Справа 22ц-1571 Головуючий у 1 інстанції Пронін С. Г.
Категорія 22 Доповідач Червинська М. Є.
УХВАЛА
Іменем України
18 березня 2009 року Апеляційний суд Донецької області в складі
Головуючої: Червинської М. Є. Суддів: Єлгазіної Л.П., Папоян В.В.
При секретарі Баранові В.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 24 грудня 2008 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору довічного утримання недійсним, визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом, виселення та вселення,
встановив:
Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 24 грудня 2008 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору довічного утримання недійсним, визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом, виселення та вселення відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка просить скасувати рішення суду, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають доказам по справі, не ґрунтуються на нормах матеріально та процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належала подружжю ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4. 4 жовтня 2001 року подружжя ОСОБА_3 уклали з відповідачкою договір довічного утримання, відповідно до якого передали у власність відповідачки належну їм квартиру, а відповідачка взяла на себе обов»язок здійснювати догляд за ОСОБА_3, надавати їм допомогу як особам похилого віку тощо. Суд вважав, що доводи позивачки щодо не надання відповідачкою такої допомоги, не виконання нею умов договору довічного утримання, а також доводи, що подружжю допомогу надавала позивачка, якій ОСОБА_3 22.11.2007 року та 27.11.2007 року заповіли належну їм квартиру не є підставою для визнання недійсним договору довічного утримання. Позивачка просила визнати недійсним договір довічного утримання на підставі ст. ст. 215, 233, 234 ЦК України, визнати за нею право власності на спірну квартиру в порядку спадкування, вселити її в квартиру, відповідачку виселити з неї, суд вважав, що такі позовні вимоги позивачки не доведені в судовому засіданні.
В судовому засіданні позивачка та її представник просили задовольнити апеляційну скаргу, представники відповідачки просили скаргу відхилити.
Заслухавши доповідача, доводи позивачки, її представника, представників відповідачки, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав:
Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 подружжя ОСОБА_3 буди власниками зазначеної квартири. 4 жовтня 2001 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали договір довічного утримання, відповідно до якого передали у власність відповідачки ОСОБА_2. зазначену квартиру, а відповідачка взяла на себе обов»язок по утриманню подружжя.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4
Звернувшись до суду з позовом про визнання договору довічного утримання недійсним,
позивачка посилалась на те, що відповідачка за життя подружжя не надавали їм
обумовленої договором довічного утримання допомоги, таку допомогу в останні час
надавала їм вона, в зв»язку з чим подружжя залишили заповіт на її ім. »я на спірну
квартиру. В позові позивачка посилалась на те, що подружжя не мали наміру укладати
договір довічного утримання з відповідачкою, такий договір укладений внаслідок збігу
тяжких обставин, є фіктивним. Позивачка просила задовольнити позов на підставі статей
233, 234 ЦК України, оскільки договір довічного утримання був укладений в 2001 році суд
першої інстанції правильного керувався нормами ЦК УРСР 1963 року, якими
регулювались виникли правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦК УРСР 1963 року угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а
також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.
Частиною 1 ст. 58 ЦК УРСР передбачено, що недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).
На підтвердження позову позивачка посилалась на те, що за життя подружжя ОСОБА_3 відповідачка не надавала їм допомоги, не виконувала обов»язки, які взяла на себе за договором довічного утримання. Проте вказані доводи не є підставою для висновку, що укладений договір довічного утримання є недійсним відповідно до ст. ст. 57, 58 ЦК УРСР.
Відповідно до ст. 425 ЦК УРСР за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров»я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов»язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги. Договір довічного утримання нотаріально посвідчений, будь-якими доказами по справі не підтверджено, що при укладенні договору було відсутнє волевиявлення власників квартири на укладення договору довічного утримання та що він не був підписи най сторонами.
Доводи про невиконання умов договору довічного утримання могли б бути підставою для розірвання договору довічного утримання, проте за життя ОСОБА_3, як сторона за договором, не ставили питання про розірвання договору. Невиконання умов договору довічного утримання не свідчить про збіг тяжких обставин, про те, що договір довічного утримання укладений без наміру створити юридичні наслідки у розумінні зазначених норм матеріального права.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог, доводи апеляційної скарги позивачки були предметом дослідження суду першої інстанції, висновки суду вони не спростовують. Апеляційний суд підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачає.
Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 24 грудня 2008 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.