Постанова

Іменем України

24 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 495/6375/15-ц

провадження № 61-3415зпв18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: військовий прокурор Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Державне підприємство Міністерства оборони України «Чернівецький металообробний завод»,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження заяву Міністерства оборони України про перегляд рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31 березня 2016 року у складі судді Шевчук Ю. В., ухвали Апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2017 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Черевка П. М., Драгомерецького М. М., та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Ситнік О. М., Гримич М. К., Іваненко Ю. Г., Леванчука А. О., Маляренка А. В.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року військовий прокурор Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України «Чернівецький металообробний завод» (далі - ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання права власності та витребування нерухомого майна.

Позовна заява мотивована тим, що 15 квітня 2013 року базу відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка знаходилась у власності держави Україна в особі Міністерства оборони України та була закріплена на праві господарського відання за ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод», було відчужено ОСОБА_2 на прилюдних торгах з реалізації арештованого нерухомого майна Чернівецькою філією Приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» (далі - ПП «Спеціалізоване підприємство «Юстиція»).

У подальшому постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вищого господарського суду України від 30 липня 2014 року, вказані прилюдні торги було визнано недійсними.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02 квітня 2015 року було задоволено позовну заяву військового прокурора Чернівецького гарнізону. Визнано базу відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» власністю держави Україна в особі Міністерства оборони України на праві господарського відання ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод». Скасовано реєстрацію права власності за ОСОБА_2 та витребувано в останнього спірне майно.

Позивач зазначав, що з інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 серпня 2015 року йому стало відомо про те, що 27 березня 2015 року будівлі та споруди бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» були відчужені ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Р. П., зареєстрованого за № 192.

Посилаючись на те, що спірне майно вибуло із володіння Міністерства оборони України та ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод» поза їх волею, про що свідчить постанова Львівського апеляційного господарського суду від 05 травня 2014 року, у зв'язку з чим власник спірного майна відповідно до вимог статей 16, 387, 388, 389 ЦК України має право витребувати його з чужого володіння ОСОБА_1, військовий прокурор Чернівецького гарнізону просив суд визнати нерухоме майно - базу відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, до складу якої входять наступні будівлі та споруди: будівля клубу літ. «А» загальною площею 29,10 кв. м, будинок відпочинку літ. «Б» площею 50,8 кв. м, будинок відпочинку літ. «В» площею 50,8 кв. м, будинок відпочинку літ. «Г» площею 50,8 кв. м, будинок відпочинку літ. «Д» площею 50,8 кв. м, будинок відпочинку літ. «Е» площею 50,8 кв. м, альтанка літ. «Є», будинок відпочинку літ. «Ж» площею 50,4 кв. м, двоповерховий будинок відпочинку літ. «З» площею 449,4 кв. м, адміністративна будівля літ. «И» площею 25,60 кв. м, будинок відпочинку літ. «І» площею 41,7 кв. м, будинок відпочинку літ. «ї» площею 41,7 кв. м, медпункт літ. «К» площею 14,6 кв. м, будинок відпочинку майстерня літ. «Л» площею 68,8 кв. м, склад літ. «М» площею 22,0 кв. м, їдальня літ. «Н» площею 283 кв. м, склад літ. «О» площею 20,6 кв. м, вбиральня-душова літ. «П» площею 16,6 кв. м, зливна яма (№ 1), ємкість для води (№ 2), пожежна ємкість (№ № 3, 4), хвіртка (№ № 5, 7), ворота (№ 6), власністю держави Україна в особі Міністерства оборони України на праві господарського відання ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод» та витребувати на користь останнього з чужого володіння ОСОБА_1 зазначене нерухоме майно.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31 березня 2016 року у задоволенні позову військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки ОСОБА_2 став переможцем прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, що проводилися 15 квітня 2013 року Чернівецькою філією ПП «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», а також враховуючи відсутність у матеріалах справи належних і допустимих доказів того, що база відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» вибула у 2013 році з власності держави Україна в особі Міністерства оборони України поза її волею, а також доказів права власності останнього на це майно, підстави для задоволення позову військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод» про визнання права власності на базу відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» та її витребування від добросовісного набувача, яким спочатку був ОСОБА_4, а у подальшому ОСОБА_1, відсутні.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 21 червня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення у справі, яким позов задоволено. Визнано право власності на нерухоме майно - базу відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, до складу якої входять будівлі та споруди: будівля клубу літ. «А» загальною площею 29,10 кв. м, будинок відпочинку літ. «Б» площею 50,8 кв. м, будинок відпочинку літ. «В» площею 50,8 кв. м, будинок відпочинку літ. «Г» площею 50,8 кв. м, будинок відпочинку літ. «Д» площею 50,8 кв. м, будинок відпочинку літ. «Е» площею 50,8 кв. м, альтанка літ. «Є», будинок відпочинку літ. «Ж» площею 50,4 кв. м, двоповерховий будинок відпочинку літ. «З» площею 449,4 кв. м, адміністративна будівля літ. «И» площею 25,60 кв. м, будинок відпочинку літ. «І» площею 41,7 кв. м, будинок відпочинку літ. «ї» площею 41,7 кв. м, медпункт літ. «К» площею 14,6 кв. м, будинок відпочинку майстерня літ. «Л» площею 68,8 кв. м, склад літ. «М» площею 22 кв. м, їдальня літ. «Н» площею 283 кв. м, склад літ. «О» площею 20,6 кв. м, вбиральня-душова літ. «П» площею 16,6 кв. м, зливна яма (№ 1), ємкість для води (№ 2), пожежна ємкість (№ № 3, 4), хвіртка (№ № 5, 7), ворота (№ 6), власністю держави Україна в особі Міністерства оборони України на праві господарського відання ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод». Витребувано на користь ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод» з володіння ОСОБА_1 нерухоме майно - базу відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка є власністю держави в особі Міністерства оборони України та знаходиться на праві господарського відання ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод», до складу якої входять вказані будівлі та споруди.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що оскільки прилюдні торги було визнано недійсними, вони не створили жодних юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, а тому ОСОБА_1 не набула право власності на спірне нерухоме майно, а позивач вправі витребувати своє майно, в тому числі у добросовісного набувача.

