Справа № 2-250/2010

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

12  січня 2010 року              Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді  Слюсар Л.П.

               при секретарі          Карпенко І.Ю..

   розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпропетровська цивільну справу за позовом  ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи  ОСОБА_4, приватний нотаріус  Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5  про визнання  договору дарування недійсним, про відшкодування  матеріальної шкоди  ,

ВСТАНОВИВ:

 ОСОБА_6 у березні 2008 року звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3, треті особи  ОСОБА_4, приватний нотаріус  Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5  про визнання  договору дарування недійсним, про відшкодування  матеріальної шкоди.   ОСОБА_6 помер 03 липня 2008 року.  Спадкоємці  ОСОБА_6 -  ОСОБА_1, ОСОБА_2  подали уточнену позовну заяву.  В уточненій позовній заяві  в обґрунтування  своїх вимог посилалися на те, що     вони є спадкоємцями померлого  ОСОБА_6, який  в березні 2008 року звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з  позовною заявою до ОСОБА_3, про визнання договору дарування  недійсним, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.  ОСОБА_6 в квітні 2007 року стало відомо, що 07 липня 2004 року між ним та відповідачем  ОСОБА_3, було укладено договір дарування квартири №25, розташованої за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. ім. Г.Правда, б.4 в м. Дніпропетровську.   Вказаний договір  посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5  та зареєстровано в реєстрі за №4203 від 07.07.2004 року.   В період часу з 17.06.2004 року по 16.08.2004 року ОСОБА_6 знаходився на стаціонарному лікуванні у 7-му відділенні обласної психоневрологічної лікарні. В той період часу  в нього спостерігалась часткова  втрата пам’яті, тому  він не пригадував  дану подію і не міг стверджувати напевне – чи дійсно він укладав  зазначений договір дарування квартири. З 2004 року відповідач тимчасово  проживав  в ІНФОРМАЦІЯ_1.  Влітку 2004 року відповідач запропонував  ОСОБА_6 укласти угоду про найм квартири для оплати комунальних послуг. З цією метою  відповідач  приїхав в лікарню де перебував ОСОБА_6 на лікуванні і запропонував поїхати до нотаріуса для оформлення вищезгаданої угоди.  На той час  ОСОБА_6  перебував на лікуванні, приймав  сильнодіючі ліки, що підтверджується  випискою з історії хвороби №316  від 10.10.2007 р., і не міг адекватно оцінювати дану ситуацію.  В нотаріальній конторі ОСОБА_6 змусили підписати документи, не пояснивши їх змісту. Його було введено в оману щодо змісту документу.  У ОСОБА_6 не було іншого житла, фактично ОСОБА_6О  під старість залишився на вулиці.  Відповідач  ОСОБА_3  скористався станом  здоров’я ОСОБА_6, навмисно ввів його в оману, не повідомивши про те ОСОБА_6 , що він подарував свою квартиру. ОСОБА_6 повністю довіряв ОСОБА_3, як родичу, як своєму племіннику, і ОСОБА_3 цим скористався.     До квітня 2007 року ОСОБА_6 не знав, яку саме угоду він оформив  і чи оформляв напевне. Проте з квітня 2007 року він дізнався від   ОСОБА_1, про те, що дана квартира  була подарована  ОСОБА_3, а пізніше дізнався що вищевказана квартира  була продана відповідачем ОСОБА_4. Вважають, що строк позовної давності не порушено, оскільки   до вимог   щодо визнання недійсним правочину вчиненого під впливом насильства або обману  застосовується позовна давність у п’ять років.  Правочин між  ОСОБА_6 та відповідачем ОСОБА_3 було  вчинено 07.07.2004 року, тобто строки позовної давності закінчуються 07.07.2009 року.  Тому ОСОБА_6 мав право  звернутися до суду із позовною заявою про визнання договору дарування недійсним у березні 2008 року.   Просили визнати договір   дарування, зареєстрований  в реєстрі за №4203 від 07.07.2004 року, недійсним, таким, що вчинений під впливом обману; стягнути із відповідача  збитки в подвійному розмірі вартості квартири №25 розташованої за адресою: пр. ім. Газети Правда, б.4 в м. Дніпропетровську, що становить 200000 грн.; стягнути із відповідача   витрати по сплаті судового збору 2100 грн.;  стягнути із відповідача  витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 30 грн.; стягнути із відповідача витрати за надання юридичної допомоги в розмірі 3000 грн.

     Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 липня 2009 року провадження  по цивільній справі було закрите, оскільки спірні правовідносини  не допускають правонаступництва.

