АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М                У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2018 року                                                                  м. Чернівці

справа № 725/5029/18

Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Яремка В. В.

суддів: Владичана А. І., Литвинюк І. М.

секретар Тодоряк Г. Д.

з участю позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецького обласного військового комісаріату про визнання права на призначення та виплату одноразової грошової компенсації в зв’язку з незаконним звільненням зі строкової військової служби, визнання незаконної та скасування постанови за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Першотравневого районного суду м. Чернівці від 25 вересня 2018 року (головуючий у суді першої інстанції – суддя Іщенко І. В.),

встановив:

У вересні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до Чернівецького обласного військового комісаріату про визнання права на призначення та виплату одноразової грошової компенсації в зв’язку з незаконним звільненням зі строкової військової служби, визнання незаконної та скасування постанови головної Військово-Лікарської комісії Західного регіону.

Ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівці від 25 вересня 2018 року у відкритті провадження відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить вказану ухвалу скасувати, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Посилається на порушення норм процесуального права.

Вважає, що за характером спору він є цивільно-правовим та має розглядатися у порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

У відзиві на апеляційну скаргу Чернівецький обласний військовий комісаріат просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції – без змін. Вважає, що суд правильно відмовив у відкритті провадження у справі у зв’язку із тим, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що заявлений спір має вирішуватись в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком.

1 вересня 2005 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС), який визначив повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства.

Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 надав конституційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України. Так, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Конституційний Суд України зазначив, що КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 25 листопада 1997 року № 6-зп сформулював правову позицію, за якою удосконалення законодавства в контексті статті 55 Конституції України має бути поступовою тенденцією, спрямованою на розширення судового захисту прав і свобод людини, зокрема судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень (пункт 2 мотивувальної частини). Ця правова позиція кореспондується з положеннями Конвенції щодо ефективного засобу юридичного захисту від порушень, вчинених особами, які здійснюють свої офіційні повноваження.

Статтею 5 КАС установлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір – це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов’язує надавати такі послуги виключно суб’єкта владних повноважень, і спір виник у зв’язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.

Згідно з п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

У п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС закріплено, що публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Зі змісту позовної заяви слідує, що позивача у віці 18 років 06 квітня 1983 року було призвано на строкову військову службу в лави ОСОБА_4 армії, де він прослужив до 27 червня 1983 року, після чого був визнаний непридатним до військової служби. Через поганий стан здоров’я та постійні хвороби 23 січня 2008 року МСЕК МОЗ України Чернівецького обласного центру Медико-соціальних експертиз визнала його інвалідом 2 групи, зазначивши при цьому, що інвалідність настала внаслідок загального захворювання.

Повторною перевіркою МСЕК, яка тривала з 22 червня по 10 серпня 2017 року, встановлено, що інвалідність виникла не від загального захворювання, а від проходження строкової служби.

Звертаючись до суду, позивач посилався на те, що він має право на виплату одноразової грошової компенсації у зв’язку із набуттям інвалідності, що настала в період проходження ним строкової військової служби в лавах ОСОБА_4.

Статтею 5 Закону СРСР «Про загальний військовий обов'язок» від 12 жовтня 1967 року 1950-VІІ (далі-Закон № 1950-VІІ в редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби) передбачено, що військова служба складається з дійсної військової служби та служби у запасі Збройних Сил СРСР

Статтею 73 Закону № 1950-VІІ визначено, що час перебування громадян на дійсній військовій службі в рядах Збройних Сил СРСР, різновидом якої була дійсна строкова військова служба, зараховується в їх трудовий стаж.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII існують такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Отже, строкова служба є окремим видом військової служби, що вказує на особливий порядок правового регулювання вказаного виду служби.

Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Зазначеними нормами права прямо передбачено, що строкова військова служба є публічною службою.

Оскільки спір фактично виник між особою, яка проходила військову службу, та відповідачем як суб'єктом владних повноважень, отже він є публічно-правовим.

Зі змісту позовних вимог слідує, що позивач вважає, що він має право на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, на виплату одноразової грошової допомоги внаслідок отримання ним інвалідності, що пов’язана з проходженням строкової військової служби.

Такі вимоги свідчать саме про публічно-правовий характер даного спору, а тому підлягають розгляду у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.

.За таких обставин, як правильно встановив суд першої інстанції, з чим погоджується і апеляційний суду, вказаний спір як публічно-правовий повинен вирішуватися не в порядку цивільного судочинства, а за нормами КАС.

У зв’язку з цим доводи апеляційної скарги про те, що наявний спір належить розглядати у порядку цивільного судочинства є необґрунтованими.

Так, заявник на підтвердження своїх доводів посилається саме на найменування позовних вимог, зазначених у позовній заяві.

Проте це не є визначальним для правильного визначення юрисдикційної підсудності справи.

По суті заявлених вимог позивач фактично оспорює неправомірні, на його думку, дії відповідача з приводу відмови у виплаті йому одноразової грошової допомоги внаслідок отримання ним інвалідності, постанову головної Військово-Лікарської комісії Західного регіону з висновком про непридатність його до військової служби з певних причин. Предметом спору у цій справі також є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду II групи, яку позивач сформулював як вимогу про визнання права на призначення та виплату.

       Отже, оскільки спір між позивачем та відповідачем носить публічно-правовий характер, то суд першої інстанції з посиланням на норми КАС обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі.

       Відповідно доводи заявника про помилковість посилання суду першої інстанції на відповідні норми КАС не заслуговують на увагу.

       Заявник зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження, мав не повертати йому матеріали справи, а надіслати їх за належністю до адміністративного суду.

       Проте це стосується випадків неправильного визначення територіальної, а не юрисдикційної підсудності.

       Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з додержанням норм процесуального права, є по суті правильною, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для її скасування.

На підставі наведеного та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

       Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Першотравневого районного суду м. Чернівці від 25 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови - 02 листопада 2018 року.

Головуючий                                                                    В. В. Яремко

Судді:                                                                          А. І. Владичан

                                                                               ОСОБА_5