Також суд зазначив про відсутність волі власника на відчуження спірного майна, оскільки для такого суб'єкта цивільних відносин, як держава, встановлено спеціальний порядок відчуження майна і недотримання цього порядку свідчить про відсутність волі власника. Виключенням слід визнати випадки примусового відчуження майна на публічних торгах, які в справі, що розглядається, визнані недійсними. Такий механізм захисту прав позивача відповідає роз'ясненням, наданим у пункті 21 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2016 року рішення апеляційного суду Одеської області від 21 червня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційним судом зроблено передчасний висновок про відсутність волі власника на відчуження належного йому майна, оскільки боржник ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод» не заперечував проти реалізації належного йому майна у рахунок погашення боргів, а державним виконавцем було повідомлено Міністерство оборони України про вжиті заходи примусового виконання.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2017 року рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31 березня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт вибуття бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» з власності держави в особі Міністерства оборони України поза її волею, а також у зв'язку з відсутністю доказів права власності держави на це майно.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року касаційні скарги Міністерства оборони України та ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод» відхилено. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2017 року залишено без змін.

З указаними висновками апеляційного суду погодився і суд касаційної інстанції, зазначивши, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права, а саме: статті 387, 388 ЦК України, на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами відповідно до статті 212 ЦПК України.

У грудні 2017 року Міністерство оборони України подало до суду заяву про перегляд рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31 березня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 року.

У заяві Міністерство оборони України просить скасувати зазначені вище рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на невідповідність рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме положень статей 16, 387, 388 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заявник послався на те, що у справі, яка є предметом перегляду, рішення суду касаційної інстанції не відповідає правовим висновкам щодо правильності застосування норм статей 16, 387, 388 ЦК України, які викладено в постановах Верховного Суду України від 10 жовтня 2012 року у справі № 6-117цс12, від 03 жовтня 2011 року у справі № 6-98гс11, від 17 жовтня 2011 року у справі № 3-103гс11.

На підтвердження неоднаковості застосування зазначених норм матеріального права заявник посилається також на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2012 у справі № 6-1405св12, від 15 липня 2015 року у справі № 6-8007св15, від 25 листопада 2015 року у справі № 6-7104св15, від 06 квітня 2016 року у справі № 6-450св16, від 27 січня 2016 року у справі № 6-23299св15, від 02 червня 2016 року у справі № 6-267св16, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-22609св15, в яких, на його думку, зазначені норми матеріального права застосовано по-іншому.

Так, за доводами заявника, у справі яка переглядається, визнання недійсними прилюдних торгів щодо продажу бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» спростовує правомірність подальшого відчуження цього майна на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і є підставою для витребування майна від добросовісного набувача з огляду на вимоги статті 388 ЦК України, оскільки вказує на відсутність волі власника спірного майна щодо будь-яких дій по його відчуженню.

У жовтні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково.

Відповідно до статті 353 ЦПК України 2004 року Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1 і 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 року заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом статті 360-4 ЦПК України 2004 року суд задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 15 квітня 2013 року базу відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка знаходилась у власності держави Україна в особі Міністерства оборони України та була закріплена на праві господарського відання за ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод» було відчужено на прилюдних торгах з реалізації арештованого нерухомого майна ПП «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» на користь ОСОБА_2, який став переможцем прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, що проводились Чернівецькою філією «Спеціалізоване підприємство «Юстиція».

20 травня 2013 року на забезпечення виконання ним умов кредитного договору від 14 серпня 2012 року ОСОБА_2 уклав з ПАТ «КБ Хрещатик» договір іпотеки, за яким передав в іпотеку банку базу відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1».

23 березня 2015 року ПАТ «КБ Хрещатик» відступив за відплатним договором право вимоги за кредитним та іпотечним договорами ОСОБА_4, який було зареєстровано 23 березня 2015 року приватним нотаріусом Мельник Р. П.

24 березня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Р. П., реєстровий № 173.

Також 24 березня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір позики грошових коштів.

27 березня 2015 року між ними було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя в зв'язку із порушенням позичальником ОСОБА_4 умов договору позики.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05 травня 2014 року, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 30 липня 2014 року, прилюдні торги з відчуження бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», проведені 15 квітня 2013 року, були визнані недійсними.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02 квітня 2015 року задоволено позов заступника Чернівецького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах: Міністерства оборони України та ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод», до ОСОБА_2, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ПАТ «КБ «Хрещатик», Реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області, про витребування майна та зобов'язання вчинити дії. Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про реєстрацію права власності на базу відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_2 Визнано право власності на нерухоме майно - указану базу відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» власністю держави Україна в особі Міністерства оборони України на праві господарського відання ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод» та витребувано її з чужого незаконного володіння громадянина ОСОБА_2

Однак, рішенням Апеляційного суду Одеської області від 17 листопада 2015 року зазначене рішення було скасоване та у задоволенні позову заступника Чернівецького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері відмовлено.

Статтею 377 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісність набуття в розумінні статті 388 ЦК України полягає в тому, що майно набувається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.

Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна від набувача, при цьому випадки такого витребування законодавством обмежуються Зокрема пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України передбачено, що витребування майна можливе в разі його вибуття з володіння власника не з його волі іншим шляхом.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Абзацами 1, 3 пункту 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Недійсність правочину, на виконання якого передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно, не з її волі. При цьому суд має встановити, чи була воля власника на передачу права володіння іншій особі.

Застосовуючи положення частини другої статті 388 ЦК про те, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, суд повинен мати на увазі, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті публічних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними, оскільки відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати майно, яке вибуло з володіння поза його волею, і в добросовісного набувача (абзац 1 пункту 30 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»).

Аналізуючи доводи заяви про перегляд судового рішення, колегія суддів звертає увагу на таке.

У постанові від 10 жовтня 2012 року у справі № 6-117цс12, наданої заявником, Верховним Судом України зазначено, що суди попередніх інстанцій, встановивши відсутність волі позивача під час продажу належного йому нерухомого майна через неправомірні дії відповідачки, дійшли правильного висновку про наявність правових підстав щодо витребування спірного майна у відповідача відповідно до частини першої статті 388 ЦК України.

У наданій заявником для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2016 року у справі № 6-450св16 за позовом фізичної особи до фізичної особи про витребування майна з чужого незаконного володіння та за позовом фізичних осіб до фізичної особи про витребування майна з чужого незаконного володіння та усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін ухвалене у справі рішення апеляційного суду про задоволення позовів, виходив із правильно встановлених апеляційним судом обставин про те, що спірне майно вибуло з володіння позивачів як власників у результаті незаконно проведених прилюдних торгів, визнаних судом недійсними, у результаті чого визнав обґрунтованим висновок про вибуття майна з володіння власників поза їх волею, що дає їм право витребувати майно від добросовісного набувача за правилами пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України шляхом пред'явлення віндикаційного позову.

За аналогічних обставин справи, Верховним Судом України у постанові від 03 жовтня 2011 року у справі № 3-98гс11 та Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ (ухвали від 25 квітня 2012 року у справі № 6-1405св12, від 15 липня 2015 року у справі № 6-8007св15, від 25 листопада 2015 року у справі № 6-7104св15) зроблено висновок, про те, що заборона витребування майна у добросовісного набувача на підставі частини другої статті 388 ЦК України діє лише за умови, якщо це майно було продано у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Встановивши порушення вимог закону при виконанні судових рішень, попередній власник має право витребувати у добросовісного набувача спірне майно шляхом пред'явлення до суду віндикаційного позову на підставі положень частини першої статті 388 ЦК України.

У наданій заявником для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 червня 2016 року у справі № 6-267св16 при вирішенні питання про витребування майна у добросовісної особи на підставі 387, 388 ЦК України судами попередніх інстанцій вказано про відсутність волі власника при відчуженні майна, що є підставою для його повернення. Обставини справи є аналогічні обставинам, викладеним вище у постанові Верховного Суду України від 10 жовтня 2012 року у справі № 6-117цс12.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій вважали встановленими обставини щодо наявності волі власника нерухомого майна для його відчуження, спираючись на наявні в матеріалах справи повідомлення ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод» про уцінення предмета реалізації та обізнаність щодо проведення дій по реалізації цього майна як власника майна в особі Міністерства оборони України, так і юридичної особи, наділеної правом господарського відання цим майном.

