КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.01.2010 № 14/302
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Григоровича О.М.
суддів:
за участю секретаря судового засідання:
представників сторін:
позивача: ОСОБА_1 (дов. від 27.11.09 № 2178),
відповідача: Гордійчук К.П. (дов. від 19.01.10 № 21-122/02-362 ),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3
на рішення Господарського суду м.Києва від 06.10.2009
у справі № 14/302 (суддя
за позовом ОСОБА_3
до Антимонопольного комітету України
про визнання недійсним розпорядження
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.09 в позові відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та визнати недійсним розпорядження державного уповноваженого Антимонопольного комітету України від 17.06.09 № 09/130-р у справі № 24-26.13/86-09.
Скарга мотивована тим, що в порушення положень Закону України “Про захист економічної конкуренції” відповідач прийняв оспорюване розпорядження від 17.06.09 за № 09/130-р щодо особи, яка не є суб’єктом господарювання та суб’єктом відповідальності в розумінні Закону. Відповідно не може бути суб’єктом такого правопорушення як неподання Комітету інформації.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю.
Розглянувши мотиви апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Антимонопольний комітет України (далі-відповідач) при перевірці дотримання вимог законодавства про захист економічної конкуренції стосовно інформації, викладеної у заяві про порушення законодавства про захист економічної конкуренції від 19.02.09 № 8-01/31, зобов’язав ОСОБА_3 (далі-позивач) вимогою від 05.03.09 № 24-26/10-1869 у двадцятиденний термін надати інформацію щодо придбання ним акцій ЗАТ “Трудовий колектив Київського підприємства по виробництву бактерійних препаратів “Біофарма” у розмірі, що забезпечує перевищення 25% голосів у вищому органі управління товариства.
10.03.09 позивачем було отримано вказану вище вимогу Комітету.
Матеріали справи свідчать, що позивач листами від 25.03.09 та 30.04.09 звернувся до Антимонопольного комітету України з проханням роз’яснити та уточнити порядок виконання вимоги та просив продовжити строк надання витребуваної інформації.
Відповідач, в свою чергу, листом від 17.04.09 надав відповідь, згідно з якою роз’яснив позивачу порядок виконання вимоги.
У встановлений термін позивачем не було надано витребуваної інформації.
Розпорядженням Комітету від 17.06.09 № 09/130-р було постановлено розпочати розгляд справи за ознаками вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого п. 13 ст. 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, у вигляді неподання Комітету інформації у встановлені строки.
Частиною 1 ст. 3 Закону України “Про захист економічної конкуренції” передбачено, що законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про Антимонопольний комітет України” Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.
Основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині: здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції (ч. 1 ст. 3 Закону України “Про Антимонопольний комітет України”).
Статтею 5 Закону України “Про Антимонопольний комітет України” встановлено, що Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про Антимонопольний комітет України” у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження: перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом (ст. 22 Закону України “Про Антимонопольний комітет України”).
Пунктом 23 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правила розгляду справ), затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.94 № 5 (в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 29.06.98 № 169-р) і зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 06.05.94 за № 90/299, службовцями Комітету, відділення, яким доручено збирання та аналіз доказів, проводяться дії, направлені на всебічне, повне і об'єктивне з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін. Зокрема у справах можуть проводитися такі дії: дослідження регіонального або загальнодержавного ринку; одержання від сторін, третіх осіб, інших осіб письмових та усних пояснень, які можуть фіксуватися в протоколі; вилучення письмових та речових доказів, зокрема документів, предметів чи інших носіїв інформації, що можуть бути доказами чи джерелами доказів у справі; накладення арешту на предмети, документи, інші носії інформації, що можуть бути доказами чи джерелами доказів у справі.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову (п. 2 роз’яснень Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів” від 26.01.00 № 02-5/35).
Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України “Про захист економічної конкуренції” розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.
У разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі наслідків такого порушення, органи Антимонопольного комітету України приймають розпорядження про початок розгляду справи (ч. 1 ст. 37 Закону України “Про захист економічної конкуренції”).
Отже, розпорядження про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції з огляду на приписи зазначених вище статей Закону України “Про захист економічної конкуренції” лише фіксує процесуальне становище сторін у даній справі.
В статті 47 Закону України “Про захист економічної конкуренції” зазначено, що у процесі розгляду справи органи Антимонопольного комітету України за поданою суб'єктом господарювання заявою про вжиття заходів для відвернення негативних та непоправних наслідків для суб'єктів господарювання внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції можуть прийняти попереднє рішення про: заборону особі (відповідачу), в діях якої вбачаються ознаки порушення, вчиняти певні дії, в тому числі про блокування цінних паперів; обов'язкове вчинення певних дій, якщо невідкладне вчинення цих дій є необхідним виходячи із законних прав та інтересів інших осіб.
Розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції підлягає закриттю без прийняття рішення по суті, якщо: справа не підлягає розгляду в Антимонопольному комітеті України, його територіальному відділенні; не встановлено відповідача або його місцезнаходження; відповідача - юридичну особу ліквідовано; вже розглянуто чи розглядається органами Антимонопольного комітету України справа з тих же підстав щодо того самого відповідача; не доведено вчинення порушення; є інші підстави, передбачені законом (ст. 49 Закону України “Про захист економічної конкуренції”).
Таким чином, здійснення розгляду Комітетом справи не порушує права та охоронювані законом інтереси позивача.
У вирішенні господарським судом спору щодо визнання недійсним розпорядження Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції суд не здійснює оцінки правомірності дій особи, стосовно якої видано таке розпорядження; разом з тим підлягає встановленню наявність обставин, які свідчили б про видання оспорюваного розпорядження з порушенням чинного законодавства та/або компетенції органу, що його видав. При цьому саме по собі видання органом Антимонопольного комітету України такого розпорядження та здійснення ним розгляду відповідної справи не порушує прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які беруть участь у цій справі (п. 4 рекомендацій Президії Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства” від 29.10.08 № 04-5/247).
В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що Комітет прийняв оспорюване розпорядження від 17.06.09 за № 09/130-р щодо особи, яка не є суб’єктом господарювання та суб’єктом відповідальності в розумінні Закону країни “Про захист економічної конкуренції”, і тому не може бути суб’єктом такого правопорушення як неподання Комітету інформації.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.
Суб'єкт господарювання - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб'єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Суб'єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності. Господарською діяльністю не вважається діяльність фізичної особи з придбання товарів народного споживання для кінцевого споживання (ст. 1 Закону України “Про захист економічної конкуренції”).
Водночас, притягнення позивача до відповідальності за неподання витребуваної інформації не перебуває в безпосередньому причинному зв’язку з прийняттям оспорюваного розпорядження, а є наслідком подальших дій Комітету.
З рішення від 02.12.09 № 502-р у справі № 24-26.13/86-09, наданого представником Антимонопольного комітету України, вбачається, що ОСОБА_3 здійснює контроль над ТОВ “Феррєкспо” завдяки володінню часткою у статутному капіталі 61 %.
Таким чином, виходячи з наведеного вище, ОСОБА_3 є суб’єктом господарювання в розумінні ст. 1 Закону України “Про захист економічної конкуренції”.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи і прийшов до правильного висновку про відмову в позові.
Доводи апеляційної скарги є такими, що спростовуються матеріалами справи, а тому не дають підстав для скасування прийнятого у справі судового рішення.
За таких умов рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.09 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.09 у справі №14/302 залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.
2. Матеріали справи №14/302 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
27.01.10 (відправлено)