 Ухвалою  колегії суддів  судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2009 року  ухвала Індустріального районного суду від  14 липня 2009 року скасована і справа направлена для розгляду по суті до того ж суду в іншому складі.  

У судовому засіданні позивачі підтримали  позовні вимоги.  Вказали, що  на момент укладання договору дарування  ОСОБА_6 перебував на стаціонарному лікуванні і приймав сильнодіючі  ліки, він не мав змоги перевірити документи, які підписував. До того ж ОСОБА_6 довіряв відповідачеві, як своєму племінникові.  

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, суду пояснив, що  ніякого обману зі сторони відповідача при укладання договору дарування не було.   ОСОБА_6  розумів  правові наслідки укладеного договору.

Третя особа  ОСОБА_4 в судове засідання  з’явилася.   Просила ухвалити рішення відповідно до закону, вказала що вона - добросовісний набувач.
       Третя особа  приватний нотаріус  Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5   в судове засідання не з’явилася. Про час і місце слухання справи повідомлялася належним чином.  

Суд, заслухавши сторони,  представників,  показання свідків, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов  задоволенню  не підлягає за наступних підстав.

Судом установлені такі факти та відповідні їм правовідносини.   Відповідно  до  договору  дарування  від 07 липня 2004 року, посвідченого  приватним нотаріусом  Дніпропетровського міського нотаріального округу  ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за №4203   ОСОБА_6   подарував  квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_7. Квартира належала дарувальнику  на  праві особистої  приватної власності  в цілому: Ѕ  частка на підставі дублікату свідоцтва про право власності  на житло б/н, що був виданий 21 листопада 2003 року  КП «ДМБТІ» на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради  №3266 від 20.12.2001 року; право власності зареєстроване в  електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 03.12.2003 р.; Ѕ частка – на підставі свідоцтва про право  на спадщину за законом (ВВА №921579), яке  було видане 18 лютого 2004 року ОСОБА_8, державним  нотаріусом Шостої дніпропетровської  державної нотаріальної контори за реєстровим №5-318, право власності зареєстроване в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 18.03.2004 року (т.1  а.с.10).    

Відповідно до ст.717 ЦК України, за договором дарування  одна сторона (дарувальник) передає  або  зобов’язується  передати в майбутньому другій стороні ( обдарованому) безоплатно майно ( дарунок) у власність.

 Як встановлено в судовому    ОСОБА_3  прийняв в дар    квартиру 25 в б.4 по пр.ім. ОСОБА_9 в м. Дніпропетровську та продав її.  Відповідно  до Договору  купівлі-продажу квартири  від 09 вересня 2004 року, посвідченого  приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу  ОСОБА_5, зареєстрованому в реєстрі за №5510, ОСОБА_3  продав  квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_10.  Продаж квартири вчинено за 8680 грн.  ( т.2 а.с.15).  

24.03.2008 року через  чотири роки після укладання договору дарування   ОСОБА_6  звернувся до суду з позовною заявою до  ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, Приватний нотаріус  Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5  про визнання договору дарування недійсним, про відшкодування моральної шкоди, оскільки  він  помилився щодо обставин справи, які мають істотне значення та договір дарування  було вчинено  під  впливом обману. Крім того   він не міг адекватно  сприймати свої дії і не пам’ятає про їх вчинення, так як на той момент  перебував на стаціонарному лікуванні і приймав сильнодіючі ліки, та не мав змоги перевірити документи, які підписував, до того ж довіряв своєму племіннику.  

Як вбачається із письмових  пояснень приватного нотаріуса  Дніпропетровського міського нотаріального  округу   ОСОБА_5,  договір дарування   квартири АДРЕСА_3  був посвідчений нею з дотриманням  вимог чинного законодавства.  Нею були  встановлено особу сторін, перевірено їх дієздатність, ними були надані всі документи,  які є необхідними та достатніми для  посвідчення договору дарування, перевірено волевиявлення дарувальника ОСОБА_6  на передачу в дар квартири конкретній особі – ОСОБА_3 та волевиявлення обдарованої особи  на прийняття в дар цієї квартири, нею були роз’яснені вимоги законодавства щодо змісту й правових наслідків договору  дарування,  особливості переходу право власності на квартиру за договором дарування,  виконані необхідні  перевірки щодо відсутності заборони ( арештів) щодо відчуження  квартири.  

Свідок ОСОБА_11, мама відповідача, сестра  ОСОБА_6, розповіла про те, що  на момент приватизації   в квартирі проживала їх матір та  брат ОСОБА_6  ОСОБА_6 працював директором технікуму,  крім того він викладав, написав підручник.  В сім’ї була домовленість, що квартира  залишиться  її сину ОСОБА_3, тому брат і подарував квартиру.  

