) від 26.04.2012, а також оголошення про проведення аукціону з продажу нерухомого майна фізичної особи-підприємця Гімпельсона І.М. у Всеукраїнському рекламно-інформаційному щотижневику «Біржовий вісник» № 17-4 (563) від 26.04.2012 (т.12, а.с. 225,226), зі змісту якого вбачається розміщення оголошення про реалізацію майна банкрута, а саме: нежитлової будівлі літ. А-3, площею 1490,6 кв.м, розташованої за адресою: м. Харків, вул.Якіра, 40 за початковою вартістю 319600,00 грн., а також однокімнатну квартиру загальною площею 43,5 кв.м житловою площею 19,7 кв.м, розташованої за адресою: м.Харків, вул. Пушкінська,28, кв.11 за початковою вартістю 79400,00 грн., тобто за 20 календарних днів до дати проведення спірних аукціонів.

Разом з тим, треба враховувати, що постановою про визнання ФОП Гімпельсон І.М. банкрутом від 24.04.2018 ліквідатора зобов'язано в п'ятиденний строк опублікувати оголошення про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, а також надати суду щомісячні звіти про хід ліквідаційної процедури боржника відповідно до ч. 12 ст. 30 Закону.

Відповідно до ст. 3-1 Закону про банкрутство при реалізації своїх прав та обов'язків арбітражний керуючий зобов'язаний діяти сумлінно та розумно з урахуванням інтересів боржника та його кредиторів, а також додержуватися вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Проте арбітражним керуючим Самойленко О.М., ігноруючи вимоги постанови суду від 24.04.2012 та Закону про банкрутство, оголошення про визнання ФОП Гімпельсон І.М. банкрутом у офіційних друкованих органах, як того вимагає ч.3 ст. 25 Закону про банкрутство опубліковано в офіційному друкованому органі «Голос України» № 147 (5397) лише 11.08.2012 (т.4, а.с.84), що мало наслідком позбавлення можливості АТ «Райффайзен Банк Аваль» та інших заінтересованих осіб бути своєчасно обізнаним щодо процедури ліквідації ФОП Гімпельсон І.М. та в подальшому приймати участь в реалізації майна банкрута.

Зокрема, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №902/492/17 надано такий правовий висновок: "забезпеченими зобов'язаннями в розумінні статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та, відповідно, вимогами забезпеченого кредитора, які включаються до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, є всі вимоги кредитора, які існують за основним зобов'язанням (кредитним договором), і є дійсними на момент визнання вимог та можуть бути задоволені за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення відповідно до умов забезпечувального договору та чинного законодавства.

Господарські суди, визначаючи розмір забезпечених кредиторських вимог та включаючи їх окремо до реєстру, повинні застосовувати положення статті 19 Закону України "Про заставу" та статті 7 Закону України "Про іпотеку" та встановити на підставі належних та допустимих доказів, які саме вимоги кредитора, зазначені в його заяві, забезпечені заставою майна, а також склад та розмір цих вимог.".

Отже, враховуючи, що за спірними аукціонами від 18.05.2012 мала місце обставина продажу майна, що було передано боржником банку у заставу, слід зробити висновок про те, що продаж цього майна відбувся до офіційного оприлюднення інформації про визнання ФОП Гімпельсон І.М. банкрутом, виникнення у банку права на звернення із претензіями до боржника у межах даної справи про банкрутство, а також до початку, коли мав формуватись реєстр вимог кредиторів (строк пред'явлення претензій до боржника за якими починає свій перебіг від дати публікації згаданого оголошення), проведена інвентаризація, формуватись ліквідаційна маса, у тому числі з урахуванням майна, що перебувало у заставі.

Крім того, обставина проведення Українською універсальною біржею, м.Полтава, вже 18.05.2012 спірних аукціонів з продажу вищезазначеного майна суттєво звузила кількість осіб, які мали можливість прийняти участь у аукціоні з продажу майна банкрута, що в результаті позбавило кредитора права отримати більшу суму з реалізації майна.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" від 22.09.2011р. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" було доповнено ч. 5 ст. 3-1, згідно якої, зокрема, арбітражний керуючий зобов'язаний повідомляти комітет кредиторів та кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, про час, місце та умови продажу заставного майна окремим рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" набрав чинності 16.10.2011р., відповідно до частини 2 Прикінцевих положень якого дія цього Закону не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності.

Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 3-1 Закону про банкрутство арбітражний керуючий зобов'язаний повідомляти комітет кредиторів та кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, про час, місце та умови продажу заставного майна окремим рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Оскільки оспорюваний аукціон був проведений після дати набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг", норми ч. 5 ст. 3-1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Так, постановою господарського суду Харківської області від 24.04.2012 про визнання боржника банкрутом встановлено, що у банкрута були в наявності майнові активи, а саме: нежитлове приміщення будівлі літ. «А-3», загальною площею 1490,6 кв.м, що розташоване за адресою: м. Харків, вул. Якіра, будинок 40; квартира № 11, що знаходиться за адресою: м.Харків, вул. Пушкінська, будинок № 28, житловою площею - 19,7 кв.м, загальною площею 43,5 кв.м, що перебувають у заставі АТ «Райффайзен Банк Аваль» відповідно до договорів іпотеки № 703/1-07 від 01.10.2007, посвідченого приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Зінченко Р.П., зареєстрованого в реєстрі за №1416 та 312/07-101/0219 від 30.04.2009, посвідченого приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Єніною Л.В., зареєстрованого в реєстрі за № 5727.

Як зазначав у поданій заяві ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", про час, місце та умови продажу заставного майна він, як заставний кредитор, ліквідатором Самойленко О.М. окремим рекомендованим листом з повідомленням про вручення не повідомлявся.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що доказів, які б підтверджували належне виконання ліквідатором Самойленко О.М. вимог вказаних приписів закону та, відповідно, повідомлення заставного кредитора - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про час, місце та умови продажу заставного майна окремим рекомендованим листом з повідомленням про вручення, матеріали справи не містять і таких доказів ліквідатором не надано.

Таким чином, будучи достовірно обізнаним про наявність у боржника ФОП Гімпельсон І.М. кредитора АТ «Райффайзен Банк Аваль», вимоги якого забезпечені майном боржника, ліквідатор в порушення положень вимог ст.3-1 Закону про банкрутство не включила вимоги банку до реєстру вимог кредиторів та в подальшому не повідомила заставного кредитора про порядок та умови реалізації відповідного майна боржника.

Продаж об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом здійснюється за наявності не менш як двох покупців.

Статтею 16 Закону «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» встановлено умови участі покупців в аукціоні та, зокрема, ч.3, ч. 5 ст. 16 визначено, що для реєстрації покупців як учасників аукціону, конкурсу вони сплачують встановлений органом приватизації реєстраційний внесок у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а також вносять грошові кошти в розмірі 10 відсотків початкової ціни об'єкта.

Зазначені грошові кошти вносяться шляхом безготівкового перерахування на відповідний поточний рахунок.

Фізична або юридична особа, яка бажає зареєструватись як учасник аукціону, конкурсу, повинна мати при собі, між іншого, квитанцію про сплату реєстраційного внеску; документ про внесення грошових коштів у розмірі 10 відсотків початкової ціни об'єкта.

Крім того, згідно з протоколом проведення аукціону № 3, 4 від 18.05.2012 участь в аукціоні з продажу предмета іпотеки приймали дві юридичні особи: учасник № 1 - Сотникова Катерина Олександрівна та учасник № 2 - ОСОБА_16, разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують виконання вказаними учасниками аукціону вимог ч. ч. 3, 5 ст. 16 Закону про малу приватизацію щодо внесення реєстраційного внеску та 10% початкової ціни об'єкту, що свідчить про порушення правил проведення аукціону.

В протоколах аукціону від 18.05.2012 №№ 3, 4 відсутні відомості про порядок поступового зниження вартості майна на крок аукціону, пропозиції учасників аукціону, причини зниження початкової вартості майна, що унеможливлює встановлення дійсного волевиявлення учасників аукціону. При цьому, саме складений за результатами аукціону протокол є підставою для подальшого укладення між замовником та переможцем аукціону договору купівлі-продажу майна.

Згідно запису в строчці протоколів аукціону від 18.05.2012 №№ 3, 4 «Пропозиції покупців» зазначено: «Учасник № 2: пропозиція відсутня», отже, пропозицій щодо придбання майна від учасника № 2 - ОСОБА_16 не надходило.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що факт відсутності доказів виконання другим учасником аукціону - ОСОБА_16 вимог ч. ч. 3, 5 ст. 16 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» щодо внесення реєстраційного внеску та 10% початкової ціни об'єкту та реєстрації потенційного учасника у книзі реєстрації аукціонів, з урахуванням відсутності пропозицій від другого учасника під час проведення спірного аукціону, свідчить про порушення правил проведення аукціону.

