ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2009 р. № 3/118
Вищий господарський суд України у складі колегії:
головуючого - судді Козир Т.П.,
суддів: Мамонтової О.М.,
Малетича М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Спільного підприємства “Сандерс-Іршава ГмбХ” та Фірми “Гебр. Сандерс ГмбХ і Ко. КГ” на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2006р. та рішення господарського суду Закарпатської області від 07.10.2005р. у справі № 3/118 за позовом Малого приватного виробничо-комерційного підприємства “Ріпекс” до Регіонального відділення Фонду державного майна України, Іршавської державної бавовняно-ткацької фабрики, третя особа: Спільне підприємство “Сандерс-Іршава ГмбХ”, про визнання частково недійсним пункту договору,
за участю представників:
Заявника: не з’явився,
Позивача: ОСОБА_1., довіреність б/н від 09.12.2009р.,
ОСОБА_2., директор,
Відповідача 1: не з’явився,
Відповідача 2: не з’явився,
Третьої особи: Маркусь М.І., довіреність б/н від 24.02.2009р.
В с т а н о в и в :
Мале приватне виробничо-комерційне підприємство “Ріпекс” (далі –Підприємство “Ріпекс”, Позивач) звернулось до господарського суду Закарпатської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області (далі –РВ ФДМУ, Відповідач 1), Іршавської державної бавовняно-ткацької фабрики (далі –Фабрика, Відповідач 2), третя особа: Спільне підприємство “Сандерс-Іршава ГмбХ” (далі –СП “Сандерс-Іршава ГмбХ”, Третя особа), з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, про визнання частково недійсним п. 1.2 договору № 346 від 26.11.2004р. купівлі-продажу цілісного майнового коплексу Іршавської державної бавовняно-ткацької фабрики, активи якої перебувають в податковій заставі, проданої на аукціоні.
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 07.10.2005р. в позові Підприємства “Ріпекс” було відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2006р., рішення господарського суду Закарпатської області від 07.10.2005р. було скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги Підприємства “Ріпекс”, задоволено повністю: визнано частково недійсним пункт 1.2 договору № 346 від 26.11.2004р. купівлі-продажу майнового комплексу Іршавської державної бавовняно-ткацької фабрики, активи якої перебувають у податковій заставі, проданої на аукціоні, укладеного між Підприємством “Ріпекс” та РВ ФДМУ, в частині –“за винятком довгострокових фінансових вкладень СП “Сандерс-Іршава ГмбХ”.
В поданій касаційній скарзі СП “Сандерс-Іршава ГмбХ”, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту у справі постанову, та припинити провадження у справі.
В засіданні суду касаційної інстанції представник Третьої особи уточнив вимоги по касаційній скарзі –просив суд касаційної інстанції скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
На постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2006р., а також, на рішення господарського суду Закарпатської області від 07.10.2005р. у даній справі, подала також, в порядку ст. 107 Господарського процесуального кодексу України, і Фірма “Гебр. Сандерс ГмбХ і Ко. КГ” (далі –Фірма, Заявник), яку не було залучено до участі у справі проте, на думку якої, оскаржувані судові рішення стосуються її прав та обов’язків, у зв’язку з чим її участь у справі, є обов’язковою, та просила, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, скасувати прийняті у справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Позивач, у своїх відзивах на касаційні скарги, посилаючись на безпідставність доводів Третьої особи та Заявника, викладених ними в касаційних скаргах, просив залишити такі без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції –без змін.
Заслухавши пояснення представників Позивача та Третьої особи, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга СП “Сандерс-Іршава ГмбХ” підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга Фірми “Гебр. Сандерс ГмбХ і Ко. КГ” –задоволенню повністю, з наступних підстав.
Як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між Державною податковою інспекцією в Іршавському районі Закарпатської області (Замовник) та РВ ФДМ України (Виконавець) 02.04.2004р. було укладено угоду про виконання послуг щодо реалізації заставленого державного майна (далі –Угода), відповідно до якої (п. 1.1.) Замовник доручив здійснити всі необхідні дії щодо продажу цілісних майнових комплексів державних підприємств, активи яких перебувають в податковій заставі (надалі –Майно) на аукціоні, а Виконавець виконує зазначені послуги, керуючись законодавством України.
На підставі вказаної угоди, між ДПІ в Іршавському районі Закарпатської області і РВ ФДМУ 19.05.2004р. було укладено договір доручення про виконання послуг щодо реалізації в рахунок погашення податкової заборгованості цілісного майнового комплексу Іршавської державної бавовняно-ткацької фабрики (далі –Договір доручення), предметом якого, відповідно до його п. 1.1., було здійснення всіх необхідних дій щодо реалізації цілісного майнового комплексу Іршавської державної бавовняно-ткацької фабрики, активи якої перебувають в податковій заставі (надалі –Майно), на аукціоні за початковою вартістю продажу 57 384,00 грн., в т.ч. ПДВ 9 564,00 грн.
В подальшому на підставі наказу РВ ФДМУ № 09-01/156 від 27.05.2004р., було проведено аукціон з реалізації цілісного майнового комплексу Іршавської державної бавовняно-ткацької фабрики, активи якої перебувають в податковій заставі, оформленого протоколом № 1 від 09.07.2004р., за результатами торгів на якому, було визначено покупця –Підприємство “Ріпекс”.
На підставі Положення про РВ ФДМУ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 412 від 15.06.1994р., а також, вказаних вище Угоди та Договору доручення, між РВ ФДМУ (Продавець) та Підприємством “Ріпекс” (Покупець) 26.11.2004р. було укладено договір № 346 купівлі-продажу цілісного майнового комплексу Іршавської державної бавовняно-ткацької фабрики, активи якої перебувають у податковій заставі, проданої на аукціоні (далі –Договір), згідно умов якого (п. 1.1.) Продавець зобов’язується передати у власність Покупцю цілісний майновий комплекс Іршавської державної бавовняно-ткацької фабрики, активи якої перебувають в податковій заставі, до складу нерухомого майна якої входять: підготовчий цех (літ. А) загальною площею 613,9 кв.м., гараж (літ. Б) загальною площею 70,1 кв.м., ткацький цех (літ. В) загальною площею 836,9 кв.м., майстерня (літ. Г) загальною площею 115,5 кв.м., овочесховище (літ. Д) загальною площею 39,2 кв.м., адмінкорпус (літ. Е) загальною площею 102,4 кв.м., цех (літ. Ж) загальною площею 79,7 кв.м., прохідна (літ. З) загальною площею 10,6 кв.м., огорожа з воротами (літ. 1, 3), водонапірна башня (літ. 2) (надалі –Об’єкт реалізації), який розташований за адресою: Виноградівський район, с.Великі Ком’яти, на земельній ділянці площею 3,7 га, а Покупець зобов’язується прийняти вказаний Об’єкт реалізації, сплатити остаточну вартість продажу відповідно до умов, що визначені в цьому Договорі та провести реєстрацію у бюро технічної інвентаризації. Питання землекористування Покупець вирішує самостійно з органами місцевого самоврядування згідно з чинним законодавством.
Також, пунктом 1.2. вказаного Договору передбачалось, що право власності на Об’єкт реалізації переходить до Покупця з моменту нотаріального посвідчення цього Договору в день його підписання. З моменту переходу права власності на Об’єкт реалізації, Покупець стає правонаступником всіх прав і обов’язків Іршавської державної бавовняно-ткацької фабрики, за винятком довгострокових фінансових вкладень підприємства СП “Сандерс-Іршава ГмбХ”.
В той же час, як було встановлено судами, довгострокові фінансові вкладення Фабрики, про які йдеться в п. 1.2. Договору, були внеском до статутного фонду СП “Сандерс-Іршава ГмбХ” в розмірі 20%, згідно п. 3.3. договору про створення та діяльність цього підприємства від 17.11.1992р.
Предметом спору у даній справі є вимоги Підприємства “Ріпекс” про визнання частково недійсним п. 1.2. Договору № 346 від 26.11.2004р. купівлі-продажу цілісного майнового коплексу Іршавської державної бавовняно-ткацької фабрики, активи якої перебувають в податковій заставі, проданої на аукціоні, з посиланням на те, що п. 1.2. даного Договору суперечить ст. 22 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, згідно якої, після придбання об’єкта приватизації його новий власник стає правонаступником всіх прав та обов’язків приватизованого підприємства, а тому, при відчуженні цілісного майнового комплексу Іршавської державної бавовняно-ткацької фабрики Відповідач (Продавець) повинен був передати у власність Позивача (Покупця) все майно Фабрики, без винятку, в тому числі і майно, яке є внеском до статутного фонду СП “Сандерс-Іршава ГмбХ”.
Суд першої інстанції, посилаючись на те, що довгострокові фінансові вкладення, про які йдеться у п. 1.2. Договору № 346, згідно ст. 5 Закону України “Про приватизацію державного майна”, є окремим об’єктом приватизації, який відповідно до п. 5 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, затвердженої Законом України “Про державну програму приватизації”, належить до об’єктів групи “Е”, приватизація якого не регламентується Законом України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, дійшов висновку про те, що посилання Позивача на факт порушення ст. 22 цього Закону при укладанні Договору №346 від 26.11.2004р., є безпідставним, а тому відмовив у його задоволенні.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про задоволення позову, вказував на те, що Позивач, придбавши відповідно до Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) у власність цілісно-майновий комплекс Іршавської державної бавовняно-ткацької фабрики, усі активи якої перебували у податковій заставі, таким чином, набув усіх майнових прав та обов’язків цієї Фабрики, в тому числі –і корпоративні права в СП “Сандерс-Іршава ГмбХ”, а тому, спірний пункт 1.2. Договору суперечить нормам ч. 3 ст. 59 Господарського кодексу України та ст. 22 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”.
В той же час, за висновками суду апеляційної інстанції, посилання суду першої інстанції на норми Закону України “Про приватизацію державного майна” та Закону України “Про державну програму приватизації на 2000-2002 роки”, є неправильним, оскільки на групу об’єктів приватизації –невеликі державні підприємства, яким є Іршавська державна бавовняно-ткацька фабрика, належить застосовувати Закон спеціальної дії –Закон України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію).
Однак, з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій в повній мірі погодитись не можна, оскільки такі, в порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України), були прийняті при неповному встановлені всіх обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, з огляду на наступне.
Відповідно до роз’яснень, викладених у п.п. 1, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976р. № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.
Проте, оскаржувані судові рішення таким вимогам в повній мірі не відповідають.
Як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, Іршавська державна бавовняно-ткацька фабрика є державним підприємством, органом управління якого є Міністерство промислової політики України. Тому, рішення по даному спору, може вплинути на його права та обов’язки, у зв’язку із чим, участь цього Міністерства у даній справі, була необхідною.
В той же час, судами не було вирішено питання про залучення вказаного Міністерства до участі у даній справі.
Крім того, як видно з матеріалів касаційної скарги Фірми “Гебр. Сандерс ГмбХ і Ко. КГ”, воно являється резидентом Федеративної Республіки Німеччини та учасником СП “Сандерс-Іршава ГмбХ” з часткою у статутному фонді останнього в розмірі 80% його статутного фонду, у зв’язку з чим, судові рішення у даній справі стосуються прав та обов’язків цієї Фірми, а тому її участь у даній, також була обов’язковою.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов’язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду.
У зв’язку із цим, суди попередніх інстанцій, не залучивши до участі у даній справі Міністерство промислової політики України та Фірму “Гебр. Сандерс ГмбХ і Ко. КГ”, цим самим припустилися порушень вимог ст. 27 ГПК України.
В той же час, згідно ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 11110 ГПК України, підставами для скасування чи зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо, зокрема, господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов’язків осіб, які не були залучені до участі у справі.
За таких обставин, прийняті у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому, такі підлягають скасуванню, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.
При новому розгляді справи судам слід врахувати наведене, встановити фактичні обставини справи, з’ясувати підстави виникнення спору, дійсні права та обов’язки сторін і, в залежності від вставленого та вимог закону, прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, –
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Спільного підприємства “Сандерс-Іршава ГмбХ” задовольнити частково.
Касаційну скаргу Фірми “Гебр. Сандерс ГмбХ і Ко. КГ” задовольнити повністю.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2006р. та рішення господарського суду Закарпатської області від 07.10.2005р. у справі № 3/118, скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області.
Головуючий - суддя Козир Т.П.
Судді Мамонтова О.М.
Малетич М.М.