ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка 0. Б., Британчука В. В., Ткачука О. С.,

у справі № 800/475/17 (провадження № 11-3сап18)

за адміністративним позовом (скаргою) ОСОБА_4 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції позов про визнання незаконним та скасування рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 10 травня 2017 року про притягнення її до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади; визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 11 жовтня 2017 року про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 10 травня 2017 року.

Позов мотивовано тим, що оскаржуване рішення ВРП, яким до неї було застосовано дисциплінарну відповідальність у вигляді подання про звільнення з посади, є протиправним, як таке, що постановлене у спосіб, не передбачений Конституцією та законами України; містить оцінку дій судді під час прийняття останнім рішень і оцінку самих рішень. Також, на думку позивача, рішення є необґрунтованим, оскільки постановлене без урахування усіх доказів, що мали значення для його прийняття, незаконним та таким, що суперечить Конституції та законам України, не відповідає позиціям, викладеним у рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 9 січня 2013 року у справі «Волков проти України» (заява № 21722/11), прийняте з перевищенням повноважень відповідача.

Крім того, ОСОБА_4 послалася на те, що ВРП безпідставно застосувала Закон України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в України» (далі - Закон № 1188-VII), який суперечить Конституції України; відповідачем зроблено висновок про притягнення судді ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності у зв'язку з реалізацією останньою дискреційних повноважень, за які згідно з нормами міжнародного та національного права не може бути притягнуто до відповідальності; ВРП не вказано, які конкретно дії судді ОСОБА_4 свідчать про вчинення нею істотного дисциплінарного проступку, що є несумісним зі статусом судді.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13 листопада 2017 року відкрив провадження у справі як суд першої інстанції на підставі частини другої статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 12 січня 2018 року роз'єднала позовні вимоги шляхом виділення в самостійне провадження вимоги позивача про визнання незаконним та скасування рішення ВРП від 11 жовтня 2017 року, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 10 травня 2017 року, та передала адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до ВРП в частині вимог про визнання незаконним та скасування рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 10 травня 2017 року про притягнення ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення її з посади - до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

У частині позовних вимог ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення ВРП від 11 жовтня 2017 року № 3239/0/15-17 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 10 травня 2017 року № 1037/3дп/15-17 про притягнення судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності» Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 12 січня 2018 року відкрила провадження в порядку частини сьомої статті 266 КАС у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.

Ухвалою від 9 липня 2018 року справу призначено до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 30 серпня 2018 року.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 серпня 2018 року в задоволенні адміністративного позову (скарги) ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні скарги на рішення ВРП від 11 жовтня 2017 року № 3239/0/15-17, яким залишено без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 10 травня 2017 року № 1037/3дп/15-17 про притягнення ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності, Велика Палата Верховного Суду виходила з такого.

У грудні 2014 року до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) надійшли заяви ОСОБА_7 від 9 грудня 2014 року та голови Громадської спілки «Українська спілка Автомайдан» ОСОБА_8 від 15 та 16 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки щодо судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_4 відповідно до Закону № 1188-VІІ на предмет порушення суддею присяги.

На обґрунтування скарг зазначено, що суддя ОСОБА_4 14, 29 січня та 14 лютого 2014 року прийняла постанови у справах № 363/56/14-п, № 363/240/14-п, № 363/178/14-п відповідно про накладення адміністративних стягнень на ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом № 1188-VІІ, у вигляді позбавлення права користування транспортними засобами на підставі статті 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) у зв'язку з невиконанням водіями вимоги працівника міліції про зупинення транспортного засобу.

Оскільки ТСК не встигла розглянути вказані вище заяви до закінчення своїх повноважень, їх було передано для розгляду за загальною процедурою до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) відповідно до частини п'ятої статті 2 Закону № 1188-VІІ.

10 травня 2017 року Третя Дисциплінарна палата ВРП постановила рішення № 1037/3дп/15-17, яким суддю ОСОБА_4 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення її з посади.

У цьому рішенні дисциплінарний орган ВРП дійшов висновку про істотне порушення суддею норм процесуального права та принципу верховенства права під час розгляду справ № 363/56/14-п, № 363/240/14-п, № 363/178/14-п, про притягнення ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та до адміністративної відповідальності (постанови від 14, 29 січня та 14 лютого 2014 року відповідно).

ОСОБА_4 із таким рішенням Третьої Дисциплінарної палати ВРП не погодилася та оскаржила його до ВРП.

За результатом розгляду цієї скарги ВРП своїм рішенням від 11 жовтня 2017 року № 3239/0/15-17 залишила рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 10 травня 2017 року № 1037/3дп/15-17 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності без змін.

ВРП, зокрема, зазначила, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення Третьою Дисциплінарною палатою ВРП враховано встановлені під час перевірки обставини, а також обставини, що підлягають врахуванню відповідно до частини другої статті 109 «Про судоустрій і статус суддів» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон№ 1402-VIII), а саме: характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особу судді, ступінь її вини, а також те, що суддею ОСОБА_4 вчинено істотний дисциплінарний проступок, та застосовано до неї дисциплінарне стягнення з урахуванням принципу пропорційності.

Як випливає зі змісту оскаржуваного рішення ВРП, яким залишено без змін рішення Третьої дисциплінарної палати ВРП, суддею ОСОБА_4 під час прийняття постанов у справах № 363/240/14-п, № 363/178/14-п, № 363/56/14-п про притягнення ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_9 до адміністративної відповідальності не дотримано вимог щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справ та вирішення їх у точній відповідності із законом. Під час розгляду вказаних справ суддя визнала зазначених осіб винними у вчиненні адміністративного правопорушення та застосувала до них адміністративне стягнення, не маючи безспірних доказів, які б підтверджували їхню вину, тобто без урахування принципу презумпції невинуватості.

За висновком відповідача, невмотивоване притягнення зазначених осіб до адміністративної відповідальності та застосування адміністративного стягнення порушує їх право на справедливий судовий розгляд в аспекті пункту 1 статті 6 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що мотиви, з яких виходила ВРП, стосуються оцінки дій ОСОБА_4 як судді та висновку про невиконання покладених на неї Конституцією України обов'язків, що не виходить за межі повноважень дисциплінарного органу.

На думку більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, ВРП не втручалась у суть постановлених ОСОБА_4 судових рішень, а, спираючись на наявні матеріали, констатувала факт невмотивованого притягнення суддею осіб до адміністративної відповідальності за відсутності безспірних доказів, які б підтверджували їх вину, недотримання вимог щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справ та вирішення їх у точній відповідності із законом.

Так, Третя Дисциплінарна палата ВРП, з якою погодилась ВРП, урахувала, що прийняті суддею рішення у справах № 363/178/14-п щодо ОСОБА_11 та № 363/240/14-п щодо ОСОБА_10 були скасовані судом апеляційної інстанції із закриттям провадження у відповідних справах за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Зазначено, що поза увагою судді залишилася та обставина, що у протоколах про адміністративне правопорушення вказувалося про порушення ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_9 пункту 2.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - ПДР), хоча у відповідних рапортах, складених інспекторами ДПС зазначалося про порушення іншого пункту, а саме 25.4 ПДР.

Крім того, протоколи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_10 та ОСОБА_9 складені 7 січня 2014 року, хоча до відповідальності їх притягнуто за порушення, вчинені 29 грудня 2013 року, на що суддя також уваги не звернув.

Зазначені обставини Третя Дисциплінарна палата ВРП та ВРП поклали в основу прийнятого рішення про притягнення судді ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення її з посади.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ВРП, ухвалюючи оскаржуване рішення, діяла у межах повноважень та у спосіб, що передбачений законом, з дотриманням балансу визначення дисциплінарного стягнення, і таке рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких відповідач дійшов висновку про необхідність застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення її з посади, а тому відсутні правові підстави для задоволення скарги ОСОБА_4

Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.

З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося з огляду на таке.

У Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) зазначено, що незалежність суддів є невід'ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 115 Закону № 1402-VІІІ суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади.

Факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені ВРП.

Частиною першою статті 109 Закону № 1402-VІІІ передбачено, що до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді: попередження; догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця; суворої догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців; подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов'язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; подання про переведення судді до суду нижчого рівня; подання про звільнення судді з посади.

Під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності (частина друга цієї статті).

Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді (частина восьма зазначеної статті).

Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов'язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду (частина дев'ята статті 109 Закону № 1402-VІII).

На нашу думку, вказані обставини належним чином не враховані ВРП при винесенні рішення щодо судді ОСОБА_4, а тому відповідач зробив передчасний висновок про наявність підстав для притягнення судді ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення у виді звільнення.

Так, факт вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку або грубого нехтування обов'язками чи порушення присяги має бути встановлений ВРП з урахуванням усіх обставин вчинення такого проступку або нехтування обов'язками чи порушення присяги, наслідків таких дій, умислу судді у вчиненні відповідних дій та не може ґрунтуватись на припущеннях.

Підставою для притягнення судді ОСОБА_4 до відповідальності за порушення присяги вказано порушення суддею вимог законодавства під час розгляду адміністративних справ № 363/240/14-п, № 363/178/14-п, № 363/56/14-п та прийняття постанов про притягнення ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_9 до адміністративної відповідальності.

Вважаємо, що під час прийняття рішення ВРП не мало змоги в повній мірі надати оцінку діям судді ОСОБА_4 щодо розгляду та вирішення адміністративної справи № 363/178/14-п, а також перевірити та підтвердити вказані обставини належними, допустимими та достовірними доказами, оскільки оригінали матеріалів про адміністративне правопорушення ОСОБА_11 вилучені слідчим та матеріали цієї справи ВРП не досліджувалися.

Фактично ВРП дійшла висновку про грубе нехтування обов'язками під час розгляду справи суддею ОСОБА_4, надаючи оцінку змісту судового рішення в адміністративній справі № 363/178/14-п, яке розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відсутність адміністративної справи № 363/178/14-п ускладнила можливість перевірки виконання суддею ОСОБА_4 обов'язків під час розгляду та вирішення зазначеної справи та призвела до оцінки ВРП змісту судового рішення та його законності, а не дій судді під час його винесення.

Пунктами 66, 69 розділу VII Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17 листопада 2010 року визначено, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості. Дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав своїх обов'язків ефективно та належним чином. Такі провадження повинен проводити незалежний орган влади або суд із наданням гарантій справедливого судового розгляду і права на оскарження рішення та покарання. Дисциплінарні санкції мають бути пропорційними.

Подібна позиція висловлена Венеціанською комісією у висновку від 16-17 березня 2007 року № CDL-AD(2007)003 щодо законопроекту про судоустрій та статус суддів в Україні. У ньому наголошено, що неправильне тлумачення закону суддею має вирішуватися шляхом апеляції, а не шляхом дисциплінарної процедури (пункт 40).

Суд апеляційної інстанції скасував винесену суддею ОСОБА_4 постанову у справі № 363/178/14-п про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_11, щодо якої суддю притягнуто до відповідальності, а саме звільнено з посади.

Проте, як убачається зі змісту постанови Апеляційного суду Київської області від 31 березня 2014 року, підставою для скасування постанови від 14 лютого 2014 року, винесеної суддею ОСОБА_4 були, у тому числі, нові докази, наданіпозивачем до суду апеляційної інстанції. ОСОБА_4 наголошує, що такі докази позивач у суді першої інстанції не надавав, а також не заявляв клопотання про виклик свідка, якого було допитано у суді під час апеляційного перегляду справи.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що ОСОБА_11 не є учасником Автомайдану і на нього не поширюється положення Закону України від 21 лютого 2014 року № 743-VII «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» (далі - Закон № 743-VII), які визначають, що звільняються від адміністративної відповідальності особи за дії, пов'язані саме з масовими акціями протесту.

Зважаючи на зазначені обставини, а також на те, що матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_11 вилучено слідчим, висновки ВРП про недотримання суддею ОСОБА_4 вимог щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справ та вирішення їх у точній відповідності із законом є передчасними та ґрунтуються на припущеннях, а не на достовірних доказах.

Окрім того, ВРП фактично надала власну оцінку обставинам у справі № 363/56/14-п щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_9 та не звернула увагу на те, що постановою Апеляційного суду Київської області від 10 лютого 2014 року постанову судді ОСОБА_4 Вишгородського районного суду Київської області від 14 січня 2014 року у справі № 363/56/14-п про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_9 залишено без змін.

Позивач стверджує, що на момент розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_9 не повідомляв, що він був учасником мирних акцій. Водночас 25 березня 2014 року ОСОБА_9 звернувся до суду із заявою про звільнення його від відповідальності, оскільки він був учасником масових акцій протесту і на нього поширюється дія Закону № 743-VII.

Вказана заява розглянута суддею ОСОБА_4 і постановою від 27 березня 2014 року заяву ОСОБА_9 задоволено та звільнено його від адміністративної відповідальності.

Крім того, варто звернути увагу, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

Разом із тим ВРП не надано оцінку та не перевірено доводи судді ОСОБА_4 щодо того, що її дії не призвели до негативних наслідків для ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_9, оскільки посвідчення водія в них не вилучалося та фактично вони не були позбавлені права керування транспортними засобами.

Водночас варто окремо наголосити, що скарга на дії судді ОСОБА_4 подана громадянином ОСОБА_7 та головою Громадської спілки «Українська спілка «Автомайдан» ОСОБА_8 для проведення спеціальної перевірки відповідно до Закону 1188-VІІ на предмет порушення суддею присяги з посиланням на безпідставне притягнення до адміністративної відповідальності учасників масових акцій протесту.

При цьому ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_9, які притягнуті до адміністративної відповідальності на підставі статті 122 КУпАП, дії судді ОСОБА_4 не оскаржували та до відповідних органів із заявою про притягнення судді ОСОБА_4 до відповідальності не звертались. До того ж ОСОБА_10 та ОСОБА_11 учасниками мирних акцій не були, що також перевірялось судом апеляційної інстанції під час розгляду апеляційних скарг ОСОБА_10 та ОСОБА_11

Крім того, оскаржувані рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП та ВРП не містять висновку щодо умислу судді на порушення норм права чи грубого нехтування обов'язками при постановленні судового рішення, за яке до неї застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади.

Статтею 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VІІІ «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VІІІ) передбачено порядок оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

У пункті 18 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, встановлено, що судді можуть бути тимчасово усунуті від посади або звільнені тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов'язки чи поведінки, невідповідної до посади, яку вони займають.

Кваліфікація дисциплінарного проступку судді ОСОБА_4 не була конкретизована з посиланням на відповідні докази, що позбавило її права захищатися від цього обвинувачення. Саме на цивільний і кримінальний аспекти статті 6 Конвенції звертав увагу ЄСПЛ у рішенні від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України».

На нашу думку, ВРП дійшла передчасних висновків про наявність в діях ОСОБА_4 складу дисциплінарного проступку чи грубого нехтування обов'язками судді, оскільки висновки ВРП не ґрунтуються на повній, всебічній перевірці обставин справ доказами у зв'язку з відсутністю матеріалів адміністративної справи № 363/178/14-п та іншими обставинами, зазначеними вище, що є підставою для скасування рішення ВРП відповідно до пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VІІІ.

Велика Палата Верховного Суду, погоджуючись із застосуванням ВРП до судді найбільш суворого дисциплінарного стягнення - звільнення з посади, не врахувала, що висновок про наявність дисциплінарного проступку чи грубого нехтування обов'язками суддею ОСОБА_4 є передчасним.

Крім того, положеннями пункту 5.1 статті 5 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, на яку, зокрема, посилався ЄСПЛ у рішенні у справі «Олександр Волков проти України», встановлено, що шкала санкцій, яка може застосовуватися до суддів, визначається в законі та повинна відповідати принципу пропорційності.

Отже, належній оцінці підлягали обставини справи, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, зокрема, щодо наявності умислу, негативних наслідків дій судді, щодо наявності або відсутності дисциплінарних стягнень у судді.

Крім того, ВРП не врахувала позитивну характеристику судді ОСОБА_4, яка не мала дисциплінарних стягнень та 17 квітня 2014 рішенням зборів суддів Вишгородського районного суду Київської області була обрана на посаду голови цього суду. При цьому ОСОБА_4 і як керівник, і як суддя користувалася повагою та авторитетом у колег, характеризувалася позитивно - як досвідчений та професійний суддя.

Із урахуванням викладеного вважаємо, що рішення ВРП є недостатньо вмотивованим у частині кваліфікації дій судді як порушення присяги та прийняте за відсутності належних доказів, що є підставою для скасування рішення ВРП від 11 жовтня 2017 року відповідно до пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VІІІ.

Відтак адміністративний позов (скарга) ОСОБА_4 підлягав задоволенню, а рішення ВРП від 11 жовтня 2017 року № 3239/0/15-17 - скасуванню.

Судді Великої Палати

Верховного Суду О. Б. Прокопенко

В. В. Британчук

О. С. Ткачук