Постанова

Іменем України

07 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 641/10360/16-ц

провадження № 61-10190св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Правекс-Банк»,

третя особа - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 04 жовтня 2017 року у складі головуючого-судді Колодяжної І. М. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 18 грудня 2017 року у складі суддів: Кругової С. С., Колтунової А. І., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Правекс-Банк» (далі - ПАТ КБ«Правекс-Банк»), про визнання кредитного договору недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 21 червня 2005 року між ним та відповідачем був укладений кредитний договір № 12006-14/05р, за умовами якого ним отримано кредит в розмірі 30 000 доларів США строком до 21 червня 2019 року зі сплатою 12 % річних. Додатковою угодою до цього договору від 25 жовтня 2005 року, крім споживчих цілей кредиту, додано мету - сплата страхових внесків. Додатком № 2 до вказаного договору визначено еквівалент долара США в національній валюті України - гривні, шляхом закріплення розрахункового рахунку банку, долар США до гривні на рівні 7,9503 грн за один долар США.

При укладенні оскаржуваного договору, банк, у порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів»не надав йому повної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту; умови договору формально забороняють сплачувати еквівалент долара США в національній валюті України та встановлюють для позичальника обов'язок збільшити власні витрати на обслуговування кредиту внаслідок зміни курсу долара США, що свідчить про їх несправедливість.

Посилаючись на вказані обставини й на несправедливість умов кредитного договору, які суперечать вимогам закону, ОСОБА_4 просив визнати недійсним кредитний договір від 21 червня 2005 року № 12006-14/05р.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 04 жовтня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскаржуваний кредитний договір містить усі необхідні умови, і таки умовами не суперечать вимогам Закону України «Про захист прав споживачів». При його укладенні сторони досягли згоди щодо усіх його істотних умов, у тому числі щодо суми та валюти кредиту, відсотків за користування кредитом та порядку його погашення. Позивач особисто ознайомився з умовами кредитного договору, погодився з ними. При цьому незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена, а тому укладаючи кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймають на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу.

Постановою апеляційного суду Харківської області від 18 грудня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 відхилено, рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 04 жовтня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

21 лютого 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що поза увагою судів залишилося те, що при укладенні оскаржуваного кредитного договору банком було допущено чисельні порушення законодавства про захист прав споживачів зокрема не надано повної інформації про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту; самим договором передбачено несправедливі умови щодо маніпулювання обмінним курсом долара США, що в свою чергу є підставою для визнання його недійсним.

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ КБ «Правекс-Банк» просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на те, що оспорюваний кредитний договір відповідає вимогам законодавства, моральним засадам суспільства та не порушує прав і законних інтересів позивача. Зі змісту кредитного договору вбачається, що позичальник був проінформований про всі істотні умови договору, спосіб та терміни погашення кредиту, його сукупну вартість, розміри та терміни сплати процентів та інших платежів. Отже у кредитному договорі зазначена вся інформація, визначена статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Уклавши такий договір, позивач своїм підписом засвідчив згоду з умовами договору та здатність виконувати їх.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Судами встановлено, що 21 червня 2005 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «Правекс-Банк» був укладений кредитний договір № 12006-14/05р, за умовами якого позивач отримав кредит в розмірі 30 тис. дол. США строком до 21 червня 2019 року зі сплатою 12% річних.

У забезпечення цього договору між банком та ОСОБА_5 того ж дня було укладено договір поруки, згідно якого поручитель зобов'язався відповідати у повному обсязі за невиконання позичальником своїх зобов'язань.

Відповідно до статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 526 ЦК Українизобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

При підписанні кредитного договору, позивач ознайомився та погодився з його умовами, йому була надана повна інформація щодо умов кредитування та сукупну вартість кредиту.

Вказаним договором встановлено порядок повернення кредиту, який містить детальний розпис сум повернення кредитних коштів та їхній порядок сплати.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно частини першої статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За правилами частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції на час укладання спірних договорів, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15і 23цього Закону.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції на час укладання спірних договорів, яка регулює визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними (окремих положень, а не договору в цілому).

Відповідно до частини п'ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції на час укладання кредитного договору, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Законупро несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

За змістом статті 1054 ЦК Українита статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»істотними умовами кредитного договору є сума кредиту, умови його надання, обов'язки сторін, умови повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами.

Отже, підписуючи кредитний договір, позичальник ОСОБА_4 погодився з усіма умовами щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом у строки, встановлені договором. Позивач ознайомлений з умовами кредитного договору, які узгоджені та підписані сторонами. Кредитний договір містить суму кредиту, розмір відсоткової ставки, розмір щомісячного платежу та строк повернення грошових коштів.

З огляду на викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що сторонами досягнуто згоди щодо істотних умов договорів, зокрема, щодо розміру кредиту, валюти кредитування, відсоткової ставки за кредитним договором, а також порядку сплати кредиту, при підписанні цього договору ОСОБА_4 ознайомився та погодився з його умовами, а саме: підписав його, отримав кредит та використав його за цільовим призначенням, тим самим не заперечував щодо умов договору, крім того, не оскаржував та виконував умови договору протягом тривалого часу.

Доводи касаційної скарги про те, що при укладенні оскаржуваного кредитного договору банком було допущено чисельні порушення законодавства про захист прав споживачів зокрема не надано повної інформації про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту; самим договором передбачено несправедливі умови щодо маніпулювання обмінним курсом долара США, що в свою чергу є підставою для визнання його недійсним, не дають підстав для скасування оскаржуваних рішень суду, так як зводяться до переоцінки доказів, такі доводи були предметом розгляду суду першої та апеляційної інстанцій і не знайшли свого підтвердження.

Позивачем не доведено, що при укладенні оскаржуваного кредитного договору йому не була надана інформація, яка б не давала можливості в повній мірі усвідомлювати, який договір він укладає та на яких умовах, або які умови є істотними для кредитного договору, що в свою чергу могло б призвести до порушення прав позивача.

Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, доказам у справі надана належна правова оцінка.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 04 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 18 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

Г.І. Усик