Водночас, досліджуючи правову природу правовідносин, що склалися між учасниками спору, суди залишили поза увагою, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідні органи державної влади.

Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами (положення частин другої, третьої статті 326 ЦК України).

Правові основи управління об'єктами державної власності визначені Законом України «Про управління об'єктами державної власності» від 21 вересня 2006 року.

Відповідно до частини першої статті 4 указаного Закону суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, міністерства, інші органи виконавчої влади, Фонд державного майна України.

Частиною 1 статті 3 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» визначено, що об'єктами управління державної власності є, зокрема, майно, яке передане державним господарським об'єднанням.

У відповідності до Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1080 (абзац 7 пункту 6 статті 4 у редакції, чинній станом на 2013 рік), Міністерство оборони України здійснює управління державним майном, закріпленим за підприємствами, установами і організаціями, які належать до сфери управління міністерства, здійснює в установленому порядку відчуження військового майна.

На момент укладення оспорюваного договору відчуження державного майна регулювалося нормами ЦК України, Закону України «Про управління об'єктами державної власності», а також Порядком відчуження об'єктів державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06 червня 2007 року № 803.

Так, пунктом 6 указаного Порядку встановлено, що відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами.

Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна.

Аналізуючи зміст наведених норм законодавства, можна дійти висновку, що здійснення ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод» будь-яких дій щодо відчуження спірного майна мало бути погоджено з Міністерством оборони України та Фондом державного майна України.

До аналогічного висновку дійшов і Вищий спеціалізований суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ під час розгляду справи № 6-22609св15 (ухвала від 02 грудня 2015 року).

Вирішуючи спір, указаних обставин суди попередніх інстанцій у повній мірі не дослідили та не встановили.

Враховуючи, що вирішення питання про можливість витребування законним власником свого майна від добросовісного набувача на підставі положень статті 388 ЦК України залежить від встановлення обставин щодо наявності у особи, яка його відчужила, права на вчинення таких дій, заява прокурора підлягає задоволенню частково.

Крім того, заслуговують на увагу та є обґрунтованими доводи заяви про те, що сам лише факт визнання прилюдних торгів недійсними спростовує правомірність укладення в подальшому будь-яких правочинів щодо спірного майна.

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного (нікчемного) правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного чи нікчемного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України.

У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором права відчужувати це майно.

Такий правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постанові від 17 жовтня 2011 року у справі 3-103гс11.

Суди попередніх інстанцій указаного не врахували, та помилково вважали дійсними правочини, за якими після реалізації на прилюдних торгах базу відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» було передано ОСОБА_2 в іпотеку ПАТ «КБ «Хрещатик», а в подальшому - відступлено на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_1

Таким чином, вказані вище обставини також підлягають перевірці судом і оцінці для правильного застосування норм статті 388 ЦК України.

Водночас, не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2016 року у справі № 6-23299св15. У вказаній справі за позовом особа_3 до ВДВС Петриківського РУЮ в Дніпропетровській області, особа_4 про визнання права власності і зняття арешту з майна, за зустрічним позовом особа_4 до особа_3, ЗАТ «Петриківка Агротехсервіс» про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовляючи у задоволенні первісного позову, виходив із того, що обраний позивачем спосіб захисту за умови наявності у відповідача діючого свідоцтва про право власності на спірне майно, виданого приватним нотаріусом на підставі акту про проведення прилюдних торгів, не у повній мірі відповідає правовій природі спору.

Встановлені при вирішенні цієї справи обставини, правові підстави позову та матеріально-правове регулювання правовідносин, що у ній виникли, не є тотожними тим, що містяться у справі, яка переглядається.

За таких обставин колегія суддів вважає, що у справі, рішення в якій переглядаються, суд неправильно застосував норму матеріального права, не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне застосування відповідної норми і вирішення спору.

За результатами оцінки змісту рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31 березня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року, про перегляд яких подано заяву, встановлено неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, викладеному у постанові Верховного Суду України.

З огляду на викладене, висновок судів про відсутність правових підстав для витребування нерухомого майна у добросовісного набувача, передбачених положеннями статті 388 ЦК України, є передчасним.

Відсутність процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду апеляційної інстанції згідно із підпунктом «а» пункту першого частини другої статті 360-4 ЦПК України.

Крім наведеного, колегія суддів керується положенням частини першої статті 360-2 ЦПК України, відповідно до якого справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147?VIII (тобто за правилами розгляду справ судом касаційної інстанції).

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої, частиною третьою статті 360-3, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 360-4 ЦПК України, у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147?VIII, пунктом 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII,

ПОСТАНОВИВ:

Заяву Міністерства оборони України про перегляд рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31 березня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року задовольнити частково.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31 березня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2017 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк