Справа № 2- 383/10

ЗАОЧНЕ  РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

              25 січня    2010 р.                         Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

в складі:   головуючого судді: Слюсар Л.П.

                  при секретарі : Карпенко І.Ю.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в  м. Дніпропетровську цивільну справу за позовною заявою  ОСОБА_1  до ОСОБА_2,  ОСОБА_3, третя особа Комунальне  житлово - експлуатаційне підприємство №49, про визнання особи такою, що втратила право користування житлом,  -

ВСТАНОВИВ:

Позивач  в  листопад 2009 року звернувся із позовною заявою до відповідачів   ОСОБА_2,  ОСОБА_3, третя особа Комунальне  житлово - експлуатаційне підприємство №49, про визнання особи такою, що втратила право користування житлом АДРЕСА_1, в обґрунтування своїх вимог   позивач в позовній заяві і в ході судового  розгляду посилався на те, що  відповідачі добровільно  вибули до іншого постійного  місця проживання, забравши свої речі в грудні 2003 року.    Просив визнати ОСОБА_2 і ОСОБА_3, такими, що втратили право користування житловим приміщенням в АДРЕСА_2 з дня їх вибуття.

  Відповідачі в судове засідання не з’явилися.  Оскільки позивачу не відоме місце їх проживання, то про час і місце слухання справи  повідомлялися належним чином відповідно до п.9,10 ст.74 ЦПК України (  газета Вісті Придніпров’я  від 21.01.2010 року №05/1 (1097).  

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає  положенням ст. 224 ЦПК України.

Представник третьої особи в судове засідання не з’явився.    Про час і місце слухання справи були повідомлені належним чином. Про причину неявки суд не повідомили.

Суд, вислухавши позивача,  свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що  позовні вимоги  не  підлягають задоволенню   з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до службового ордера №194 від   30  червня 1992 на сім’ю із 3-ти осіб : ОСОБА_1   - основний квартиронаймач і членів його  сім’ї :  дружину  - ОСОБА_4 ,  доньку дружини -   ОСОБА_5   була надана  двохкімнатна  квартира АДРЕСА_3 ( а.с.7).

 Згідно до довідки  КЖЕП №49  №14017  від 16.11.2009 року  в квартирі зареєстровані  ОСОБА_1,  жінка  ОСОБА_2  і донька дружини  ОСОБА_3 ( а.с.8).

Шлюб між  ОСОБА_1 і ОСОБА_2 розірвано ( а.с. 9).

Як показав в судовому засіданні позивач  його дружина з донькою від першого шлюбу в 2003 році забравши свої речі виїхали на інше постійне місце проживання, однак нове місце проживання йому не відомо.

Свідки  ОСОБА_6 і  ОСОБА_7,  сусіди, вказали, що з 2003 року не бачили   відповідачів, інших доказів щодо не проживання відповідачів в спірній квартирі  і вибуття їх на інше постійне місце проживання  позивач не надав.

Згідно до ст. 107 ЖК України  в разі  вибуття наймача та членів його сім’ї  на постійне  проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму житлового приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім’я,  то договір найму житлового приміщення не розривається, а член сім’ї, який вибув, втратив право користування цим приміщенням з дня вибуття.  

Відповідно до п.11 Постанови Пленуму  Верховного Суду України « Про деякі питання, що виникають в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985року №2, зі змінами,  на ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання  (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім’ї в іншому місці,перевезення майна і інше жиле приміщення, виїзд і інший населений пункт,  укладення договору на невизначений строк тощо).

В судовому засіданні не встановлено, що  відповідачі  переїхали на  інше постійне місце проживання,  оскільки сам позивач не знає їх нового місця проживання,  ним не надано суду ніяких доказів,   які свідчать  про обрання  відповідачами іншого постійного  місця проживання, тому   оцінюючи всі докази, які були досліджені судом при розгляді справи у їх сукупності, суд приходить до висновку про  не доведеність позивачем своїх вимог та вважає необхідним в задоволені   позову відмовити.

Відповідно до ст.11 ЦПК України  суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб,  в межах заявлених ними вимог  і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

    Керуючись: Постановою Пленуму Верховного Суду України „ Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України ” від 12.04.1985 року № 2  зі змінами, ст.107 ЖК України, ст.ст.3,7,11, 15,31,60, 169, 224-226  ЦПК України, -

ВИРІШИВ :

В задоволені позову ОСОБА_1   – відмовити.

          Заочне рішення може бути переглянуто судом, що  його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання  його копії.

      Рішення може  бути оскаржено позивачем  в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Індустріальний районний суд, шляхом подачі у 10-ти денний строк з дня проголошення рішення, апеляційної скарги або шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

  Суддя:                                                                Л.П. Слюсар