Справа № 348/1239/15-ц

Провадження № 22-ц/4808/145/18

Категорія 47

Головуючий у 1 інстанції Грещук Р. П.

Суддя-доповідач Мелінишин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2018 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого (суддя-доповідач) Мелінишин Г.П.

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,

за участю секретаря Капущак С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, на рішення Надвірнянського районного суду в складі судді Грещука Р.П., ухвалене 10 серпня 2018 року в м. Надвірній Івано-Франківської області, повний текст якого виготовлено 20 серпня 2018 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Надвірнянської міської ради, Приватної фірми «Імпорт-Експорт-Люкс» в особі власника ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання сантехнічного вузла таким, що збудований самочинно та заборону його роботи, визнання недійсними рішення Надвірнянської міської ради, свідоцтва про право власності, договору купівлі-продажу та визнання права на користування земельною ділянкою,

в с т а н о в и в:

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом, уточнивши його в подальшому, до Надвірнянської міської ради, ПФ «Імпорт-Експорт-Люкс», про визнання сантехнічного вузла таким, що збудований самочинно та заборону його роботи, визнання недійсними рішення Надвірнянської міської ради, свідоцтва про право власності, договору купівлі-продажу та визнання права на користування земельною ділянкою.

Позов мотивовано тим, що на підставі договорів купівлі-продажу від 6 травня 1996 року та від 21 червня 2013 року вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1. Поруч із її будинком ПФ ««Імпорт-Експорт-Люкс» побудовано сантехнічний вузол (громадську вбиральню). Вузол зведено на земельній ділянці, що не була виділена для цієї мети у встановленому порядку, з істотним порушенням будівельних норм і правил. А отже, згідно положень ст. 376 ЦК України є самочинним будівництвом і відповідно особа, яка його здійснила не набуває права власності на нього. Разом з тим, рішенням виконавчого комітету Надвірнянської міської ради від 12 червня 2008 року приміщенню сантехнічного вузла присвоєно адресний номер АДРЕСА_3. Вирішено оформити право власності на вказане приміщення за ПФ «Імпорт-Експорт-Люкс». На підставі цього рішення 30 червня 2008 року останньому видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно. 22 травня 2015 року нежитлове приміщення відчужено ОСОБА_4 Враховуючи, що ПФ «Імпорт-Експорт-Люкс» не могло набути право власності на сантехнічний вузол, відповідно укладений договір купівлі-продажу не породжує будь-яких правових наслідків. З цих підстав просила визнати сантехнічний вузол таким, що збудований самочинно та заборонити його роботу, визнати недійсними рішення Надвірнянської міської ради від 12 червня 2008 року, свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 13 червня 2008 року та договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 22 травня 2015 року.

Також зазначала, що рішенням Надвірнянської міської ради від 30 жовтня 1997 року №394 їй було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0505 га по АДРЕСА_1. На підставі цього рішення 21 грудня 1997 року видано Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0321 га для обслуговування частини належного їй житлового приміщення. Решта земельної ділянки площею 0,0184 га знаходилась у користуванні попереднього власника квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_5 У зв'язку із придбанням за договором купівлі-продажу у 2013 року цієї квартири відповідно до вимог ст. 120 ЗК України до неї перейшло право користування земельною ділянкою площею 0,0184 га. Вказувала, що у червні 2014 року зверталась до Надвірнянської міської ради із заявою про передачу їй у власність цієї ділянки. Однак, заява не вирішена, земельна ділянка ні у власність, ні у користування їй не передана. Натомість, під час розгляду даної справи рішенням Надвірнянської міської ради від 9 вересня 2015 року №2397-53/2015 вирішено оформити (зареєструвати) право комунальної власності на земельну ділянку загальною площею 0,0186 га, що розташована на АДРЕСА_4 за територіальною громадою м. Надвірна в особі Надвірнянської міської ради для влаштування пішохідного переходу загального користування з АДРЕСА_1 до АДРЕСА_3. Вважаючи, що земельна ділянка площею 0,0186 га входить до складу переданої їй у приватну власність земельної ділянки площею 0,0505 га, вказаним рішенням фактично вилучено цю ділянку з її користування. Посилаючись на ці обставини просила визнати за нею право на користування земельною ділянкою площею 0,0184 га для обслуговування житлового будинку, скасувати рішення Надвірнянської міської ради від 9 вересня 2015 року №2397-53/2015 та повернути цю земельну ділянку у її власність.