Крім того, у процедурі ліквідації продаж майна боржника має здійснюватися виключно на конкурентних засадах, що більш ефективно, оскільки надає можливість продати майно за більш високою ціною, ніж при адресній реалізації майна.

Водночас, ліквідатор арбітражний керуючий Самойленко О.М. не забезпечив продаж майна боржника на конкурентній основі, а здійснив його реалізацію шляхом укладання прямих договорів купівлі-продажу з конкретним покупцем, чим порушив норми Закону про банкрутство та завдав збитків кредиторам.

За таких обставин, колегія суддів також приходить до висновку, що в порушення вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" , Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" аукціон з продажу майна боржника - ФОП Гімпельсон І.М., що відбувся 18.05.2012, був проведений з порушенням порядку його підготовки, а саме: за відсутності інвентаризації майна банкрута, належної оцінки об'єкту продажу (звіту про незалежну оцінку з визначення ринкової вартості майна); доказів виконання учасниками аукціону - Сотниковою Катериною Олександрівною та ОСОБА_16 вимог щодо внесення реєстраційного внеску та 10% початкової ціни об'єкту та реєстрації потенційного учасника у книзі реєстрації аукціонів, з урахуванням відсутності пропозицій від другого учасника під час проведення спірного аукціону.

В результаті неповідомлення суду та кредитора про підготовку та проведення реалізації заставного майна шляхом продажу на аукціоні були грубо порушені права заставного кредитора - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», в тому числі позбавило його можливості здійснити рецензування результатів оцінки заставного майна, яка в подальшому була визначена як початкова вартість майна на аукціоні, ставити питання про розірвання укладеного за результатами аукціону договору купівлі-продажу майна боржника, що перебувало у заставі банку, у зв'язку з порушенням термінів оплати за придбане майно, і як наслідок - кошти, отримані від продажу заставного майна, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», в заставі якого перебувало реалізоване майно, не отримав.

Зазначені порушення є підставою для визнання судом результатів аукціону, проведеного Українською універсальною біржею 18.05.2012 за протоколом проведення аукціону №3, 4, з продажу майна, а саме: нежитлового приміщення бідвлі літ. «А-3», загальною площею 1490,6 кв.м, що розташоване за адресою: м. Харків, вул.Якіра, 40 та однокімнатної квартири № 11, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, будинок № 28, недійсними.

Щодо вимоги кредитора про скасування протоколу № 3 проведення аукціону від 18.05.2012 з продажу нежитлового приміщення будівлі літ. «А-3», загальною площею 1490,6 кв.м, що розташована за адресою: м. Харків, вул.Якіра, 40, та протоколу № 4 від 18.05.2012 з продажу однокімнатної квартири № 11, що знаходиться за адресою: м.Харків, вул. Пушкінська, будинок № 28, оформлених Українською універсальною товарною біржею, м. Полтава, судова колегія зазначає, що протокол є документом, який фіксує факт прийняття рішення щодо визначення переможця відкритих торгів у формі аукціону, і не є актом за змістом статті 20 Господарського кодексу України, тобто є засобом фіксації певної події, що відбувалася під час проведення аукціону та подальшого відчуження, не є домовленістю сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення їх цивільних прав та обов'язків, а тому підстави для визнання їх недійсними або скасування в судовому порядку відсутні.

Щодо стосується вимог вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна банкрута, укладених за наслідками проведення спірного аукціону від 18.05.2018 судова колегія зазначає наступне.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Законом про банкрутство визначено, що у межах справи про банкрутство господарський суд визнає недійсними угоди на спеціальних підставах, які встановлені частиною 11 статті 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", або на підставах, передбачених цивільним законодавством, але лише ті угоди, які укладені між боржником та іншими особами при реалізації процедур розпорядження майном, санації боржника чи його ліквідації.

Відповідно до ч.10 ст.30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем відповідно до Законів України.

