справа №2-226/2010 рік

РІШЕННЯ

Іменем  України

22 січня 2010 р.                                                                                                                                       м. Керч

Керченський міський суд Автономної Республіки Крим в складі:

головуючого судді – Цветкова О. Я.

при секретарі – Пшеничній Г. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Керч цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – Перша Керченська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на частку у спільному частковому майні,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до Керченського міського суду АР Крим із позовною заявою про визнання права власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 та виключити зі спадкової маси у спадщині, що відкрилась після смерті ОСОБА_3, 1/4 частку вказаної квартири (? частку в належній йому ? частці). Позовні вимоги мотивовані тим, що з травня 2002 року по 23 квітня 2009 року позивач і ОСОБА_3 проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали єдиний бюджет. 12 березня 2007 року у них народився син ОСОБА_4. 23 квітня 2009 року ОСОБА_3 помер. За життя ОСОБА_3 та його мати ОСОБА_2 приватизували квартиру АДРЕСА_1 та 16.09.2008 року отримали Свідоцтво про право власності на житло, яке належало їм на праві спільної часткової власності в рівних частках, тобто по ? частці кожному. Позивач, посилаючись на норми ст.. 74 Сімейного кодексу України, вважає, що ? частка приватизованої квартири, що належала за життя ОСОБА_3, є спільним сумісним майном, набутим ними за час спільного проживання, у зв’язку з чим просить визнати за нею право власності на 1/4 частку спірної квартири, тобто на ? частку в належній померлому ? частці, та виключити зі спадкової маси у спадщині, що відкрилась після смерті ОСОБА_3, 1/4 частку вказаної квартири.

У судовому засіданні позивач та представник позивача ОСОБА_5, залучена до участі у справі за клопотанням позивача в порядку ч. 6 ст. 42 ЦПК України, позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити.

У судовому представники відповідача – ОСОБА_6 – представник за довіреністю та адвокат ОСОБА_7 за ордером, заперечували проти позову, просили у задоволенні позову відмовити з підстав, зазначених у письмових запереченнях, пояснили, що ? частка спірної квартири була придбана ОСОБА_3 та відповідачем в порядку приватизації безоплатно, тому вказана частка не може бути спільним сумісним майном та не може бути поділена в порядку ст. 74 Сімейного кодексу України. Крім того, позов зачіпає інтереси спадкоємців за законом першої черги, якими є відповідач у справі та неповнолітній син ОСОБА_3 та позивача.

Третя особа - Перша Керченська державна нотаріальна контора явку представника у судове засідання не забезпечила, надіслала до суду письмові заяви, в яких заперечень щодо позову не надала, просила розглянути справу за відсутності представника третьої особи на розсуд суду (а.с.17,31).  

Строк розгляду справи подовжувався в порядку ч. 2 ст. 157 ЦПК України за заявою представника позивача (а.с.24).

Вислухавши пояснення позивача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що з травня 2002 року по 23 квітня 2009 року позивач і ОСОБА_3 проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали єдиний бюджет. 12 березня 2007 року у них народився син ОСОБА_4. Проживали ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_2. 23 квітня 2009 року ОСОБА_3 помер. Вказані обставини були встановлені рішенням Керченського міського суду АР Крим від 29.09.2009 р. (а.с.4) та не заперечувались сторонами.

За життя ОСОБА_3 та його мати ОСОБА_2 приватизували квартиру АДРЕСА_1 та 16.09.2008 року отримали Свідоцтво про право спільної часткової власності на житло в рівних частках, тобто по ? частці кожному (а.с.5). Право спільної часткової власності на вказану квартиру було зареєстровано за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в рівних частках, про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 18.12.2008 р. (а.с.6).

Згідно зі ст. 74 Сімейного кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 60 69, 70 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу), дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Аналогічні приписи містяться у статтях 368 та 372 Цивільного кодексу України.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 23, 24 своєї постанови від 21 грудня 2007 № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Отже, при розгляді цієї справи, суд повинен виходити зі з’ясування джерела придбання спірного майна.

Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» N 2482-XII від 19.06.1992 р. метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Згідно з нормами статей  1, 3, 5 вказаного Закону приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир та інших об’єктів державного житлового фонду на користь громадян України, яка здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам (наймачеві та членам його сім'ї) квартир (та інших об’єктів державного житлового фонду.

Враховуючи положення ч. 5 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» про те, що кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз, таке право є суто індивідуальним, у зв’язку з чим не можна розглядати отримання житла або його частки у власність в результаті приватизації як придбання цього майна внаслідок спільного проживання жінки та чоловіка, ведення спільного господарства та спільної праці. Позивач ніяким чином не могла сприяти одержанню частки спірної квартири ОСОБА_3 Отже спірне майно можна розглядати тільки як особисту приватну власність ОСОБА_3, яка після його смерті є спадковим майном та не може розглядатись як майно, що  є об'єктом права спільної сумісної власності жінки і чоловіка.

Положення глави 8 Сімейного кодексу України та ч. 2 ст. 74 цього Кодексу вказують на те, що  майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності жінки і чоловіка, повинно набуватись з джерел, пов’язаних зі спільним проживанням осіб або набуття майна повинно бути направлене на інтереси подружжя. Сам термін «набуття майна» за Сімейним кодексом України розглядається як придбання у власність за результатами спільної праці та за результатами спільного проживання, коли дії жінки і чоловіка направлені на придбання власності в інтересах подружжя. У даному випадку частка квартири, що належала ОСОБА_3 за життя не є об’єктом права спільної сумісної власності, оскільки було набуте ним шляхом безоплатного отримання від держави в особі виконавчого комітету Керченської міської ради АР Крим у спільну часткову власність разом з відповідачем. За наведених підстав позовні вимоги не можуть бути задоволені.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 213-215 ЦПК України, суд  

                        ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – Перша Керченська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на частку у спільному частковому майні - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим через Керченський міський суд АРК протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга також може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга буде подана в десятиденний строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                            О. Я. Цветков