Постанова

Іменем України

03 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 363/3960/15-ц

провадження № 61-15990св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

треті особи: Національний Банк України, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 13 листопада 2017 року у складі судді Чіркова Г. Є. та постанову Апеляційного суду Київської області від 08 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Волохова Л. А., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), треті особи: Національний Банк України, ОСОБА_3, про стягнення коштів за договорами банківського вкладу та зобов'язання вчинити дії.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 01 серпня 2015 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір відступлення права вимоги за договорами строкових депозитних вкладів, укладеними між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_3, за умовами якого до нього перейшло право вимоги сплати усіх належних сум за договорами банківських вкладів ОСОБА_3

Посилаючись на те, що грошові кошти за договорами банківських вкладів, право вимоги за якими перейшло до нього, ОСОБА_3 не були повернуті, просив стягнути їх з відповідача на загальну суму 6 918 087, 45 доларів США,

725 126, 67 євро та 7 733 117 132, 05 грн пені.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 13 листопада 2017 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачеві для подання її до належного суду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 особисто для власних потреб від ПАТ КБ «ПриватБанк» послуг не отримував, а тому не є споживачем у розумінні пункту 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» і не має права вибору підсудності, передбаченого частиною п'ятою статті 110 ЦПК України 2004 року, у зв'язку з чим повинен подавати позовну заяву за загальним правилом, визначеним частиною другою статті 109 ЦПК України 2004 року, за місцезнаходженням відповідача.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 08 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 13 листопада 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов законного висновку про повернення позовної заяви для подання її до належного суду, оскільки ОСОБА_1 не споживач банківських послуг, а тому не користується правом вибору підсудності, передбаченого частиною п'ятою статті 110 ЦПК України 2004 року.

У березні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1, у якій він просив скасувати ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 13 листопада 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 08 лютого 2018 року, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована тим, що на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про захист права споживачів», оскільки до нього перейшли усі права та обов'язки ОСОБА_3 за договорами банківських вкладів, за якими він був споживачем банківських послуг. Надання ПАТ КБ «ПриватБанк» фінансових послуг з прийняття грошових коштів за договорами банківських вкладів, право на витребування яких перейшло до нього, не припинено, а тому зазначені правовідносини носять споживчий характер і врегульовані, в тому числі Законом України «Про захист прав споживачів».

У травні 2017 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив ПАТ

КБ «ПриватБанк» на касаційну скаргу, обгрунтований тим, що доводи

ОСОБА_1 є безпідставними, оскільки висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з висновками, викладеними в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (справа

№ 363/3968/15-ц), у якій зазначено, що ОСОБА_1 особисто для власних потреб від відповідача послуг не отримував, а тому він не є споживачем у розумінні пункту 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому обсяг його прав та обов'язків значно вужчий ніж у споживача банківських послуг, який укладає договір банківського вкладу. При укладенні договору про відступлення права вимоги з ОСОБА_3, позивач не мав на меті отримання банківських чи фінансових послуг.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, ознайомившись із відзивом на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

ОСОБА_1 обгрунтовував позовні вимоги посилаючись на те, що 01 серпня 2015 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір відступлення права вимоги, за умовами якого до нього, як нового кредитора перейшли усі права, що належали первісному кредитору за договорами строкового депозитного вкладу, що були укладені між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк».

Частиною другою статті 109 ЦПК України 2004 року визначено, що позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням.

Відповідно до частини п'ятої статті 110 ЦПК України 2004 року, позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Відповідно до пункту 17 статті 1 цього Закону, послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦПК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі.

Відповідно до частини першої статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі іна умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Системний аналіз зазначених норм матеріального права та правова природа договору відступлення права вимоги дозволяє дійти висновку, що наслідком укладення цього договору є заміна в зобов'язанні кредитора, який набув право вимагати належне виконання зобов'язання, зокрема за договорами банківського вкладу, - повернення грошових коштів у розмірі депозитних вкладів та виплати нарахованих за договорами процентів.

Разом з тим, до нового кредитора не переходять права споживача банківських послуг, що належали первісному кредитору, оскільки ОСОБА_1 особисто не укладав договори банківського вкладу з ПАТ КБ «ПриватБанк». Право вимоги позивача про стягнення грошових коштів за договорами банківського владу, що належали первісному кредитору, виникло з договору про відступлення права вимоги.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно вважав, що оскільки ОСОБА_1 особисто для власних побутових потреб не отримував послуг від ПАТ КБ «ПриватБанк», він у розумінні пункту 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» не є споживачем у спірних правовідносинах, і не користується правом вибору підсудності, передбаченого частиною п'ятою статті 110 ЦПК України.

Зважаючи на те, що відповідач у справі є юридичною особою, позов належить пред'являти за її місцезнаходженням, що узгоджується з частиною другою статті 109 ЦПК України 2004 року, а не за вибором позивача, як помилково вважав ОСОБА_1, а тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про повернення його позовної заяви з підстав порушенням правил територіальної підсудності.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду попередніх інстанцій не спростовують, а зводяться до власного тлумачення ОСОБА_1 норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволенні, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки при поданні касаційної скарги ОСОБА_1 не сплатив судовий збір, посилаючись на те, що він є споживачем у спірних правовідносинах, що не знайшло свого підтвердження, з нього підлягає стягненню судовий збір у розмірі 352, 40 грн, відповідно до підпункту 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 13 листопада

2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 08 лютого

2018 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 352 (триста п'ятдесят дві) гривень 40 копійок, який повинен бути перерахований за наступними реквізитами: отримувач коштів: УК у Печерськ.

р.-ні./Печерськ.р.-н/22030102., код ЄДРПОУ: 38004897, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО: 899998, рахунок отримувача: 31219207026007, ККДБ: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055)», символ звітності банку: 207.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

О. В. Ступак

Г.І. Усик