ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

05.06.07 р.                                                                               Справа № 14/91                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Богатиря К.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом  державного підприємства “Донецька залізниця” м. Донецьк (код ЄДРПОУ 01074957)

до відповідача приватного підприємства „Інсталл” м. Маріуполь(код ЄДРПОУ 30364521)

третя особа  державне підприємство „Маріупольський морський торговельний порт” м. Маріуполь (код ЄДРПОУ 01125755)

про стягнення збору за зберігання вантажу 21580,96 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Шахова А.О за довіреністю № Н-01/470 від 13.02.2007 р.

від відповідача: Дерев’янко І.І. – директор, рішення власника від 07.04.2005 р. (в останнє судове засідання не з’явилася)

третьої особи: Ямпилець Ю.Г. за довіреністю № 18/46 від 24.05.2007 р.

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява державного підприємства “Донецька залізниця”  до приватного підприємства „Інсталл” про стягнення збору за зберігання вантажу 21580, 96 грн.

Ухвалою суду від 30.03.2006 р. порушено провадження у  справі 14/91.

Рішенням від 27.06.2006 року господарський суд Донецької області у задоволенні позову відмовив. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 29.08.2006 року рішення від 27.06.2006 року скасовано, позов задоволено.

Постановою від 29.11.2006 р. Вищого господарського суду України рішення господарського суду Донецької області від 27.06.2006 р. та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 29.08.2006 р. скасовані, справа передана на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

Ухвалою від 19.12.2006 року справа № 14/91призначена до нового розгляду.

Ухвалою від 26.03.2007 р. до участі у справі залучено в якості третьої особи на стороні відповідача без права заявляти самостійні вимоги на предмет спору державне підприємство “Маріупольський морський торговельний порт”.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 10.05.2007 року справа 14/91 передана на розгляд судді Богатир К.В.

У судовому засіданні  представниками позивача та третьої особи було заявлено письмове клопотання  про ведення судового засідання без здійснення технічної фіксації, у зв’язку з чим відповідно до статті  81-1 Господарського процесуального кодексу України судом не здійснювалося фіксування судового процесу.

Судом, відповідно до вимог статті  81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем та відповідачем був укладений договір № 14 від 30.12.2004 року “Про організацію перевезень через Маріупольський торговий порт та перевалки за прямим варіантом „вагон-судно”.

Пунктом 1.1. договору визначено, що даним договором регулюються взаємовідносини сторін пов’язані з організацією планування перевезень, накопичення зернових та експорт через станцію Маріуполь-порт з перевантаженням за прямим варіантом „вагон-судно”.

В пункті 1.5. договору сторони обумовили, що плата за користування вагонами здійснюється на підставі Збірника № 1 „Правил перевезень та тарифів залізничного транспорту України”, оплату збору зберігання вантажів у вагонах згідно Тарифного керівництва №1, розділу 2, пункту 2 як на підходах до станції Маріуполь-порт, так і в очікуванні вивантаження на станції Маріуполь-порт.

Розділом третім договору встановлено, що облік затриманих вагонів з вини відповідача на підходах до станції Маріуполь –порт проводиться згідно з пунктом 9.10, а облік затриманих вагонів на станції призначення з вини відповідача згідно п. 8 Збірника № 1 „Правил перевезень та тарифів залізничного транспорту України”.

Пунктом 3.2. договору встановлено, що ставки, за якими відповідач сплачує послуги залізниці, розраховується відповідно до Правил перевезення вантажів та Тарифного керівництва № 1 та залежить від часу знаходження під накопичуванням кожного вагону.

Строк дії договору встановлений до 31.12.2005 р.

У період 25 жовтня по 12 листопада 2005  року за перевізними документами (залізничними накладними) № 443563, 443564, 360814-360817, 883368 – 883372, 883376-83381, 883385, 325631, 325632, 360818, 360819, 360828, 360829, 883394-883398, 360820, 360821, 325633, 325634, 325636, 325637-25640, 325635, 360830-360834, 897399, 897400, 897901-897906, 360844-360846, 52382581-52382586, 52382601-52382605, 52382606, 52382607, 622073, 115092, 590387, 115093, 115094, 376443, 376444 на станцію Маріуполь-порт Донецької залізниці надходили вагони  з вантажем на адресу ПП „Інсталл”.

У зв’язку з тим, що вагони, які надійшли, зберігалися на коліях станції Маріуполь-порт, залізниця нарахувала збір за зберігання вантажів у розмірі 21580,96 грн. Збір за зберігання нарахований понад встановлений термін безоплатного зберігання вантажу в вагонах, який встановлений ст. 46 Статуту залізниць України, п. 8 Правил зберігання вантажів.

Актами загальної форми №№ 765, 768-772, 774, 776, 780, 781, 783, 785, 787, 788, 791, 794, 797, 816, які були складені залізницею у відповідності зі ст. 129 Статуту залізниць України, п. 3 Правил складання актів та п. 8 Правил користування вагонами та контейнерами, підтверджено факт того, що вагони, які поступили у спірний період, вантажоодержувачем (відповідачем по справі) не були вивезені та простоювали на путях станції з  причин, які залежали від вантажоодержувача.

На підставі вказаних актів загальної форми залізницею були виставлені рахунки відповідачу № 472 від 09.11.2005р., № 471 від 09.11.2005, № 489 від 16.11.2005 р. за користування вагонами та збереження вантажу, які були оплачені відповідачем, що підтверджується платіжним дорученням № 974 від 16.11.2005 р.

Однак, позивач 13.12.2005 року провів перерахунок збору за зберігання вантажу з іншої дати на підставі складення нових накопичувальних карток № 15121443, 151121444, 151121445, дані яких підписані відповідачем із зауваженнями, оскільки на його думку, неправильно визначений час початку безоплатного зберігання вантажу.

Зокрема, заперечення відповідача ґрунтуються на застосуванні до періоду обрахунку збору за затримку вантажу положення ст. 46 Статуту залізниць України відповідно, до якої вантажі, що  прибули,  зберігаються  на  станції  безкоштовно протягом доби.  Цей  термін  обчислюється  з  24-ої  години   дати вивантаження  вантажу  (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. А п. 2.3. розділу 2 „Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України. Тарифне керівництво № 1” зазначено, що строк безоплатного зберігання визначається з 24-00 дати повідомлення вантажовласника про прибуття вантажу.

Однак позивач з цього приводу вважає, що при обрахунку періоду нарахування збору за зберігання вантажу повинні застосовуватися Правила зберігання вантажів, що  цілком відповідає ст. 6 Статуту залізниць України, якою встановлено, що Правила перевезення вантажів (Правила) - нормативний акт,  що конкретизує передбачені цим Статутом положення,  які регламентують участь та обов'язки сторін у процесі перевезення вантажів, тому в даних правовідносинах повинні застосовуватися саме норми Правил зберігання вантажів. Зокрема, відповідно до п.5 Правил зберігання вантажів, якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені ст. 46 Статуту залізниць України, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом не залежно від того чиїми засобами здійснюється охорона вантажу.

Згідно пункту 8 Правил зберігання вантажів збір за зберігання вантажів у вагонах у разі затримки їх з вини одержувача після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та підходах до неї), при цьому термін безоплатного зберігання обчислюється:

-          якщо на станції призначення вивантаження здійснюється засобами залізниці з 24-ї години дати вивантаження вантажів; одержувача - з 24-ї години дати подавання вагонів під вивантаження;

-          при переадресуванні – після двох годин з моменту повідомлення про прибуття вантажу;

-          при затримці – з моменту затримки.

Згідно п. 5 Статуту Залізниць України, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року № 457 нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту є обов’язковими для всіх юридичних та фізичних осіб на території України.

Статтею 4 Цивільного кодексу України встановлено, що актами цивільного законодавства є постанови Кабінету міністрів України, а ст. 11 того ж кодексу передбачено виникнення цивільних прав та обов’язків із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 908 Цивільного кодексу України умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, транспортними кодексами (статутами) та правилами, що видаються відповідно до них.   

Рішенням  господарського суду Донецької області  від 27.06.2006 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено на тій підставі, що позивач, на думку суду не довів  того, що вагони з вантажем були затримані на шляхах станції призначення з вини відповідача.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 29.08.2006 року рішення господарського суду Донецької області було від 27.06.2006 року було скасовано.

Постановою Вищого господарського суду від 29.11.2006 року рішення господарського суду Донецької області від 27.06.2006 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.08.2006  було скасовано, а справу направлено на новий розгляд, через те, що попередніми судовими інстанціями не були встановлені, дійсні правові підстави позовних вимог. Крім того, Вищий господарський суд зобов’язав суд першої інстанції встановити відповідність вимог позивача нормам законодавства, виходячи з положень договору № 14 від 30.12.2004 року щодо виду перевезення по варіанту вагон-судно; фактичних обставин перевезення; вину  відповідача у зберіганні вантажів у вагонах понад добу з моменту їх надходження на станцію призначення та наявності повідомлення відповідача про прибуття вагонів на станцію призначення, як це передбачено законодавством.

На виконання вказівок Вищого господарського суду України судом встановлено, що про надходження вантажу відповідач, за поясненням позивача, був повідомлений станцією відповідно до п.п. 1,2 „Правил видачі вантажів”. Таке повідомлення було зазначено у  відповідній книзі повідомлень. Однак, позивач не зміг  надати до суду цю книгу у зв’язку з її знищенням на підставі Інструкції „Про перелік документів та строк їх зберігання” від 1987 р., про що свідчить копія акту № 1 від 15.01.2007 року.

За таких обставин не можливо встановити  як наявність так і відсутність у знищеній книзі відповідних повідомлень.

Однак доводи залізниці про підтвердження факту повідомлення відповідача про прибуття вантажу складеними актами загальної форми заслуговують на увагу, оскільки суд вважає, що в момент складання актів, підписаних представником відповідача, в яких він погодився про визначений час затримки вагонів і відповідно цією дією він  підтвердив безпосередньо обставини того, що був повідомлений про прибуття вагонів. Крім того, відповідачем була здійснена оплата суми  першочергового нарахування збору за збереження вантажів, що підтверджується матеріалами справи. Без належного повідомлення позивачем про надходження вантажу вантажоотримувач не мав би підстав добровільно підписувати акти загальної форми та оплачувати нарахований збір за збереження вантажу.

Відповідач, намагаючись довести відсутність вини у простої спірних вагонів, зазначив, що затримка вагонів відбулася через дії державного підприємства „Маріупольський морський торговельний порт” та долучив до матеріалів справи копію договору № 25-6/112/13 від 23.12.2004 р.  укладеного між ДП „Маріупольський морський торговельний порт” та відповідачем, відповідно до якого відповідач (експедитор) доручає, а порт (ДП „Маріупольський морський торгівельний порт”) приймає на себе зобов’язання по перевалці з залізничного або автомобільного транспорту на морські судна, експортних та транзитних навалочних вантажів експедитора, а експедитор зобов’язується сплатити надані послуги.

З метою об’єктивного та всебічного розгляду справи ухвалою суду від 26.03.2007 року до справи було залучено третю особи без самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача -   ДП „Маріупольський морський торговельний порт”.

Письмовими пояснення ДП „Маріупольський морський торговельний порт”, заперечувало проти наявності його вини у затримці вантажу, оскільки за договором № 25-6/112/13 від 23.12.2004 р. порт здійснює обумовлені роботи тільки за заявою та дорученням  експедитора, тобто відповідача. Однак наявність доручень та заяв на проведення робіт обумовлених договором, відповідач не довів. Пунктом 5.5.2. договору встановлено, що порт не несе відповідальності за псування, пошкодження вантажу і інші збитки, в тому числі простої транспортних засобів, викликані несвоєчасним отриманням чи неотриманням інструкцій експедитора, необхідних документів, а також неправильними або неповними вказаними даними в дорученнях, інструкціях та інших документах. Вказані обставини спростовують доводи відповідача про затримку вантажу з вини третьої особи.

Крім того, в актах загальної форми №№ 765, 768-772, 774, 776, 780, 781, 783, 785, 787, 788, 791, 794, 797, 816 чітко зазначено, що вагони простояли певний час по вині вантажоотримувача, згоду з цим фактом відповідач визнав шляхом підписання актів (директор ПП „Інсталл” Дерев’янко І.І.).

Відповідно до частини 1 ст. 119 Статуту залізниць України  обставини,  що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними  актами  або  актами  загальної форми,  які складають станції залізниць.

Згідно  п. 3 Правил складання актів акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності у разі затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження з причин, що залежать від одержувача. Акт загально форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акту, але не менше як двома особами.

Таким чином, суд вважає, що вину відповідача у затримці вагонів на станції призначення доведено самим керівником відповідача при підписанні актів загальної форми. Відповідач по суті не заперечує щодо обставин, визначених у вказаних актах, в тому числі щодо наявності вини та часу затримки. Суть спору полягає у додатковому нарахуванні залізницею збору за збереження вантажу не з 24-ї години доби подавання вагонів під вивантаження, а з часу затримки вагонів. Дії залізниці суд вважає правильними, тому як вони відповідають існуючим нормам Статуту залізниць України та Правил перевезення вантажів, які конкретизують передбачені Статутом залізниць України положення. Вказані нормативні акти є спеціальними і повинні застосовуватися до правовідносин залізниці з іншими суб’єктами господарювання. Крім того, застосування тільки положень ст. 46 Статуту залізниць України до правовідносин між сторонами без застосування п. 8 Правил зберігання вантажів суд вважає неправильним, то як в даному випадку мав місце факт затримки вагонів на станції призначення з вини вантажоодержувача, що підтверджено матеріалами справи, а ст. 46 Статуту залізниць України не містить порядку обчислювання терміну безкоштовного зберігання вантажу у разі затримки вагонів. Вказаний порядок передбачений п. 8 Правил зберігання вантажів, які видані у доповнення до ст. 46 Статуту залізниць України.  

Із розрахунку ціни позову вбачається, що нарахування збору за зберігання вантажів у вагонах здійснено залізницею за час після закінчення терміну безоплатного зберігання у відповідності до умов пунктів 1.5., 3.1., 3.2 договору № 14 від 30.12.2004 року, укладеного між сторонами спору., п.п. 5,8 Правил зберігання вантажів, п. 8 Правил користування вагонами і контейнерами, розділу 2 п.2 „Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України. Тарифне керівництво № 1”, що не суперечить законодавству.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що спір виник з вини відповідача у зв’язку із порушенням  норм Статуту залізниць України, Правил зберігання вантажів, умов договору № 14 від 30.12.2004 року.

Також суд дійшов висновку, що позов позивачем обґрунтований, відповідає законодавству, фактичним обставинам справи та підтверджений відповідними доказами, тому підлягає задоволенню.

Судові витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України  покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 12; 32-34; 36; 43; 49; 82-85; 115; Господарського процесуального кодексу України,  господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з приватного підприємства „Інсталл” (юридична адреса: 87510, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Гагаріна, 108А; ЄДРПОУ 30364521, поточний рахунок 26000002443001 в МФ ВАТ Банк „Биг Енергія” м.Маріуполя; МФО 335300) на користь державного підприємства “Донецька залізниця” (юридична адреса: 83000, м. Донецьк, вул. Артема, 68; код ЄДРПОУ 01074957; поточний рахунок 260000000019 в Донецькій філії АБ „Експрес-Банк”; МФО 335838) збір за зберігання вантажу 21580, 96 грн., крім того витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118 грн. та витрати на сплату державного мита у розмірі 215,81 грн.

У судовому засіданні 05.06.2007 р. оголошено текст рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його оголошення.

У разі  подання  апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення,  якщо його не скасовано,  набирає  законної  сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

          

Суддя