АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2009 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - судді - Кварталової A.M.,
суддів - Галушко Л.А., Левенця Б.Б.,
при секретарі - Котової Д.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2008 року, -
встановила:
У червні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу, посилаючись на те, що 22.10.2002 року він уклав з відповідачем договір позики, за яким відповідач позичив у нього 11 800 доларів США, зобов'язався повернути їх до 22.04.2003 року, про що уклав розписку. Однак свої зобов'язання за розпискою відповідач не виконав до цього часу, що змусило його 25.10.2005 року звернутися з позовом до суду, який судом був залишений без розгляду.
Представник позивача позов підтримала, уточнивши позовні вимоги просила стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 11 800 доларів США, що по курсу НБУ станом на 3.10.2008 року становить 58057.18 гривень, а з урахуванням індексу інфляції 111 853, 36 гривень, три проценти річних у розмірі 9 434, 30 гривень, відшкодувати суму моральної шкоди у розмірі 5000 гривень та стягнути суму судових витрат - державного мита у розмірі 1 160, 00 гривень.
Крім того, представник позивача просила суд поновити строк позовної давності, визнавши причину його пропуску поважною, посилаючись на те, що позивач в межах трирічного строку, а саме 21.10.2005 року звернувся до суду через свого представника з позовом до відповідача про повернення боргу, який був прийнятий судом до розгляду, а 12.05.2006 року був залишений без розгляду з причин неявки до суду представника. В подальшому він, позивач, замінивши свого представника та 12.10.2006 року знову звернувся до суду за захистом своїх прав, проте із-за недоліків в довіреності позов знову було залишено без розгляду. Представник позивача зазначив, що вини позивача в пропуску строку позовної давності не має, просив суд врахувати той факт, що позивач проживає в іншому місті, доглядає хворого батька, що стало однією з причин пропущення процесуального строку.
Головуючий в 1 інстанції - Шенцева О.П. Справа № 22ц-763/2009р
Суддя - доповідач- Кварталова A.M. Категорія ЦП-27
Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав, посилаючись на те, що він склав розписку про отримання грошей під тиском позивача та його дружини ОСОБА_3, які вимагали від нього сплати відсотків за борг, який він повернув у 1999-2000 році. На той час, коли складалася розписка, його мати знаходилася у важкому стані, позивач та його дружина погрожували їм, він був змушений надати письмову розписку про отримання в позику коштів у ОСОБА_1 Крім того, вважає, що позивачем пропущено строки позовної давності для звернення з позовом до суду, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2008 року поновлено ОСОБА_1 строк позовної давності для звернення до суду.
Позов ОСОБА_1 - задоволено частково.
Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 70682 грн., три проценти річних з простроченої суми у сумі 11662, 53 грн., судові витрати в сумі 823 грн. 64 коп. В іншій частині вимог відмовив.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати і постановити нове рішення , яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивачу , посилаючись на те, що судом були порушенні норми матеріального і процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, що позивачем пропущено строк позовної давності, що він не отримував гроші у позивача в борг і що правовідносини між ними не регулюються ЦК України 1963 р.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, яка доповіла колегії суддів зміст оскаржуваного рішення, мотиви і доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог і доводів апеляційної скарги, вислухавши пояснення на неї учасників процесу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги позивача частково та стягуючи з відповідача 70682 гривень, що є еквівалентом 11800 дол. США (11800 дол. США х 5.99 по курсу НБУ), суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами 22.10.2002р. було укладено договір позики на 11800 дол. США , що підтвердив позивач розпискою, при цьому ОСОБА_2 зобов'язався повернути зазначену грошову суму до 22.04.2003р., яку не повернув, а тому з нього підлягає стягненню сума основного боргу у розмірі 70682 грн. що є еквівалентом 11800 дол. США, та три проценти річних з простроченої суми у сумі 11662, 53 грн., а також судові витрати в сумі 823 грн. 64 коп.
Колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив спірні правовідносини та закон - ст. ст. 374-376 ЦК України в редакції 1963р., який їх регулює.
Однак повністю погодитися з висновком суду першої інстанції неможливо з наступних підстав.
Відповідно до ст. 374 ЦК України( 1963р.), за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що правовідносини, які виникли між сторонами регулюються нормами закону про договір позики в редакції ЦК України(1963р.).
