АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Справа № 22- 119  2009року                     Головуючий у 1-й інстанції   Іванова Л.А.            категорія - 27                               Доповідач  Кіселик С.А

Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

І  М  Е  Н  Е  М    У  К  Р  А  Ї  Н  И

12  січня  2010 року        

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі :

Головуючого : судді Кіселика С А ,

суддів : Гайсюка О.В., Суржик М.М.

при секретарі  Пітель Г.М.

розглянувши  у відкритому судовому засіданні в місті Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою  ОСОБА_1 на рішення  Ленінського районного суду міста  Кіровограда  від  16 жовтня  2009 року,

В  С  Т  А  Н  О  В  И  Л  А  :

В березні  2009 року  ОСОБА_1  звернувся  до суду із позовом до  ВАТ «Родовід Банк»  про повернення  коштів  банківського  вкладу  та  відшкодування  спричиненої  шкоди.  Просив   стягнути  на  його  користь, із  відповідача,  суму  неповернутого  депозитного вкладу  у розмірі 50 000 грн.,  нараховані проценти  в  сумі 2 349 грн. 73 коп.,  3%  річних  від  суми  боргу  у розмірі 422 грн. 13 коп., неустойку у вигляді  пені  за  несвоєчасне  виконання грошових  зобов’язань, в сумі 500 грн., компенсацію  спричиненої  моральної  шкоди – 2000 грн.,  та  збитки  від  упущеної  вигоди  в сумі 703 грн. 55 коп.

Свої  вимоги  позивач  мотивує  тим, що 25 грудня 2007 року  між  ним  та  відповідачем  по справі  було укладено  договір  строкового  банківського  вкладу, за  умовами  якого  банк  прийняв  від  позивача  грошові  кошти  в розмірі 48 000 грн. строком  з  25 грудня 2007 року  по 27 грудня  2008 року, з процентною ставкою 16%  річних. Відповідно  до пункту 1.4  Договору  банківського вкладу, протягом строку  розміщення  вкладу,  вкладник  має право  поповнити  вклад  за  рахунок  внесення  вкладником  додаткових  грошових  сум  вкладу. У  зв’язку із цим  позивач 11 січня  2008 року  поповнив  вкладний  рахунок на  2 000 грн. Крім  того  11  листопада 2008 року, між  позивачем та  відповідачем, було укладено  додаткову  угоду  до  договору  банківського вкладу, за якою  термін дії  договору  банківського вкладу  було  продовжено  на  3 місяці, а саме  до 27 березня 2009 року та збільшено  процентну  ставку до 20%. Однак  після  закінчення  терміну  дії  договору 27 березня 2009 року  відповідач  належні  позивачу  грошові  кошти, в розмірі 50 000 грн., не повернув. У  зв’язку  із цим  позивач  вважає  дії  відповідача  незаконними,  такими, що  суперечать  вимогам ст.ст.1060, 1074 ЦК  України, частині 4 статті 85 Закону  України  «Про  банки  та  банківську  діяльність».

Під  час  судового  розгляду  справи  позивач  неодноразово  змінював  та  уточнював  свої  позовні  вимоги  і  з  урахуванням  того,  що 26 серпня  2009 року  банк  повернув  йому  депозитний вклад  в  розмірі 50 000 грн.  та  нараховані  відсотки  за  вкладом, в сумі 2 390 грн. 26 коп.,  позивач  просив  стягнути  із  відповідача   визначену  пунктом 5.2  Договору  пеню  в  сумі 500 грн.,  збитки, як  упущену вигоду  від  втраченої  можливості  розміщення  коштів  в інших  установах  під 25%  річних  з часу  заявлених  вимог 27  березня 2009 року  по  час припинення  порушення, тобто  по 26 серпня 2009 року в  розмірі 5 490 грн. 19 коп., 3%  річних  від суми  боргу, що складає 628  грн. 70 коп.  та  збитки  від інфляції  в розмірі 156 грн. 41 коп., а  також  моральну  шкоду  в розмірі  2 000 грн.

Рішенням  Ленінського  районного суду   міста  Кіровограда     від  16  жовтня 2009 року    в позові  відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду  позивач  просить  його  скасувати  та  ухвалити  нове рішення, яким  позов  задовольнити.

