Ухвала

Іменем України

30 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 711/9917/17

провадження № 61-38109ск18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В.О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 14 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Відділ у справах дітей Придніпровської районної служби у справах дітей Черкаської міської ради, про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди та супроводу другого з батьків,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_5, третя особа - Відділ у справах дітей Придніпровської районної служби у справах дітей Черкаської міської ради, про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди та супроводу другого з батьків.

У позові ОСОБА_4 зазначала, що у період 2001-2015 років вона із відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу вони мають спільну дитину - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, що проживає із матір'ю, а батько мешкає окремо. Дитина народилася зі слабкимімунітетом, часто хворіє та за висновком лікарів потребує санаторно-курортного лікування. Позивач вказувала,що має родичів у Російській Федерації (у м. Москві) та друзів в Автономній Республіці Крим (у м. Севастополі), які постійно запрошують їх з сином у гості, забезпечуючи при цьому безоплатне перебування, що є дуже важливим з огляду на невеликі доходи сім'ї. Однак, ОСОБА_5 відмовляється надавати згоду на виїзд дитини за кордон, чим завдає шкодуінтересам дитини. В результаті створення відповідачем штучних, невмотивованих перешкод дитина не може виїхати з нею на море для відпочинку та оздоровлення, а також для розвитку і розширення свого світогляду. На підставі викладеного ОСОБА_4 просила суд надати дозвіл на виїзд їх неповнолітнього сина до Російської Федерації та Автономної Республіки Крим без згоди та супроводу батька у період з дня набрання судовим рішенням законної сили до 01 вересня 2018 року.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 лютого 2018 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Надано дозвіл неповнолітньому ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у супроводі матері ОСОБА_4 без згоди та супроводу батька ОСОБА_5 на тимчасовий виїзд з України до Російської Федерації у період з 15 липня 2018 року і до 01 вересня 2018 року, зобов'язавши ОСОБА_4 повернути неповнолітнього ОСОБА_6 на територію України не пізніше 01 вересня 2018 року. Надано дозвіл неповнолітньому ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у супроводі матері ОСОБА_4 без згоди та супроводу батька ОСОБА_5 на тимчасовий виїзд до тимчасово окупованої території України - Автономної Республіки Крим у період з 15 липня 2018 року і до 01 вересня 2018 року, зобов'язавши ОСОБА_4 повернути неповнолітнього ОСОБА_6 на територію України не пізніше 01 вересня 2018 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 14 травня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до норм сімейного законодавства батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини, а тому надання дозволу на виїзд дитини за кордон на весь період літніх канікул буде перешкоджати відповідачеві у вільному спілкуванні з дитиною.

У червні 2018 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині надання дозволу неповнолітньому ОСОБА_6 на тимчасовий виїзд з України до Російської Федерації та Автономної Республіки Крим у період з 15 липня 2018 року і до 01 вересня 2018 року, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким надати такий дозвіл у період з дня набрання судовим рішенням законної сили і до 01 вересня 2018 року.

Заявник зазначає, що ухвалюючи рішення суди попередніх інстанцій надали перевагу інтересам відповідача, а не інтересам дитини, що є неприпустимим з огляду на положення Конвенції про права дитини. ОСОБА_4 вказує на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив питання щодо режиму спілкування дитини зі своїм батьком та порядку його участі у вихованні дитини. Рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, а тому у разі наявності спору у першу чергу мають бути визначені інтереси дитини, а вже потім - батьків. Вважає, що суд апеляційної інстанції не обґрунтував своє рішення та не зазначив якими нормами матеріального права він керувався.

Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_4 залишено без руху та надано строк для усунення наявного у ній недоліку щодо уточнення вимог до суду касаційної інстанції.

Вимоги ухвали заявником виконані - недолік, зазначений в ухвалі, усунуто.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступного висновку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що неповнолітній ОСОБА_6 перебуває на диспансерному обліку в Черкаській міській дитячій поліклініці № 2 з діагнозом часто довготривало хворіюча дитина, гіперметропичний астигматизм, атопичний дерматит, ВСД за змішаним типом. Дитина потребує лікування та щорічного санаторно-курортного оздоровлення на Чорноморському узбережжі Автономної Республіки Крим або Північного Кавказу за наступними профілями: хвороби дихальних шляхів, шкіри, нервової й серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту.

Рішеннями Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 серпня 2016 року та від 24 березня 2017 року вже було надано дозволи неповнолітньому ОСОБА_6 у супроводі матері ОСОБА_4 без згоди батька на тимчасовий виїзд з України у періоди: з 25 жовтня 2016 року по 10 листопада 2016 року або з 25 грудня 2016 року по 15 січня 2017 року до Російської Федерації, та з 04 серпня 2016 року по 20 вересня 2016 року до Автономної Республіки Крим, а також у період з 01 червня 2017 року і до 01 вересня 2017 року - до Російської Федерації та Автономної Республіки Крим.

ОСОБА_4 має доньку - громадянку України ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 (що є сестрою неповнолітнього ОСОБА_6.), яка на законних підставах перебуває на території Російської Федерації та проживає у м. Москві.

ОСОБА_5 неодноразово протягом 2011-2013 років надавав згоду на тимчасовий виїзд сина ОСОБА_6 у супроводі матері ОСОБА_4 до Російської Федерації, що підтверджується його нотаріально посвідченими заявами. Крім того, своєю заявою від 16 квітня 2015 року ОСОБА_5 давав згоду на поїздку сина, крім Російської Федерації, також і до Автономної Республіки Крим.

28 жовтня 2017 року ОСОБА_4 звернулася до ОСОБА_5 злистом, у якому просила надати їй нотаріально засвідчений дозвіл на виїзд їхнього сина до Російської Федерації та Автономної Республіки Крим на період літніх канікул 2018 року, однак отримала відмову.

За змістом частини третьої статті 313 Цивільного кодексу України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Частиною другою статті 150 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадяни України мають право на вільний та безперешкодний в'їзд на тимчасово окуповану територію і виїзд з неї через контрольні пункти в'їзду-виїзду за умови пред'явлення документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Пунктом 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, передбачено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: 1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; 2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, зокрема, у разі пред'явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій: рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Таким чином, законодавством України передбачена можливість надання судом дозволу на разовий виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу другого з батьків.

Оскільки відповідач відмовився надавати дозвіл на виїзд дитини за межі України у визначений ОСОБА_4 період, вона звернулася до суду із вказаним позовом.

При вирішенні спору суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_4, звертаючись до суду з позовом,діяла в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6, оскільки його виїзд за межі України та на тимчасово окуповану територію України носить тимчасовий характер, не пов'язаний зі зміною постійного місця проживання чи еміграцією, має на меті фізичний, духовний та інтелектуальний розвиток дитини, сприятиме оздоровленню ОСОБА_6 на Чорноморському узбережжі Автономної Республіки Крим, розширенню світогляду дитини, а також можливості спілкування брата та сестри.

Доказів наявності реальної загрози життю, здоров'ю чи розвитку неповнолітнього ОСОБА_6 на території Російської Федерації чи в Автономній Республіці Крим судами не встановлено.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Згідно з статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Врахувавши викладене, суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення, дійшли висновку, що тимчасовий виїзд неповнолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим з батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.

Таким чином, дозвіл на виїзд неповнолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.

Встановивши, що надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини у чітко визначений період з 15 липня 2018 року і до 01 вересня 2018 року не буде порушувати права відповідача, який зможе за бажанням частину літніх канікул провести з сином або ж реалізувати свої права на участь у його вихованні в інший законний та обраний ним спосіб, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

За правилами частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК Українисуд у порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

З огляду на викладене, у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосовування судами першої та апеляційної інстанцій норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 14 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Відділ у справах дітей Придніпровської районної служби у справах дітей Черкаської міської ради, про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди та супроводу другого з батьків.

Копію ухвали, касаційну скаргу та додані до неї матеріали направити особі, яка подала скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник

Г. І. Усик