Ухвалою Надвірнянського районного суду від 11 листопада 2015 року до участі в справі у якості співвідповідача залучено ОСОБА_4

Рішенням Надвірнянського районного суду від 10 серпня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що будівництво сантехнічного вузла проводилось на закріпленій земельній ділянці, відповідно до архітектурно-планувального завдання та згідно з нормами чинного законодавства. Рішення Надвірнянської міської ради №394 від 30 жовтня 1997 року «Про передачу земельної ділянки у приватну власність» є нормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок видання позивачу Державного акта на право власності на земельну ділянку площею 0,0321 га. Оскільки земельна ділянка площею 0,0184 га відноситься до земель комунальної власності, то відведення земельної ділянки в користування повинно здійснюватися виключно за проектом землеустрою, у порядку, що визначений ЗК України. Проте, позивач не розробляла такий проект. Позивачем не надано належних та допустимих доказів про те, що земельна ділянка площею 0,0186 га на АДРЕСА_4 для влаштування пішохідного переходу з АДРЕСА_1 до АДРЕСА_3 перебувала чи перебуває у її приватній власності, вилучена з її фактичного користування.

Не погоджуючись із вказаним рішенням представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права. Просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що під наданням земельної ділянки для будівництва житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна необхідно розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою. Договір оренди земельної ділянки між ПФ «Імпорт-Експорт-Люкс» та Надвірнянською міською радою було укладено 28 липня 2009 року. Тоді як санітарний вузол збудовано у 1997 - 1999 роках. Окрім того, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва громадської вбиральні не погоджено представниками територіального органу Держземагенства, органу містобудування та архітектури, що підтверджено відповідними листами. Відтак, на думку апелянта, висновок суду щодо будівництва спірного нежитлового приміщення на закріпленій земельній ділянці та відповідно до архітектурно-планувального завдання є необґрунтованим.

Помилковим вважає і висновок місцевого суду про те, що будівництво сантехнічного вузла здійснено без істотних порушень будівельних, санітарних, екологічних та протипожежних норм. Громадська вбиральня знаходиться на відстані 80 см від житлового будинку ОСОБА_1 Відстань до вікон становить 2 м, а до криниці (колонки) - 10 м. Разом з тим, п. 3.31. ДБН 360-92 передбачено, що дворову вбиральню необхідно розміщувати не менше 15 м від житлових будинків і 20 м від джерела водопостачання (колодязя).

Також вказує на неможливість присвоєння/зміни спірній нерухомості поштової адреси рішенням Надвірнянської міської ради від 12 червня 2008 року, оскільки договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,0131 га для обслуговування сантехнічного вузла укладено тільки 30 квітня 2009 року. Відсутнім був і документ про прийняття санвузла в експлуатацію.

Поза увагою місцевого суду залишена і та обставина, що рішенням Надвірнянської міської ради №394 від 30 жовтня 1997 року, чинним на даний час, ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1 площею 0,0505 га. Враховуючи добросусідські відносини, позивач виготовила державний акт на земельну ділянку тільки площею 0,0321 га. Рештою земельної ділянки (0,018 га) користувався ОСОБА_5, який 16 червня 2013 року відчужив їй квартиру АДРЕСА_1. Відтак, відповідно до вказаного рішення міської ради та в зв'язку із переходом права власності на будівлю, в позивача станом на 2014 рік виникло право користування земельною ділянкою площею 0,0184 га. Що стосується обмеження надання у власність площі земельних ділянок, то рішеннями Надвірнянської міської ради від 30 жовтня 1997 року та від 26 лютого 2015 року іншим жителям м. Надвірна передано у власність земельні ділянки більше ніж 0,05 га.