Згідно з ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 18.05.2012 між ліквідатором ФОП Гімпельсон І.М. арбітражним керуючим Самойленко О.М. (продавець) та Сотниковою К.О. (покупець) укладено договір купівлі-продажу однокімнатної квартири № 11 по вул. Пушкінській, 28 у м. Харкові, загальною площею 43,5 кв.м., який посвідчено приватним нотаріусом ХМНО Гуревичовим О.М.

Також, 18.05.2012 між ліквідатором ФОП Гімпельсон І.М. арбітражним керуючим Самойленко О.М. (продавець) та Сотниковою К.О. (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. «А-3» площею 1490,60 кв.м. за адресою: м. Харків, вул. Якіра, 40, який посвідчено приватним нотаріусом ХМНО Гуревичовим О.М.

Відповідно до приписів частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, а згідно із частиною 3 з цієї ж статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

На підставі викладеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що встановлена у справі наявність підстав для визнання недійсними результатів аукціону, проведеного Українською універсальною біржею 18.05.2012 за протоколом проведення аукціону №3, 4, в свою чергу, є підставою для визнання недійсними укладених за результатами аукціону договорів купівлі-продажу, а саме: договір від 18.05.2012, укладений між ліквідатором ФОП Гімпельсон І.М. арбітражним керуючим Самойленко О.М. та Сотниковою К.О., з продажу однокімнатної квартири № 11, розташованої за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 28, житловою площею 19,7 кв.м, загальною площею 43,5 кв.м, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Гуревичовим О.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 381, а також договір від 18.05.2012, укладений між ліквідатором ФОП Гімбельсон І.М. арбітражним керуючим Самойленко О.М. та Сотниковою К.О. з продажу нежитлової будівлі літ. «А-3» площею 1490,60 кв.м, розташованої за адресою: м. Харків, вул. Якіра, 40, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Гуревичовим О.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 377.

Щодо стосується вимоги поданої ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заяви про визнання аукціону та укладених в його рамках договорів купівлі-продажу недійсними (вх.3973) в частині застосування до сторін правових наслідків недійсності правочину, з урахуванням вимог уточнення до заяви про визнання договорів недійсним (вх. 20054) щодо застосування правових наслідків недійсності правочину та повернення нежитлових приміщень в літері "А-3", загальною площею 1490,6 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Якіра, буд. 40, та однокімнатну квартиру № 11, загальною площею 43,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 28, до ліквідаційної маси боржника шляхом визнання права власності за боржником на нежитлове приміщення в літері "А-3", загальною площею 1490,6 кв.м. за адресою: м.Харків, вул. Якіра, буд. 40, та на однокімнатну квартиру №11, загальною площею 43,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 28, судова колегія зазначає наступне.

Подавши заяву про зміну предмета позову в частині застосування правових наслідків недійсності правочину та повернення нерухомого майна до ліквідаційної маси боржника шляхом визнання права власності, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» фактично було заявлено ще одну позовну вимогу, чим змінено як предмет, так і підстави позову, що не було передбачено статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній на момент вчинення відповідної процесуальної дії.

За приписами статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Положення ст. 216 ЦК України підлягають застосуванню лише до сторін недійсного правочину (угоди). У разі ж встановлення обставин перебування проданого за недійсним правочином майна у третьої особи (яка не є стороною недійсного правочину) має бути застосований інший спосіб повернення майна. У такому разі застосовуються способи захисту, передбачені, зокрема нормами ст.ст. 387, 388, 392 Цивільного кодексу України.

Оскільки добросовісне набуття у розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а витребування майна від добросовісного набувача.

Якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача.

Чинне законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами наявності у відчужувача за останнім договором у ряді цивільно-правових договорів, які укладалися щодо спірного майна, права на його відчуження; визнання недійсними результатів торгів (аукціону) на виконання рішення суду є підставою для витребування власником майна від добросовісного набувача за статтею 388 ЦК України, оскільки майно вибуло від власника поза його волею іншим шляхом - шляхом проведення публічних торгів іншою особою на виконання судового рішення про стягнення коштів. Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України, наведеними у Постановах від 03.10.2011 у справі №51/232 та від 17.10.2011 у справі №5002-8/5447-2010.

Разом із тим віндикація як спосіб захисту права власності застосовується, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належним йому майном.

Предмет доказування у справах за таким позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб'єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Власник вправі витребувати своє майно від особи, в якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності в позивача суб'єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, він повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на зазначене майно.

