Справа № 2-883/2009 р.

РІШЕННЯ

Іменем України

10 грудня 2009  року                           Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області в складі:

                        головуючої  судді             Ніколаєвої І.К.

                        при секретарі                 Карпенко С.М.

        з участю:

представника відповідача         ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні  в смт. Петропавлівка цивільну справу за позовом:

ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства «Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди у зв’язку з ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов’язків

ВСТАНОВИВ:

До суду звернувся ОСОБА_2 з позовною заявою   до ВАТ «Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди у зв’язку з ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов’язків.

      В обґрунтування позовних вимог вказує, що він, працюючи на шахті «Степова», виробничий структурний підрозділ ВАТ «Павлоградвугілля» в якості «підземний електрослюсар»  дільниці енергопостачання та автоматизації ушкодив здоров'я внаслідок професійного захворювання.

В зв'язку з небезпечними умовами праці, низьким рівнем техніки безпеки та впливом комплексу виробничих шкідливих факторів (запиленість повітря робочої зони, підвищення та зниження температури, рівень шуму, рівень локальної вібрації, рівень вологості та рухомості повітря, рівень фізичного перевантаження та інші) на шахті    «Степова» ВСП ВАТ «Павлоградвугілля»  він отримав хронічне професійне захворювання.

На підтвердження даного професійного захворювання було складено Акт П-4 від 22.02.2007 року.

Згідно довідки огляду МСЕК від 28.03.2007 року, серії ДНА - 02 № 018296,  йому було встановлено 50 % стійкої втрати професійної працездатності, 3-тю групу інвалідності з 20.03.2007 року. Заборонено приймати участь у підземних роботах, тяжка фізична праця, несприятливий мікроклімат, рекомендовано медикаментозне та санаторно-курортне лікування.

Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Петропавлівському районі постановою  № 828  від 10.05.2007  року призначено йому одноразову допомогу та щомісячну грошову суму в зв'язку з стійкою втратою професійної працездатності згідно довідки МСЄК, але  йому не  відшкодована моральна шкода в зв'язку з ушкодженням здоров'я.

Позивач вказав, що через стійку втрату професійної працездатності йому спричинена моральна шкода,  яка виразилась  у  фізичному  болю, душевних стражданнях, переживаннях викликаних наслідками професійного захворювання, які  стали невід'ємною частиною його існування; він втратив професійну працездатність; втратив можливість повністю реалізувати свої можливості; постійно змушений приймати лікарські препарати; постійно відчуваю наслідки професійного захворювання; стан  здоров'я став незадовільним; він часто лікується стаціонарно та амбулаторно; відчуває сильні болі в суглобах, без спокійний сон, став нервовим та дратівливим; йому не можливо займатися домашніми справами, що потребують незначних фізичних зусиль; він втратив впевненість у майбутнє, відчуває депресивний стан.

На підставі ст.ст.  23, 1167, 1168 ЦК України, ст.ст. З, 5, 118-120 ЦПК України, ст. 237-1 КЗпП України та рішення Конституційного суду України від 8 жовтня 2008 року  позивач просить задовольнити його позов та стягнути з відповідача на його користь 31 000 гривень моральної шкоди.

Позивач в судове засідання не з'явився, від нього надійшла заява з проханням розглянути справу в його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала в повному обсязі, просить в його задоволенні відмовити, надала письмове заперечення проти позову.  

Вислухавши представника відповідача, вивчивши матеріали справи суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з  оглядом на наступні обставини.

Судом встановлено, що позивач з відповідачем по справі ВАТ «Павлоградвугілля» знаходився у трудових відносинах, що підтверджується  записами у трудовій  книжці і  був звільнений 03.11.2006 року за власним бажанням.

22.02.2007 року позивачеві було встановлено професійне захворювання і був складений акт розслідування хронічного професійного захворювання. У висновку Акту про наявність  шкідливих  умов праці вказано, що причиною професійного захворювання стали – пил, важка праця, несприятливий мікроклімат, вимушена робоча поза. Причиною виробничого захворювання позивача стали виробничі фактори, а саме:

?   запиленість повітря робочої зони;  

?   рівень вологості та рухомості повітря не відповідав нормі;

?   рівень фізичного перенавантаження не відповідав нормі та інші.

