АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2018 року м. Чернівці

справа №726/1131/16

провадження №22-ц/794/878/18

Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кулянди М.І.,

суддів: Владичана А.І., Лисака І.Н.

за участю секретаря Собчук І.Ю.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Садгірського районного суду м.Чернівці від 22 червня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права особистої приватної власності на майно (ухваленого під головуванням судді Проскурняка І.Г.),

встановив:

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права особистої приватної власності на майно, мотивуючи свої вимоги тим, що 8 вересня 2002 року між сторонами було укладено шлюб, зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції, про що зроблено актовий запис в книзі реєстрації шлюбів №1373, що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_1.

Вказував, що в його володінні та користуванні перебувала 1/3 частина квартири АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом.

13 серпня 2002 року позивачем та іншими співвласниками квартири ОСОБА_5, ОСОБА_6 було здійснено продаж квартири АДРЕСА_1, покупцю ОСОБА_7, за 36 000 доларів США, про що укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений нотаріально 13 лютого 2003 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О.О., зареєстрований в реєстрі за № 795.

Отримані грошові кошти від продажу квартири було розділено між співвласниками по 12000 доларів кожному.

Зазначає, що ним було вирішено придбати незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_2 та прилеглу земельну ділянку. В подальшому, для здійснення своїх намірів по придбанню майна, позивачем було передано ОСОБА_9 та ОСОБА_10 грошові кошти в сумі 1000 доларів США, як доказ укладення та забезпечення виконання договору купівлі-продажу належного вказаним особам незавершеного будівнийййцтвом житлового будинку із земельною ділянкою по вулиці Бойка в місті Чернівці.

16 квітня 2003 року позивачем було передано ОСОБА_9 та ОСОБА_10 решта грошових коштів в сумі 10 000 доларів США та разом із позивачкою оформлено договір купівлі-продажу на незавершений будівництвом житловий будинок.

На підставі викладеного, просив суд визнати об'єктом спільної часткової власності - незавершений будівництвом житловий будинок, який знаходиться на земельній ділянці по АДРЕСА_2, із співвідношенням часток власників 84/100 та 16/100. Поділити вказаний об'єкт незавершеного будівництва та припинити право спільної часткової власності на нього. Виділити в натурі в особисту приватну власність ОСОБА_3, як окремий об'єкт нерухомого майна, 84/100 частки незавершеного будівництвом житлового будинку.

Рішенням Садрірського районного суду м. Чернівці від 22 червня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права особистої приватної власності на майно відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити повністю.

При цьому вказує, що суд першої інстанції, посилаючись на довідку ЧКОБТІ №548 від 21 лютого 2001 року помилково зазначив в рішенні, що ОСОБА_4 самовільно побудувала спірний житловий будинок і прийшов до помилкового висновку, що вказаний будинок не є об'єктом спільної часткової власності та не може бути предметом поділу або встановлення порядку користування.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України, переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив того, що будинковолодіння, яке знаходиться по АДРЕСА_2 є самочинним будівництвом та його відсоток готовності, відповідно до судової будівельно-технічної експертизи, складає 78%, а також суд врахував той факт, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до інспекції державного будівельного архітектурного контролю про прийняття об'єкта до експлуатації.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Матеріалами справи встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 28 вересня 2002 року по 06 березня 2012 року.

Згідно договору купівлі-продажу від 16 квітня 2003 року ОСОБА_4, яка є відповідачем по справі, придбала незавершений будівництвом житловий будинок, який знаходиться по АДРЕСА_2, процент готовності якого складає 56%. Дозвіл на продаж незавершеного будівництвом житлового будинку надано виконавчим комітетом Чернівецької міської ради, що підтверджується витягом з рішення №260/8 від 08 квітня 2003 року. Вказаним рішення внесено зміни в пункт 6.7. рішення виконавчого комітету міської ради від 19 листопада 1991 року №530/31 про відведення земельної ділянки по АДРЕСА_2 під індивідуальне житлове будівництво в частині зміни забудовника з ОСОБА_9 на ОСОБА_4 та зобов'язано останню, після укладення договору купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку, в трьохмісячний строк, переоформити проведення будівельно- монтажних робіт в міській інспекції державного архітектурно-будівельного контролю(а.с.15).

Однак, ОСОБА_4 не реалізувала п.1.14.1 вказаного рішення, в частині переоформлення проведення будівельно- монтажних робіт в міській інспекції державного архітектурно-будівельного контролю (а.с.15).

Із довідки ЧКОБТІ № 548 від 21 лютого 2011 року вбачається, що житловий будинок, гараж, вигрібна яма та огорожа є самочинним будівництвом.

Ухвалою Садгірського районного суду м. Чернівці від 23 листопада 2016 року по вищевказаній справі призначена судова будівельно-технічна експертиза.

Із висновку експерта, за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 16146 від 04 жовтня 2017 року вбачається, що будівельна готовність незавершеного будівництвом житлового будинку становить 78%, а також побудовано гараж, вигрібну яму та огорожу ( а.с.50).

Відповідно до частин 2, 3 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Поділ між подружжям об'єкта незавершеного будівництва з урахуванням ступеня його готовності за статтею 331 ЦК України є можливим лише за умови, що таке будівництво не є самочинним у розумінні статті 376 ЦК України.

Судом встановлено, що до складу основної речі (житловий будинок) входять господарські споруди: гараж, вигрібна яма та огорожа, які побудовано сторонами самочинно, що підтверджує висновок суду першої інстанції про те, що об'єктом поділу є самочинно збудоване майно.

За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

З огляду на викладене, самочинним є будівництво об'єкту нерухомого майна за наявності будь-якої з умов, зазначених у ній.

Пунктом 2.3 глави 2 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від18 червня 2007 року № 55, передбачено, що не підлягають поділу об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об'єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Зазначені положення узгоджуються з нормами статей 316, 317, частинами першою, другою статті 376 ЦК України.

Враховуючи те, що за змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 цього Кодексу не породжує в нього зазначеного права власності щодо такого майна.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об'єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

Такий висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року в справі № 6-286цс15.

Отже, враховуючи, що будівництво господарських споруд, які є невід'ємною складовою основної речі, були проведені без дозволу та належно затвердженого проекту, то відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України, є самочинним будівництвом.

Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не взято до уваги, що вказаний будівництвом житловий будинок, за рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради, став об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки був набутий на підставі цивільно-правової угоди, є помилковими та спростовуються відсутністю доказів реалізації пункту 1.14.1. рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 08 квітня 2003 року №260/8 в частині переоформлення проведення будівельно - монтажних робіт в міській інспекції державного архітектурно-будівельного контролю (а.с.15).

За змістом статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

Висновок суду першої інстанції щодо статусу самочинного будівництва підтверджується наявністю на час вирішення спору приналежних до основної речі (житлового будинку) гаража, вигрібної ями та огорожі, дозвіл на спорудження яких не надано, а відомості про них не були предметом договору купівлі - продажу придбання незавершеного будівництвом житлового будинку від 16 квітня 2003 року, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_4.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачем витрачено значно більші кошти на добудову спірного житлового будинку та господарських споруд, ніж відповідачкою, тому частка позивача є значно більшою, що в сукупності є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, є помилковим та передчасним.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Садгірського районного суду м.Чернівці від 22 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови - 06 листопада 2018 року

Головуючий М.І. Кулянда

судді: А.І. Владичан

І.Н.Лисак