В скарзі апелянт зазначив, що при постановленні рішення судом порушені норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи . Зокрема, зазначив, що судом  безпідставно  проведено  заміну  поняття акту  по  поверненню  грошових  коштів  на  виникнення  нових  договірних  зобов’язань, замість  додаткової  угоди  про зміну  умов  попереднього  договору, а отже  безпідставно  не  стягнуто  пеню  відповідно  до п.5.2 розділу 5  договору  банківського вкладу.  Судом  безпідставно  відмовлено  у  задоволені  позову  у частині  задоволення  вимог  по стягненню  збитків, як  упущеної  вигоди,  що  прямо  передбачено  статтями  16, 22, 23 ЦК  України,  та  помилково  не  застосовано  положень ч.2 ст. 625 ЦК  України  і  не  стягнуто  із  відповідача  інфляційні  виплати  та 3%  річних  від  суми  боргу. Крім  того  судом  застосовано  редакцію  Закону  України «Про  банки  та  банківську  діяльність», яка  не  діяла  на час  виниклих  спірних  правовідносин.

Заслухавши  доповідь судді доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та наведені у скарзі  доводи, колегія  суддів  Судової палати у цивільних  справах  Апеляційного суду Кіровоградської області  дійшла висновку, що апеляційна скарга  підлягає   частковому  задоволенню,  а рішення  суду,  в  частині  відмови  у  стягненні  інфляційних  виплат  та  3% річних   від  простроченої  суми  скасуванню,  із наступних  підстав.

Відмовляючи  у  задоволенні   позову  в  частині  стягненні  інфляційних  виплат, та 3% річних   від  простроченої  суми,  суд  зазначив, що  відповідно до  умов  договору банківського вкладу №ДРГ539В12-129/12-2007  про  строковий  банківський  вклад «Карнавал»  від 25 грудня 2007 року,  укладеного  між сторонами, в цьому  договорі  відсутні  умови  про сплату  штрафних  санкцій  у  вигляді  інфляційних  збитків та  3%  річних,  а  отже  і позов  в цій частині  задоволенню  не підлягає.  

Однак  із  таким  висновком  колегія  суддів  погодитися  не може.

Так  відповідно  до частини 2  ст. 625  ЦК  України,  боржник, який  прострочив  виконання грошового  зобов’язання, на вимогу кредитора  зобов’язаний  сплатити  суму  боргу  з  урахуванням  встановленого  індексу  інфляції  за  весь  час  прострочення, а  також  три  проценти  річних  від  простроченої  суми, якщо  інший  розмір  процентів  не  встановлений  договором.

Отже,  із  положень  вищезазначеної  норми  права  вбачається, що  вимагати  суму  боргу  з  врахуванням  індексу  інфляції є правом  кредитора, яке  він  може  реалізувати, а може  від нього  відмовитися.  Крім  того  даною  нормою  права  передбачено  можливість  стягувати  за  прострочення  виконання  грошового  зобов’язання проценти  річних. Розмір  процентів  річних  визначається  сторонами в  договорі. Якщо  сторони в договорі  не передбачили  сплату  процентів  річних  та їх  розмір, то підлягають  сплаті  три  проценти  річних  від  простроченої  суми  за  весь  час прострочення.  Ці  проценти є не мірою  відповідальності, а платою  за  користування  чужими  грошовими  коштами і, отже, стягуються  незалежно  від  вини  боржника  і можуть  стягуватися  поряд з пенею.

Враховуючи  викладене,  колегія  суддів  дійшла  висновку  щодо  вимоги  позивача  про   стягнення  із  відповідача  інфляційних  виплат  та  3% річних   від  простроченої  суми  є  законними  та  підлягають  задоволенню.

В  решті  рішення  Ленінського  районного  суду  міста  Кіровограда є  правильним  і  зміні  чи  скасуванню  не  підлягає.

Доводи  апеляційної  скарги,  в частині  позовних  вимог  про  стягнення  пені, збитків, як  упущеної  вигоди  від  втраченої  можливості  розміщення  коштів  в  інших  установах  під 25%  річних  та   моральної  шкоди  не  спростовують  правильних  висновків  суду  першої  інстанції.

Суд  першої  інстанції  відмовив  у  стягненні  пені, можливість  стягнення  якої  було  передбачено п.5.2 розділу 5 Договору  банківського  вкладу №ДРГ539В12-129/12-2007  про  строковий  банківський  вклад «Карнавал»  від 25 грудня 2007 року,  пославшись  при цьому   на  Акт    про  повернення  грошових  коштів  за  вищезазначеним  договором, яким  пункти  розділу 5  договору  щодо сплати  пені  вважаються  такими, що втратили силу з моменту  укладення  договору.

Колегія  суддів  погоджується  із  таким  висновком  суду  першої  інстанції, оскільки  сторони  дійшли  згоди, що  Акт  про  повернення  грошових  коштів  за  договором  банківського  вкладу ( а.с.137),  є  додатковою  угодою  до  Договору (п.4  Акту).