Відповідний позов (в поряду ст. 388 ЦК України) може бути заявлений лише власником майна (ст. 387 ЦК України), в даному випадку ФОП Гімпельсон Ігорем Марковичем в особі ліквідатора.

Аналогічний правовий висновок наведено в постанові Внрховного Суду від 29.03.2018 у справі № 909/1066/13.

Крім того, відповідно до частини 7 статті 48 Закону про банкрутство кошти, отримані від продажу майна громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, а також наявні у нього кошти у готівковій формі вносяться на депозитний рахунок нотаріальної контори або приватного нотаріуса та використовуються за рішенням господарського суду, який визнав громадянина-підприємця банкрутом.

Згідно із ст.ст.26, 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кошти, отримані від продажу майна банкрута, що є предметом застави, повинні бути використані для першочергового задоволення вимог заставодержателя.

Ліквідатор зобов'язаний провести аукціон з продажу майна банкрута з дотриманням порядку розрахунку за набуте майно та оформлення договору купівлі-продажу відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", та із зарахуванням коштів від придбаного майна боржника на основний рахунок боржника - фізичної особи-підприємця (за наявності такого рахунку у підприємця на час ліквідаційної процедури) або на депозитний рахунок нотаріуса, з урахуванням особливостей за статтею 48 Закону про банкрутство.

Згідно з частинами 5, 8 статті 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", договір купівлі-продажу є підставою для внесення коштів у банківську установу на обумовлений договором рахунок як оплату за придбаний об'єкт приватизації. Покупець зобов'язаний внести зазначені платежі протягом 30 календарних днів з моменту переходу до нього права власності на об'єкт приватизації. Термін оплати може бути продовжено ще на 30 календарних днів за умови сплати не менш як 50 відсотків ціни продажу об'єкта. Органи приватизації здійснюють контроль за виконанням покупцем умов договору купівлі-продажу, а у разі їх невиконання застосовують санкції, передбачені чинним законодавством, та можуть у встановленому порядку порушувати питання про розірвання договору.

Як встановлено судовою колегією, представником покупця за спірними договорами Сотниковою К.О. надано до матеріалів справи копії квитанцій до прибуткового касового ордеру №3 від 18.05.2012, відповідно до якого, Сотникова К.О. здійснила оплату за придбаний лот №3 - нежитлову будівлю літ. «А-3» загальною площею 1490,6 кв.м у розмірі 319600,00 грн., розташовану за адресою: м. Харків, вул.Якіра, 40, та №4 від 18.05.2012, відповідно до якого, Сотникова К.О. здійснила оплату за придбаний лот №4 - однокімнатну квартиру №11 загальною площею 43,5 кв.м у розмірі 79400,00 грн., розташовану за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 28 (т.12, а.с. 98, 99).

Відповідно до положень постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» від 15.12.2004, касові документи це документи (касові ордери та відомості на виплату грошей, розрахункові документи, квитанції програмно-технічних комплексів самообслуговування, відомості закупівлі сільськогосподарської продукції, інші прибуткові та видаткові касові документи), за допомогою яких відповідно до законодавства України оформляються касові операції, звіти про використання коштів, а також відповідні журнали встановленої форми для реєстрації цих документів та книги обліку (пункт 1.2 постанови).

Пунктом 3.7 цієї постанови передбачено, що приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами (додаток 2), підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником.

Разом з тим, з наданих до матеріалів справи копій квитанцій до прибуткових касових ордерів від 18.05.2012 №№3, 4 вбачається отримання зазначених в них готівкових коштів Самійленко Оленою Миколаївною як суб'єктом підприємницької діяльності. Матеріали справи також не містять доказів щодо подальшого перерахування ліквідатором на виконання вимог ч. 7 ст. 48 Закону про банкрутство вказаних грошових коштів на депозитний рахунок нотаріальної контори або приватного нотаріуса з метою використання за рішенням господарського суду, який визнав громадянина-підприємця банкрутом, щодо задоволення визнаних вимог кредиторів боржника.

Вказані обставини свідчать про відсутність правових підстав для повернення боржником за наслідками недійсності правочину в натурі суми коштів у гривнях на момент її передання Сотниковою К.О. за договорами купівлі-продажу (повернення покупця за недійсним договором купівлі-продажу до того майнового стану, у якому вони перебували до його укладення).

