Постанова

Іменем України

31 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 463/4252/15-ц

провадження № 61-29214 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Ідея Банк»,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 25 жовтня 2016 року у складі судді Лакомської Ж. І. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 11 травня 2017 рокуу складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Струс Л. Б.,

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «Ідея Банк» (далі - ПАТ «Ідея Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет застави у рахунок погашення кредитної заборгованості та вилучення транспортного засобу, стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 23 травня 2012 року між публічним акціонерним товариством «Плюс Банк», правонаступником якого є ПАТ «Ідея Банк», та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит на придбання автомобіля «Citroen С4 aircross», 2012 року випуску, у розмірі 230 925 грн 97 коп. на строк 85 місяців зі сплатою 18,99 % річних. 06 липня 2012 року на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_4 укладено договір застави, за умовами якого заставодавець передав банку у заставу вказаний автомобіль, який належить йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 22 травня 2012 року.

11 лютого 2015 року на забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_5, як поручителем, укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язався солідарно з позичальником відповідати перед банком за виконання ним зобов'язання по вказаному кредитному договору у межах 50 грн.

Відповідачі взяті на себе зобов'язання не виконували, на вимоги не реагували, унаслідок чого станом на 14 серпня 2015 року виникла заборгованість за кредитним договорому розмірі 255 267 грн 17 коп., з яких: основний борг у розмірі 172 478 грн 99 коп., прострочена заборгованість у розмірі 20 728 грн 55 коп., прострочені проценти у розмірі 54 063 грн 72 коп., строкові проценти у розмірі 2 793 грн 73 коп., пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання у розмірі 243 грн 98 коп., дебіторська заборгованість у розмірі 4 958 грн 20 коп.

З урахуванням викладеного ПАТ «Ідея Банк» просило суд вилучити у ОСОБА_4 предмет застави, а саме автомобіль «Citroen С4 aircross», 2012 року випуску, та передати його банку; у рахунок погашення заборгованості за вказаним кредитним договором у розмірі 255 267 грн 17 коп. звернути стягнення на зазначений предмет застави шляхом продажу автомобіля банком будь-якій третій особі покупцю від імені власника за ціною, не нижче ринкової, визначеної суб'єктом оціночної діяльності, надати банку усі права та повноваження на відчуження транспортного засобу, у тому числі проводити усі необхідні дії в органах Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України та усіх інших державних та недержавних органах, установах.

Також банк просив стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заборгованість за кредитним договором у розмірі 50 грн.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 25 жовтня 2016 року у задоволенні позову ПАТ «Ідея Банк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв'язку з призупиненням банками України здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах Луганської та Донецької областей, які не контролювалися у спірний період українською владою, ОСОБА_4, який є жителем Луганської області, не міг виконати своє зобов'язання перед банком щодо виконання кредитного договору, унаслідок чого згідно з частиною четвертою статті 612, частинами першою та другою статті 613 ЦК України, він не вважається таким, що допустив прострочення виконання зобов'язання за спірним кредитним договором.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 11 травня 2017 рокуапеляційна скарга ПАТ «Ідея Банк» відхилена, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_4. до 2014 року, тобто протягом двох років з моменту укладення кредитного договору, належним чином виконував зобов'язання за цим договором, не порушуючи графіку платежів, а порушення зобов'язання за спірним кредитним договором, які виникли, можуть бути пов'язані саме з неможливістю виконати зобов'язання через припинення роботи відділень банку на території Луганської області, де здійснюється антитерористична операція. Отже, ОСОБА_4 не вважається таким, що допустив прострочення виконання зобов'язання за спірним кредитним договором.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «Ідея Банк» просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відсутні докази відмови банку у прийнятті виконання ОСОБА_4 зобов'язання за кредитним договором, яке він міг здійснити через відділення банку в іншому місці, де він перебував. Відсутні підстави для звільнення ОСОБА_4 від відповідальності за порушення взятих на себе зобов'язань за спірним кредитним договором й тому, що він не надав підтвердження настання форс-мажорних обставин. Крім того, у нього було наявне право на виконання свого обов'язку шляхом внесення грошових коштів за кредитним договором у депозит нотаріуса.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що 23 травня 2012 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_4. укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит на придбання автомобіля «Citroen С4 aircross», 2012 року випуску, у розмірі 230 925 грн 97 коп. на строк 85 місяців зі сплатою 18,99 % річних (а.с 23-24).

