Справа № 464/3628/17 Головуючий у 1 інстанції: Рудаков І.П.

Провадження № 22-ц/811/50/18 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

Провадження № 22-ц/811/51/18

Категорія: 54

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді Савуляка Р.В.,

суддів: Мікуш Ю.Р., Приколота Т.І.,

секретаря: Фейір Х.О.

з участю: ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3, представника ПАТ «Укртелеком» - Чемерис І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 24 квітня 2018 року щодо оскарження позовних вимог про визнання незаконними переведень на іншу роботу, скасування наказів про переведення, поновлення на посаді, стягнення заробітньої плати за час вимушеного прогулу та на додаткове рішення Сихівського районного суду м. Львова від 13 липня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» про поновлення на роботі,-

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Укртелеком» про визнання незаконними переведень на іншу роботу, скасування наказів про переведення, поновлення на посаді, стягнення заробітньої плати за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що вона з 05 липня 1984 року працювала у ПАТ «Укртелеком».

Станом на 30 квітня 2014 року займала посаду старшого диспечера електрозв»язку диспетчерської служби.

З 01 травня 2014 року була переведена на посаду інженера електрозв»язку групи технічної експлуатації телекомунікаційних мереж Центру телекомунікаційних послуг.

З 06 листопада 2014 року під загрозою бути звільненою із скороченням штату, була переведена на посаду інженера електрозв»язку дільниці технічного обліку та паспортизації №134, м. Львів відділу обліку, метеорології та ремонту служби експлуатації мережі технічного департаменту на час відсутності основного працівника у зв»язку із скороченням посади, яку вона займала.

30 вересня 2016 року вона була звільнена з посади інженера електрозв»язку дільниці технічного обліку та паспортизації №134, м. Львів відділу обліку, метеорології та ремонту служби експлуатації мережі технічного департаменту у зв»язку із закінченням строкового трудового договору на підставі п.2 ст.36 КЗпП України.

Позивач вважала, що переведення її на посаду інженера електрозв»язку групи технічної експлуатації телекомунікаційних мереж Центру телекомунікаційних послуг у травні 2014 року а також на посаду інженера електрозв»язку дільниці технічного обліку та паспортизації №134, м. Львів відділу обліку, метеорології та ремонту служби експлуатації мережі технічного департаменту на час відсутності основного працівника у листопаді 2014 року було здійснено без законних підстав, дискримінаційним та під загрозою наступного звільнення.

З урахуванням зазначених обставин та уточнених вимог від жовтня 2017 року ОСОБА_2 просила:

визнати незаконним переведення її на посаду інженера електрозв»язку групи технічної експлуатації телекомунікаційних мереж Центру телекомунікаційних послуг Львівської філії ПАТ «Укртелеком» та скасувати відповідний наказ Львівської філії ПАТ «Укртелеком» №429-27/к від 30.04.2014 року;

визнати незаконним переведення її на посаду інженера електрозв»язку дільниці технічного обліку та паспортизації №134, м. Львів відділу обліку, метеорології та ремонту служби експлуатації мережі технічного департаменту Львівської філії ПАТ «Укртелеком» на час відсутності основного працівника та скасувати відповідний наказ Львівської філії ПАТ «Укртелеком» №1770-2к від 06 листопада 2014 року.

поновити її на посаді старшого диспетчера електрозв»язку диспетчерської служби Львівської філії ПАТ «Укртелеком», яку вона займала до 30 квітня 2014 року;

стягнути з ПАТ «Укртелеком» на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в сумі 30 000 гривень спричинену незаконним переведенням та звільненням з роботи (а.с.83-86).

Оскаржуваним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 24 квітня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Укртелеком» про поновлення на роботі відмовлено.

Додатковим рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 13 липня 2018 року стягнуто з ОСОБА_2, у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» про визнання незаконне переведення на іншу роботу, скасування наказів про переведення, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, судовий збір у розмірі 704,80 грн в користь держави.

Вищезгадані судові рішення оскаржила представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3

В апеляційній скарзі на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 24 квітня 2018 року ОСОБА_2 посилається на те, щостаном на 01 травня 2014 року не було жодної необхідності у переведенні її з посади старшого диспечера електрозв»язку диспетчерської служби на посаду інженера електрозв»язку групи технічної експлуатації телекомунікаційних мереж Центру телекомунікаційних послуг ПАТ «Укртелеком».

