АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц/49/09     Головуючий у 1 інстанції  Кочетов Л.Г.

Категорія 19     Доповідач: Рафальська І.М.

УХВАЛА

Іменем України

25 березня 2009 року колегія Суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області у складі:

головуючого  Рафальської І.М. ,

суддів Зарицької Г.В.,    Балашкевича С. В.,

при секретарі Сухоребрій Т.А.

з участю представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства „Капітолій" про визнання договору недійсним та стягнення коштів за апеляційною скаргою представника позивачки - ОСОБА_2 на рішення Корольовського райсуду м. Житомира від 6 жовтня 2008 року,

встановила:

У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом,  у якому зазначала,  що 31.08.2006 року між нею та відповідачем було укладено договір № 005297,  відповідно до умов якого відповідач зобов'язався,  залучаючи кошти позивачки та невизначеного кола інших осіб,  здійснити придбання товару - об'єкту нерухомості вартістю 200000 грн.,  або надати кошти у позику. На момент укладення договору їй не було відомо про те,  що відповідач не є фінансовою установою. Оскільки ПП „Капітолій" не є фінансовою установою,  не мав відповідної ліцензії,  то він не мав права брати на себе зазначені зобов'язання. Просила визнати договір недійсним та стягнути з відповідача на її користь сплачені нею за цим договором кошти у розмірі 24137 грн. 77 коп.

Рішенням Корольовського райсуду м. Житомира від 6 жовтня 2008 року у задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.

У апеляційній скарзі представника позивачки - ОСОБА_2 просить рішення райсуду скасувати,  оскільки вважає його незаконним та необгрунтованим,  та ухвалити нове рішення,  яким задовольнити позовні вимоги; посилається на те,  що відповідач мав бути зареєстрованим як фінансова установа на підставі ч.1  ст. 5 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001р. № 2664-Ш.

Розглянувши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги,  колегія суддів вважає,  що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як видно з матеріалів справи,  31.08.2006 року між сторонами було укладено договір,  згідно якого відповідач зобов'язувався від імені та за рахунок позивачки вчинити дії,  спрямовані на придбання для останньої об'єкту нерухомості вартістю 200000 грн. Строк придбання даного об'єкту у договорі не визначався. Для придбання об'єкту нерухомості передбачалось залучення як коштів позивачки,  так і коштів інших осіб на умовах позики.

При реєстрації договору позивач зобов'язувався сплатити реєстраційний платіж та щомісячно сплачувати чисті внески для накопичення на його рахунку для придбання відповідного товару та адмінвитрати. Реєстраційні внески та адмінвитрати використовувалися для обслуговування діяльності відповідача і повернення їх при розірванні договору не передбачалося /а.с. 8-11/.

Умовами вказаного договору передбачалося його розірвання в односторонньому порядку відповідачем у випадку невиконання позивачкою зобов'язань,  при цьому за умовами договору відповідач повинен повернути позивачці суму чистих внесків.

З матеріалів справи видно,  що позивачкою умови зазначеного договору не виконувалися /вже станом на 15.06.2007р. за нею рахувалася заборгованість по платежах у розмірі 4173,  33 грн./а.с. 85/

Відповідно до п.4  ст. 5 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг",  можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами,  які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами,  визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів,  що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг,  виданими в межах їх компетенції.

З матеріалів справи видно,  що приватне підприємство „Капітолій" є юридичною особою,  про що свідчить відповідне свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи № 146016 від 19.05.2000р. та витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців/а.с. 23/.

З листа Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України вбачається,  що ПП „Капітолій" статусу фінансової установи не набувало /а.с. 27/.

Відповідно до чинного законодавства адміністрування придбання у групах під перелік фінансових послуг,  які потребують ліцензування,  не підпадає.

За наведених обставин посилання позивачки на те,  що відповідач повинен був мати ліцензію на укладення оспорюваного договору,  є безпідставними.

Відповідно до  ст. 60 ЦПК України,  кожна сторона зобов'язана довести ті обставини,  на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень,  крім випадків,  встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Оскільки позивачкою не надано будь-яких доказів на підтвердження вимог про визнання вищевказаного договору недійсним з підстав,  передбачених  ст. 227 ЦК України,  то райсуд прийшов до правильного висновку,  відмовивши у задоволенні цієї вимоги.

Оскільки вимога про стягнення коштів є похідною від первісної вимоги про визнання договору недійсним,  то райсуд правильно відмовив і у її задоволенні,  /у  ст. 8 оскаржуваного договору зазначені умови повернення коштів при розірванні договору в односторонньому порядку/.

Посилання апелянта на те,  що оскільки послуги відповідача передбачають залучення коштів фізичних осіб,  зокрема,  для подальшого надання позик,  то він повинен бути зареєстрованим як фінансова установа та мати ліцензію з надання фінансових послуг,  є безпідставними. Так,  розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 31 березня 2006р. № 5555 „Про можливість надання юридичними особами - суб 'єктами господарювання,  які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами,  фінансових послуг з надання коштів у позику та надання поручительств",  зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 25.04.2006р. за № 477/12351,  відповідно до ч.4  ст. 5 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг",  постановлено,  що юридичні установи - суб'єкти господарювання,  які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами,  надають фінансові послуги з надання коштів у позику /крім на умовах фінансового кредиту/ та поручительств відповідно до вимог цивільного законодавства та з урахуванням вимог законодавства України щодо запобігання та протидії легалізації /відмиванню/ доходів,  одержаних злочинним шляхом.

Інші доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду не впливають.

Підстав для скасування рішення райсуду немає.

Керуючись  ст.  ст.  209,  303,  304,  307, 308,  313-315 ЦПК України,    колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника позивачки - ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Королівського райсуду м. Житомира від 6 жовтня 2008 року... залишити без зміни.

Ухвала набирає чинності з дня проголошення і з цього часу може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.