ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________________________________

Справа № 686/6264/18

Провадження № 22-ц/4820/200/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2018 року м. Хмельницький

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Янчук Т.О. (суддя-доповідач),

Спірідонової Т.В., Ярмолюка О.І.,

секретаря: Кошельника В.М.,

учасники справи: представник апелянта ОСОБА_4, позивач ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 травня 2018 року (суддя - Карплюк О.І.) за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики,

в с т а н о в и в:

У березні 2018 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позов мотивовано тим, що 19.09.2016 року відповідач позичив у нього 5500 Євро та зобов’язався повернути борг до 04.02.2017 року. Однак, свої зобов’язання ОСОБА_6 не виконав та кошти до сьогоднішнього дня не повернув.

Вважає, що оскільки відповідач прострочив повернення коштів на 418 днів він повинен повернути йому додатково 3% річних за несвоєчасне повернення позики, а також суму інфляційних втрат.

За таких обставин просив стягнути з відповідача 229 400 грн. 17 коп., з яких: 5500 євро основного боргу та 186 євро – відсотки, що еквівалентно за курсом НБУ 185 818 грн. 48 коп., 43 581 грн. 69 коп. – інфляційні втрати.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 травня 2018 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики в сумі 5500 євро, що еквівалентно по курсу НБУ станом на 23.03.2018 року 177 836 грн. 45 коп., збитки у зв’язку з інфляцією в сумі 41 709 грн. 60 коп., 3% річних в розмірі 6036 грн. 69 коп., а всього 225 582 грн. 74 коп. Вирішено питання судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд взяв до уваги не завірену належним чином ксерокопію розписки, оригінал розписки судом першої інстанції взагалі не досліджувався. Апелянт вважає, що ОСОБА_5 підробив текст розписки, оскільки коштів у борг він у нього не брав. Вказував, що в рішенні відсутні посилання на докази на підставі яких суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову. Водночас, він не міг надати доказів на спростування позовних вимог у зв’язку з тим, що не був належним чином повідомлений про розгляд справи, оскільки перебував за межами України.

Вважає, що суд першої інстанції невірно застосував норми законодавства, зокрема ст.625 ЦК України, оскільки предметом грошового зобов’язання були грошові кошти виражені в іноземній валюті, а тому інфляційні втрати стягненню не підлягають.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_5 вважає її безпідставною. Просив залишити оскаржуване рішення без змін. Вказує, що наведені у скарзі обставини не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки у нього з відповідачем виникла домовленість щодо позики грошових коштів, при цьому ОСОБА_6 надав йому раніше підготовлену розписку, при передачі коштів він її лише підписав, в свою чергу, позивач перевірив лише зміст документу, оскільки йому було відомо, що форма документу може бути довільною.

В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_4 підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив її відхилити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог п.3, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Відповідно до частини 2 статті 78, частин 1, 6 статті 81, частини 3 статті 12 ЦПК України обставини справи, які законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини 1 статті 1046 Цивільного кодексу (ЦК) України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду і такої ж якості. Частинами 1, 2 статті 1047 ЦК України встановлено, що договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладеного договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року в справі N 6-63цс13 письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи з відповідача суму боргу в розмірі 225 582,74 грн. з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних, суд першої інстанції виходив з того, що боргові зобов’язання відповідача підтверджено розпискою відповідача.

Проте, вказаний висновок зроблений без урахування приписів частини 2 статті 1047 ЦК України і всупереч вимогам частини 2 статті 78, частин 1,6 статті 81, частини 3 статті 12 ЦПК України.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики, на підтвердження боргових зобов’язань відповідача, позивач надав до суду письмові докази, розписку.

Згідно з позовною заявою розписка на аркуші 3 справи є ксерокопією.

Розглядаючи справу в порядку спрощеного провадження, судом першої інстанції оригінал розписки не витребовувався. Ксерокопія розписки, яка міститься в матеріалах справи належним чином не посвідчувалася.

Відповідно до ч.5 ст.95 ЦПК України учасник справи, який подає письмові докази в копіях, повинен зазначити про наявність у нього оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого посвідчення.

Згідно з ч.6 ст.95 ЦПК України якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії оригіналу, такий доказ не береться до уваги.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача заперечував укладення з позивачем договору позику та написання на його підтвердження самої розписки.

ОСОБА_5 в судовому засіданні, оригіналу розписки від 19.09.2016 року не надав, пояснивши що оригінал у нього не зберігся, оскільки влітку 2018 року, оригінал розписки разом з іншими документами, знаходився на балконі його квартири, при поганих погодних умовах намок, тому він його викинув на смітник.

За таких обставин, встановивши, що доводи позивача про боргові зобов'язання відповідача ґрунтуються не на оригіналі боргового зобов'язання, а на розписці, виконаній за допомогою електронного технічного комплексу, суд першої інстанції ухвалив рішення на підставі недопустимого доказу, оскільки відповідно до частини 2 статті 1047 ЦК України на підтвердження укладеного договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми, а не її копія чи документ, виготовлений за допомогою технічних засобів. Оскільки позивач не надав суду розписки про передання ним грошових коштів у розмірі 5500 Євро відповідачу у позику, то постановлене у справі судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно із ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у поряду встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_5 є особою з 2 групою інвалідності, інвалід війни, звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», (а.с.8).

За таких обставин сплачений ОСОБА_6 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3383,74 грн. компенсується за рахунок держави у поряду встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 травня 2018 року скасувати та ухвалити нове.

У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики відмовити.

Повернути ОСОБА_6 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3383 грн. 74 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12 листопада 2018 року.

Судді: Т.О. Янчук

Т.В. Спірідонова

О.І. Ярмолюк