Суд не надав оцінки тому, що з посад диспетчерів було звільнено трьох жінок, а на ці ж посади 01 травня 2014 року було прийнято трьох чоловіків. Вона погодилася написати заяву про переведення під тиском.

Друге її переведення з посади інженера електрозв»язку групи технічної експлуатації телекомунікаційних мереж Центру телекомунікаційних послуг на посаду інженера електрозв»язку дільниці технічного обліку та паспортизації №134, м. Львів відділу обліку, метеорології та ремонту служби експлуатації мережі технічного департаменту від 06 листопада 2014 року відбулося у зв»язку із скороченням посади, яку вона займала.

Посада, яку вона займала до 06 листопада 2014 року підлягала скороченню, на підставі наказу ПАТ «Укртелеком» від 31 жовтня 2014 року №583 «Про скорочення чисельності штату працівників ПАТ «Укртелеком», однак вона не повідомлялася про наступне скорочення відповідно до положень трудового законодавства.

Переведення її на місце тимчасового працівника відбулося за її заявою, але під загрозою бути звільненою без дотримання процедури, передбаченої при зміні в організації виробництва і праці, у зв»язку із скороченням.

Судом не взято до уваги те, що вона звернулася до працедавця вже на наступний день після другого переведення - лист від 07 листопада 2014 року, в якому просила повернути її на посаду диспетчера, так як погіршилися умови праці, вона розлучена і не має іншого годувальника у сім»ї.

Просить рішення Сихівського районного суду м. Львова від 24 квітня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення Сихівського районного суду м. Львова від 13 липня 2018 року ОСОБА_2 посилається на те, що суддя не знайшовши підстав для залишення позову без руху та не маючи підстав для залишення позову без розгляду відкрив провадження і відповідно розглянув позов.

За таких умов винесення додаткового рішення про розподіл судових витрат, які не були проведені жодною стороною і відносно яких не заявлялось жодних клопотань про відстрочення, розстрочення або звільнення судового збору, набуває характер покарання за апеляційне оскарження рішення, і обмежує доступ до правосуддя.

Просить додаткове рішення Сихівського районного суду м. Львова від 13 липня 2018 року скасувати.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 25 вересня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 24 квітня 2018 року в частині оскарження рішення суду щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди визнано неподаною та повернуто скаржнику (а.с.120)

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 на підтримання апеляційної скарги, представника ПАТ «Укртелеком» - Чемерис І.І. на її заперечення, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, рішення Сихівського районного суду м. Львова від 24 квітня 2018 року та додаткове рішення цього суду від 13 липня 2018 року скасуванню на підставі пп.1-3 ч.1 ст.376 ЦПК України з прийняттям нової постанови.

Відмовляючи у задоволенні позову у зв»язку з пропуском строків звернення до суду без поважних причин, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач після звільнення з роботи стала на облік в службу зайнятості, активно шукала роботу на підприємствах, що в свою чергу не могло створювати перешкод для звернення до суду.

Позивач дізналася і достовірно знала про переведення її з посади старшого диспетчера ще з кінця квітня 2014 року, погодилася з таким, а тому пропустила строк звернення до суду визначений статтею 233 КЗпП України.

З таким висновком суду повністю погодитися не можна з наступних підстав.

Частиною першою ст.21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

При прийнятті на роботу сторони за взаємною згодою визначають зміст трудової функції працівника, власник вправі запропонувати працівникові при прийнятті на роботу будь-який набір трудових обов'язків, який не суперечить правовим нормам охорони праці і виробничої санітарії.

Згідно ст.31 КЗпП України власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.

Відповідно до ч.1 ст. 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексута в інших випадках, передбачених законодавством.

Законодавець не визначає, яким чином повинна бути отримана згода працівника на переведення, однак, така згода має відповідати дійсному волевиявленню працівника та однозначно сприйматись сторонами трудового договору. Надання працівником згоди зазвичай оформляється шляхом подання ним відповідної письмової заяви. Про свою незгоду на переведення на іншу роботу працівник може зазначити при ознайомленні з наказом про переведення та оскаржити в установленому законом порядку.

Судом та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 працювала у відповідача - ПАТ «Укртелеком» з 05 липня 1984 року після закінчення Львівського електротехнічного технікуму зв'язку по направленню Мінзв'язку УРСР.

Станом на 30 квітня 2014 року ОСОБА_2 працювала на посаді старшого диспетчера електрозв'язку диспетчерської служби Львівської філії ПАТ «Укртелеком».

Наказом №429-27/к від 30 квітня 2014 року ОСОБА_2 переведена на посаду інженера електрозв'язку групи технічної експлуатації телекомунікаційних мереж Центру телекомунікаційних послуг.

Підставою для видання наказу № 429-27к від 30 квітня 2014 року була особиста заява ОСОБА_2 у якій вона просить перевести її на посаду інженера електрозв'язку 2 категорії групи технічної експлуатації телекомунікаційних мереж ЦТП м. Львів (а.с.66).

Тому відсутні правові підстави для визнання незаконним переведення ОСОБА_2 з посади старшого диспечера електрозв»язку диспетчерської служби Львівської філії ПАТ «Укртелеком» на посаду інженера електрозв»язку групи технічної експлуатації телекомунікаційних мереж Центру телекомунікаційних послуг Львівської філії ПАТ «Укртелеком» та скасування наказу Львівської філії ПАТ «Укртелеком» №429-27/к від 30.04.2014 року.

Доводи апеляційної скарги про порушення відповідачем положень міжнародного законодавства (Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Міжнародного пакту про економічні соціальні та культурні права, Конвенції про дискримінацію в галузі праці на занять), Конституції України та положень КЗпП України не знайшли свого підтвердження

ОСОБА_2 приступила до виконання обов'язків на посаді інженера електрозв»язку групи технічної експлуатації телекомунікаційних мереж Центру телекомунікаційних послуг Львівської філії ПАТ «Укртелеком» з 01травня 2014 року і працювала на цій посаді по 06 листопада 2014 року, претензій та зауважень щодо погіршення умов праці до адміністрації не мала. В КТС та суд це переведення позивачем не оскаржувалося. Зазначене переведення було підвищенням по службі позивача, що не заперечувалося останньою.

Згідно з наказом відповідача № 543 від 16 жовтня 2014р. про внесення змін до штатного розпису філій ПАТ «Укртелеком» з 16 жовтня 2014 р. було введено до штатного розпису Львівської філії (Дод.№1) нові структурні підрозділи та посади (новостворені структурні підрозділи та посади) (а.с.46).

На підставі даного наказу 06 листопада 2014р. ОСОБА_2 звернулась до адміністрації із заявою про переведення її на новостворену посаду інженера електрозв'язку на умовах строкового трудового договору на період відсутності основного працівника ОСОБА_6 на дільницю технічного обліку та паспортизації №134 м.Львів відділу обліку метрології та ремонту служби експлуатації мережі технічного департаменту ЛФ ПАТ Укртелеком (а.с.44).

Наказом від 06 листопада 2014р. №1770-27/к ОСОБА_2 була переведена на посаду інженера електрозв'язку на умовах строкового трудового договору на період відсутності основного працівника ОСОБА_6 на дільницю технічного обліку та паспортизації №134 м.Львів відділу обліку метрології та ремонту служби експлуатації мережі технічного департаменту ЛФ ПАТ «Укртелеком» (а.с.42).

Таким чином, переведення працівника з посади інженера електрозв'язку 2 категорії групи технічної експлуатації телекомунікаційних мереж Центру телекомунікаційних послуг (ЦТП) ЛФ ПАТ «Укртелеком» на посаду інженера електрозв'язку у дільницю технічного обліку та паспортизації №134 м.Львів відділу обліку, метрології та ремонту служби експлуатації мереж технічного департаменту Львівської філії ПАТ «Укртелеком» на умовах строкового трудового договору, на період відсутності основного працівника ОСОБА_6 до фактичної дати виходу її на роботу із збереженням попереднього посадового окладу відбулось за особистою заявою ОСОБА_2 від 06 листопада 2014р. (а.с.44). Із заяви вбачається, що працівниця виявила бажання бути працевлаштованою в новій організаційній структурі Львівської філії ПАТ «Укртелеком», визначеної рішенням наглядової ради ПАТ «Укртелеком» (протокол від 01 жовтня 2014р.№ 226, наказом ПАТ «Укртелеком» «Щодо організаційної структури філій ПАТ «Укртелеком» від 01жовтня 2014р. №518 та наказом ПАТ «Укртелеком» від 16 жовтня 2014р. №543 «Про внесення змін до штатного розпису філій ПАТ «Укртелеком»).

Згідно із наказом відповідача від 31 жовтня 2014 року №583 Про скорочення чисельності та штату працівників ПАТ «Укртелеком» з 10 листопада 2014р. було скорочено чисельність та штат працівників ПАТ, внесені зміни до штатного розпису Львівської філії, а саме виведено структурні підрозділи та посади згідно додатку № 1.

Скорочення позивача не торкнулось, оскільки самі дії позивача (подання нею заяви про переведення 06 листопада 2014р.) були спрямовані на уникнення нею скорочення та відповідного звільнення. В зв'язку з цим покликання позивача на те, що вона взагалі не була попереджена про скорочення чисельності та штату працівників Львівської філії не береться судом до уваги. Крім того, наказ відповідача від 31 жовтня 2014 року №583 Про скорочення чисельності та штату працівників ПАТ «Укртелеком» позивчакою ніколи не оскаржувався.

Твердження позивачки про те, що вона мала переважне право на залишення на роботі не може братись до уваги, оскільки таке право враховується лише при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, а не при переведенні працівника на іншу роботу на тому ж підприємстві. Законом не встановлено ніяких переваг на працевлаштування при переведенні на іншу роботу. Тобто переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці згідно зі статтею 42 Кодексу не тотожне переважному праву на працевлаштування на нову посаду.

Звернення позивача із заявою 06 листопада 2014р. та ознайомлення нею з наказом №1770-27/к про переведення від 06 листопада 2014 року розцінюється судом як її намір та бажання обіймати вказану посаду, а відтак і її згоду на таке переведення.

З пояснень сторін в суді апеляційної інстанції та з наданих доказів вбачається, що дане переведення було спрямоване саме на уникнення позивачем скорочення та відповідного звільнення. Оплата праці здійснювалась не нижче рівня оплати попередньої посади. Позивач була ознайомлена з оскаржуваним наказом (а.с.43об.). Наказ підписано позивачем власноруч без будь-яких застережень. ОСОБА_2 приступила до виконання обов'язків на новій посаді та продовжувала працювала на цій посаді.

Про той факт, що переведення було проведене зі згоди працівника свідчить і те, що позивачка приступила до виконання нових посадових обов'язків, працювала у вказаній дільниці ЛФ ПАТ Укртелеком з 06 листопада 2014 року - до грудня 2015 року. В КТС та суд це переведення позивачем також не оскаржувалося.

В даному випадку мало місце переведення на підставі ч.1 ст.32 КЗпП України, тобто за згодою працівника.

Отже, приступлення позивача до виконання посадових обов'язків без будь-яких заперечень після видання та ознайомлення із наказом про переведення на іншу роботу, тривале виконання обов'язків на вказаних посадах в зв'язку з переведеннями, відсутність претензій працівника до адміністрації, не звернення до КТС та до суду у встановлений строк - свідчить про її згоду на кожне із зазначених переведень зокрема.

Наказом по підприємству №1633 від 08 грудня 2015 року ОСОБА_2 була звільнена 09 грудня 2015 року (а не 30.09.2016р. як зазначено в позовній заяві) в зв'язку із закінченням строку трудового договору за п.2 ст.36 КЗпП України. З даним наказом працівник ознайомлена 09 грудня 2015 року під особистий підпис.

В день звільнення позивачці 09.12.2015 року за місцем її роботи у відповідності до ст.47 КЗпП України було видано належно оформлену трудову книжку.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції у мотивах правильно зазначив, що ні позивачем, ні її представником не надано суду жодних переконливих доказів того, що оскаржувані нею накази про переведення є неправомірними, а відтак і звільнення в зв'язку із закінченням строкового трудового договору теж є неправомірним. Жодних доказів на підтвердження факту примусу чи впливу з боку представників адміністрації відповідача на написання таких заяв позивачем не надано, тому відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_2 за безпідставністю вимог.

У той же час, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 у зв»язку із пропуском нею строків звернення до суду без поважних причин.

Однак відмова у позові за пропуском строків звернення до суду (ст.233 КЗпП України) могла б мати місце лише за наявності порушення права ОСОБА_2

Оскільки встановлено, що відповідачем ПАТ «Укртелеком» не порушено прав ОСОБА_2 при її переведенні та звільненні, то необхідно відмовити у задоволенні позовних вимог саме з безпідставності (необґрунтованості) позовних вимог.

Щодо ухвалення судом першої інстанції додаткового рішення від 13 липня 2018 року згідно якого стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 704,80 гривень в користь держави то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній до 1 вересня 2015 року, від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.

З 1 вересня 2015 року ця категорія пільговиків звужена. Так, за пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у редакції, яка діє з 1 вересня 2015 року, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Отже, починаючи з 1 вересня 2015 року, позивачі в справах за позовними вимогами, що випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях: про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 заявляла позовні вимоги у справі, що виникли з трудових правовідносин серед яких є вимога про стягнення моральної шкоди у розмірі 30 000 гривень, у задоволенні якої було відмовлено.

Судового збору при поданні позовної заяви за вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач не сплачувала, і ухвалою суду першої інстанції від 30 травня 2017 року було відкрито провадження у даній справі.

Не вирішувалось судом першої інстанції питання про судові витрати у відповідності до п.2 ч.5 ст.265 ЦПК України щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди.

Відповідно до ч.3 ст.136 ЦПК України з підстав, зазначених у частині першій ст.136 ЦПК України, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов»язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Однак позивачем не заявлялися клопотання про звільнення від сплати судового збору або його відстрочення чи розстрочення.

Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Принцип верховенства права є принципом природного права як сукупності ідеальних, духовних і справедливихпонять про право. Справедливість, добро, гуманізм як складові верховенства права є моральними категоріями, елементами суспільної свідомості.

Визнання конституції принципом верховенства права означає, що закони держави, і їх застосування, повинні відповідати праву як мірі загальної та рівної для всіх свободи справедливості. Крім того, в законах має обмежуватись свавілля як фізичних, юридичних осіб, так і держави задля загального добра.

Що стосується реального впровадження принципу верховенства права в судочинство України, то колегія зазначає, що саме принцип верховенства права надає можливість судді при розгляді конкретної справи застосувати не тільки норму закону, а й визнані приписані йому верховенством права інтерпретаційні правила.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Як пояснила в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2, вона не знала, що за позовні вимоги у трудових правовідносинах щодо стягнення моральної шкоди слід платити судовий збір. Зазначених положень спеціального законодавства не роз»яснив її суд першої інстанції. На даний час вона не має фінансових засобів для існування, ніде не працює, знаходиться у пошуках роботи, сягнення судового збору в сумі 704,80 гривень для неї є надмірним тягарем і розцінюється як покарання за подачу апеляційної скарги.

За таких обставин несплачений судовий збір не може вважатися судовими витратами, які підлягають розподілу, а тому відсутні підстави для ухвалення додаткового рішення по справі.

З урахуванням вищезазначеного апеляційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 підлягає до задоволення частково, рішення Сихівського районного суду м. Львова від Залізничного районного суду м. Львова від 24 квітня 2018 року щодо оскарження позовних вимог про визнання незаконними переведень на іншу роботу, про скасування наказів про переведення, про поновлення на посаді, про стягнення заробітньої плати за час вимушеного прогулу та додаткове рішення цього суду від 13 липня 2018 року скасуванню на підставі пп.1-3 ч.1 ст.376 ЦПК України з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 за безпідставністю вимог.

Керуючись ст.ст., 367, 368, 374, пп.1-3 ст.376, ст.ст. 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 24 квітня 2018 року та додаткове рішення цього суду від 13 липня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» щодо оскарження позовних вимог про визнання незаконними переведень на іншу роботу, скасування наказів про переведення, поновлення на посаді, стягнення заробітньої плати за час вимушеного прогулу - відмовити за безпідставністю вимог.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 06 листопада 2018 року.

Головуючий : Савуляк Р.В.

Судді: Мікуш Ю.Р.

Приколота Т.І.