Причину захворювання встановила комісія з участю представників роботодавця  - відповідача по справі.

 В цьому ж акті директору шахти  «Степова» ОСОБА_3 було запропоновано, з метою ліквідації і запобігання професійного захворювання, забезпечити робітників, працюючих в умовах впливу шкідливих виробничих факторів, засобами індивідуального та колективного захисту. Також у акті вказано, що директор підприємства відповідача допустив порушення ст. 13 Закону України «Про охорону праці», ст. 22 Закону України «Про  забезпечення санітарного та епідемічного  благополуччя населення», тобто   факт  протиправності  з боку відповідача був доведений і зафіксований у акті про розслідування  хронічного професійного захворювання, який був складений відносно позивача.

Той факт, що позивач працював у відповідача в шкідливих умовах праці підтверджується також Інформаційною довідкою про умови праці від 28.11.2006 року.

Постільки позивач перебував з відповідачем у трудових стосунках працюючи в шкідливих умовах протягом 27 років 4 місяців, а на цей час позивач не перебуває з відповідачем  в трудових стосунках і на момент складання акту був звільнений з підприємства,  суд вважає, що при вирішенні спору  по справі необхідно керуватися як нормами  КЗпП України так і  нормами цивільного права.

Відповідно до висновку МСЕК від 28.03.2007 року, серії ДНА - 02 № 018296,  йому було встановлено 50 % стійкої втрати професійної працездатності, 3-тю групу інвалідності з 20.03.2007 року. Заборонено приймати участь у підземних роботах, тяжка фізична праця, несприятливий мікроклімат та рекомендовано медикаментозне та санаторно-курортне лікування.

Отже суд дійшов до висновку, що      вина відповідача в тому, що позивач втратив 50 % професійної працездатності повністю встановлена та доведена.

При встановленні наявності моральної шкоди суд враховує, те що позивач через професійне захворювання, знаходився на лікуванні:

З 25.01.2007 по 05.02.2007 року в Українському науково-дослідному інституті промислової медицини м. Кривий Ріг;

З 12.12.2006 року по 21.12.2006  року в Дніпропетровській обласній клінічній лікарні ім. Мечнікова;

З  30.03.2006 року по 19.04.2006 року , 05.04.2003 року по 21.04.2003 року, з 10.08.2005 року по 26.08.2005 року, з 16.04.2001 року по 29.04.2001 року, з 04.04.2004 року по 20.04.2004 року, 10.08.2006 року по 31.08.2006 року в Петропавлівській центральній районній лікарні;

з 27.01.2009 року по 07.02.2009 року в Українському державному науково-дослідному інституті медико-соціальних проблем інвалідності.

Дані обставини підтверджуються епікризами вказаних медичних закладів.

Позивачеві був встановлений діагноз: Хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої ст. емфізема легень першої-другої ст. ЛН другого ст., Деф. артроз колінних суглобів ПФ другого ст., стійким больовим синдромом. Супутній:  дв. плечолопатковий періартроз ПФ другого ст., деф. артроз ліктьових суглобів ПФ першого ст.

Отже суд вважає, що наявність моральної шкоди у позивача, у зв’язку з отриманим  професійним захворюванням при виконанні трудових обов’язків і у зв’язку з встановленою йому 50 %  стійкої втрати  працездатності безстроково,  втрата можливості працювати за станом здоров’я на роботі і утримувати родину, не підлягає сумніву. Вищевказані обставини свідчать про спричинення позивачеві моральних страждань та душевних хвилювань через те,  що вказані обставини привели до порушення нормальних життєвих зв’язків позивача, потребують від нього додаткових зусиль для влаштування подальшого життя.

      Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров’я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Згідно статті 237-1 КЗпП України, відшкодування власника або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Стаття  1167 ЦК України, яка вказує, що  моральна шкода, завдана фізичній особі  або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується   особою, яка її завдала, за наявністю її вини .

 Стаття 23 ЦК України вказує, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає   у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала  у зв’язку  з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я.  

Суд не приймає доводи представника відповідача про те, що для визнання факту завдання моральної шкоди необхідно висновок МСЕК про наявність заподіяння такої шкоди позивачу, оскільки такий висновок МСЕК необхідний у разі відсутності стійкої втрати працездатності, а позивачу завдана стійка втрата працездатності, наявність якої у зв’язку із професійним захворюванням встановлена МСЕК.

    Суд вважає, що, право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання на відшкодування моральної шкоди, в зв'язку з внесеними змінами від 23.02.2007 року до Закону України №1105-ХІУ, реалізується відповідно до норм статті 1167 Цивільного кодексу України та статті 237-1 Кодексу законів про працю України, за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Також суд враховує, що  відповідно до  п. 27 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік»   та п. 22 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік»  зупинено дію  абз. 4 ст. 1, підп. «є» п.1 ч.1 ст. 21, ч. 3 ст. 28 та ч. 3 ст. 34 Закону України від 23 вересня 1999 року  № 1105 – Х1У «Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» .  

Судом встановлено,  що на час виникнення в позивача права на відшкодування моральної шкоди – 20.03.2007 року  -  зазначені положення ст. ст. 21, 28 Закону України «Про загальнообов’язкове  державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві  та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», які  передбачали  відшкодування не діяли, то відповідно  до  ст. 237 – 1 КЗпП України обов’язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається  на підприємство відповідача з вино якого позивачеві  заподіяно моральну шкоду.

Згідно постанови відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Петропавлівському районі № 828  від 10.05.2007 року позивачеві призначено одноразову допомогу в разі стійкої професійної працездатності, призначені та виплачуються щомісячні платежі, моральна шкода позивачеві не виплачувалася.

     Доводи не визнання відповідачами позову суперечать Конституції України та  порушують  право   позивача на   відшкодування  спричиненої  моральної шкоди, яке йому надано ст.12 Закону України «Про охорону праці», статтею 22 Конституції України вказує, що   конституційне право і свободи гарантуються не можуть бути скасовані.

    При прийнятті нових законів або внесення змін до  чинних законів не допускається  звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

       Вирішуючи  питання   про розмір відшкодування  позивачеві  моральної шкоди   суд  виходить з засад розумності, виваженості та справедливості і вважає, що розмір відшкодування завищений  і тому суд, враховуючи характер та обсяг фізичних, душевних, психічних страждань позивача від отриманого професійного захворювання на виробництві, втрати професійної  працездатності, постійне  лікування встановлення 3 групи інвалідності,  втрату  його  загальної трудової та соціальної реабілітації, що привело  до тяжких змін в  його житті  і  вважає за необхідне  задовольнити позов частково і стягнути  з відповідачі на користь ОСОБА_2  5 000 гривень.

    При цьому суд враховує, що максимальний розмір відшкодування моральної шкоди  в  розмірі 200 мінімальних заробітних плат  при умовах відсутності  стійкої втрати працездатності  на день прийняття  рішення судом і керується  п.9  постанови Пленуму  Верховного суду  України   №4  від 31.03.1995 року  «Про судову практику  по справам про  стягнення моральної  /немайнової/ шкоди»   у випадках, коли  межа  відшкодування    моральної шкоди   визначається у кратному  співвідношенні  з мінімальним розміром  заробітної плати  або    неоподатковуваного  мінімуму доходу громадян, що діють на час розгляду справи .

 На підставі викладеного,  керуючись  ст. ст. 212-214  ЦПК  України, ст. 11,12 Закону України «Про охорону праці» , ст. 23, 1167 ЦК  України,   ст. 22 Конституції України,  Закону  України   «Про державний  бюджет України  на 2009 рік ,ст. 237-1 КЗпП України /   суд, -

ВИРІШИВ:

    Позов ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства «Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди у зв’язку з ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов’язків,  задовольнити частково.

    Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Павлоградвугілля» на користь       ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 /п’ять тисяч/ гривень.

    Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Павлоградвугілля» на користь держави судові витрати в сумі 8,50 /вісім гривень п’ятдесят копійок/ гривень судовий збір та  15 гривень витрат понесених на інформаційне технічне забезпечення суду під час розгляду справи.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Дніпропетровської області.  

Заяву про апеляційне оскарження рішення  суду першої інстанції може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

 Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти  днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя