ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"28" грудня 2009 р. Справа № 13/1799
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді
суддів:
при секретарях ,
Остапчук А.Ю.,
за участю представників сторін:
від позивача: Пастуха В.Л. - представника за довіреністю №1 від 07.06.2009 р.,
від відповідача: не з"явився,
розглянувши апеляційну скаргу Суб"єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3, с.Ладиги Старокостянтинівського району
на рішення господарського суду Хмельницької області
від "12" травня 2008 р. у справі № 13/1799 (суддя Матущак О.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український граніт", с.Красносілка Старокостянтинівського району
до Суб"єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3, с.Ладиги Старокостянтинівського району
про стягнення 32687,92 грн.
з оголошеною в судовому засіданні перервою з 08.12.2009 р. по 28.12.2009 р.
згідно ст.77 ГПК України,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 12.05.2008 р. у справі №13/1799 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Український граніт" до СПД ОСОБА_3 про стягнення 32687,92 грн. задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача 24648,43 грн. основного боргу, 3426,10 грн. заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції, 2142,04 грн. пені, 314,87 грн. державного мита та 113,62 грн. відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, СПД ОСОБА_3 звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою про скасування зазначеного судового акту та залишення позову без розгляду.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 20.11.2008 р. рішення господарського суду Хмельницької області від 12.05.2008 р. у справі №13/1799 залишено без змін, а апеляційну скаргу СПД ОСОБА_3 - без задоволення.
Проте, постановою Вищого господарського суду України від 14 жовтня 2009 р. у справі №13/1799 постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 20.11.2008 р. у справі №13/1799 скасовано, а справу направлено до господарського суду апеляційної інстанції для здійснення апеляційного провадження.
За таких обставин, ухвалою від 03.11.2009 р. Житомирський апеляційний господарський суд призначив до розгляду апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3.
Вказана апеляційна скарга мотивована, зокрема, тим, що місцевим господарським судом справу розглянуто за відсутності представника СПД ОСОБА_3, який не був повідомлений належним чином про час та місце судового засідання.
Як зазначає скаржник, вказане порушення норм процесуального права, відповідно до п.2 ч.3 ст.104 ГПК України, у будь-якому випадку є підставою для скасування рішення суду.
Також, підприємець вказує, що на його адресу не було направлено копії позовної заяви та доданих до неї документів, та рішення суду першої інстанції від 12.05.2008 р. (а.с.41).
В засідання апеляційного господарського суду 08.12.2009 р. та після оголошеної перерви в судовому засіданні 28.12.2009 р. підприємець ОСОБА_3 свого представника не направив, хоча про дату, час та місце апеляційного перегляду справи був повідомлений належним чином, що засвідчується повідомленнями №2860935 та №2915446 про вручення поштового відправлення - ухвал суду від 03.11.2009 р. та від 08.12.2009 р. відповідно (а.с.103,113).
При цьому, судова колегія звертає увагу, що про призначення апеляційної скарги до розгляду скаржник був повідомлений заздалегідь, тобто, мав час та можливість для вибору представника своїх інтересів під час апеляційного розгляду справи, та для реалізації свого права на захист шляхом подання письмових пояснень та надання відповідних доказів по справі.
Також, судовою колегією враховуються наведені у ст.101 ГПК України приписи про межі перегляду справи в апеляційній інстанції, зважаючи на які, нез"явлення в судове засідання представника сторони, повідомленої належним чином про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті за наявними матеріалами справи.
Представник позивача в засіданні суду проти доводів апеляційної скарги заперечив та подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, долучений судом до матеріалів справи, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши у повному обсязі законність та обґрунтованість оскаржуваного судового акту, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 29 травня 2007 р. між сторонами у справі – Товариством з обмеженою відповідальністю "Український граніт" (постачальник) та підприємцем ОСОБА_3 (покупець) укладено договір поставки з відстрочкою платежу №12/07-П (а.с.9-10), за яким постачальник зобов'язався на умовах та в порядку, визначеному договором, поставити покупцю відсів гранітний та вскришу, а покупець зобов'язався прийняти товар і оплатити його вартість (п.1.1. договору).
Відповідно до п.2.5 договору, передача покупцю товару здійснюється у разі надання покупцем довіреності (типова форма №М-2, затверджена наказом Мінстату України №192 від 21.06.1996р.) на отримання зазначеної кількості товару.
Згідно п.3.1. договору ціна на товар формується постачальником на кожну партію товару і регулюється у виставлених рахунках - фактурах, які є невід'ємною частиною договору (п.3.1 договору).
За умовами договору (п.п.4.2.,4.3) покупець зобов'язався оплатити товар, поставлений протягом дії даного договору до 15.09.2007 р., товар вважається оплаченим на день надходження коштів на розрахунковий рахунок постачальника.
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар (відсівання, вскриша, щебінь) на загальну суму 30148,43 грн., що підтверджується видатковими накладними №114 від 29.05.2007 р., №117 від 01.06.2007 р., №РН-0000146 від 18.06.2007 р., №179 від 13.07.2007 р., №РН-0000189 від 17.07.2007 р., №229 від 16.08.2007 р. (а.с.14,16,17,19,20,22) та довіреностями на отримання товару серії ЯКЛ №742772 від 29.05.2007 р., серії ЯКЛ №742773 від 01.06.2007 р., серії ЯКЛ №742778 від 16.06.2007 р., серії ЯНЯ №881555 від 13.07.2007р., серії ЯНЯ №881556 від 17.07.2007р., серії ЯНЯ №881558 від 01.08.2007 р. (а.с.15, 16а,18, 19а, 21, 22а).
Проте, свої зобов"язання з оплати отриманого товару підприємець – відповідач по справі не виконав належним чином відповідно до умов договору, перерахувавши на розрахунковий рахунок позивача лише 5500,00 грн.
Вказані обставини стали підставою для звернення у березні 2008 року постачальника - ТОВ "Український граніт" до господарського суду Хмельницької області з позовом про стягнення з суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 26648,43 грн. основного боргу, 3723,64 грн. інфляційних та 2315,85 грн. пені (позовна заява, а.с.2-3).
Заявою від 08.05.2008 р. ТОВ "Український граніт" зменшило суму позову, посилаючись на помилкове зазначення у позовній заяві суми боргу 26648,43 грн. замість 24648,43 грн., та просить стягнути з відповідача 24648,43 грн. основного боргу, 3426,10 грн. інфляційних, 2142,04 грн. пені (а.с.31).
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 12.05.2008 р. у справі №13/1799, що оскаржується, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Український граніт" задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 24648,43 грн. основного боргу, 3426,10 грн. інфляційних та 2142,04 грн. пені, а також судові витрати.
Розглядаючи питання щодо законності та обґрунтованості вказаного судового рішення судова колегія враховує наступне.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.
Згідно ст.175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналогічні норми містяться в ст.193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім, або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ч.ч.1,2 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
У відповідності до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не оплатив отриманий від позивача товар своєчасно та у повному обсязі, сплативши лише 5500,00 грн., у зв"язку з чим заборгованість на день прийняття рішення по справі становила 24648,43 грн., доказів у спростування зазначеного відповідачем не надано. Враховуючи викладене, позов щодо стягнення з відповідача суми основного боргу - 24648,43 грн., правомірно задоволений місцевий господарським судом.
Таким чином, згідно встановлених обставин справи підтверджується порушення відповідачем своїх зобов"язань за договором №12/07-П від 29.05.2007 р.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до зазначеної норми позивачем було нараховано до стягнення з відповідача інфляційні за період з вересня 2007 року по лютий 2008 року у розмірі 3426,10 грн. Перевіривши розрахунок позивача (а.с.32), судова колегія встановила його обґрунтованість та правомірність, тому місцевий господарський суд дійшов правильного висновку щодо задоволення позовних вимог у цій частині.
Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до п.6 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений даним законом, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п.7.4. договору сторони передбачили відповідальність покупця за порушення строків проведення остаточних розрахунків у вигляді пені. Відповідно до вказаних норм, умов договору та обставин справи, позивачем нараховано до стягнення з відповідача пеню за кожний день прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 16.09.2007 р. по 13.03.2008 р. (розрахунок, а.с.33). Тому, місцевий господарський суд обґрунтовано задовольнив позов також щодо стягнення суми пені.
За таких обставин, оскаржуване рішення суду першої інстанції судова колегія вважає законним та обґрунтованим, а стосовно доводів апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права зазначає наступне.
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. №01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Звертаючись з позовом до господарського суду, у позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю "Український граніт" зазначило адресу відповідача за позовом підприємця ОСОБА_3 - 31100, с.Ладиги Старокостянтинівського району Хмельницької області. Саме ця адреса була вказана у договорі, укладеному між сторонами 29.05.2007 р. При цьому, у п.11.6. договору передбачалось, що сторони ставлять письмово до відома одна одну про зміни юридичних адрес та інших реквізитів.
В апеляційній скарзі відповідач вказує своє місце проживання - 31101, АДРЕСА_1. Водночас, доказів повідомлення позивача про зміну фактичного місця проживання підприємцем ОСОБА_3 до справи не надано.
У даному випадку, адресована господарським судом Хмельницької області відповідачу ухвала про порушення провадження у справі №13/1799 від 24.03.2008 р. та призначення справи до розгляду в судовому засіданні на 18.04.2008 р. була направлена підприємцю ОСОБА_3 за єдиною наявною у позовних матеріалах (позовній заяві та договорі) адресою: 31100, с.Ладиги Старокостянтинівського району Хмельницької області, однак повернулась на адресу суду неврученою з довідкою поштового відділення про те, що адресат за зазначеною адресою не проживає (а.с.26).
Слід зазначити, що у разі, коли фактичне місце проживання фізичної особи - учасника судового процесу невідоме, то:
- позивач у позовній заяві вправі зазначити останнє відоме йому місце проживання такої особи (на час подання позову) з поданням суду документів (матеріалів), що підтверджують відповідні відомості; це можуть бути: договори (контракти), в яких вміщено такі відомості; витяги з державного реєстру - стосовно громадян, які в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності; довідки та інші документи, видані адресним бюро, органами внутрішніх справ тощо;
- господарський суд вправі надсилати процесуальні документи за останнім відомим йому на час такого надсилання місцем проживання фізичної особи - учасника судового процесу.
Якщо фізична особа - учасник судового процесу своєчасно не довела до відома господарського суду або інших учасників процесу про зміну свого фактичного місця проживання, то всі процесуальні наслідки такої бездіяльності покладаються на цю фізичну особу.
Наведена правова позиція викладена у пункті 23 Листа Вищого господарського суду України від 18.03.2008 р. №01-8/164 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році".
Слід також зазначити, що згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 В01 №185613, виданого держреєстратором Старокостянтинівської райдержадміністрації (засвідчену копію надано позивачем), вбачається, що реєстрація зміни місця його проживання відбулось 15.12.2008 р., тобто, після прийняття судом першої інстанції рішення, що оскаржується, а зміст печатки підприємця, наявної на договорі поставки від 29.05.2007 р. та додатках до нього, свідчить про первісну державну реєстрацію підприємця ОСОБА_3 за адресою с.Ладиги Старокостянтинівського району.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, спростовуються наведеним та матеріалами справи, а тому не є підставою для скасування оскаржуваного судового акту.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Рішення господарського суду Хмельницької області від 12.05.2008 р. у справі №13/1799 є законним та обґрунтованим, а тому має бути залишене без змін.
Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Хмельницької області від 12 травня 2008 р. у справі №13/1799 залишити без змін, а апеляційну скаргу Суб"єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3, с.Ладиги Старокостянтинівського району - без задоволення.
2. Справу №13/1799 повернути до господарського суду Хмельницької області.
Головуючий суддя
судді:
віддрук.прим.:
1 - до справи
2 - позивачу
3 - відповідачу
4 - внаряд