ПОСТАНОВА

Іменем України

29 жовтня 2018 року м. Кропивницький

справа № 404/3771/17

провадження № 22-ц/4809/134/18

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючий - Дьомич Л.М. (суддя доповідач),

судді - Карпенко О.Л.; Кіселик С.А.

за участю секретаря: Кравченко Я.С.

учасники справи: позивач - ОСОБА_1;

відповідач - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, який представляє інтереси ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 29 травня 2018 року у складі судді: Панфілової А.В. у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації вартості частки у спільній частковій власності,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про:

- стягнення вартості 1/2 частки автомобіля марки «Шевролет Авео», 2007 року випуску, чорного кольору, номерний знак НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_3, яка становить 50 870,00 грн.;

- припинення права спільної часткової власності на автомобіль марки «Шевролет Авео», 2007 року випуску, чорного кольору, номерний знак НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_3, з дня отримання компенсації.

В обґрунтування вимог зазначила, що перебувала з відповідачем в шлюбі до 03 грудня 2013 року. В цей період ними придбаний спірний автомобіль, стосовно якого розглядалась справа в суді і рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 25 листопада 2015 року (справа № 404/6879/14-ц) визнано недійсним договір відчуження вищевказаного автомобіля, укладений між відповідачем та його сином ОСОБА_5. Транспортний засіб поділений між сторонами по 1/2 частці.

Відповідач одноособово використовує автомобіль, не погоджується прийняти від неї половину його вартості або виплатити їй компенсацію за її частку, таким чином обмежує її права як власника.

Тому, виходячи з рівності прав співвласників, з ОСОБА_2 підлягає стягненню грошова компенсація вартості ? частки автомобіля, який залишиться у його власності.

Згідно висновку судової автотоварознавчої експертизи № 872, проведеної в судовому провадженні про поділ майна подружжя, середня ринкова вартість автомобіля марки «Шевролет Авео», 2007 року випуску, чорного кольору, номерний знак НОМЕР_2, номер шасі НОМЕР_3, складає 101 740,00 грн.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 29 травня 2018 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 вартість 1/2 частки автомобіля марки «Шевролет Авео», 2007 року випуску, чорного кольору, номерний знак НОМЕР_2, номер шасі НОМЕР_3, в розмірі 50 870,00 грн.

Припинено право спільної часткової власності на автомобіль, одноосібну власність за рішенням набув відповідач.

ОСОБА_3, який представляє інтереси ОСОБА_2, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову. Зазначає, що суд першої інстанції приймаючи рішення не повно з'ясував обставини, що мають істотне значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права. Починаючи з 2014 року позивач зловживаючи своїми процесуальними правами неодноразово зверталась до суду з даними позовними вимогами. Висновок судової автотоварознавчої експертизи, якою визначено вартість спірного транспортного засобу є недопустимим доказом по справі. Оскільки з моменту її проведення (2015 р.) пройшов тривалий проміжок часу, відповідно вартість спірного майна суттєво зменшилась. Крім того, огляд автомобіля експертом проводився без повідомлення про це відповідача, за його відсутності, а також без попередження експерта про кримінальну відповідальність. Позивачем не надано доказів того, що вона неодноразово пропонувала відповідачу грошову компенсацію за спірний транспортний засіб. Відповідач позовні вимоги не визнає у повному обсязі, а тому взагалі мова не йде про грошову компенсацію. Також позивачем не надано доказів внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

Відзив на апеляційну скаргу позивачем, у встановлений судом строк, не подано.

Апеляційне провадження відкрито 15 серпня 2018 року. Розгляд справи призначено на 16 жовтня 2018 року.

Указом Президента України № 452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» постановлено ліквідувати Апеляційний суд Кіровоградської області та утворити Кропивницький апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Кіровоградську область, з місцезнаходженням у місті Кропивницькому. Утворений Кропивницького апеляційний суд розпочав роботу 05 жовтня 2018 року.

Згідно з п.3 ч.1 ст.31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу.

Згідно протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільна справа розподілена та передана судді-доповідачу Дьомич Л.М., учасниками колегії визначено суддів Карпенка О.Л. та Кіселика С.А.