На думку апелянта також не відповідає матеріалам справи і висновок суду про те, що пішохідний перехід з АДРЕСА_1 до АДРЕСА_3 не межує із земельною ділянкою позивача. При цьому судом не враховано, що рішенням Надвірнянської міської ради від 26 листопада 1997 року № 458 останній надано дозвіл на встановлення огорожі на земельній ділянці по АДРЕСА_1 з умовою не чинити перешкоди приватній фірмі «Імпорт-Експорт-Люкс» в користуванні проходом біля її будинку для проведення ремонтних робіт. Під час побудови санітарного вузла відповідач зруйнував 7,4 погонних м огорожі та захопив 20 см земельної ділянки позивача. Окрім того, виділення земельної ділянки з метою облаштування пішохідного переходу немає нічого спільного з благоустроєм м. Надвірна, що підтверджується приписом начальника Надвірнянського міжрайонного управління держсанепідслужби та зверненнями жителів м. Надвірна.

Надвірнянська міська рада, ПФ «Імпорт-Експорт-Люкс» та ОСОБА_4 подали відзив на апеляційну скаргу. Вказують, що оскаржуване рішення прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, з повним та об'єктивним дослідженням усіх доводів сторін, поданих доказів, що мають значення для справи. А тому підстав для його скасування немає.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та її представник - адвокат ОСОБА_2 доводи скарги підтримали з наведених у ній мотивів.

Представник Надвірнянської міської ради Дем’янчук Я.Б. доводів скарги не визнав посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

Представник ПФ «Імпорт-Експорт-Люкс» та ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися, подали заяви про розгляд справи у їх відсутності. Відтак, перешкод розглядові справи відповідно до ст. 372 ЦПК України не встановлено.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

За змістом ч.ч.1, 2 та 5 ст.263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону виходячи з наступного.

Згідно із ч.1 ст.3 ЦПК, який був чинним на момент подання позову, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічна норма міститься і в ч.1 ст. 4 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

З урахуванням цих норм суд повинен перевірити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, виходячи із підстав позову та встановлених обставин, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог (повністю чи частково) або відмову в їх задоволенні.

Судом встановлено, що на підставі договорів купівлі - продажу від 6 травня 1996 року та від 21 червня 2013 року ОСОБА_1 є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 (а.с.5,6 т.1). Поруч з будинком знаходиться приміщення сантехнічного вузла.

Відповідно до ст. 376 ЦК України (в редакції станом на час видачі свідоцтва про право власності) житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Будівництвом об'єкта нерухомості на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, вважається спорудження таких об'єктів на земельній ділянці, що не віднесена до земель житлової й громадської забудови, зокрема, наданій для ведення городництва, сінокосіння, випасання худоби тощо, цільове призначення або вид використання якої не змінено в установленому законом порядку.

Будівництвом, яке здійснюється з істотним порушенням будівельних норм і правил, вважається у тому числі будівництво, яке хоча і здійснюється за наявності проекту, але з порушенням державно-будівельних норм та санітарних правил, що загрожують життю та здоров'ю людини у разі невиконання приписів інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил тощо.

З матеріалів справи вбачається, що 30 липня 1996 року, розглянувши клопотання директора приватної фірми «Імпорт-Експорт-Люкс» Андрійовича А.М. про виділення земельної ділянки під будівництво сантехнічного вузла, виконавчим комітетом Надвірнянської міської ради вирішено надати дозвіл ПФ на проведення проектних і пошукових робіт на АДРЕСА_3 для будівництва сантехнічного вузла (туалету). Закріплення ділянки в натурі виконати після проведення проектних робіт. Також замовника зобов'язано до початку будівництва одержати в міського архітектора містобудівний паспорт, вимоги якого врахувати при будівництві споруди (а.с. 97 т.1). На виконання цього рішення виготовлено архітектурно-планувальне завдання на проектування сантехнічного вузла, затверджене головним архітектором м. Надвірна (а.с.101 т.1).

В подальшому комісією у складі представників міськвиконкому, санепідслужби, пожежної служби, інспекції по охороні довкілля, проектної організації, інженерних служб (водопостачання і водовідведення, теплопостачання, електропостачання, радіофікації, телефонізації, газифікації, ДАІ), головного архітектора м. Надвірна, землевпорядника та замовника складено акт вибору земельної ділянки для будівництва сантехнічного вузла. Також затверджено його у встановленому порядку головою виконкому Надвірнянської міської ради (а.с.98 т.1).

З'ясовано, що в червні 2008 року КП «Івано-Франківське ОБТІ» провело технічну інвентаризацію збудованого об'єкта нерухомості та виготовило технічний паспорт на сантехнічний вузол. Згідно технічного паспорта роком побудови нежитлового приміщення зазначено 2002 рік (а.с. 113-116 т. 1).

Рішенням виконавчого комітету Надвірнянської міської ради №669 від 12 червня 2008 року здійснено адресне впорядкування та присвоєно приміщенню сантехнічного вузла адресний номер АДРЕСА_3. Також вирішено оформити за ПФ «Імпорт-Експорт-Люкс» право власності на вказане приміщення, загальною площею 27,7 кв.м. На підставі цього рішення 30 червня 2008 року ПФ видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - спірне нежитлове приміщення (а.с. 61, 62 т.1).

Встановлено, що рішенням Надвірнянської міської ради №1944-ХХVШ/2008 від 30 жовтня 2008 року ПФ «Імпорт-Експорт-Люкс» надано дозвіл на розробку технічної документації щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою площею 0,0131 га на АДРЕСА_3 для обслуговування приміщення сантехнічного вузла за рахунок земель житлової та громадської забудови, які використовуються в комерційних цілях. Виготовлення технічної документації відповідачем було замовлено у МП «Геоінформ».

Матеріалами справи підтверджується, що головним архітектором м. Надвірна та Управлінням земельних ресурсів у Надвірнянському районі надано позитивні висновки щодо можливості передачі спірної земельної ділянки для обслуговування сантехнічного вузла.

В подальшому рішенням Надвірнянської міської ради від 30 квітня 2009 року затверджено технічну документацію щодо складання документа, який посвідчує право користування земельною ділянкою площею 0,0131 га (земельно-кадастровий номер НОМЕР_1), що розташована на АДРЕСА_3 ПФ «Імпорт-Експорт-Люкс». Вирішено надати приватній фірмі цю ділянку в оренду терміном на 5 років для обслуговування сантехнічного вузла. Окрім того, зобов'язано ПФ «Імпорт-Експорт-Люкс» в місячний термін оформити договір оренди земельної ділянки та у п'ятнадцятиденний термін з дня укладення договору оренди земельної ділянки провести його державну реєстрацію у відповідності до вимог чинного законодавства. На підставі вказаного рішення 28 липня 2009 року між Надвірнянською міською радою та ПФ «Імпорт-Експорт-Люкс» укладено договір оренди землі №29/07/09, який зареєстрований у Надвірнянському райвідділі Івано-Франківської філії ЦДЗК, про що в Державному реєстрі вчинено запис від 20 серпня 2009 року №040930700212 (а.с.121-122, 129 т.1).

16 березня 2015 року між Надвірнянською міською радою та ПФ «Імпорт-Експорт-Люкс» укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Надвірнянського РНО Гуменюком Р.В. (а.с.117 т.1).