Слід також зазначити, що у відповідності до положень статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції по суті вимог та в межах доводів і вимог апеляційної скарги, досліджуючи чи мали місце обставини, на які посилаються сторони у справі та заявник апеляційної скарги та які були встановлені судом першої інстанції, та якими доказами вони підтверджуються, чи є такі докази належними та допустимими, надає оцінку поясненням сторін у справі та заявника апеляційної скарги по суті заявлених вимог.

Слід також зазначити, що в судовому засідання господарського суду апеляційної інстанції 15.11.2018 представником ТОВ «ФК «Форінт» (яке є правонаступником заставного кредитора банкрута, Фізичної особи-підприємця Гімпельсона І.М., - Публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" на підставі ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 21.09.2017 у справі №5023/1668/12) було надано пояснення щодо меж заявлених апеляційних вимог у даній справі. Вказані вимоги полягали у наступному: визнанні недійсним аукціону з продажу майна банкрута, проведеного 18.05.2012, визнанні недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 18.05.2012, укладеного між ліквідатором ФОП Гімпельсона І.М. - арбітражним керуючим Самойленко О.М. та Сотниковою К.О. нежитлової будівлі в літері "А-3", загальною площею 1490,6 кв.м., що розташована за адресою: м.Харків, вул. Якіра, буд. 40, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Гуревічовим О.М., реєстр. №377; а також визнанні недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 18.05.2012, укладеного між ліквідатором ФОП Гімпельсон І.М. - арбітражним керуючим Самойленко О.М. та Сотниковою К.О. однокімнатної квартири №11, загальною площею 43,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вул.Пушкінська, буд. 8, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Гуревічовим О.М., реєстр. №381.

З огляду на викладене, судова колегія не вбачає правових підстав для задоволення заяви (вх.3973) з урахуванням вимог уточнення до заяви (вх. 20054) в решті вимог.

Судова колегія дійшла висновку, що допущені процесуальні порушення на предмет повноти дослідження обставин справи та невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права щодо порядку реалізації майна банкрута в ліквідаційній процедурі, є такими помилками, які порушили принцип пропорційності господарського судочинства з метою дотримання балансу інтересів кредиторів та боржника у справі про банкрутство, яка розглядається.

За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт" підлягає частковому задоволенню, оскаржувана ухвала місцевого господарського суду від 01.06.2017 у справі № 5023/1668/12 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення щодо часткового задоволення заяви про визнання аукціону та укладених в його рамках договорів купівлі-продажу недійсними.

Керуючись ст.ст. 270, 271, 273, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія судді Східного апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт" задовольнити частково.

Ухвалу господарського суду Харківської області від 01.06.2017 у справі №5023/1668/12 скасувати.

Заяву про визнання аукціону та укладених в його рамках договорів купівлі-продажу недійсними (вх.3973) з урахуванням вимог уточнення до заяви (вх. 20054) задовольнити частково.

Визнати недійсними результати аукціону з продажу майна: нежитлових приміщень в літері "А-3", загальною площею 1490,6 кв.м, що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Якіра, буд. 40, та однокімнатної квартири №11, загальною площею 43,5 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 28, який проведено Українською універсальною біржею в рамках процедури ліквідації Фізичної особи-підприємця Гімпельсон І.М. та оформлений протоколом проведення аукціону №3 від 18.05.2012 з продажу нежитлового приміщення бідвлі літ. «А-3», загальною площею 1490,6 кв.м, що розташоване за адресою: м. Харків, вул.Якіра, 40, та протоколом проведення аукціону № 4 від 18.05.2012 з продажу однокімнатної квартири № 11, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, будинок № 28.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 18.05.2012, укладений між ліквідатором ФОП Гімпельсона І.М. арбітражним керуючим Самойленко О.М. та Сотниковою К.О. з продажу нежитлової будівлі в літері "А-3", загальною площею 1490,6 кв.м, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Якіра, буд. 40, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Гуревічовим О.М. та зареєстрований за №377.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 18.05.2012, укладений між ліквідатором ФОП Гімпельсона І.М. арбітражним керуючим Самойленко О.М. та Сотниковою К.О. з продажу однокімнатної квартири №11, загальною площею 43,5 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул.Пушкінська, буд. 28, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Гуревічовим О.М. та зареєстрований за №381.

В решті вимог заяви відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складений 20.11.2018.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Л.І. Бородіна

Суддя М.М. Слободін