Суд правильно прийшов до висновку , що у підтвердження одержання у позивача коштів ОСОБА_2 22 жовтня 2002р. видав розписку на суму 11800 дол. США. про отримання грошей, які зобов'язався повернути до 22.04.2003р.(а.с. 5). А тому оскільки відповідач борг не повернув, суд обґрунтовано стягнув з нього на користь позивача
відповідну суму боргу у розмірі 70682 грн., що є еквівалентом 11800 дол. США в національній валюті.
Відповідно до змісту ст. 169 ЦК( 1963р.) який був чинним на час виконання спірних правовідносин, грошове зобов'язання має бути виконаної у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.
А тому суд першої інстанції обґрунтовано стягнув суму боргу в гривнях. Відповідно до вимог ст. 214 ЦК України (1963р.) боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами був укладений договір позики, що підтверджено оригіналом розписки, яка була оглянута в суді апеляційної інстанції.
А тому, що стосується рішення про стягнення 11060, 23 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання, то в цій частині воно підлягає зміні з таких підстав.
Відповідно до ст. 214 ЦК( 1963р.) боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен сплатити за час прострочення три проценти річних з простроченої суми.
Оскільки встановлено прострочення відповідачем виконання такого зобов'язання, то суд обґрунтовано прийшов до висновку про стягнення трьох процентів річних із простроченої суми.
Однак при цьому суд не врахував, що проценти річних, визначені в ст. 214 ЦК( 1963р.), є неустойкою, а для стягнення неустойки має застосовуватися скорочений (шість місяців) строк позовної давності ( ст. 72 ЦК - 1963р.).
Таким чином, у цій частини позов підлягає частковому задоволенню. Стягненню підлягає неустойка в межах шести місяців, що складає 1060, 23 грн.( 70682 грн. х 3% = 2120, 46 - за рік, шість місяців - 1060 грн. 23 коп.), а тому рішення суду в цей частині необхідно змінити, та стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних з простроченої суми за шість місяців в розмірі 1060 грн. 23 коп.
Відповідно до ст. 376 ЦК України (1963р.), позичальник вправі заперечувати договір позики за його безгрошевістю, доводячи, що гроші або речі в дійсності зовсім не одержані ним від позикодавця або одержані у меншій кількості, ніж зазначено в договорі. В тих випадках, коли договір позики повинен бути укладений у письмовій формі (стаття 375 цього Кодексу), доказування його безгрошевості шляхом показань свідків не допускається, за винятком випадків кримінально караних дій.
А тому доводи апелянта про безгрошевість договору позики є
необгрунтованими, оскільки факт безгрошевості договору позики повинен бути підтверджений допустимими засобами доказування.
Доводи апелянта про те, що є свідки, які можуть підтвердити безгрошевість договору позики, та не були допитані в суді першої інстанції є необгрунтовані, оскільки даний договір позики за своєю сумою, згідно ст. 375 ЦК України (1963р.) був укладений в письмовій формі, у зв'язку з чим, згідно з ч.2 ст. 376 ЦК України (1963р.) не міг заперечуватись шляхом показань свідків.
Доводи апелянта про те, що позивач пропустив строк на пред'явлення позову є не обґрунтованими, оскільки суд дав належну оцінку доводам відповідача стосовно строку позовної давності і правильно поновив строк позовної давності для звернення до суду.
На підставі ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені судові витрати по оплаті судового збору в сумі 717 грн. 42 коп. та витрат на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн., а всього 747, 42 грн.
Враховуючи те, що по справі не має потреби в збиранні нових доказів і що взаємовідносини сторін судом першої інстанції з'ясовані повністю, але суд неправильно застосував норми матеріального права в частині стягнення процентів річних, визначених у ст. 214 ЦК(1963р.), колегія суддів, відповідно до вимог п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України вважає необхідним змінити рішення суду виклавши резолютивну частину в новій редакції. Підстав для ухвалення нового рішення про відмову у позові, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 218, 307 ч.1 п.3, 309 ч.1 п.4, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області , -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2008 року змінити виклавши резолютивну частину в новій редакції.
Поновити ОСОБА_1 строк позовної давності на звернення до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу, визнавши причини його пропуску поважними.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 70682 (сімдесят тисяч шістсот вісімдесят дві) грн., та три проценти річних в сумі 1060(одна тисяча шістдесят) грн. 23 коп., а всього 71742, 23 (сімдесят одна тисяча сімсот сорок дві) грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 747 ( сімсот сорок сім) грн. 42 коп.
В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.