Також встановлено, що 22 травня 2015 року між ПФ «Імпорт-Експорт-Люкс» та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення. Згідно його умов продавець продав, а покупець придбала приміщення сантехнічного вузла, що знаходиться в АДРЕСА_3 (а.с.47-48 т.1).

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи №0056/11-2016 від 28 листопада 2016 року при будівництві нежитлового приміщення (сантехнічного вузла) за адресою: АДРЕСА_3, власник - ОСОБА_4, істотні відхилення від проекту, що суперечать суспільним інтересам або порушують права інших осіб не виявлені. В процесі дослідження об'єкта експертизи виявлено, що при будівництві були частково порушені архітектурні, санітарні, екологічні та протипожежні норми (а.с.209-220 т.1).

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що будівництво сантехнічного вузла проводилось на закріпленій земельній ділянці, відповідно до архітектурно-планувального завдання та згідно з нормами чинного законодавства. А тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання сантехнічного вузла таким, що збудований самочинно та заборону його роботи, визнання недійсним рішення Надвірнянської міської ради від 12 червня 2008 року №669, свідоцтва про право власності та договору купівлі-продажу.

До правильного переконання дійшов місцевий суд і щодо відсутності правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання за позивачем права на користування земельною ділянкою площею 0,0184 га по АДРЕСА_1.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням виконавчого комітету Надвірнянської міської ради від 30 жовтня 1997 року №394 вирішено передати громадянам у приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків та господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства тощо згідно додатку №1. В п.16 вказаного додатку зазначено прізвище ОСОБА_1, розмір закріпленої земельної ділянки площею 0,0505 га за будинком АДРЕСА_1 та передачу у приватну власність їй земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських будівель. На підставі вказаного рішення 29 грудня 1997 року позивачу видано Державний акт на право приватної власності на землю, відповідно до якого у приватну власність передано земельну ділянку площею 0,0321 га, що розташована по АДРЕСА_2 (а.с.45, 46, 15 т.1).

Як рішення виконавчого комітету, так і Державний акт на право власності на землю ніким не було оскаржено та не скасовано.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Конституційний Суд України в п. 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи інтереси територіальних громад сіл, селищ, та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Відтак, прийняте виконавчим комітетом Надвірнянської міської ради рішення №394 від 30 жовтня 1997 року є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. А саме видачею позивачу Державного акта на право власності на земельну ділянку площею 0,0321 га по АДРЕСА_2 для обслуговування житлового будинку та господарських будівель. Повторна чи інша передача у власність земельної ділянки на підставі вказаного рішення заявниці не можлива, оскільки не передбачена земельним законодавством.

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги доводи ОСОБА_1 про те, що на підставі вищезазначеного рішення міської ради вона має право на передачу у власність чи в користування спірної земельної ділянки для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1.

Із плану зовнішніх меж земельної ділянки Державного акта на право приватної власності вбачається, що земельна ділянка площею 0,0184 га перебувала у спільному користуванні співвласників даного житлового будинку, а саме: ОСОБА_1 та ОСОБА_5, власника квартири АДРЕСА_1.

Судом першої інстанції встановлено, що ні ОСОБА_5, ні позивач не оформили у встановленому порядку право власності чи право користування земельною ділянкою для обслуговування двоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1.

Отже, земельна ділянка під вказаним житловим будинком відноситься до земель житлової та громадської забудови комунальної власності територіальної громади м. Надвірна в особі Надвірнянської міської ради, нікому не надана у власність чи користування.

Про перебування цієї спірної земельної ділянки у комунальній власності територіальної громади м. Надвірна зазначала ОСОБА_1 у заяві від 6 червня 2014 року про передачу їй у приватну власність земельної ділянки (а.с.14 т.1).

Відтак, доводи апелянта щодо набуття нею права на користування цією земельною ділянкою відповідно до положень ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України є неспроможними.

З матеріалів справи видно, що 21 червня 2013 року ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1. Відповідно ставши у 2013 році власником цілого житлового будинку, позивач набула право звернутись до Надвірнянської міської ради із відповідною заявою щодо надання їй в користування земельної ділянки необхідної для обслуговування належного їй житлового будинку.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначено ст.123 ЗК України.

Згідно з ч.2 цієї статті особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

З'ясовано, що позивач у встановленому порядку не розробляла проект землеустрою щодо відведення в користування іншої частини земельної ділянки для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1.

При цьому, як пояснив в засіданні місцевого суду представник Надвірнянської міської ради, міська рада не відмовляла ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в користування (оренду) земельної ділянки для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1.

Разом з тим, наявна в матеріалах справи технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0184 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території АДРЕСА_1 не підписана і не погоджена у встановленому порядку, а також не затверджувалась Надвірнянською міською радою (а.с.151-153 т.1). Окрім того, така розроблена на підставі рішення виконавчого комітету Надвірнянської міської ради від 30 жовтня 1997 року №394, що внаслідок видачі державного акта вичерпало свою дію.

Що стосується позовної вимоги про визнання недійсним рішення Надвірнянської міської ради від 9 вересня 2015 року №2397-53/2015, то колегія суддів виходить з наступного.

Встановлено, що рішенням виконавчого комітету Надвірнянської міської ради №401 від 19 листопада 2012 року за висновками та рекомендаціями постійної депутатської комісії міської ради з питань будівництва та архітектури, у відповідності до ст.31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», затверджено схему пішохідного переходу з АДРЕСА_1 до АДРЕСА_3, на земельній ділянці загальною площею 0,0218 га.

В подальшому рішенням Надвірнянської міської ради від 26 лютого 2015 року №2157-48/2015 затверджено вказане рішення. Також надано територіальній громаді міста Надвірна в особі Надвірнянської міської ради дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для влаштування пішохідного переходу загального користування з АДРЕСА_1 до АДРЕСА_3, за рахунок земель житлової та громадської забудови комунальної власності (а.с. 57 т.2).

Розглянувши проект землеустрою щодо відведення у комунальну власність територіальної громади м. Надвірної земельної ділянки площею, 0,0186 га на АДРЕСА_4, для влаштування пішохідного переходу загального користування з АДРЕСА_1 до АДРЕСА_3, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-260134142012 від 21 серпня 2015 року та керуючись ст. ст. 12, 79-1, 123, 134 Земельного кодексу України, Надвірнянська міська рада 9 вересня 2015 року прийняла рішення №2397-53/2015, яким затвердила проект землеустрою щодо відведення у комунальну власність земельної ділянки площею 0,0186 га (а.с.59 т.2).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із положеннями ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

При цьому належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини 1, 2 статті 77 ЦПК України).

Як передбачено ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Проте, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу про те, що земельна ділянка площею 0,0186 га на АДРЕСА_4 для влаштування пішохідного переходу з АДРЕСА_1 до АДРЕСА_3 перебувала чи перебуває у її приватній власності або користуванні, вилучена з її фактичного користування.

Натомість, матеріалами проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у комунальну власність підтверджується, що позивачка не є суміжним землекористувачем спірної ділянки. Ця ділянка відведена із земель запасу житлової та громадської забудови комунальної власності міста Надвірної (а.с.58, 63, 66 т.2).

З огляду на вищенаведене місцевий суд дійшов також вірного переконання про безпідставність позовної вимоги про визнання недійсним рішення Надвірнянської міської ради від 9 вересня 2015 року №2397-53/2015.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що висновки суду не відповідають обставинам справи, а рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та фактично зводяться до переоцінки доказів, яким судом дана належна правова оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За змістом ст.375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Надвірнянського районного суду від 10 серпня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді: О.В. Пнівчук

О.О. Томин

Повний текст постанови виготовлено 16 листопада 2018 року.