Свідок ОСОБА_12 тьотя, розповіла що покійний брат  ОСОБА_6  їй розповідав, що його змусив подати позовну заяву до суду його син  ОСОБА_1  

 Свідок  ОСОБА_13, співробітник ОСОБА_3,  розповіла, що ОСОБА_6 бажав виконати волю своєї покійної матері і подарувати квартиру ОСОБА_3, він  надавав їй доручення для  того щоб вона поновила документи на квартиру, оскільки  старі документи були втрачені.  Вона була присутньою при укладанні договору дарування .

Свідок  ОСОБА_14  знайомий відповідача, розповів, що   разом із ОСОБА_3    і ОСОБА_6 їхав в одній машині, коли  їздили до нотаріуса.  

Свідок ОСОБА_15, психіатр,  працює в лікарні Придніпровської залізниці біля 30 років, розповіла, що  ОСОБА_6 хворів з 2001 року, а в 2003 році його стан погіршився, направлявся  на лікування в 7-е відділення Обласної психіатричної лікарні.  ОСОБА_6 працював директором  Залізничного технікуму.   Неодноразово в 2004 році лікувався Обласній психіатричній лікарні.  Йому не ставився діагноз шизофренія, а ставили діагноз соматифорна  дисфункція.

В судовому засіданні позивачами заявлялося клопотання, щодо призначення посмертної судової психіатричної експертизи  в відношенні   ОСОБА_6, в подальшому  від заявленого клопотання  позивачі відмовилися.  

 Відповідно до ст.229  ЦК України  якщо  особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнано судом недійсним.  Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін.

Згідно до ст.230 ЦК України  якщо одна із сторін правочину навмисно  ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення ( частина перша ст.229 цього Кодексу) такий правочин визнається судом недійсним.

Сторона, яка застосувала обман, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв’язку з вчиненням цього правочину.

Відповідно до п.19   Постанови Пленуму  Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»  Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину ( стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Згідно до п.20, правочин  визнається вчиненим під впливом обману у випадках  навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел в діях однієї зі сторони правочину.  Наявність  умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести  особа, яка  діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.    

Згідно до ст.728 ЦК України до вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність один рік.

Відповідно до  ч.3 ст. 258 ЦК України  позовна давність у п’ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або оману.

ОСОБА_6  помер 03 липня 2008 року (  т.1 а.с.61).

Спадкоємці позивача  ОСОБА_1, ОСОБА_2  18 травня 2009 року подали до суду  уточнену позовну заяву. Правовими  підставами   позовної заяви вказавши   ст.ст. 229,230 ЦК України, вказуючи на те, що  ОСОБА_6  з 17.06.2004 року по 16.08.2004 року  знаходився  на стаціонарному лікуванні у 7-мі відділенні обласної  психоневрологічної лікарні, в той період часу у нього спостерігалась часткова  втрата пам’яті,   оскільки він приймав сильнодіючі ліки ,  не міг адекватно оцінювати  ситуацію,   не пригадував дану  подію  і  не міг  стверджувати напевне – чи дійсно він укладав договір дарування квартири. В нотаріальній  конторі його змусили підписати документи не пояснивши щодо змісту, вважав що підписував договір найму квартири.    

        Таким чином  і  померлий ОСОБА_6  у позовній заяві  і  позивачі  ОСОБА_1 і ОСОБА_2 його спадкоємці в уточненій позовній заяві   та у  судовому засіданні посилалися саме на те, що договір дарування був укладений внаслідок помилки, тому суд приходить до висновку, що до  позовних вимог  щодо визнання договору дарування недійсним слід застосовувати строк позовної давності 1 рік і тому в задоволені позову слід відмовити.  

 У відповідності зі ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи  не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.  

Відповідно до ст.88 ЦПК України  із позивачів підлягають стягненню на користь держави не оплачений при подачі позову  судовий збір в розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 120 грн.    

Керуючись ст.ст.203,215,229,230,258,717, 727,728 ЦК України , Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9  “Про судову практику  розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними ”  ст.ст. 10, 11,30,61, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 -  відмовити в повному обсязі.

Стягнути солідарно із ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в  розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 120 грн.

Рішення може  бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Індустріальний районний суд, шляхом подачі у 10-ти денний строк, з дня проголошення рішення, заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20-ти днів апеляційної скарги,  або без подання заяви про апеляційне оскарження, шляхом подачі апеляційної скарги на протязі 10-ти днів з дня проголошення рішення.

Суддя:                                                                                 Л.П. Слюсар