Даний  акт  підписано  без  будь  яких  застережень  та  доповнень. Доказів  примусу  на  підписання  вищезазначеного  документу  позивачем  не  надано. Як  в цілому  так  і  окремі  положення  Акту  позивачем  не  оскаржені. Документ  не  дійсним  не  визнавався і є  чинним.

Правильно  визначився  суд  першої  інстанції   і  при  відмові  позивачу  у  стягненні  збитків,  як  упущеної  вигоди  від  втраченої  можливості  розміщення  коштів  в інших  установах  під 25 % річних   та  стягненні  моральної  шкоди.

Визначення  поняття  збитків  наводиться  у ч.2 ст. 22  ЦК  України. Збитками  визнаються  втрати, яких  особа  зазнала  у  зв’язку  зі  знищенням  або  пошкодженням речі, а також  витрати, які особа  зробила  або  мусить  зробити  для  відновлення   свого  порушеного права ( реальні збитки); доходи, які  особа  могла  б реально одержати  за  звичайних  обставин, якби  її право  не було  порушено ( упущена  вигода).

Відповідно  до  частини 4  статті  624  ЦК  України,  пред’явленні  вимоги  про  відшкодування  неодержаних  доходів (упущеної  вигоди)  покладає  на  кредитора  обов’язок  довести, що ці  доходи (вигода)  не є  абстрактними, а  дійсно  були би  ним  отримані  у разі  належного  виконання  боржником  своїх  обов’язків.  При  визначені  реальності  неодержаних  доходів  мають  враховуватися  заходи, вжиті  кредитором  для їх  одержання, зроблені  з цією  метою  приготування.

Будь  яких  доказів  щодо  вжиття  позивачем  заходів  для  одержання  доходів,  крім  рекламних  листівок з  пропозиціями  ВАТ КБ «Хрещатик» про можливість  розміщення у банку  вкладу  у  гривнах  під 25,5 річних,  та ТОВ КБ «Дельта»  про можливість  розміщення у банку  вкладу  у  гривнах  під 26 річних,  суду  не  надано.

Крім  того,  на  підставі  дослідженого  тексту  позовної  заяви,  колегія  суддів  дійшла  висновку,  що  у  позивача був  відсутній  намір  на   розміщення  коштів, які  знаходилися  на  депозитному  рахунку  у  відповідача  і  не були  своєчасно  повернуті  позивачу,  на  депозитних  рахунках  в  інших  банках, оскільки в своїй  позовній  заяві підставою  для  вимоги  стягнення  моральної  шкоди,  за  несвоєчасне  повернення  коштів, позивач  зазначив  гостру  необхідність  у цих  коштах  на  лікування  його матері.  А  отже  мета  їх  використання  була  зовсім  інша  ніж  та  на яку  вказує  позивач  вимагаючи  відшкодування  збитків.

Що  стосується  моральної  шкоди,  то  колегія  суддів  відмічає, що моральна  шкода, заподіяна  фізичній чи юридичній особі, може  відшкодовуватись  у випадках, коли  можливість  такого  відшкодування  передбачена  нормами Конституції  чи  випливає  з її положень  та  в  інших  випадках, передбачених  чинним  законодавством  або угодою  сторін.  

Нормами  Конституції  України,  іншими  Законами України  і угодою  сторін,  можливість  відшкодування  моральної  шкоди  за  прострочення  виконання  грошових  зобов’язань  не  передбачена, а отже  суд  першої  інстанції  правильно  відмовив  позивачу  у  задоволенні  вимог  щодо  відшкодування  моральної  шкоди.

Згідно вимог п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Тому рішення суду в  частині  відмови  у  стягненні  інфляційних  виплат  та  3% річних   від  простроченої  суми  підлягає  скасуванню  з ухваленням   в цій  частині  нового рішення.

На підставі  ст. ст. 22, 624, 625,  ЦК України, керуючись ст.ст.307,309,313,314,316 ЦПК України, колегія суддів,-

В  И  Р  І  Ш  И  Л  А :

Апеляційну скаргу  ОСОБА_1   задовольнити  частково.

Рішення  Ленінського  районного суду  міста  Кіровограда  від  16  жовтня  2009 року  в частині  відмови  у  стягненні з ВАТ «Родовід Банк»   156 грн.41 коп.  інфляційних  виплат  та 3 %  річних, скасувати.

Ухвалити  в цій  частині нове  рішення.

Стягнути  з  ВАТ « Родовід Банк» на користь  ОСОБА_1 156 грн. 41 коп. інфляційних  виплат  та  3%  річних  від  простроченої  суми  боргу, що  становить 628 грн. 70 коп.

Стягнути  з ВАТ «Родовід банк»  на  користь ОСОБА_1  судові  витрати в сумі 30 грн.

Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двох місяців до Верховного Суду України.

Головуючий:

Судді: