ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1398/18 Справа № 196/476/13-ц Суддя у 1-й інстанції - Зубій А.В. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2018 рокуколегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Каратаєвої Л.О.

при секретарі - Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Царичанської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, третя особа - Китайгородська сільська рада Царичанського району Дніпропетровської області, про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення та зняття з реєстрації, -

в с т а н о в и л а:

У березні 2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду з уточненим позовом до ОСОБА_1, Царичанської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення та зняття з реєстрації, мотивуючи тим, що 27 червня 2012 року на прилюдних торгах по реалізації арештованого майна вона придбала житловий будинок АДРЕСА_1 в с.Китайгород Царичанського району Дніпропетровської області, про що був складений і отриманий нею протокол проведення аукціону з реалізації нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1, на підставі якого державним виконавцем відділу ДВС Царичанського РУЮ в Дніпропетровській області 06 липня 2012 року було складено акт про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна, яке належить ОСОБА_1

Вказувала, що на підставі вказаного вище акту, 09 липня 2012 року вона оформила у нотаріуса свідоцтво про право власності на будинок за зазначеною адресою та 04 березня 2013 року зареєструвала право власності в Державному реєстрі прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності та отримала Витяг з індексовим номером 925955 за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 16445012000.

Зазначала, що після реєстрації свого права власності попрохала ОСОБА_1 звільнити належний їй на праві власності житловий будинок.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 будинок звільнити не бажає та на вимоги про виселення з будинку не реагує, а також залишається зареєстрованою у цьому будинку, чим порушує її права як власника будинку, а тому просила суд ухвалити рішення, яким усунути перешкоди у здійсненні нею права користування, розпоряджання та володіння належним їй житловим будинком, що знаходиться в АДРЕСА_2, шляхом виселення ОСОБА_1 із вказаного житлового будинку та зняття її з реєстрації.

Справа розглядалась судами різних інстанції протягом п'яти років.

Останнім рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково. Виселено ОСОБА_1 з житлового будинку в АДРЕСА_2.

Додатковим рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2018 року вирішено питання стосовно судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач, зазначаючи, що рішення постановлене з порушенням норм матеріального й процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення, яким позовні вимог ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що у суду першої інстанції не було правових підстав для задоволення позову, вказувала на порушення норм процесуального права, зазначала що співвідповідач повинен надати їй житло.

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення суду.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що спірний житловий будинок АДРЕСА_3 Дніпропетровської області належав на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 14 лютого 1995 року.

27 червня 2012 року відбулися прилюдні торги з реалізації нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1, а саме - житлового будинку АДРЕСА_1 у с.Китайгород Царичанського району Дніпропетровської області, про що складено протокол №04008/12 від 27 червня 2012 року.

За результатами проведених торгів вищевказаний житловий будинок було реалізовано позивачці ОСОБА_2

06 липня 2012 року державним виконавцем було складено акт про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна.

14 лютого 2013 року право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 у с.Китайгород Царичанського району Дніпропетровської області було зареєстровано за ОСОБА_2

Відповідно до довідки від 15 листопада 2012 року, виданої сільським головою Китайгородської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області, у житловому будинку АДРЕСА_1 у с.Китайгород Царичанського району Дніпропетровської області зареєстрована та проживає ОСОБА_1

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що вона набула право власності на спірний житловий будинок, а безпідставне проживання у ньому ОСОБА_1 порушує її право вільного користування власністю.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції у зв'язку з наступним.

Пунктом 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, гарантовано кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Стаття 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав і інтересів осіб. Виходячи з загальних положень права власності, власнику належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Захист права власності регулюється нормами ЦК України.

Виселення є категорією житлового законодавства, тому при розгляді цивільних справ за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення предметом доказування є втрата права на житло, або взагалі його відсутність, або інші передбачені ЖК України підстави для позбавлення права на житло.

Разом з тим, відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК України ніхто не може бут виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим примушенням інакше, як з підстав і порядку передбачених законом.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності .Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Колегія суддів наголошує на тому, що у справі, яка розглядається, новий власник, який придбав житло на прилюдних торгах, не може користуватися своєю власністю, оскільки попередній власник, який втратив право власності на житло, відмовляється у добровільному порядку виселятися з нього.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ст.328 ЦК України).

Відповідно до п.8 ч.1 ст.346 ЦК України право власності припиняється у зв'язку зі зверненням стягнення на майно за зобов'язаннями власника. Підставою припинення права власності є проведене відповідно до положень Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на нерухоме майно боржника шляхом продажу його з прилюдних торгів, тобто право власності на спірний житловий будинок у відповідача припинилося.

А згідно п.2.2 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів реалізації арештованого нерухомого майна прилюдні торги - це продаж майна, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну. За результатами торгів, по суті, укладається договір купівлі-продажу між організатором торгів та його переможцем, який оформляється у вигляді протоколу проведення торгів та акту проведення прилюдних торгів, що складається державним виконавцем і затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, на підставі яких нотаріусом видається свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів.

Відповідно до п.37 п.п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868 «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень» документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно є: свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, видані нотаріусом, чи їх дублікати.

За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень порушень його права власності від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми, є наявність у позивача права власності та встановлених судом перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Згідно статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Колегія суддів наголошує на тому, що ОСОБА_1 втратила право власності на спірний житловий будинок та втратила право користування спірним житловим приміщенням у зв'язку з його відчуженням.

Позивач ОСОБА_2, яка набула право власності на спірний житловий будинок на законних підставах, не є такою особою яка повинна надати ОСОБА_1 при її виселенні житлове приміщення.

Колегія суддів наголошує на тому, що відчужене на публічних торгах спірне нерухоме майно не було іпотечним майном.

З матеріалів справи вбачається, що 27 червня 2012 року на підставі виконавчого листа №2-391, виданого Царичанським районним судом Дніпропетровської області на виконання рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення 101.043 грн.75 коп., відбулися прилюдні торги з реалізації нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1, а саме - житлового будинку АДРЕСА_1 у с.Китайгород Царичанського району Дніпропетровської області. При примусовому виконані зазначеного вище виконавчого документа, державним виконавцем відповідно до ст.57 Закону України "Про виконавче провадження", було описане й арештоване нерухоме майно боржника, а саме спірний житловий будинок.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 стосовно наявності порушень норм процесуального права судом першої інстанції є хибними.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального й процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенні, а рішення суду має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2018 року та додаткове рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

ОСОБА_6