06 липня 2012 року на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_4 укладено договір застави, за умовами якого заставодавець передав банку у заставу автомобіль «Citroen С4 aircross», 2012 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, який належить йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 22 травня 2012 року (а.с. 25-26).

11 лютого 2015 року на забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_5, як поручителем, було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язався солідарно з позичальником відповідати перед банком за виконання ним зобов'язання по вказаному кредитному договору у межах 50 грн (а.с. 12).

ПАТ «Ідея Банк» зазначало про те, що відповідачі взяті на себе зобов'язання не виконували, на вимоги не реагували, унаслідок чого станом на 14 серпня 2015 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 255 267 грн 17 коп., з яких: основний борг у розмірі 172 478 грн 99 коп., прострочена заборгованість у розмірі 20 728 грн 55 коп., прострочені проценти у розмірі 54 063 грн 72 коп., строкові проценти у розмірі 2 793 грн 73 коп., пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання у розмірі 243 грн 98 коп., дебіторська заборгованість у розмірі 4 958 грн 20 коп.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Згідно з частиною четвертою статті 612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Відповідно до статті 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «Ідея Банк», суди, вважаючи, що мало місце прострочення як боржника, так і кредитора та пославшись на положення статей 612, 613 ЦК України, дійшли висновку про те, що прострочена заборгованість у боржника не настала і його вини в цьому немає.

При цьому, суди свої висновки мотивували також тим, що постановою правління Національного банку України від 6 серпня 2014 року № 466 «Про призупинення здійснення фінансових операцій» у зв'язку з запровадженням з 24 липня 2014 року на території Донецької та Луганської областей надзвичайного режиму роботи банківської системи, призупинено банками України здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою.

ОСОБА_4 проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1. Банком не надано відомостей щодо режиму роботи відділень ПАТ «Ідея Банк» та порядку здійснення розрахунків за кредитними зобов'язаннями позичальниками, які проживають на території цього населеного пункту.

Проте, згідно з положеннями статті 537 ЦК України боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори в разі: відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; відсутності представника недієздатного кредитора.

Нотаріус повідомляє кредитора у порядку, встановленому законом, про внесення боргу у депозит.

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що відмова кредитора від запропонованого боржником виконання договору може мати місце лише тоді, коли кредитор може прийняти виконання від боржника, однак з суб'єктивних причин відмовляється це зробити. Натомість, не можна вважати відмовою об'єктивну неможливість прийняти виконання боржника, оскільки в такому випадку матиме місце не відмова від прийняття виконання, а лише неможливість прийняти виконання.

Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних положень закону та вимог статей 212-214, 303, 315 ЦПК України 2004 року належним чином не дослідили, чи виконувався ОСОБА_4 обов'язок з погашення кредитної заборгованості шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей у депозит нотаріуса та не звернули уваги на те, що неповідомлення банком ОСОБА_4., як позичальника, про нові реквізити банківської установи, чи про порядок роботи відділень банку не звільняє його від виконання взятих на себе зобов'язань за спірним кредитним договором.

При цьому відсутні будь-які докази, що банк припинив прийом коштів за спірним кредитним договором, чи перешкоджав відповідачу у виконанні своїх зобов'язань. Висновки суду основані на припущеннях, що заборонено частиною четвертою статті 60 ЦПК України 2004 року, так як відповідачі пояснень суду не давали, у судове засідання не з'явились, заперечень на позов матеріали справи не містять.

Крім того, статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили як надзвичайної або невідворотної за даних умов події. Отже, непереборною силою є надзвичайна або невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.

Суди у порушення вищевказаних вимог закону не врахували положення статті 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», відповідно до якого протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, чинного на час розгляду справи, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Водночас відповідно до статті 335 ЦПК України 2004 року суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому суд касаційної інстанції не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» задовольнити частково.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 25 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 11 травня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Є.В. Синельников

С.Ф. Хопта

Ю.В. Черняк