Сторони в судове засідання не з'явилися, повідомлені про час та місце розгляду справи (а.с.174;183). Адвокати сторін подали заяви про розгляд справи без їх участі (а.с.181-182;184).

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши письмові докази по справі, перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, за наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За статтею 264 ЦПК України - під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання про те, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції прийнявши до уваги, що автомобілем користується тільки відповідач, спільне користування є неможливим між сторонами, дійшов висновку про правомірну вимогу позивача про стягнення компенсації за її частку в спільному майні.

Висновок суду першої інстанції перевірений, за наслідками доводів апеляційної скарги і визнаний таким, що відповідає всім положенням права.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 з 19 лютого 1993 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда 03 грудня 2013 року (а.с.7).

В період шлюбу, сторонами придбано автомобіль марки «Шевролет Авео», 2007 року випуску, чорного кольору, номерний знак НОМЕР_4, номер шасі НОМЕР_3, який зареєстрований за ОСОБА_2.

Даний транспортний засіб позивачем був відсуджений, позивачем порушений спір, у зв'язку з чим рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда (справа № 404/6879/14-ц) від 25 листопадам 2015 року визнано недійсним договір відчуження автомобіля марки «Шевролет Авео», 2007 року випуску, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, який оформлений довідкою рахунком ААВ084864 від 08 травня 2013 року. Визнано автомобіль спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2, з визначенням частки по ?. Судове рішення в цій частині залишено без змін судом апеляційної інстанції (а.с. 98-104).

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням у цивільній справі не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

На час розгляду справи позивач змінила прізвище на ОСОБА_1, до суду апеляційної інстанції надана копія свідоцтва про шлюб, ця обставина суду першої інстанції не повідомлялась (а.с.185-187).

Правовий режим спільної власності визначено главою 26 розділу І книги третьої Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

За положеннями ч. 2 ст. 364 ЦК України, яка регулює правовідносини з виділу власнику належної йому частки, якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Зазначена норма права регулює випадки, коли співвласник майна бажає позбутися належної йому частки у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації належної йому частки та визнання за ними права власності на все майно.

Відповідно до статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України усі громадяни є рівними у своїх правах, усім забезпечуються рівні умови здійснення своїх, у тому числі майнових прав, а відтак правовий режим спільної часткової власності визначається з урахуванням інтересів усіх співвласників. Загальні засади цивільного законодавства, зокрема засади справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), спонукають суд при вирішенні зазначених спорів ураховувати також інтереси обох сторін та встановлювати: чи дійсно є неможливим виділ частки в натурі; чи допускається такий виділ згідно із законодавством; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на усе спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар тощо.

Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача грошової компенсації за ? частку вартості транспортного засобу, що є об'єктом спільної часткової власності. Оскільки сторонами не досягнуто згоди щодо користування та розпорядження автомобілем, відповідач одноосібно ним користується, доступу до майна позивач немає.

Поділ майна, що є об'єктом права спільної часткової власності реалізується через виплату грошової компенсації у разі його неподільності (частина друга статті 364 ЦК України).

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Право власності на частку майна у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Предметом спору є автомобіль марки «Шевролет Авео», 2007 року випуску, чорного кольору, номерний знак НОМЕР_2, номер шасі НОМЕР_3, право власності на який зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2.

ОСОБА_4 (ОСОБА_1) номінально володіючи автомобілем, який належить сторонам на праві спільної часткової власності, фактично позбавлена можливості його використання, оскільки транспортний засіб є річчю неподільною, перебуває у постійному користуванні бувшого подружжя, що є порушенням її майнових прав.

Відповідно до п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Позивачем, на виконання вимог цивільно-процесуального законодавства, долучено до матеріалів справи висновок судової автотоварознавчої експертизи № 872 від 19 червня 2015 року, проведеної під час розгляду справи про поділ майна сторін, згідно якого середня ринкова вартість спірного автомобіля станом на 19 червня 2015 року складала 101 740,00 грн. (а.с.12-15).

Заперечуючи проти такого розміру вартості майна, з обґрунтуванням минування значного проміжку часу після проведення експертного дослідження, ОСОБА_2 в порушення вимог ч.1 ст.81 ЦПК України не надано доказів іншої вартості автомобіля, що є процесуальним обов'язком сторони.

Клопотання про призначення у справі експертного дослідження стороною відповідача ні в суді першої, ні в апеляційній інстанціях заявлено не було.

Відповідно до положень ст.ст. 76, 77, 78, 80, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тягар доказування, покладається на особу, яка заперечує заявлений розмір вартості майна.

Тому, судом першої інстанції правомірно взято до уваги як належний доказ вартості транспортного засобу, вищевказаний експертний висновок, згідно якого вартість автомобіля, яка приймається судом становить 101 740, 00 грн.

Доказів, які б поставили під сумнів зазначений висновок матеріали справи не містять.

Посилання на те, що огляд автомобіля експертом проводився без повідомлення відповідача, за його відсутності, а також, що експерта не було повідомлено про кримінальну відповідальність, судом не приймаються до уваги. Оскільки висновок автотоварознавчої експертизи про визначення ринкової вартості транспортного засобу від 19 червня 2015 року складений на виконання ухвали Кіровського районного суду м. Кіровограда від 23 квітня 2015 року судовим експертом Гончар В.В., якого було попереджено про кримінальну відповідальність, що має кваліфікацію судового експерта, вищу технічну освіту, 4-й клас судового експерта за фахом «Визначення вартості колісних транспортних засобів, розміру збитку завданого власнику транспортного засобу», стаж експертної роботи, та виконаний з дотриманням вимог Закону України «Про експертизу».

Згідно листа Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 червня 2015 року експертизу проведено без огляду транспортного засобу.

Відповідачем не заперечується, що спірний транспортний засіб знаходиться виключно в його користуванні. Доказів того, що за його користування ним сплачується відповідна грошова компенсація співвласнику, матеріали справи не містять.

Ні у відзиві на позовну заяву, ні в апеляційній скарзі, відповідачем не зазначено, що визначена до стягнення сума компенсації в рахунок визнання за ним права власності на спільне майно є для нього надмірним тягарем та виплатити її він немає змоги.

Оскаржуючи судове рішення ОСОБА_2 взагалі не погоджується сплачувати позивачу грошову компенсацію, не зазначаючи при цьому чи спроможний він її сплатити.

Відповідно до положень ч. 1,2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Враховуючи наведені вище норми матеріального права та встановлені обставини справи, а саме, що спірний транспортний засіб є об'єктом спільної часткової власності та неподільною річчю, вимога позивача про стягнення грошової компенсації у розмірі 50 870,00 грн. за належну їй 1/2 частку в спірному автомобілі з припиненням її (позивача) права на цю частку, відповідає положенням закону.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачем всупереч ч. 5 ст. 71 СК України не внесено на депозитний рахунок суду відповідної грошової компенсації не приймаються до уваги.

Норми ст. 365 ЦК України у поєднанні з ч. 4 та ч. 5 ст. 71 СК України застосовуються до правовідносин щодо вимоги одного із подружжя про присудження йому певного майна в натурі та припинення права іншого співвласника на частку у спільному майні шляхом виплати йому компенсації вартості такої частки.

Наявність цієї умови дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення. Адже на підставі цього рішення не тільки припиняється право, але й набувається право на частку іншим співвласником.

Позовні вимоги ОСОБА_4 ґрунтуються на положенні ст. 364 ЦК України, предметом розгляду у вказаній справі є питання виплати їй компенсації вартості частки майна, тому доводи апеляційної скарги щодо невнесення грошових коштів на депозитний рахунок суду, не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Посилання на те, що позивач зловживає своїми процесуальними правами, адже неодноразово зверталася до суду з тотожними позовними вимогами, також не впливає на правильність висновків суду.

Залишення позовної зави без розгляду не позбавляє особу права на повторне звернення до суду. Рішення за наслідками звернення ОСОБА_4 про стягнення компенсації вартості ? частки автомобіля судом не ухвалювалось.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду, а відтак ухвалене судове рішення повністю відповідає нормам права, є законним, а скарга відповідно до ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись ст. 368, ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, який представляє інтереси ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 29 травня 2018 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 7 листопада 2018 року.

Головуючий суддя:

Судді: