Ухвала

05 листопада 2018 року

м. Київ

справа №597/819/16-ц

провадження №61-46012ск18

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Висоцької В. С. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 10 травня

2018 року та постанову апеляційного суду Тернопільської області

від 29 серпня 2018 рокуу справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов'язання не чинити перешкод у користуванні майном,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_1, у якомупросила зобов'язати ОСОБА_1 не чинити їй перешкод у користуванні криницею, яка знаходиться на межі будинковолодінь АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2, надавши можливість вільного безперешкодного відбору води з криниці.

Рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області

від 10 травня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Тернопільської області від 29 серпня 2018 року, позов задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні криницею, яка знаходиться на межі їх будинковолодінь за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, надавши ОСОБА_2 можливість вільного, безперешкодного відбору води з криниці. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на неправильне застосування судоми норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом

на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).

Предметом спору в даній справі є зобов'язання не чинити перешкод у користуванні криницею.

Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Верховний Суд урахував ціну позову, предмет позову, складність та прийшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

При цьому Верховним Судом також перевірено, чи мають місце обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, та зазначених обставин не встановлено.

Вказівка в резолютивній частині постанови апеляційного суду Тернопільської області від 29 серпня 2018 року про можливість її оскарження до Верховного Суду, не є підставою для відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції, оскільки оскаржене судове рішення ухвалене у малозначній справі.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 10 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Тернопільської області від 29 серпня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов'язання не чинити перешкод у користуванні майном.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Суддя В. С. Висоцька