Постанова

Іменем України

31 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 189/613/16

провадження № 61-767св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2017 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсною реєстрацію житлового будинку, визнання недійсним договору дарування, визнання будинку спільним майном, поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з

ОСОБА_2 з 01 серпня 1981 року. Під час шлюбу ними було побудовано житловий будинок, який знаходиться на земельній ділянці, виділеній ОСОБА_2 в 1984 році під забудову, за адресою: АДРЕСА_1. Цей будинок вони разом будували у період з 1984 року по 1987 рік. 28 червня 1996 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, однак з цього часу між ними не виникали питання про поділ майна. ОСОБА_1 та її діти продовжували проживати в будинку за адресою: АДРЕСА_1. Лише в 2015 році відповідач в категоричній формі став вимагати, щоб вони знялися з реєстрації та виселилися зі спірного будинку.

Вказаний будинок є об'єктом сумісної власності на підставі статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю.

Перебуваючи з ОСОБА_2 в законному шлюбі, вони почали будівництво житлового будинку. Схематичний план будинку 06 липня 1987 року розроблявся на ім'я ОСОБА_2, коли вже фактично був ними добудований житловий будинок, ОСОБА_2 відмовився від земельної ділянки на користь брата - ОСОБА_3, який переоформивши на себе будинок, здав його в експлуатацію і надалі, 03 жовтня 1991 року подарував цей будинок ОСОБА_2

Враховуючи вищенаведене та уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила поновити строк позовної давності, визнати недійсним реєстрацію житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, визнати недійсним договір дарування на будинок по АДРЕСА_1, визнати будинок за адресою: АДРЕСА_1 спільним майном, визнати за нею право власності на 1/2 частку вказаного жилого будинку.

Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний житловий будинок не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя через те, що в період шлюбу був отриманий в дар відповідачем ОСОБА_2 Тому вказаний житловий будинок є об'єктом особистої власності ОСОБА_2 і поділу не підлягає. Підстави для визнання недійсним договору дарування також відсутні.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано недійсним договір дарування будинку АДРЕСА_1, укладений 03 жовтня 1991 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений секретарем виконавчого комітету Просянської селищної ради народних депутатів Покровського району Дніпропетровської області за реєстровим № 176.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що спірний будинок є об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а тому підлягає поділу та визнанню за ними права власності по 1/2 частині спірного житлового будинку за кожним.

08 грудня 2017 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2017 року та залишити в силі рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що в силу положень статті 128 ЦК Української РСР ОСОБА_2 є добросовісним набувачем житлового будинку за адресою АДРЕСА_1. ОСОБА_1 не була власником спірного нерухомого майна, а відтак не має права ставити питання про витребування цього майна та про його поділ.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним нормам матеріального права рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом встановлено, що 01 серпня 1981 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб, який розірвано 28 червня 1996 року.

Встановлено, що будівництво житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 було розпочато в 1984 році та закінчено в 1987 році, що підтверджується актом приймання в експлуатацію закінченого будівництвом житлового будинку та господарських побудов індивідуального забудовника від 04 серпня 1989 року (а. с. 95).

Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на ? частку вказаного жилого будинку, ОСОБА_1 посилалася на те, що вказаний житловий будинок є спільною сумісною власністю.

Відповідач ОСОБА_2 03 жовтня 1991 року набув у власність житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, укладеному між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, який належав ОСОБА_3 на підставі договору на право побудови будинку, посвідченого Покровською держнотконторою від 16 червня 1987 року реєстр № 771.

Вказаний будинок складається з: А-1 житловий будинок (1 - веранда, 2 - передня, 3 - кімната, 4- кімната, 5- кімната, 6 - вбиральня, 7 - кухня, 8 - кухня), Б-1 сарай, Г-1 гараж (згідно технічного паспорту на житловий будинок в смт. Просяній по АДРЕСА_1 від 06 липня 1987 року).

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що рішенням виконавчого комітету Просянської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області № 21 від 19 березня 1987 року у ОСОБА_2 відібрано земельну ділянку для будівництва індивідуального будинку по АДРЕСА_2; а ОСОБА_3 виділено земельну ділянку для будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1.

19 березня 1987 року виділено ОСОБА_3 земельну ділянку № 26 розміром 700 кв. м. для будівництва житлового будинку за типовим проектом (а.с. 64).

Вказану земельну ділянку з межовими знаками було передано ОСОБА_3 у квітні 1984 року (а. с. 64).

Отже, ОСОБА_3 на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці, побудовано житловий будинок по АДРЕСА_1.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірний будинок не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя через те, що в період шлюбу був отриманий в дар відповідачем ОСОБА_2, тому вказаний житловий будинок є об'єктом особистої власності ОСОБА_2 і поділу не підлягає. Підстави для визнання недійсним договору дарування відсутні.

Задовольняючи частково позовні вимоги, та визнаючи недійсним договір дарування будинку, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_3, не досяг віку цивільної дієздатності на червень - липень 1987 року, дозвіл батьків на реєстрацію будинку в реєстраційних документах відсутній, самостійного доходу він не мав.

Проте, з таким висновком суду апеляційної інстанції погодися не можливо.

Спірний житловий будинок ОСОБА_3 набув у власність на підставі договору на право побудови будинку, посвідченого Покровською держнотконторою від 16 червня 1987 року реєстр № 771, що узгоджується з пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 01 жовтня 1991 року № 7.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 ніколи не був власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 та не отримував її у користування, і вона йому не надавалась для забудови, що підтверджується наявними архівними витягами.

Відповідно до інвентарної справи КП «Синельниківське МБТІ» першим власником спірного житлового будинку був саме ОСОБА_3 (а. с. 90-97).

Крім того, позивачка ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір дарування на будинок по АДРЕСА_1.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання договору дарування недійсним, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що вказані вимоги не ґрунтуються на законі.

Згідно зі статтею 243 ЦК УРСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Встановлено, що ОСОБА_1 не була власником спірного нерухомого майна, а відтак і не має право ставити питання про витребування цього майна та визнання договору недійсним.

Вказані обставини є підставами для відмови в задоволенні цієї позовної вимоги.

Враховуючи вищевикладене, спірний житловий будинок не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя через те, що в період шлюбу був отриманий в дар відповідачем ОСОБА_2, і є об'єктом особистої власності ОСОБА_2, а тому поділу не підлягає. Як наслідок, відсутні підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину цього житлового будинку.

Висновок суду першої інстанції про пропуск ОСОБА_1 строку позовної давності є не правильним, але він не впливає на правильність висновків суду про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 Тому не є підставою для скасування рішення.

Встановивши обставини справи, дослідивши докази у справі й надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог за безпідставністю, а апеляційний суд помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційним судом скасовано законне і обґрунтоване судове рішення суду першої інстанції, рішення апеляційного суду відповідно до положень статті 413 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 141, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2017 року скасувати, рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2017 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. І. Крат

В. П. Курило