Справа № 2а-78/2010 р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2010 року        Южноукраїнський міський суд Миколаївської області

у складі: головуючого – судді Бобровського І.М.

       при секретарі            Зацепіній І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1  до управління Пенсійного фонду України у м. Южноукраїнську Миколаївської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни»

ВСТАНОВИВ:

03 грудня 2009 року ОСОБА_1, в порядку передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, звернулась до Южноукраїнського міського суду Миколаївської області із позовною заявою до управління Пенсійного фонду України у м. Южноукраїнську Миколаївської області, в якій просить стягнути з відповідача 1737 гривень 90 копійок недоплаченої щомісячної соціальної допомоги з січня 2008 до грудня 2008 року, а також поновити пропущений строк для звернення до суду за період з 01.01.2008 року до 31.12.2008 року. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона є пенсіонером та дитиною війни і, відповідно до чинного законодавства України, має право на збільшення своєї пенсії на 30 відсотків  мінімальної пенсії за віком. Проте відповідач, порушуючи її право, відмовляється здійснити перерахунок пенсії.

В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги, просить про задоволення позову. Пояснила, що відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є дитиною війни і має право на підвищенуня пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсіїі за віком, згідно ст.6 вказаного Закону. Однак відповідач відмовляється в здійсненні відповідного перерахунку. Таким чином сума невиплаченої соціальної допомоги за 2008 рік становить 1737.90 грн.. Просить поновити пропущений строк звернення до суду, оскільки про порушення свого права дізналась лише після висвітлення зазначених подій у засобах масової інформації.

Відповідач в судове засідання не з’явився, направив суду заперечення в якому просить справу слухати в його відсутності.

Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутність відповідача.

Заперечуючи проти позову відповідач посилається на те, що хоча ст. 6 Закону N 2195-IV й передбачає підвищення пенсії позивача на 30 відсотків  мінімальної пенсії за віком, але діючим законодавством України не передбачено порядку визначення розміру мінімальної пенсії за віком, з якого має вираховуватися зазначене вище підвищення пенсії. Відповідач вважає, що не має під собою підґрунтя застосовувати Закон України N 1058-IV від 9 липня 2003 року “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ”  при визначенні цього підвищення, оскільки ч. 3 цієї ж статті встановлює, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Крім цього, кошти на зазначене підвищення у державному бюджеті на 2007 та 2008 роки не передбачено.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до ст..1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року, позивач ОСОБА_1 має статус дитини війни, що визнається сторонами, а тому згідно ч.3 ст. 72 КАС України, ця обставина може не доказуватись перед судом.

Пунктом   12 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України № 2195-IV  з урахуванням статті 111 цього Закону.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. у справі  N 1-29/2007 за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (справа про соціальні гарантії громадян) зазначене вище положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”   визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) і тому з 09 липня 2007 року воно втратило чинність.

Відповідно до ст. 6 Закону № 2195-IV, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно абз. 8 ч. 2 ст. 5  Закону N 1058-IV, виключно цим Законом визначається мінімальний розмір пенсії за віком. Абз. 1 ч. 1 ст. 28 цього Закону визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Частина 3 цієї ж статті встановлює, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Враховуючи викладене, суд вважає доводи відповідача про те, що порядок визначення розміру мінімальної пенсії за віком, встановлений  абз. 1 ч. 1 ст. 28  Закону № 1058-IV, не може застосовуватися до визначення розміру підвищення пенсії, передбаченого ст. 6 Закону № 2195-IV, безпідставними, оскільки пенсію позивачці вже призначено згідно з Законом N 1058-IV, а ст. 6  передбачає не призначення нової, а підвищення раніше призначеної пенсії.  З викладеного слідує, що  абз. 1 ч. 1 ст. 28 та ч. 3 ст. 28  Закону № 1058-IV не конкурують між собою і для визначення підвищення пенсії, передбаченого ст. 6  Закону № 2195-IV має застосовуватися абз. 1 ч. 1 ст. 28  Закону № 1058-IV.

Статтею 58 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік” для осіб , які втратили працездатність затверджено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі: з 01 січня – 470 грн.; з 01 квітня – 481 грн.; з 01 липня -482 грн.; з 01 жовтня - 498 грн. та установлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток.

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини”, суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції “Кожна фізична...особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права”. Розглядаючи борги у сенсі поняття “власності”, яке міститься у ч. 1 ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції і яке не обмежене лише власністю на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатися як “майнові права” і, таким чином, як “власність”.

Виходячи з цього, при розгляді справи “Качко проти України” (заява №63134/00) Європейський суд з прав людини зауважив, що у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам із державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчувати виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство, однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих випадках, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення суду).

У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію уряду України про колізію двох нормативних актів – закону України, відповідно якому встановлено надбавки з бюджету і які є діючими,  та Закону України “Про державний бюджет” на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як lex specialis.

Також, суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26 рішення суду).

Виходячи з наведеного, відмова відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача відповідно до ст. 6 Закону № 2195-IV є незаконною, а вимоги позивача такими, що підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 9-12,15, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1  до управління Пенсійного фонду України у м. Южноукраїнську Миколаївської області – задовольнити частково.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України у м. Южноукраїнську Миколаївської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 , відповідно до вимог ст. 6 Закону України N 2195-IV від 18.11.2004р. “Про соціальний захист дітей війни” (з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рн/2007), з підвищенням її на 30 відсотків  мінімальної пенсії за віком, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування», та провести відповідні виплати за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2008 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Заява про апеляційне оскарження постанови може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі до Южноукраїнського міського суду Миколаївської області протягом 10 днів з дня проголошення. Апеляційна скарга на постанову подається протягом двадцяти днів з дня подачі заяви про апеляційне оскарження.

    Суддя:                                               І.М. Бобровський