ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

"03" серпня 2006 р.

Справа №  11/420/06

м. Миколаїв

   

За позовом:  ТОВ ВКФ “Аркада-Ліс”

(юр. адреса: 54055, м.Миколаїв, вул.Чигрина, 47-а)

(пошт. адреса: 54001, м.Миколаїв, вул.Садова, 1)

До 1 відповідача:  Міністерство оборони України в особі Миколаївської квартирно-експлуатаційної частини району (54030, м.Миколаїв, вул.Адмірала Макарова, 41)

До 2 відповідача: ТОВ “Системи КВЕ” (54001, м.Миколаїв, вул..Образцова, 4-А, кв.25)

Суддя Василяка К.Л.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача: Герман О.С. –дов. №11 від 07.06.2006р.

Від 1 відповідача:

Від  2 відповідача: Бортик Р.О. –дов. №01/08 від 02.08.2006р.

СУТЬ СПОРУ: визнання недійсним договору

1-й відповідач відзив на позов не надав, представник у судове засідання не з’явився, причин неявки не пояснив.

2-й відповідач у відзиві вказує на те, що при укладанні спірного договору переважне право позивача на викуп орендованого майна не було порушено, просить відмовити в задоволенні позову.

На підставі ст.75 ГПК України суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

          Заслухавши представників сторін, вивчивши  матеріали справи,  суд –

в с т а н о в и в:

01.08.2000р. між ТОВ ВКФ “Аркада-Ліс” та Міністерством оборони України в особі Миколаївської КЕЧ району було укладено договір №136/2000 оренди нежитлового приміщення загальною площею 1133,4 кв.м, розташованого за адресою: м.Миколаїв, вул.Чигирина, 47-А.

29.12.2004р. між Міністерством оборони України в особі Миколаївської КЕЧ району та ТОВ “Системи КВЕ” було укладено договір міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за №6579.

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати  недійсним договір міни від 29.12.2004р.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наступне.

Згідно ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.1 ст.215  ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання сторонами в момент його вчинення вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою ст.203 ЦК України.

При цьому, ч.3 ст.215 передбачає, що у разі якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 777 Цивільного кодексу України наймач, який належно виконує свої обов’язки по договору найму, у разі продажі речі, переданої в найом, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Позивач є орендарем майна, яке стало об’єктом договору міни (нежитловий об’єкт розташований за адресою: м.Миколаїв, вул.Чигирина, 47-А. Однак, 1-й відповідач не повідомив його про прийняте рішення про відчуження майна, внаслідок чого позивач не скористався своїм переважним правом на придбання майна, що є порушенням приписів зазначеної статті Цивільного кодексу.

Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 289 Господарського кодексу України, яка є спеціальною нормою регулювання господарських відносин у сфері господарювання, орендар має право на викуп об’єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди.

У договорі оренди №136/2000 від 01.08.2000р., укладеному між позивачем і Міністерством оборони України в особі Миколаївської КЕЧ району, таке право позивачу не надане. Згідно п.6.1 зазначеного договору оренди, після закінчення строку його дії, орендар, який належним чином виконував свої обов’язки, має переважне право лише на продовження договору оренди на новий термін.

Тому посилання позивача на те, що він має переважне право на викуп об’єкта оренди,  є безпідставним, оскільки не відповідає фактичним обставинам справи.

Крім того, позивач  просить визнати договір міни недійсним в зв’язку з тим, що він є орендарем нежитлового приміщення, яке входить у перелік нерухомого майна, яке було предметом обміну по оспорюваному договору міни. До іншого майна, крім орендованого нежитлового приміщення, позивач ніякого відношення не має і тому щодо іншого нерухомого майна по спірному договору міни не зачіпаються його права і охоронювані законом інтереси, що відповідно до статті 1 ГПК України могло б бути підставою для звернення до господарського суду з таким позовом.

 Враховуючи викладене, підстави для визнання договору міни від 29.12.2004р. недійсним  відсутні.

          За таких обставин, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

          Керуючись ст.ст. 44,49,82-85 ГПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

          Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

          У разі подання  апеляційної скарги, або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.   

 

Суддя

К.Л.Василяка