Справа № 752/5293/18

Провадження № 2/752/3763/18

РІШЕННЯ

Іменем України

29.10.2018 року Голосіївський суд м. Києва

в складі головуючого судді Чередніченко Н.П.

з участю секретаря судового засідання Шевчук М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт текстиль груп» про зміну формулювання причин звільнення, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В :

В березні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача ТОВ «Комфорт текстиль груп» про зміну формулювання причин звільнення, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. В обґрунтування позову зазначено, що позивач 25.04.2017 року був прийнятий на посаду швачки в ТОВ «Комфорт текстиль груп» на підставі наказу № 10-к від 24.04.2017 року. Роботодавець повідомив позивача про те, що розмір його заробітної плати буде становити 6000 грн., однак, в довідці від 25.04.2017 року, яка була йому видана для пред»явлення до міграційної служби, розмір його заробітної плати було вказано в розмірі 3200 грн. В кінці квітня 2017 року він не отримав заробітну плату, та на його звернення щодо її виплати керівництво відповідача йому повідомило про необхідність звільнення за власним бажанням. Написавши заяву про звільнення за власним бажанням, позивачу було запропоновано розписатись в журналі видачі трудових книжок про її отримання. Запитавши вчергове про виплату заробітної плати, директор ТОВ «Комфорт текстиль груп» забрала трудову книжку та позивачу її не віддала. З червня 2017 року по лютий 2018 року він неодноразово звертався до відповідача з проханням віддати трудову книжку та здійснити з ним розрахунок, і лише 15.02.2018 року відповідач надав позивачу дублікат трудової книжки, з якої він дізнався, що його було звільнено не за власним бажанням, а в зв»язку з прогулом без поважних причин. Вважає, що вказане формулювання не відповідає дійсності, оскільки, ним була написана заява про звільнення за власним бажанням. Позивач вказує, що жодних документів про звільнення він не отримував та в день звільнення з ним не було проведено остаточний розрахунок за період його роботи з 25.04.2017 р. по 11.05.2017 р., а тому просив змінити формулювання причин його звільнення 11.05.2017 року з посади швачки ТОВ «Комфорт текстиль груп» із «в зв»язку з прогулом п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП Укоаїни», на «за власним бажанням ч. 1 ст. 38 КЗпП України»; стягнути з відповідача остаточний розрахунок (заробітну плату) при звільнення у розмірі 1908,78 грн.; стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі 39893,92 грн.; стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку в розмірі 58218 грн. 40 коп.

Позивач та його представник в судовому засідання позов підтримали в повному обсязі та просили його задовольнити з викладених в ньому підстав. Одночасно вказав, що строки для звернення до суду ним не пропущені, оскільки про своє порушене право він дізнався лише в лютому 2018 року, коли йому було видано дублікат трудової книжки.

Представник відповідача в судове засідання не з"явився, судом про дату судового розгляду повідомленй належним чином . Подали до суду відзив на позовну заяву в якому позовні вимоги не визнав та просив в їх задоволенні відмовити, а також просив застосувати до позовних вимог строки позовної давності, оскільки позивачем строк звернення до суду із даним позовом пропущено без поважних причин.

Вислухавши пояснення сторіни позивача, дослідивши та перевіривши письмові докази справи, встановивши юридичні факти та відповідні їм правовідносини, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно положень до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке вона може здійснити шляхом звернення до суду у визначеному ЦПК України порядку (ст. 4 ЦПК України) і що також гарантовано ст. 124 Конституції України.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 81 зазначеного вище Кодексу, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 5 ст. 81 ЦПК України).

Під час розгляду цієї цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов»язків учасниками справи, у тому числі й в частині подання ними доказів та заяви клопотань з приводу забезпечення доказів.

З огляду на вищенаведене, суд розглядає справу на підставі отриманих доказів.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Відповідно до положень ч.1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Судом встановлено, що 24.04.2017 року позивачем була власноруч написана заява про прийняття на роботу на посаду швачки в ТОВ «Комфорт текстиль груп», відповідно до наказу № 10-к від 24.04.2017 року, ОСОБА_1 було прийнято на посаду швачки ТОВ «Комфорт текстиль груп» з посадовим окладом згідно штатного розкладу 25.04.2017 року та 25.04.2017 року на ім»я позивача ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 було оформлено трудову книжку НОМЕР_1 (а.с.7, 48).

Відповідно до довідки № 04/25-2 від 25.04.2017 року ТОВ «Комфорт текстиль груп», яка була видана позивачу за місцем вимоги було встановлено, що ОСОБА_1 дійсно працює в ТОВ «Комфорт текстиль груп» на посаді швачки з 25.04.2017 року і його щомісячна заробітна плата становить 3200 грн. (а.с.8).

Відповідно до акту про відсутність на робочому місці від 28.04.2017 року, складеного ТОВ «Комфорт текстиль груп», ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці 28.04.2017 року з 08-00 год. до 17-00 год. та відповідно до акту від 03.05.2017 року, позивач відмовився надати письмове поясненн причин відсутності на робочому місці 28.04.2017 року (а.с.52, 53).

Відповідно до акту про відсутність на робочому місці від 10.05.2017 року, складеного ТОВ «Комфорт текстиль груп», ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці 10.05.2017 року з 08-00 год. до 17-00 год. та відповідно до акту від 11.05.2017 року, позивач відмовився надати письмове пояснення причин відсутності на робочому місці 10.05.2017 року (а.с.54, 55).

З 11.05.2017 року ОСОБА_1 було звільнено з посади швачки в зв»язку з прогулами без поважних причин згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України, про що свідчить копія наказу про звільнення № 13-к від 11.05.2017 року (а.с.57).

Відповідно до наказу № 13-к/1 директора ТОВ «Комфорт текстиль груп», було встановлено, що трудову книжку НОМЕР_1 працівника ОСОБА_1 було втрачено та видано ОСОБА_1 дублікат трудової книжки замість втраченої з внесенням відповідних записів про роботу на підприємстві на підставі раніш виданих наказів (а.с.56).

Відповідно до книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них ТОВ «Комфорт текстиль груп», 11.05.2017 року ОСОБА_1 отримав дублікат трудової книжки, про що свідчить його особистий підпис (а.с.62).

Відповідно до акту від 11.05.2017 року, встановлено, що ОСОБА_1 відмовився підписати та отримати копію наказу про звільнення з роботи (а.с.58)

Відповідно до акту від 11.05.2017 року, встановлено, що ОСОБА_1 11.05.2017 року в день звільнення відмовився від отримання розрахунку при звільненні, а саме грошових коштів за квітень 2017 року в сумі 677,90 грн., за травень 2017 року в сумі 858,67 грн., що в загальній сумі становить 1536,57 грн. (а.с.59).

Відповідно до бухгалтерської довідки ТОВ «Комфорт текстиль груп», було встановлено, що нарахована заробітна плата ОСОБА_1 за 4 робочі дні в квітні 2017 року становить 842,11 грн., за 6 робочих днів в травні 2017 року становить 960 грн. і компенсація за невикористану відпустку становить 106,67 грн. Податки із вказаних сум сплачені в повному обсязі і виписані видаткові ордери № 16 від 11.05.2017 року на суму 677,90 грн. та № 17 від 11.05.2017 року в сумі 858,67 грн. (а.с.65).

16.08.2017 року позивач письмово звернувся до відповідача із заявою, зокрема, про видачу наказу про звільнення (а.с. 5).

Однак, доказів отримання відповідачем вказаної заяви позивача матеріали справи не містять, як і не містять доказів на підтвердження систематичного звернення позивача до відповідача з вимогою видати трудову книжку та виплатити належні суми при звільненні.

Відповідно до листа Головного управління Держпраці у Київській області від 18.09.2017 року, позивача було повідомлено про те, що порушені питання в його зверненні мають ознаки індивідуальних трудових сопрів, які розглядаються або комісіями по трудовим спорам або судами (а.с.10).

В ході розгляду справи стороною позивача не було надано суду доказів наявності заяви позивача про звільнення за власним бажанням, натомість, стороною відповідача надано ряд доказів відсутності позивача на робочому місці та відмови в наданні пояснень щодо причин такої відсутності.

Згідно із п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається

відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня,

так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого

дня без поважних причин.

У ч. 4 п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що суд має з'ясовувати не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи, права і обов'язки сторін, оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог.

Судом встановлено, що підставами для звільнення позивача за п. 4 ст. 40 КЗпП України стали прогули без поважних причин, та доказів відсутності на робочому місці з поважних причин з боку позивача суду надано не було, запис в трудовій книжці було зроблено на підставі наказу про звільнення, який є чинним та позивачем в установленому законом порядку не оскаржено, а тому суд відхиляє доводи позивача щодо зазначення невірного формулювання причин його звільнення в трудовій книжці.

Крім того, відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до статті 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Поважність причин пропуску строку - це обставини, які свідчать про те, що працівник не ставився зневажливо до питання про захист своїх трудових прав. Поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.

Як вбачається із встановлених обставин, позивач, знаючи про своє звільнення з роботи 11.05.2017 року та вважаючи його незаконним, жодним чином не вживав будь-яких заходів по захисту свого порушеного права.

Судом встановлено, що позивач отримав трудову книжку 11.05.2017 року, що підтверджується його підписом в журналі обліку трудових книжок, а до суду позивач звернувся з позовом лише 14.03.2018 року, тобто з пропуском строку, встановленого для звернення до суду у справах про звільнення.

Належних доказів на підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду позивач не надав.

Доводи позивача в судовому засіданні про те, що, починаючи з наступного дня після звільнення (яке мало місце 11.05.2017) він неодноразово звертався до відповідача з приводу врегулювання спору, не доведені належними, допустимими та достовірними доказами, тоді як сторона відповідача категорично заперечує, що такі обставини мали місце.

Поважність причин пропуску строку - це обставини, які свідчать про те, що працівник не ставився зневажливо до питання про захист своїх трудових прав.

Таким чином, позивачем не доведено, що після того, які він дізнався про порушення свого права, і у нього існували об'єктивні, непереборні, істотні труднощі для звернення з позовом в суд у передбачений ст. 233 КЗпП строк.

Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Всупереч зазначеним вимогам, позивачем не доведений належними доказами факт порушення відповідачем його законних прав і інтересів при звільненні.

Суд звертає увагу на те, що зібрані по справі докази, свідчать про те, що відповідач, вносячи запис в трудову книжку позивача, діяв відповідно до КЗпП України та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а наказ, на підставі якого внесені записи в трудову книжку на даний час чинний та позивачем не оскаржується, а тому відсутні правові підстави для визнання формулювання причин звільнення невірними.

Крім того, суд вважає, що звільнення позивача за п. 4 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з прогулами без поважних причин проведено відповідачем із дотриманням вимог діючого законодавства, відповідачем проведено всі необхідні дії та здійснено розрахунок сум при звільнення, однак, позивач відмовився в їх отриманні та доказів зворотному суду надано не було, а тому позовні вимоги в частині зміни формулювання причини звільнення з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України на ч. 1 ст. 38 КЗпП України, та стягнення остаточного розрахунку при звільнення в сумі 1908,78 грн., є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Також, у зв'язку з відсутністю підстав для зміни формулювання причини звільнення, а також відсутністю позовної вимоги про визнання наказу незаконним та поновлення на роботі, - не підлягають задоволенню і позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в сумі 39893,92 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 58218,40 грн.

При цьому, суд погоджується з доводами сторони відповідача про те, що позивачем також без поважних причин пропущено строк звернення до суду та не заявлено клопотання про його поновлення.

Однак, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином, пропущення строку звернення до суду є підставою для відмови в позові тільки в разі доведеності позовних вимог.

Враховуючи викладене, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, в зв»язку з необґрунтованістю, безпідставністю та недоведеністю позовних вимог, що є самостійною підставою для залишення позову без задоволення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір слід віднести на рахунок держави.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 259, 265, 268, 272 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт текстиль груп» про зміну формулювання причин звільнення, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, відмовити.

Судовий збір віднести на рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційнаскарга поданапротягом тридцятиднів здня врученняйому повногорішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Головуючий Н.П. Чередніченко