Справа № 22ц-142/2010 Головуючий у першій інстанції – Непочатих В.О.
Категорія – цивільна Доповідач – Шевченко В.М.
У Х В А Л А
іменем України
20 січня 2010 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
у складі:
головуючого – судді: Лакіза Г.П.
суддів: Шевченка В.М., Коренькової З.Д.
при секретарі: Марченко О.О.
за участю : представника позивача – ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 03 листопада 2009 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно, -
в с т а н о в и в :
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 03 листопада 2009 року, яким відмовлено позивачу у задоволенні його позовних вимог та ухвалити нове про задоволення його позову.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що висновок суду про те, що позивач не прийняв спадщину не відповідає обставинам справи, тому, що предметом позову були неправомірні дії відповідача по набуттю частини спадкового майна при оформленні свідоцтва про право на спадщину за законом.
Не повно з”ясував суд обставини, що мають значення для справи, зокрема, не була досліджена належним чином довідка від 29.04.2009 року № 1240, видана виконкомом Козелецької селищної ради про те, що позивач фактично прийняв спадщину до закінчення шестимісячного строку з дня відкриття спадщини після смерті свого батька ОСОБА_5. Не був розглянутий і лист відділу юстиції виконавчого комітету Чернігівської обласної ради від 18.02.1985 року, з якого вбачається, що дочка батька – ОСОБА_6 була виписана з житла.
Не застосував суд норму закону, яка підлягала застосуванню. Так, п.113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом МЮУ від 18.06.1994 р. зазначає, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути довідка ЖЕК, правління ЖБК, виконавчого комітету місцевої ради про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця, квитанція про сплату податку, страхового платежу. Але, ці положення суд не застосував. Надані позивачем копії квитанцій та платіжних документів на підтвердження фактичного вступу в управління спадковим майном після смерті батька, суд не взяв до уваги. Не взято судом також до уваги і положення ст. 203 ЦК України, відповідно до якої правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Зміст свідоцтва про право на спадщину за законом від 05.06.2009 року порушує не тільки майнові права позивача, але і заповітне волевиявлення померлого спадкодавця.
Не взяв до уваги суд положення ч.2, ч.3 ст. 1296 ЦК, відповідно до яких, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Судом не враховано, що зміст Свідоцтва про право на спадщину за законом від 5 червня 2009року, порушує матеріальні права позивача і позбавляє його права власності на спадкове майно.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом і визнання права власності задоволенню не підлягають, оскільки позивач не надав суду належних і допустимих доказів, які б свідчили про прийняття останнім спадщини після смерті свого батька.
Вислухавши суддю – доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5, батько позивача ОСОБА_4, після смерті якого відкрилася спадщина на 1\6 частину житлового будинку з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 ( бувша вул. Піонерська). Згідно з договором дарування від 30.03. 1985р., 1\2 частина зазначеного будинку вже була у власності позивача. Спадкоємцями після смерті спадкодавця були його діти: позивач ОСОБА_4, та ОСОБА_6, яка була зареєстрована та проживала в зазначеному будинку до дня своєї смерті 9 квітня 2004 року разом із своїм сином ОСОБА_7 ( сином якого є відповідач), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
Виходячи із фактичних обставин справи, суд першої інстанції при вирішенні спору, зважаючи на час відкриття спадщини, обґрунтовано застосував при вирішенні спору відповідні норми Цивільного Кодексу УРСР ( в редакції 1963 року ).Доводи апелянта що до спірних правовідносин слід було застосувати правові норми ЦК України не ґрунтуються на вимогах закону.
Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги про визнання недійсним Свідоцтва про право на спадщину виданого ОСОБА_3 на спадкове майно 1\6 частини зазначеного жилого будинку з надвірними будівлями 5 червня 2009 року державним нотаріусом, та визнання права власності на 1\9 частини жилого будинку тією обставиною що після смерті батька він ( позивач ) фактично прийняв спадщину нарівні із ОСОБА_6, зокрема ним сплачувалися необхідні відповідні податки та платежі за всю належну спадкодавцю- ОСОБА_5. 1\6 частину будівель та земельної ділянки.
Відповідно до ст.549 ЦК( в редакції 1963 року) спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців з дня її відкриття вчинив одну з дій, передбачених цією статтею: фактично вступив в управління або володіння спадковим майном чи подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
ОСОБА_8 із заявою до нотаріальної контори протягом шести місяців з дня відкриття спадщини не звертався.
Із врахуванням наявних у справі доказів, та виходячи з предмету доказування у справі, і відносин які виникають у зв”язку з відкриттям спадщини, не може бути прийнята як доказ, який обґрунтовує заявлені позивачем вимоги про прийняття спадщини ОСОБА_4, довідка видана виконкомом Козелецької селищної ради №1240 від 29.04.09р. ( ас.14), та посилання на платіжні повідомлення по сплаті земельного податку. Оскільки в засіданні апеляційного суду свідок ОСОБА_9. яка є секретарем селищної ради показала, що у зазначеній довідці №1240 відомості про те що ОСОБА_4 вступив в управління спадковим майном після смерті батька- ОСОБА_5. були видані лише на підставі наданих представником позивача платіжних повідомлень, про те що ОСОБА_4 проводив платежі за земельну ділянку. Хоча фактично ОСОБА_4 вносилися платежі по земельному податку тільки відповідно до площі земельної ділянки яка відповідає його частці в будинку, і не сплачувалися платежі за належну померлому батькові 1\6 частину будинку та земельної ділянки якою користувалася ОСОБА_6 Тому дану довідку слід вважати недійсною.
Зазначені обставини, сплати ОСОБА_4 земельного податку лише за площу земельної ділянки що належить йому в користуванні згідно із належної йому 1\2 частки в будинку підтверджуються також, копіями платіжних повідомленням №1457 за 1989р.,№1375 за 1990р.та розрахунку податку до вказаних платежів(ас.104-106).
Таким чином, наявні у справі докази не підтверджують посилання позивача про те, що протягом шести місяців з дня відкриття спадщини особисто він проявив будь- які дії, що за своїм характером свідчили про те, що він вступив в управління майном, і ставився до такого майна як до свого.
Суд першої інстанції в повному обсязі перевірив правові підстави заявлених позовних вимог, доводи сторін і обставини спору, зокрема оцінюючи надані позивачем докази про те що він фактично прийняв спадщину після смерті свого батька, суд обґрунтовано прийшов до висновку, про те що останнім не були вчинені дії які б свідчили про його намір протягом шести місяців з дня відкриття спадщини прийняти спадкове майно.
Виходячи із встановлених судом обставин і правової суті спору, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним Свідоцтва про право на спадщину за законом від 5 червня 2009 року на 1\6 частину спірного будинку, та визнання за ним права власності на 1\9 частину спірного будинку – є правильним.
Ухвалене судом рішення є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги про неповне з”ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення судом застосування норм матеріального права є необґрунтованими, тому апеляційну скаргу необхідно відхилити і залишити рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 – відхилити.
Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 03 листопада 2009 року – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: