Справа № 2-98/2010

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

15 січня 2010 року  Чугуївський міський суд Харківської області

у складі:   головуючого – судді Оболєнської С.А.

при секретарі – Гамоліній О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в Чугуївському міському суді Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Чугуївська державна нотаріальна контора Харківської області про визнання заповіту недійсним та визнання права власності  на домоволодіння № 12 по вул. Банна, с. Введенка, Чугуївського району Харківської області в порядку спадкування за законом-

В С Т А Н О В И В:

Позивач  ОСОБА_1 16.09.2009 року  звернувся до суду з позовом про  визнання  заповіту  недійсним. В  обґрунтування свого позову посилається на те, що 19 травня 2009 року  він подав до Чугуївської нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за законом після померлої його матері ОСОБА_3, яка мешкала в будинку № 12 по вул. Банна, с. Введенка, Чугуївського району. 7 вересня 2009 року позивачу стало відомо, що ОСОБА_3 складений заповіт на користь ОСОБА_2, який посвідчений секретарем Введенської селищної ради 08.07.2007 року. В позовній заяві позивач, зазначає, що на протязі життя батьків він допомагав їм по господарству та грошима, протягом останніх 6-ти місяців доглядав за ОСОБА_3, купував їй ліки та годував її, оскільки її стан здоров’я значно погіршився і їй була необхідна стороння допомога, вона не могла самостійно пересуватися. 1 лютого 2009 року ОСОБА_3 померла, позивач приймав участь в витратах по похованню і провів поховання матері, як вказує позивач за власний рахунок. За життя, батьки не повідомляли його та сусідів, що вони будуть складати заповіт, всі знали та усвідомлювали, на думку позивача, що за законом все перейде до нього, як єдиного спадкоємця, тому позивач вважає, що у нього є всі підстави стверджувати, що заповіт був складений та підписаний іншою особою або під тиском та не відповідав волі матері.

У судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги, надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві, просив позов задовольнити, визнати недійсним заповіт від імені ОСОБА_3 посвідчений 8 червня 2007 року секретарем Введенської селищної ради Чугуївського району, визнати його спадкоємцем  по закону першої черги після смерті його батьків, визнати за ним право власності на домоволодіння № 12 по вул. Банна с. Введенка в порядку спадкування за законом після смерті його матері ОСОБА_3, померлої 1 лютого 2009 року.

Відповідач у судовому засіданні позов не визнав повністю, проти його задоволення  заперечував, пояснюючи тими обставинами, що його бабуся 8 червня 2007 року ОСОБА_3 склала заповіт на його користь за своїм власним бажанням, адже за життя бабця завжди казала і сім’ї і знайомим, що після її смерті все залишиться йому, тобто її воля була відома родині. Про існування заповіту він дізнався після смерті ОСОБА_3, коли його мати пішла до сільської ради з копією свідоцтва про смерть. Крім того, відповідач пояснив суду, що бабця дуже переживала смерть свого сина, його батька. Завжди казала, що будинок в якому вона мешкає залишиться йому, оскільки він росте без батька, йому ще треба навчатися, а своєму сину  ОСОБА_4 (позивачу по справі) вона вже допомогла всім, чим могла.

Третя особа в судове засідання не з’явилась, була повідомлена про місце та час судового засідання своєчасно та належним чином, надала суду заяву про розгляд справи без участі їх представника.

Заслухавши  пояснення  сторін,  показання  свідків, вивчивши  матеріали  справи, суд  не  знаходить  підстав  для  задоволення  позову.

Судом  встановлені  такі  факти  і  відповідні  їм  правовідносини.

Судом  встановлено, що  8 червня 2007 року ОСОБА_3 склала заповіт на користь ОСОБА_2, цей заповіт  посвідчено секретарем Введенської сільської ради 08.06. 2007 р.,  р. № 30, в якому на випадок її смерті зробила розпорядження, що все належне їй майно, де б таке не було та з чого воно не склалося і взагалі все те, що буде їй належати за законом на день її смерті та на що вона буде мати право, заповідає ОСОБА_2, що підтверджується копією заповіту, який міститься в матеріалах справи.

У відповідності до вимог ст. 1233 та ст.1251 ЦК України заповіт повинен бути складений у письмовій формі, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений. У населеному пункті, де немає нотаріуса, заповіт може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

1 лютого 2009 року ОСОБА_3 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія 1-ВЛ № 213319, про що в книзі реєстрації смертей 02.02.2009 року зроблено актовий запис № 13.

Посилання позивача на ті обставини, що заповіт був складений та підписаний іншою особою спростовуються показаннями допитаного в судовому засіданні в якості свідка секретаря Введенської селищної ради  - ОСОБА_5, в присутності якої складався та підписувався заповіт, яка показала, що заповіт складався та підписувався тільки в присутності її та ОСОБА_3, як це передбачено законом та особисто підписувався заповідачем. Викладене спростовує доводи позивача про те, що ОСОБА_3 особисто не підписувала заповіт.

Суд вислухавши показання свідка ОСОБА_5, яка пояснила, що вона особисто спілкувалась зі ОСОБА_3, яка 08.06.2007 року прийшла до неї у Введенську селищну раду, піднялась на другий поверх самостійно, без сторонньої допомоги на милицях, заповідачка прочитала особисто вголос заповіт, що знайшло своє підтвердження в тексті заповіту та підписала його, приходить до висновку про безпідставність твердження позивача про те, що ОСОБА_3 особисто не підписувала заповіт.

Судом було роз’яснено позивачу про можливість  за його заявою вирішити питання  у судовому засіданні про призначення експертизи для з’ясування обставин, що мають значення для справи, однак позивачем клопотання про її призначення в ході судового розгляду не заявлено.

Посилання позивача на те, що заповіт  був складений та підписаний ОСОБА_3 під тиском не доведено позивачем, а навпаки спростовується показаннями допитаного у судовому засіданні за його ж клопотанням свідка ОСОБА_6, яка зазначила суду, що ОСОБА_3 дуже любила всіх онуків та дітей, ніхто з них не тиснув на неї, а тому дана обставина, на яку посилається позивач, як на підставу визнання заповіту недійсним, не знайшла свого підтвердження при розгляді справи.

При розгляді справи позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів у підтвердження того, що складений та підписаний заповіт не відповідав волі ОСОБА_3 Всупереч цього твердження свідком ОСОБА_5 дані ґрунтовні показання щодо стану та поведінки ОСОБА_3 в момент складання заповіту та щодо її усвідомлення дій направлених на бажання саме з власної ініціативи скласти заповіт на ім’я ОСОБА_2. Крім того, вказаний свідок пояснила суду, що заповідачка особисто казала їй, що все належне їй майно залишиться після її смерті внуку ОСОБА_2, оскільки він залишився без батька, її сина, який помер, а ОСОБА_2 ще треба навчатися, інші онуки вже дорослі та закінчили навчання, зокрема онуку Юлю (дочку позивача) вона вивчила у медичному інституті.

З  наданих  матеріалів  справи  вбачається, що  правочин було вчинено на підставі ст. ст. 1241, 1254, 1307 ЦК України, що відповідало волевиявленню ОСОБА_3

ОСОБА_7 викликана у судове засідання, в якості свідка за клопотанням позивача, взагалі не змогла нічого пояснити по обставинам складання заповіту, зокрема щодо дійсного волевиявлення ОСОБА_3 по розпорядженню її майном на випадок смерті.

Посилання позивача на ті обставини, що останні 6 місяців до смерті спадкодавці стан її здоров’я погіршився, їй була необхідна стороння допомога, вона вже самостійно не могла пересуватися, що на думку позивача унеможливлювало підписання заповіту особисто заповідачем  у зв’язку зі станом здоров’я- безпідставні та необґрунтовані бо вони не мають жодного відношення до дати та часу складання спірного заповіту, оскільки він був складений більше ніж за півтора року до смерті заповідачки.

Відповідно до ст. 1254 ЦК України заповідачка мала право на скасування та зміну заповіту, про що їй було відомо, оскільки при складанні заповіту дана норма закону їй була роз’яснена, що підтверджується текстом заповіту, але цим правом ОСОБА_3 не скористувалась.

В судовому засіданні встановлено, що при складанні спірного заповіту ОСОБА_3 діяла добровільно, за власним бажанням, що підтверджується як показанням свідків так і  поясненнями відповідача, який зазначив, що бабуся оформила заповіт на його ім’я, оскільки він залишився без батька, її сина, який помер, а він наймолодший із онуків та йому ще треба навчатися, а тому оформлення заповіту на ОСОБА_2 стало закономірністю, заповідачка закріпила у цьому заповіті свою волю, яку неодноразово висловлювала за час життя.

Таким чином, для визнання заповіту недійсним закон вимагає від позивача надання суду  доказів  того,  що  на  період  складання  заповіту, у  заповідача було відсутнє вільне волевиявлення, заповіт складений та підписаний іншою особою або під тиском.

Зазначених  обставин  позивач  не  довів,  чим  не  виконав  вимоги  ст.  10  ЦПК  України,  відповідно  до  якої  кожна  сторона  повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона  посилається  як  на  підставу  своїх  вимог  чи  заперечень.

Проаналізувавши  зібрані по справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, оскільки в судовому засіданні не встановлено наявність будь - яких підстав вважати, що спірний заповіт було укладено  іншою особою або під тиском та не відповідав волі матері позивача.

Відповідно  до  ст.ст.84,  88  ЦПК  України  вимоги  позивача  щодо  відшкодування  судових  витрат та  витрат  на  правову  допомогу  задоволенню  не  підлягають, оскільки  йому в  позові  відмовлено.

На  підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10,11, 209, 212, 214-215 ЦПК  України, ст. 203, 1233-1236, 1251,1254, 1257 ЦК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на домоволодіння № 12 по вул. Банна, с. Введенка, Чугуївського району Харківської області в порядку спадкування за законом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

Повний текст рішення виготовлений 20 січня 2010 року.

Суддя                                                                                                           С.А. Оболєнська