Постанова

Іменем України

24 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 545/1071/15-ц

провадження № 61-9439св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 07 червня 2016 року в складі судді: Шелудякова Л. В. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 02 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Дорош А. І., Триголова В. М., Бондаревської С. М.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позов мотивовано тим, що він є власником земельної ділянки площею 0,1442 га, призначеної для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована по АДРЕСА_1. Належна йому земельна ділянка межує з трьох сторін із землями загального користування, а з одного боку - із земельною ділянкою, що належить ОСОБА_4 та розташована по АДРЕСА_2. Під час проведення землевпорядною організацією робіт по винесенню належної йому земельної ділянки в натурі виявлено, що ОСОБА_4 на межі земельних ділянок без відповідних дозволів у порушення будівельних норм та правил здійснив будівництво господарської будівлі (гараж) та дворової вбиральні.

Просив суд усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,1442 га, розташованої по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, шляхом зобов'язання ОСОБА_4 знести побудовані ним на межі земельних ділянок господарську будівлю (гараж) та дворову вбиральню.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 07 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 02 серпня 2016 року, у позові ОСОБА_3 відмовлено.

Відмовляючи в позові, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позовні вимоги є необґрунтованими, позивач ОСОБА_3 не довів, що господарська будівля (гараж) та дворова вбиральня, збудовані відповідачем саме на межі земельних ділянок, розташованих по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 та те, що внаслідок їх зведення, чиняться позивачу перешкоди у користуванні його земельною ділянкою і його права порушуються.

У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з касаційною скаргою на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 07 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 02 серпня 2016 року, у якій просить скасувати судові рішення та постановити нове рішення про задоволення позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що внаслідок побудови дворової вбиральні та гаражу на межі належній відповідачу земельній ділянці створюються суттєві перешкоди у користуванні суміжною земельною ділянкою, власником якої є позивач, що позбавляє його у повному обсязі користуватися земельною ділянкою, зокрема, для здійснення будівництва житлового будинку з вбудованим гаражем, господарських будівель і споруд.

Твердження відповідача щодо правомірності побудови дворової вбиральні та гаража на межі належній відповідачу земельній ділянці з дотриманням протипожежних норм, санітарних вимог, державних стандартів, норм і правил проектного рішення не відповідає обставинам справи та спростовується наявними в матеріалах справи доказами.

Висновки суду першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам закону, судами проігнорований висновок №26/27 додаткової судової будівельно - технічної експертизи.

09 вересня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3

26 грудня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ призначено справу до судового розгляду.

У травні 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Згідно з підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ОСОБА_3 без задоволення з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно з договором дарування земельної ділянки від 11 листопада 2013 року, витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11 листопада 2013 року ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,1442 га, призначеної для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, розташованих по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1.

Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку, належна ОСОБА_3 земельна ділянка межує з трьох сторін із землями загального користування, а з одного боку - із земельною ділянкою, що належить ОСОБА_4 та розташована по АДРЕСА_3.

ОСОБА_3 звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна компанія» та отримав звіт № 1-04/15 будівельного експерта з технічного обстеження земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1, згідно з яким наявність дворової вбиральні, зведеної ОСОБА_4 на межі земельних ділянок, враховуючи ширину земельної ділянки, що обстежується у 23 м, унеможливлює будівництво на належній йому земельній ділянці жилого будинку з дотриманням санітарних норм та обмежує права власності земельної ділянки на будівництво саме жилого будинку з запланованими техніко-економічними показниками. Крім того, господарська будівля (гараж), розташована на суміжній земельній ділянці також з порушенням нормативної відстані до межі суміжних земельних ділянко, що також унеможливлює будівництво жилого будинку.

Згідно з висновком від 31 березня 2016 року №26/27 додаткової судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 31 березня 2016 року збудовані на земельній ділянці зблокований гараж літ.«Б», сарай літ.«Б1» та дворова вбиральня літ.«Г», розташовані на земельній ділянці по АДРЕСА_2 Полтавської області не відповідають розробленій у 1991 році проектній документації та вимогам нормативних документів у галузі будівництва у частині містобудівних, протипожежних та санітарно-гігієнічних вимог.

У зв'язку з відсутністю даних щодо техніко-економічних показників жилого будинку та господарських будівель та споруд, які має намір збудувати власник на земельній ділянці АДРЕСА_1, експерт дійшов висновку, що неможливо провести аналіз забудови ділянки та встановити причинний зв'язок між обмеженням у користуванні за цільовим призначенням ОСОБА_3 належною йому земельною ділянкою та збудованих сусідом з порушенням будівельних норм будівель.

У позові позивач вказує, що відповідач на межі земельних ділянок здійснив будівництво сараю та дворової вбиральні.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідач здійснив будівництво сараю та дворової вбиральні не на межі у буквальному розумінні, а на відстані, меншій ніж 1 метр від межі ділянок. Це є порушенням відповідних норм ДБН, проте позивач не довів у який саме спосіб порушуються його права у користуванні безпосередньо земельною ділянкою.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій та вбачається із фотографічних матеріалів, доданих до звіту з технічного обстеження земельної ділянки № 1-04/15, частина земельної ділянки, що безпосередньо межує з ділянкою відповідача, засаджена позивачем рядами молодих дерев, що виключає будівництво у майбутньому саме на цій частині ділянки жилого будинку та спростовує твердження позивача про наміри саме на цій ділянці здійснювати будівництво будинку.

Із фототаблиць до висновку № 110 судової будівельно-технічної експертизи від 11 грудня 2015 року та до висновку додаткової судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 31 березня 2016 року № 26/27, судами встановлено, що позивач на певній відстані від паркану відповідача встановив свій паркан на земельній ділянці, який є набагато вищим від паркану відповідача. Тобто у такий спосіб відмежувався від ділянки відповідача.

За таких обставин суди дійшли висновку, що відсутні порушення прав та законних інтересів позивача, так як сторони є сусідами, їх земельні ділянки є суміжними, кожна огороджена парканом.

Крім цього, судами встановлено, що згідно паспорта на забудову садиби від 14 грудня 1991 року на ім'я забудовника ОСОБА_4 значиться гараж з господарським приміщенням зблокований з жилим будинком, а також дворова вбиральня.

Проект забудови земельної ділянки індивідуального забудовника від 11 листопада 1991 року на ім'я ОСОБА_4 містить гараж 4,0 х 6,0 м., вбиральню, які значаться на проекті на відстані 2,0 м. від межі.

11 серпня 1998 року встановлено межі ділянки ОСОБА_4 у натурі, межі погоджено з суміжними землекористувачами ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, зауваження сторін відсутні, про що складено акт.

Рішенням Виконавчого комітету Кротенківської сільської ради Полтавського району від 26 липня 2010 року № 84 оформлено право приватної власності на жилий будинок з господарськими будівлями у АДРЕСА_2 на ім'я ОСОБА_4, вирішено видати свідоцтво про право власності на вищезазначений жилий будинок з господарськими будівлями та зареєструвати його в КП «Бюро технічної інвентаризації та містобудування Полтавського району».

Суди першої та апеляційної інстанцій також встановили, що згідно із копією технічного паспорта на садибний жилий будинок від 23 лютого 2009 року на ім'я ОСОБА_4, спірний гараж «Б» побудований у 2003 році, вбиральня - у 1997 році, тобто до набуття позивачем права власності на земельну ділянку. Тому ці споруди не є самочинними, перебувають у власності відповідача, право власності є непорушним, а особа може бути позбавлена права власності лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини справи, надали належну оцінку доказам у справі, зокрема і висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 31 березня 2016 року.

Доводи ОСОБА_3 у касаційній скарзі про те, що внаслідок побудови дворової вбиральні та гаражу на межі земельної ділянки відповідача створюються суттєві перешкоди у користуванні його земельною ділянкою, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки апеляційним судом встановлено, що на час набуття позивачем права власності на земельну ділянку ці будівлі вже існували, позивач, придбаваючи у власність ділянку, бачив її стан і повинен був усвідомлювати наслідки існуючих спірних будівель. Крім того, доводи, що зазначені споруди позбавляють позивача можливості користування спірною ділянкою для здійснення житлового будинку не спростовують висновки апеляційного суду про недоведеність позовних вимог, оскільки на час звернення з позовом позивач не надав суду проектну документацію на забудову земельної ділянки, що відображено і у висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 31 березня 2016 року.

Верховний Суд виходить з того, що до його повноважень не належить встановлення обставин справи, доводи та аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів про недоведеність позовних вимог.

З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини, тому Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 07 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 02 серпня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

О.В. Ступак

Г.І. Усик